Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895)

Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу.
Поделиться в соц.сетях:
{стр.2}

 

ВІЧЕ

 

На віче, скликане політичним товариством „Народна Воля" і комітетом із селян ріжних повітів Галичини, зійшлося поверх 600 людей, — по найбільшій частині руских селян із цілоі Галичини. Селян тих було би ще далеко більше, якби не ріжні перепони, як: боязнь заборони віча, оправдана систематичними заборонами радикальних і всяких віч, далека і тяжка дорога через зиму, бідністъ наших селян і т. п. То зйіхалися тілько самі вибрані селяне-радикали, деякі навіть па товариский кошт. Більшою купою явилися тілько селяне львівского повіту, — котрими доси львівскі Русини зовсім не займалися і котрі були розрухані перед вічем аж нашими радикалами.

До наших селян пристали i і деякі селяне Мазури львівского повіту, руска і польска радикальна молодіж і по части львівскі робітники.

Віче створив Михайло Павлик, — вказуючи на те, що се перше радикальне віче в столиці краю, що воно важне не тілько з огляду на радикалів, але і з огляду на всіх Русинів, котрі, як плебейский народ, маються найгірше з усіх народів Австріi Віче власне має обговорити стан Русинів і дати способи, як iм добутися з него.

Зібрані, через аклямацію, вибрали головою віча М. Павлика, а заступниками голови, селян: Павла Думку із Купчинець Тернопільского повіту, Іванa Сандуляка із Кардова, Снятинского повіту, і писаря магістратского зі Станіславова Щасного Творовского. Покликавши на секретарів віча : Василя Стефаника, {стр.3} медика із Кракова, і Стефана Крайківского, селянина із Торок під Перемишлем, голова, відчитав телеграму від ческих поступових студентів: „Sjezdu bratrsky pozdrav" і таке письмо від руских академіків-радикалів із Кракова:

„Товаришам, зібравшимся на віче і юбилей нашого апостола правди і науки, Михайла Драгоманова, пересилаємо з чужини дружний привіт. Нехай в хвилю, коли полоно — і москвофіли підривають що раз більше основи нашого самостійного національного житя, а „опозіційні" народовці, забившися в кут „прінцініальноі" безпрінціпности, викликують поволи цілковиту моральну анархію серед суспільности, — нехай в таку хвилю праця Ваша дасть початок широкій політичній огранізацii народній, і вказуючи, посеред загальноi темряви, ясні думки нашоі радикальноi програми, з'єдинить під стягом радикалізму всі живі сили украінско-руского народа. Того бажаємо Вам в інтересі партійнім, а передовсім загально-національнім".

Зібрані приняли телеграму і особливо письмо оплесками і окликами: „славно".

В справі першоі точки нарад: теперішній стан руского народу, — промовляв перший Др. Сев ери н Данилович, адвокат із Коломиi і показав політичний бік справи. До недавна Русини в політиці, а іменно підчас виборів йшли мов вівці, в один бік. Протів кандидата польского, ставлено кандидата руского — і нікому і в голову не приходило питати єго за програму, політичну віру і т. п. Сей стан не змінився навіть після того, як появилися народовці. Вони ріжнилися від „старих" чи „москвофілів" тілько теорією про осібність украінского {стр.4} народу, правописю та трохи мовою, а во усім иншім то були тіж самі старі, іменно що до простого народу. І одні i другі вважали робучий руский люд, селян, тілько за декорацію або средство для піддержки своіх інтересів, т. є. інтересів рускоі інтелігенціi в Галичині: руских попів і руских урядників Зворот у рускім партійнім житю настав аж після повстаня третоі рускоі партіі — радикальноi, котра поклала собі за ціль організацію руских селян, для ix власних інтересів. І вийшло таке: і старі і народовці, котрі взаємно так дуже жерлися, особливо після т. зв. „новоі ери", кинули ся вкупі на радикалів, як на своіх спільних ворогів. То показалося найкраще підчас виборів до ради державноi 1891 р. Тоді бесідник кандидував у коломийскім окрузі і єго поборювали остатними способами, остатними підлостями, і народовці і москвофіли, котрі дружно підперли, протів него, новоерского кандидата, д. Пiдляшецкого. Після новоі ери в 1891 р. коли народовців управительствено, настала страшенна колотня підчас виборів і в загалі між „новоеристами" і москвофілами. Та сим остатним жаль було тілько, що вони випали з ласки правительства; але, де тілько ішло про радикала, — от як напр. у Бродскім повіті, - там одні і другі по приятельски подають собі руки і поборюють радикала. Найгірше кидаються одні і другі по селах, на самих селян радикалів, — т. є. на масу огранізуємих. Уживають протівних по усіх церковних і світских сил: проклинають, церквах тероризують, доносять, насилають жандармів, викликуючи безчисленні ревізіi, арешти, переслідуваня і процеси з боку властей.{стр.5}

Опроче, так самiсінько виступають протів радикалів і Поляки. Що се все значить? Чому народовці усяких барв і москвофіли так кидаються на селянску партію на рівні з посідаючими польскими верствами ? Річ проста:

Прийшов час, коли селяне самі стали до праці, самі хочуть рішати про свою долю, самі хочуть вибороти собі ліпший бит і кажуть до своіх посварених інтелігентів: Нас тут більше! Заспокійте перше наші потреби, а потім сваріться собі за ъ і Ъ. Та мало того. Тут грає ролю і клясова боротьба. Робітники, маси, що працюють коло рілі, по варстатах, домагаються поліпшеня свого биту. Се зачалося і у нас насамперед по містах, межи робітниками, де люде світліщі, потім пішло і до селян, серед котрих почала будити свідомість і в тім напрямку руска радикальна партія. Селяне зрозуміли се від разу і як би не ставлені перешкоди; то партія наша мала би не сотки, а тисячі членів, бо се така справа, що не треба богато говорити, писати, агітувати, бо тут головний агітатор — нужда. Се й зрозуміла інтелігенція руска, котрій той рух грозив шкодою в єі інтересах класових і тому з'єдналася зі своім дотеперішним ворогом, зі шляхтою польскою. Та політика, котру репрезентує Барвінский, іде до того, щоби вдержати в руках руский масовий рух. Так само рух масовий польского народу виломлюєся тепер з під усякоi клясовоі опіки.

З инших партій руских, котрі не йдуть ані з радикалами, ані з Барвінским, лишилися тілько недобитки, під проводом Романчука, котрі не знають, куди ім ити, 3 тих недобитків {стр.6} народовскоі партіі чесні люде мусять нарешті застановитися: Що ж то? Давно ми йшли протів шляхти, тепер кажуть нам йти ій під лад ! Велика частина народовців чує се тепер, та не має сміливости зірвати з Барвінским. Але скорше чи пізніще ті люде мусять рішитися, куди іти.

Т. зв. стара, або москвофiльска партія ріжниться від народовскоі тілько правописію і догматом про несамостійність руского народу. До „новоі ери" вона не пристала, але на ділі іде за нею. То значить, що властиво обі ті партіi зовсім не є політичними партіями: вони ріжняться між собою тілько поглядами граматичними і етнографічними, а на ділі маємо на Руси тілько дві партіі: одна така, що хоче йти з народними масами, а друга така, що не хоче йти з ними.

Як бачимо, діло стоiть так: всі Русини повинні рішитися і сказати своім послам: інтелігенціi рускоі тілько капка, хиба яких 5 на сто, ми без народу нічо не можемо, значить мусимо йти з масами народними, дбати про ix добро і просвіту, а хто хоче, най тримаєся панскоі клямки. Ось ті дві партіi. Радикали йдуть консеквентно з народом. Домаганя радикальноi партіі приймали і ставили собі також инчі групи. Вахнянин на передвиборчих зборах відрецитував частину радикальноi програми, та що з того? Ледви прийiхав до Відня, тай забув за все. (Оклики: Ганьба!) Ми йдемо консеквентно, не боімося переслідовань. Ми мали доси більше як 50 процесів і не дбаємо про те, яка спаде на нас любов чи ласка панска, а йдемо на перед просто і чесно. Тим наша пар- {стр.7} тія здобула собі серед народу пошанованє. — Вже те, що противники наші так завзято борються з нами, доказує, що партія наша здобуває собі також силу. Настав час боротьби не виключно національноі, але і клясовоі, боротьби маючих з немаючими, визискуваних з визискувачами. Обовязок інтелігенціi рускоі стати на боці народу. Будучність нашоі партіi велика, треба тілько людей, а тоді рух наш піде так само могучо, як рух наших давних радикалів XVI—XVII в., козаків. Взиваю всіх Русинів, особливо інтелігентних, в котрих ще не вгасла любов до того сірака, щоби ставали вкупі з нами, щоби помагали рускому народови вибороти собі ліпшу долю, щоби будинок нашоі будучности слушно міг величатися таким окликом, який поклали Чехи на своім народнім театрі: нарід собі ! (Гучні брава).

Федір Котюк, селянин із Пістині, косівского повіту. Братя! Треба нам застановитисі, що ми є, ци прості робітники, ци газди? Ріжні нам представляют: так і так, але ми сі дивимо, як хто робит. (Славно!) Дуже мині мило бути у Львові (обзирає салю), тут так красно, що не треба ліпше, але маю рану в серци: та-же ми маємо тут своє, як то кажут, латане: маємо „Народний Дім"! Питаюсі: чому ми не в сали „Народного Дому" ? Таже ми Русини, наші тати кров проливали, стьигалисі на него з остатного, — ци ж ми гірші Русини від тих, що тепер тримают „Н. Дім"? (Сильний крик: Ганьба!) Я там був на вічу, буде тому от як 12 рік. Уперед була одна партія, руска ци москалофiльска, держьилисі одного. А тепер пишут {стр.8} не лиш протів Поляків, протів Чехів, але і Русини одни протів одних. А нас одна біда тисне, ци Русинів, ци Поляків. (Брава). Давбих пів віку свого, аби ми раз були людьми. (Славно!) Держімсі всі бідні, всі найнизчі разом (Браво), ци Русин, ци Поляк, ци Жид (кілька голосів: о, Жидів не хочемо!) — та же всьике панство также держитсі купи! Берімсі ми разом і держімсі радикальноi партіі.


Голова віча М: Павлик поясняє, що дійсно він обертався до управи „Нар. Дому" з просьбою, позволити салі, та єму відмовлено, не сказавши причини, тілько стиснено плечима. Тоді бесідник обернувся до президента міста Львова, д-ра Мохнацкого і той зараз дав салю за дурно на всі нинішні збори, від раня до ночи (Славно!). Позаяк без того ми нині не мали би де зібратися, - бо у Львові дуже тяжко за салю, — вношу, щоби віче поручило презідii подякувати д. президентови міста за єго чемність. (Ухвалено).

Іван Сандуляк із Карлова. Русине, пізнай себе, буде з тебе. Тішит мене, що нас тут тілько, хліборобів і робітників ріжноі народности. Ми, як та рослина, дощем і бурев прибиті, тепер з трудом встаємо. Була панщина, била нас, томили, ми сі надіяли свободи. Прийшла свобода, конституція — ми єі не використали: не було кому нам вияснити і вести нас, Нарід при свободі зачьив бідніти. Селянин на селі пригноблений. Духовенство є проводирем кождого чоловіка, але вели нас то в один бік, {стр.9} то в другий, а другі нас використували, і знов ми підупали. Називают нас панами, а ми жебраки. (Браво). Ми так упали, що дай боже двигнутися. Просвіти нам не давали, якоi нам треба. Збудували Народний Дім, давали найбідніщі люде, а нині нас викинули і ми мусіли впрошуватисі в комірне. Ми Русини опущені, не маємо иншоі ради, як тілько програма радикальноi партіі. Дбаймо сами за себе, бо другі за нас дбати не будут. (Браво!)

Затим промовляли два львівскі робітники-Русини : Петро Левич і Сава Вандьо, і росказали, як ix батьки потратили грунти, а вони зійшли в ряди робітників із голими руками - пролетаріату і як є тому пролетаріатови по містах і фабриках. Нарешті взивали селян, щоби держалися спільно з робітниками, особливо домагаючися загального голосованя. Оба говорили по руски, хоть і не добре.

Іван Міхас, селянин із Морозович, Самбірского повіту, начальник громади, в основно обробленім відчиті, представив причини бідности по селах. Закидають хлопови, що бідніє через піянство. Приглядався я тому, йіздивєм по повіті самбірскiм і староміскiм. Певне, що тут винна і коршма, але нас найбільше точить темнота. Через темноту нашу, нас визискують на всі боки. Одна з важних причин матеріальноi руіни селян є брак такси при оплатах за треби церковні I що найцікавіще: чим де темнiщі селяне, тим більше домагаються від них попи і руйнують ix. Я знаю села, де попи, {стр.10} зверхність громадска і жиди одни навперед одних визискують селян. В однім селі зверхність громадска спроневірила податки, а люде не мали відки платити. За се уряд податковий заінтабелювався на громадскім грунті. Піп там здирає селян немилосердно: похорони, метрики коштують по 30 зр. і більше. З сего вийшло, що по 50 роках ціле село зійшло на пролетарів і лайдаків. Товариства асекурацiйні не приймають ix І так і по инчих селах в наших горах. Ся руiна походить від попів, нотарів за оплати штемплів і таких инчих. Фабрик у нас не ма зарібків також не ма. Нарід доведений до роспуки. Уряд повинен застановитися над тим. Віче взиває уряд, що би видано уставу за треби і карано здирство попівске, нарівні з лихвою.

Відчит д. Міхаса зробив величезне вражінє. Та ще більше вражінє зробила дальша промова селянина Яна Копетиньского, зрущеного Мазура із Косцєйова, львівского повіту. Він говорив ломаною рускою мовою і порушив усе, що нищить селян. Між инчим підніс справу лісів і пасовиск. Уся єго промова зводилася на те, щоби хлопи не тримали з панами, не вибирали ix ані до ради державноi, ані до сойму, а трималися разом самі всі Русини і Поляки і вибирали своіх заступників. На жаль, ми не можемо подати докладно навіть змісту промови д. Копетиньского, бо за те сконфісковано „ДѢло" і „Галичанина".

В тім самім дусі промовляв і Томаш Півко, селянин, Мазур із Сокільник коло Львова. Говорив по польски.{стр.11}

Микола Канафоцкий, селянин із Городка піді Львовом. Чесні збори! Діл ґрунтовий є руінов наших грунтово-сельских господарств. Потерпів на тім хлібороб, бо прийшов на крайну нужду: 1) через процеса, 2) через огні, 3) через не застосованєся взоровим господарствам і 4) через безчинність тяглого інвентаря, коттрий муситься у него утримувати. На тім терпить ціла дерятва, асекураційні товариства, нищиться матеріал в лісах, множаться волоцюги і злодіі; наші і хліба за грубі тисячі безпотрібно вийідає інвентарь. Справа ділу ґрунтового була уже в думі державній порушена, але для чого скутку не віднесла, того не знаю. Про тоє: 1) повинен діл ґрунтовий бути ограничений, 2) комасація ґрунтова хоть по части до забудованя принаймній на разі перепроваджена, 3) Виділ краєвий повинен займитися викупном двірских грунтів для упавших селян (бо гинути не можуть) на сплату ратами, 4) запровадити позичку системи Рафайзена і 5) ограничити женитьбу на важних пунктах (?).


Гринь Наконечний, селянин із Туринки, жовківского повіту, домагався від радикальноi партіi, щоби видавала господарску газету.

Андрей Кисіль, грайзлерник (склепар) зі Львова, почав свою промову тим, що він не радикал, але, чуючи тут тілько добрих справ, остаточно годиться з радикалами. Кисіль говорив про еміграцію селян і єі причини, при чому підніс іронічно одну з причин еміграціi, подавану великими панами — деморалізацію, {стр.12}

Др. Кирило Трильовский, адвокатский кандидат зі Снятина, говорив довго і так остро, що й за єго промову сконфісковано „Дѣло" і „Галичанина". Др. Трильовский виказував ріжницю інтересів межи посідаючими і бідними: межи панами і робітниками, та селянами. Радикали організують селян на основі соціалізму, так само як організуються міскі робітники, для того, щоби добути селянам політичну свободу і за тим поправити ix долю. Ми тепер майже не маємо волі — нас не допускають збиратися на віча, не позваляють усеі правди друкувати; теперішна виборча ординація не позволяє нам мати своіх заступників у раді державній, соймі і раді повітовій, напр. ще не чути було, або хлоп був маршалком ради повітовоi. Сей прикрий стан ще погіршила т зв. „нова ера", котра зреклася прав мужика і стала попирати політику лизунства. Наші посли зовсім не боронять політичних свобід і інтересів мужицтва. Нова ординація виборча, котру предкладають пани, новий закон карний, проект окружних війтів - то все некористне для виказуючи, що та деморалізація практикуєся як раз при виборах. Нарешті взивав селян, щоби при виборах 1895 р. держалася купи. Кисіль говорив гарно по руски.

Треба завважати, що підчас промов селян, особливо Копетиньского і др., селяне львівского повіту перемінилися в одно живе тіло, викрикаюче з болю чи вдоволена, гестикулююче і т. и. так, що майже що хвиля треба було ix здержувати, щоби не перепиняли бесідників і спокійного ходу віча.{стр.13}

Михайло Павлик. Ми, галицкі Русини, ведучи політику, мусимо все оглядатися на своіх братів у Росіi, бо там нас найбільше. Так і роблять наші партіі, при чому одні йдуть до спільности з Украiнцями, а другі з Москалями, вважаючи і ix за Русинів. Та сі погляди не такі важні. Важніща тут політика. Ми не вимагаємо вiд наших москвофілів, щоби зреклися спільности з Москалями, але конче вимагаємо від них, аби бажали політичноi волі і для Москалів і для всіх народів Росіi. Тілько с такими москвофілами ми можемо ити спільно в політиці. Так само ми не можемо ити спільно і з тими Поляками, що радиби волі в Росіі, а тут давлять усяку волю.


селян і робітників. Селянам руским і польским і робітникам треба організуватися і добиватися разом прав для робучого люду. Ми панів можемо шапками закинути, бо нас міліони. (Довгі оплески).

На внесок Дра Трильовского, віче ухвалює таку резолюцію :

„Зваживши, що теперішні політичні відносини в Австрійскій державі незвичайно неприхильні для правильного розвитку нашого народу; зваживши, що як репрезентаційні тіла в теперішнім складі, так і державні органи стоять передовсім на сторожі клясових інтересів посідаючоі верстви і що особливо в послiдних часах посідаючі кляси використують своє домінуюче становиско в тім напрямку, щоби загал працюючоi кляси обмежити навіть у тій дрібці політичних свобід, які ім призна- {стр.14} ють теперішні державні закони; зваживши, що ті кляси не тілько визискують для того істнуючі закони, але і при ухваленю нових законів і реформ лишають фiрточки для своіх привілеів; зваживши, врешті, що такий стан шкодить і національним інтересам нашого народу, —

„віче рішучо протестує протів такого стану річей і взиває всі опозіційні, дійсно демократичні елементи до завзятоi і невсипучоі боротьби протів него.

„Віче заявляє, що для здорового розвою нашого народу доконечне особливо злученє всіх опозіційних сил руского народу для зреалізованя тоі точки радикальноi програми, котра домагаєся волі особи, слова, сходин, товариств, печати, сумліня, забезпеченя кождій одиниці без ріжниці пола як найповніщого впливу на рішанє всіх питань політичного і житя, автономі і громад, повітів, краів у справах, котрі тілько ix дотикають, уділеня кождому народови можности як найповніщого культурного розвою.

„Віче заявляє, що руска радикальна партія повинна іти в своіх політичних змаганях рука в руку з галицкою соціалістично-робітницкою партією і висказує бажанє, щоби і між польским селянством усі поступові елементи получилися разом в одну поступову мужицку партію і разом з радикалами і соціалістами стали до боротьби за політичні свободи і в загалі за інтереси працюючоi кляси.

„Віче взиває всіх прихильників радикальноi партіі, щоби численно вступали в товариства „Народна Воля" і „Поступ" і щоби всіми силами ширили радикальні газети „Хлібороб" і „Народ" і инчі радикальні виданя".{стр.15}

При другій точці віча — найблизчі вибори і загальне голосованє, — говорив Др. Данилович. Що є загальне голосованє, знаєте. Ми не хочемо, щоби були якісь куріi. Ми хочемо, щоби кождий мав один голос: чи він має 10 сіл, чи одно, чи нічо. Хочемо, щоби, тайно він голосував, щоби ніхто не міг єго інакше зневолювати. Напір працюючого народу за загальним голосованєм великий. Парлямент уже згодився радити над тим, але не хоче дати загального голосованя, то справа тягнеся. Хоче завести ще одну курію — для робітників. Але робітники на охлапи не хочуть ся годити. І ми на то не згодимося і не перестанемо добиватись загального голосованя.

Надходять вибори на слідуючий рік - будуть десь у червни. Справ важних на соймі купа: закони польованя, санітарний, голосованя, полученя в окружні громади, зміна ординаціi виборчоi в громадах. Є такі села, що арендар і посесор мають одно коло і вибирарають третину радних, кілька богатших другу третину, і тогди годі вже народови вибрати свою більшість. Для того ми не повинни допустити кандидатів не наших. Треба скликувати віча, а не позволять віча, то кождий иразник, кождий ярмарок най буде для вас вічем, а тогди всякі закази не поможуть. В кождім селі най завяжеся комітет виборчий. Най він уважає, щоби скрізь по селах самі наші виборці вийшли. Старайтеся, щоби громади від тепер мали своіх людей, своiх виборців. І то щирого хлопа, — не пана, не ксьондза, але такого, котрий би стояв за хлопскою справою. В „Народній Волі" звідуйтеся за всякі поради. Де можна, {стр.16} виберіть самого радикала, де не можна — старайтеся вибрати такого, котрий обіцяє, що буде за нами стояти. А за него довідаєтеся від „Народноi Волі". І не бійтеся, що наші кандидати упадуть. Держімся разом і кладім кандидатів радикальних, а „Народна Воля" має вести вибори

Юрко Лутчак, селянин з Ілипець, коло Коломиi. Тілько загальне голосованє забеспечить нам вибір таких послів, яких хоче нарід. Не можемо надіятися на теперішних послів, що вони реформу виборчу переведуть. — в нас самих сила. Кажуть: от, бог дасть якось; але так годі: бог є в небі, але божих прав на земли нема, лиш є людскі права. Отже, коли хочемо абисмо мали ліпші права, то сами берімся до тоi важноі справи, лучімся з робітниками, а так дістанемо то, чого хочемо.


Іосиф Гудец, зецер зі Львова, звинившися, що не вміє по руски, промовляє по польски — іменем галицкоі соціально-демократичноі партіі. Imieniem partyi socyalno - demokratycznej zaznaczam z tego, co tu widzę, nadzieję, że wy pójdziecie z nami i podaję radykałom dłoń do uścisku w walce o powszechne prawo wyborcze. Jest to rzecz pierwsza, którą zdobyć musimy, by się podnieść z tego ucisku, pod którym jęczymy obecnie. Parlament reguluje wszystkie sprawy; my, robotnicy, nie mamy tam głosu, a wy przez prawybory macie tylko cichy. Tu w tej sali juz po sto razy głos nasz rozbrzmiewał, że żądamy powszechnego prawa wyborczego. Od szeregu lat to powtarzamy, {стр.17} lecz zawsze napróżno. Głos nasz jest jeszcze za słaby, gdyż w kraju jest większość rolników. Dla tego z upragnieniem czekamy tej chwili, kiedy lud od radła i brony głos swój podniesie, wówczas zbledną stańczyki i sprawiedliwe prawa ludu zwyciężą. Jeżeli się zważy, że lud biednieje, że tylko mała część może się utrzymać na ojcowiźnie, a coraz więcej idzie na robotników, to musimy przyjść do przekonania, że prędzej czy później wszystek lud roboczy stanie do walki o to prawo. Cieszymy się więc, że wy stajecie do tej walki.

Jak was po powiatach gnębią, tak i my tu jesteśmy prześladowani, ale szereg usiłowań i pracy doprowadził już do tego, że nam się pozwalają zbierać. Jeżeli pójdziecie w nasze ślady, jeżeli prześladowania was nie zniechęcą, my z całem sercem będziemy wam dopomagali. Fałszywi przyjaciele przymilają się do was, mówią o oświacie ludu, o podniesieniu dobrobytu, ale na ręce wkładają wam kajdany. Radzą tam we "Wiedniu o reformie wyborczej, ale to jest tylko sposób, by się utrzymać na wierzchu. Robotnicy miejscy zagrozili powszechnym strajkiem: jeżeli nam nie dacie praw, my nie damy wam swej pracy, zastanowimy wszystkie maszyny i warstaty, choćbyśmy mieli głodem przymierać. W nadziei, że wy nam w tym razie dopomożecie, kończę okrzykiem; niech żyje i rozwija się partya radykalna! (Брава).


Стефан Крайківский, селянин. Робітники домагалися права загального голосованя — уряд дає ім якусь пяту курію і якби робітники приняли се, то і нам, селянам, було би тяжче {стр.18} добитися свого Як-єсте чули, робітники хочуть зробити стрейк, коли ім не дадуть загального голосованя, — отже я вношу, щоби ми, селяне, тогди помагали ім. Не маємо грошей, але посилаймо ім наші продукти, щоби могли витримати в борбі.

Серед бурі оплесків, віче і приймає сей внесок.

Андрей Кисіль. Уряд хоче ніби годити робітників, дають право записаним до каси хорих, а таких мало. Дають право тим, що більше платять (5 зр.) Дають право лиш письменним. А се кривда, бо чому нас не вчать? Правибори нас нищать; тепер панам легко нас переєднати, а потім сами роблять собі інтерес — от через закон горівчаний вони піднесли ціну за горівку і так далі. Тілько загальне голосованє може нас двигнути.

Ст. Новаковский говорить в тім самім дусі. Тілько загальне право голосованя є справедливе, бо воно робить рівними бідних і богатих.

Др. К. Трильовский. Вже старинні народи казали, що загальне голосоване потрібне. Коли всі дихаєм і пєм воду, то і радити маємо над собою. Отже мусимо добитися того, абисмо всі враз вибирали послів, через котрих маємо радитися, бо до таких порядків, як у Швайцаріі, йти трудно. Ми навіть тепер повинни мати, у Відни 27 мужицких послів. А кілько ix маємо? (Голоси: ані одного!) До сойму мало би прийти. 47, але і того не маємо. Богач має велике пра- {стр.19} во: на 500 панів иде один посол, міщан 35 тисяч вибирає одного посла, а 200 тисяч мужиків також одного. Так і на сойм. Ми рівні до податку, до войска і до креміналу, але не рівні до виборів. Голосуємо через правиборців, ix є 1 726 000, — а без голосу мущин 24-літних є 3 817.000 ! До войска йде кождий парубок і всі платимо посередні податки. Кажуть, що мужики непросвіщені, але чи богачі мудрі ? Пани пхаються на мужицких послів не для того, аби ix боронити. Палата панів також непотрібна. В загалі ціле виборче право несправедливе. Тепер нас хочуть зацитькати, радять над новими куріями, — і то вийшло від польских демократів славних, як Рутовский. Ті демократи польскі нам не поможуть. Нам поможуть тілько робітники і селяне польскі „Народна Воля" буде у нас вести вибори, оголосить кандидатів, хоть би і не все своіх, то і з инчих партій, але лиш таких, що будуть за загальним голосованєм. До згоди з иншими рускими партіями тяжко. Обі старші партіі до політики ще не дозрілі. Але ми хочемо, щоби й вони були в опозиціi і надіємся, що нам шкодити не будуть, не будуть оглядатися ані на Баденіх, ані на митрополита.


Голова віча. Тов. передбесідник осудив загалом польску інтелігенцію, між ними особливо так зв. демократів. Для доказу, що й тут іде до ліпшого, позволю собі відчитати зібраним телеграму, котру я тілько що получив. (Читає) Przemyśl, 16 grudnia 1894.

Zsolidaryzowani zupełnie z Waszym programem, przesyłamy Wam najserdeczniejsze życzenia powodzenia w pracy.{стр.20}

Radykalna młodzież polska w Przemyślu (Славно!)

Віче ухвалює все те, що бесідники підносили.

З огляду на пізну нору і на те, що селяне вже досить обговорили свій економічний стан при першій точці — віче ухвалює пропустити третю точку нарад — економіч н е положене селян і ix організація, — і приступити до остатноі точки: внески членів.


Іван Сандуляк говорив про підвисшенє податків через підвисшенє кляс ґрунтових. Лан панскйй межує з нивою селянскою, а лан є в 6-ій класі, а грунт мужицкий в 2-ій клясі. Хоть наші ниви положені по болотах, а шарварки робиться коло панских ланів, шутрують панскі лани мужицкими волами.


Др. Данилович пригадує, що тепер у соймі має бути ревідований катастер податку ґрунтового. При посліднім катастрі покривджено мужиків. Отже сего року має бути лиш таксація, а не перенесене чи переміна кляс ґрунтових. Селяне повиини се собі затямити і вибирати відповідних послів.


Павло Левіцкий, селянин із Каменецкого повіту, говорив про остатні вибори. Жидки з панками зафатили найліпших виборових агітаторів і нікого нема, аби сю кривду направити. Були ліси, були поля — тепер нема ані {стр.21} чим хліба спечи. Братя наші! тримаймося, абисмо побідили при виборах! ..


Стефан Новаковский, селянин. Михайло Драгоманов є в Софіі, в Болгаріi і вчить нас, як боротися, як працювати. Отже я вношу, іменем селян, абисмо ухвалили післати єму таку тетеграму (читає) :

„Батьку рідний, просвітителю наш, Ти, що свою долю, своє житє, своє здорове посвятив для темного робучого люду, щоб єгo просвітити світлом правдивоі науки, — прийми подяку за трицятьлітну працю Твою, від нас, руских хлопів, зібраних з цілоi Галичини на рускім народнім вічу у Львові. За правду, за волю, котру Ти голосиш, будемо стояти до загину. Жичимо Тобі ще довгого житя, що б міг-єсь нас Твоєю мудрою радою просвічати, помагати нам дійти до скиненя ярма неволі, що тяжить над хліборобом і робітником і до заведеня правдивого ладу на світі".

Віче ухвалює се одноголосно.

Голова віча бажає, щоби ухвали такого славного віча не лишилися без успіху, просить усіх на вечірниці в честь М. Драгоманова і закриває віче.


pisma@dragomanov.info,
malorus.org, копилефт 2006 г.