Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895)

Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу.
Поделиться в соц.сетях:

УЧЕНАЯ ЭКСПЕДИЦИЯ В ЗАПАДНОРУССКИЙ КРАЙ

(Рец. на к.:) Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные д[ействительным] ч[леном] П. П. Чубинским, в семи томах.

Вперше надруковано у журн. «Вестник Европы» (1877, т. З, с. 85 — 109) за криптонімом M. Т.-овь. Входило до зібрання: Драгоманов M. Розвідки про українську народню словесність і письменство. Т. 1. С. 103 — 127.

Подається за першодруком.

[1] Щапов Афанасій Прокопович (1831 — 1876) — російський історик церковного розколу, старообрядництва.

[2] «Журнал Министерства народного просвещения» — щомісячний відомчий журнал, який виходив у 1834 — 1917 pp. і в якому публікувались праці великих вчених Росії (Ф. Буслаева, О. Веселовського, Р. Віппера, Т. Грановського), також статті М. Драгоманова.

[3] Номис (псевдонім Матвія Терентійовича Симонова; 1823 — 1901) — український етнограф і фольклорист; педагог. Упорядник фундаментальної збірки «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (СПб., 1864).

[4] Йдеться про видання «Пісні про кохання» (К., 1864), здійснене студентом Б. Лавренком на основі фольклорних записів О. І. Лоначевського.

[5] Рубець Олександр Іванович (1838 — 1913) — український фольклорист і хоровий диригент, видавець українських пісенних збірників.

[6] Тобто І. Я. Рудченко.

[7] Географічне товариство було засноване 1845 р. з відділами у різних частинах держави,зокрема в Києві у лютому 1873 р. Завдяки старанням П. Чубинського Південно-західний відділ відразу поставив за мету широку українознавчу працю, а в 1879 р. за «Труды экспедиции...» сам Чубинський отримав Уваровську премію.

[8] Головнін Олександр Васильович (1821 — 1886) — російський державний діяч, міністр народної освіти (з 1861). Сприяв виробленню нових статутів: університетського (1863), гімназіального (1864), положення про народні школи (1864), закону про пресу (1865).

[9] Чечот Ян (пом. 1847) — польський фольклорист, збирач і перекладач польських і білоруських народних пісень.

[10] Зенкевич Ромуальд (пом. 1868) — один із перших білоруських етнографів, зібрав і видав цінний збірник «Гмінні пісні пінського люду» (Ковно, 1851), де є також пісні з українського Полісся.

[11] Кіркор Адам Гонорій (1818 — 1866) — польський і білоруський археолог, лінгвіст, публіцист. Автор праці «Покуття з археологічного погляду» (1876).

[12] Можливо, йдеться про Михайла Бобровського (нар. у кінці XVIII ст.) — російського палеографа, професора Віленського університету.

[13] «Виленский вестник» — газета, яка, маючи велику історичну традицію, під різними назвами виходила у Вільні, у 60-х роках мала пропольське спрямування, і лише прямі заходи генерал-губернатора М. Муравйова перетворили її в російський орган.

[14] Шейн (Шеїн) Павло Васильович (1826 — 1903) — білоруський етнограф і лінгвіст, збирач білоруських і російських народних пісень.

[15] Йдеться про «Сборник белорусских пословиц» (в «Сборнике Императорского географического общества по отд. этнографии», 1867 — 1869, т. 2), укладений білоруським фольклористом, лексикографом Іваном Івановичем Носовичем (1788 — 1877).

[16] Руліковський Едвард (1825 — 1900) — польський історик та етнограф, видав кілька праць на підставі етнографічних матеріалів, зібраних, зокрема, на Київщині.

[17] Новосельський (псевдонім Антоні Марцинковського; 1823 — 1880) — польський літературний критик, етнограф, постійний автор петербурзького «Tygodnika literackiego». Видав збірник «Lud ukrainski» (в 2 т., Вільно, 1857).

[18] Димінський Андрій Іванович (1829 — 1905) — український фольклорист і етнограф. Записані ним пісні ввійшли у фольклорні збірки М. Драгоманова.

[19] Єфименко Петро Савович (1835 — 1908) — український фольклорист, висланий (1863) на адміністративне заслання в Архангельську губернію.

[20] Кістяківський Олександр Федорович (1833 — 1895) — український правознавець, професор Київського університету, член київського відділу Географічного товариства. Батько Б. О. Кістяківського, майбутнього видавця «Политических сочинений» М. П. Драгоманова (1908).

[21] Михальчук Костянтин Петрович (1841 — 1914) — український мовознавець-діалектолог, активний член Київської громади. Автор дослідження «Наріччя, піднаріччя і твори Південної Росії в зв’язку з наріччями Галичини» (1877).

[22] Під рахманами окремі дослідники розуміли брахманів в Індії, які шукали зближення з християнством. За народним повір’ям, це бідні жителі в далеких землях, які святкували Великдень через 3,5 тижня після православних.

[23] Єфименко Олександра Яківна (1848 — 1918) — український і російський історик, етнограф, дружина П. С. Єфименка.

[24] Йдеться про книгу духовних віршів.

[25] Веди — найдавніші пам’ятки індійської релігійної літератури, що склалися протягом II — І тисячоліть до н. е.: Рігведа, Самеведа, Яджурведа і Атхарваведа.

[26] Індра — верховний бог і покровитель церковної влади у ведійській релігії в Індії.

[27] Афанасьєв Олександр Миколайович (1826 — 1871) — російський історик, літературознавець і фольклорист. Видавець збірників народних казок і легенд, автор монографії «Поэтические воззрения славян на природу» (1865 — 1869), де використано український матеріал.

[28] Тобто пов’язані з церковною єрессю в Болгарії, Сербії, прихильники якої виступали за наближення церкви до інтересів простої людини.

[29] Лель — бог кохання у слов’янській міфології.

[30] Леже Луї (1843 — 1923) — французький історик, професор слов’янознавства в Колеж Де Франс. Листувався з Драгомановим, рецензував його праці у французьких славістичних виданнях.

[31] Сахаров Іван Петрович (1807 — 1863) — російський етнограф, фольклорист, археолог. Здійснив багатотомні видання «Сказаний русского народа...» (1836 — 1849), «Путешествий русских людей в чужие земли» (1837), «Песен русского народа» (1838 — 1839) та ін.

[32] Йдеться про статтю «Историческое значение южнорусского народного песенного творчества» М. Костомарова (Беседа. 1872. Кн. 4 — 6, 8, 10 — 12), яка була переробленим і доповненим варіантом його докторської дисертації «Об историческом значении русской народной поэзии» (1843).

«Беседа» — науковий, літературний і політичний журнал слов’янофільської орієнтації, який виходив у 1871 — 1872 pp. y Петербурзі.

[33] Веселовський Олександр Миколайович (1838 — 1906) — російський історик літератури, академік Петербурзької АН. Виступав рецензентом фольклористичних праць М. Драгоманова.

[34] «Санкт-Петербургские ведомости» — офіціальна щоденна газета, яка виходила з 1728 р. у Петербурзі при Академії наук, з 1875 р. — при Міністерстві народної освіти. За редакторства Є. Корша у 70-х роках тут регулярно виступав з приводу слов’янського питання М. Драгоманов.

[35] Вересай Остап Микитович (1803 — 1890) — кобзар із Прилуччини, особливо популярний після свого виступу на київському археологічному з’їзді 1874 р.

[36] Нарис О. Русова та стаття М. Лисенка про техніку гри Вересая опубліковані в «Записках Юго-Западного отдела Императорского русского географического общества» (К., 1874. Т. 1).

[37] Манджура (Манжура) Іван Іванович (1841 — 1893) — український поет, фольклорист. Листувався із М. Драгомановим.

[38] Стоянов Олександр Петрович — український етнограф, вчитель у Полтаві, з 1878 p. — директор Кутаїської гімназії. Друкувався в «Киевской старине».

[39] Йдеться про фольклорну публікацію в журналі «Основа» (1862. № 5. С. 62 — 74).

[40] Караджич Вук Стефанович (1787 — 1864) — сербський письменник, філолог, етнограф, фольклорист, упорядник одної з перших збірок народних пісень «Народна србска песнарица» (Відень, 1815).

[41] Уланд Людвіг (1787 — 1862) — німецький поет-романтик, збирач і дослідник фольклору, передусім старонімецького епосу.

[42] Очевидно, тут цитується італійське видання знаменитого твору Джованні Боккаччо (1313 — 1375), бо перший російський переклад було здійснено О. М. Веселовським лише в 1891 — 1892 pp.

[43] Пипін Олександр Миколайович (1833 — 1904) — російський літературознавець, автор спеціальних монографій, присвячених українській літературі та фольклору. Представник історико-культурної школи в літературознавстві.

[44] Йдеться про публікацію «Русские народные песни, собранные в Саратовской губернии А. Н. Мордовцевой и Н. И. Костомаровым» у науковому історико-літературному збірнику «Летописи русской литературы и древности» за редакцією M. Тихонравова (M., 1862. T. 4).

[45] Губернатіс Анджелло (1840 — 1913) — італійський історик світової літератури, редактор журн. «Rivista Europea», де широко публікувалися праці Драгоманова.

[46] Якушкін Павло Іванович (1820 — 1872) — російський письменник, фольклорист, етнограф. Друкувався в «Основі». Близький знайомий Марії та Опанаса Марковичів.

[47] Шишков Олександр Семенович (1754 — 1841) — російський державний діяч і письменник, міністр освіти за царя Олександра І, в 1824 — 1828 pp.

[48] Іконников Володимир Степанович (1841 — 1923) — український історик, професор Київського університету, редактор «Университетских известий».


pisma@dragomanov.info,
malorus.org, копилефт 2006 г.