ПЕРЕДНЄ СЛОВО [ДО «ГРОМАДИ» 1878 p.]

Вперше надруковано у зб. «Громада» (Женева, 1878). Авторська дата 30 апр. 1878. Передруковано М. Грушевським у збірнику «З починів українського соціалістичного руху. Мих. Драгоманов і женевський соціалістичний гурток» (Відень, 1922), а також включалось у зібрання: Драгоманов М. П. Вибрані твори. Прага, 1937. Т. 1.

Подається за першодруком.


[1] «Громада» — неперіодичний громадсько-політичний і літературний збірник, який М. Драгоманов за дорученням Київської громади видавав у Женеві в 1878 — 1879, 1882 pp. за участю С. Подолинського, Ф. Вовка, А. Ляхоцького. Усього здійснено п’ять випусків цього позацензурного видання.

[2] Підписання угоди 1686 р. між Росією і Польщею, всупереч інтересам козацьких полків, призвело до розполовинення українських земель. Польща лишала за собою Правобережжя, за винятком Києва та його околиць, які, як і Лівобережна Україна, відійшли до Росії. Після арешту і заслання гетьмана Самойловича, який не схвалював московсько-польське зближення, на Україні почався наступ царського уряду на рештки козацької автономії і все ширшала прірва між козацькою старшиною і простим народом.

[3] Петрик Іван (пом. 1696) — військовий канцелярист. Прагнув підняти повстання проти І. Мазепи, нібито оборонця інтересів «драпіжних панів» (1692). При цьому сподівався на допомогу від кримських татар. У боротьбі з переважаючими силами війська Мазепи повстанці потерпіли поразку. Див.: Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. К., 1990. С. 232 — 233.

[4] Соловйов Сергій Михайлович (1820 — 1879) — російський історик, автор 29-томної «Истории России с древнейших времен».

[5] Шерер Йосип Бенедикт (1741 — 1824) — німецький письменник, викладав у Тюбінгенському університеті історію Росії, автор праці з історії України (1788).

[6] Енгель Йоганн Хрістіан (1770 — 1814) — австрійський історик, автор «Історії Галича і Володимира» (1792), «Історії України та українських козаків» (1796).

[7] Ісько Материнка — псевдонім Осипа Бодянського.

[8] Гаркуша Семен (1739 — 1784) — ватажок селянських повстанців проти панів. Його образ широко ввійшов в українську літературу.

[9] Кирило-Мефодіївське братство — таємна політична організація у Києві (1845 — 1847), яка ставила завдання ліквідувати кріпосне право, скасувати дворянські привілеї, побудувати державу слов’янських народів на засадах федерації (див. про це ширше: Козак С. Українські змовники і месіаністи братства Кирила і Мефодія. Варшава, 1990). Усіх учасників братства після слідства в Третьому відділенні було жорстоко покарано.

[10] Гощинський Северин (1801 — 1876) — польський поет-романтик, найталановитіший представник «української школи» в польській літературі.

[11] У зв’язку із війною проти Франції та Туреччини російський уряд весною 1855 р. оголосив набір добровольців до війська. Багато селян на Київщині зрозуміли це як заклик до відновлення козаччини і стали організовуватись у сотні, відмовляючись відбувати панщину. Перелякані поміщики запросили війська для розгрому повсталих.

[12] Так називали на Україні борця за визволення Італії з-під влади австрійської монархії і за об’єднання усіх італійських земель Джузеппе Гарібальді (1807 — 1882). Популярність таких чуток про Гарібальді підтверджує й інший «громадівець» — А. Свидницький.

[13] «Мета» — літературно-політичний журнал народовців, який у 1863 — 1865 pp. виходив у Львові за редакцією К. Климковича. Передруковував багато матеріалів із «Основи».

[14] Так було у другому томі празького «Кобзаря» (1876), який упорядкували Ф. Вовк і О. Русов. Очевидна помилкова заміна слів «кайдани порвіте» в автографі «Заповіту».

[15] Деїст — прихильник вчення, яке, визнаючи бога першопричиною світу, відкидає його втручання в природні явища й суспільне буття.

[16] Бужинський Гаврило Федорович (бл. 1680 — 1731) — російський і український письменник і церковний діяч. Соратник Ф. Прокоповича. Перекладач творів Еразма Роттердамського, С. Пуффендорфа.

[17] Житецький Павло Гнатович (1837 — 1911) — український філолог, педагог й громадський діяч. Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам’ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556 — 1561 pp. (з Пересопницького монастиря на Волині). Приятелював із Драгомановим (див.: Плачинда В. П. Павло Гнатович Житецький. К., 1987).

[18] Духнович Олександр Васильович (1803 — 1865) — український письменник і педагог, культурно-освітній діяч-москвофіл на Закарпатті.

[19] Раковський Іван (1815 — 1885) — редактор москвофільських видань «Церковный вестник», «Церковна газета».

[20] Павлович Олександр Іванович (1819 — 1900) — український поет на Закарпатті (нині Східна Словаччина).

[21 ]Кошут Лайош (1802 — 1894) — угорський політичний діяч, один із керівників революції 1848 — 1849 pp., яка ставила завдання відновити державну самостійність Угорщини.

[22] Єдине Італійське королівство було створене в 1861 р.

[23] Овен (Оуен) Роберт (1771 — 1858) — англійський вчений, один із теоретиків утопічного соціалізму і кооперативного руху.

[24] Сен-Сімон Анрі Клод (1760 — 1825) — французький соціаліст-утопіст.

[25] Блан Луї (1811 — 1882) — французький соціаліст-утопіст, історик. Заперечував класову боротьбу.

[26] Прудон П’єр Жозеф (1809 — 1865) — французький соціолог і публіцист, один із ідеологів анархізму, обстоював ідею заміни держави кооперативними, договірними відносинами. Його вчення вплинуло на становлення поглядів Драгоманова.

[27] Лассаль Фердінанд (1825 — 1864) — німецький політичний діяч, один із засновників німецької робітничої партії (1863) і авторів реформістської «Готської програми» (1875).

[28] Дюрінг Карл Євген (1833 — 1921) — німецький філософ і економіст. Висунув ідею реформування буржуазної держави на соціалістичних засадах.

[29] Мілль Джон Стюарт (1806 — 1873) — англійський філософ, політеконом, публіцист. Автор праць «Система логіки», «Основи політичної економії».

[30] Лавеле (Лавельє) Еміль Луї Віктор де (1822 — 1892) — бельгійський економіст, історик, публіцист. 1879 р. І. Франко видав переклад його праці «Земельна власність і її історія». Лавеле ж у популярному французькому журналі «Revue des deux Mondes» опублікував статтю «Польське й українське питання в Галичині».

[31] Шефле Альберт (1831 — 1903) — німецький економіст і державний діяч. Представник так званого державного соціалізму.

[32] Ланге Фрідріх (1828 — 1875) — німецький філософ та економіст, автор праць «Історія матеріалізму і критика його значення», «Робітниче питання та його значення в сучасному й майбутньому».

[33] Мен Альберт (нар. 1841) — французький парламентський діяч-клерикал.

[34] Маурер Георг Людвіг (1790 — 1872) — німецький історик права і політичний діяч.

[35] Гакстгаузен Август Франц Людвіг (1792 — 1866) — німецький літератор і економіст, після відвідання Росії (1843 — 1844) написав ряд праць про російську общину.

[36] Кавелін Костянтин Дмитрович (1818 — 1885) — російський ліберальний публіцист та історик.

[37 ]Зубрицький Денис Іванович (1777 — 1862) — український історик-москвофіл, архівіст, етнограф.

[38] Петрушевич Антон Степанович (1821 — 1913) — український історик, філолог та етнограф.

[39] Шараневич Сидір Іванович (1829 — 1901) — український історик-москвофіл, автор праць з історії та археології Галичини та Волині.

[40] «Конгрес проголошує, що необхідно, аби держава чи комуна, представляючи і включаючи в себе більшість народу, посідала землю і всі інші знаряддя праці» (фр.).

[41] Згадані питання М. Драгоманов широко розглянув у монографії «Историческая Польша и великорусская демократия».

[42] Association International des Travailleurs (Міжнародна спілка трудящих, або Інтернаціонал) — організація, створена під керівництвом К. Маркса 1864 p. y Лондоні для захисту інтересів робітників. Внаслідок різного трактування його ставлення до політичної боротьби Інтернаціонал розділився на марксистську і бакунінську течії і в 1876 р. розпався.

[43] Бонапарт Наполеон III (1808 — 1873) після обрання президентом Французької республіки (1848) влаштував з часом державний переворот (2 грудня 1852) і, проголосивши себе імператором, запровадив деспотичний режим.

[44] У Галичині 1878 р. відбувся судовий процес над І. Франком, О. Терлецьким, М. Павликом та іншими за приналежність до соціалістичної партії й переховування соціалістичної літератури.

[45] «Набат» — безцензурна газета російських революціонерів-народників у Женеві (з 1875).

[46] Партія «Земля і воля» організувала першу в Росії беззбройну демонстрацію в Петербурзі.

[47] Студент Іван Ковальський (1850 — 1878) вів пропаганду серед сектантів, при затриманні жандармами вчинив збройний опір і після суду був розстріляний 2 серпня 1878 р.

[48] Революціонерка Віра Засулич (1851 — 1919) після замаху на петербурзького градоначальника Трепова, який побив політичного в’язня Боголюбова, в ході судового процесу була виправдана. Після виїзду за кордон заснувала групу «Освобождение труда».

[49] Енгельгардт Олександр (1828 — 1893) — російський вчений-хімік, публіцист.

[50] Йдеться про прихильників французького політичного діяча Гамбетти Леона Мішеля (1805 — 1881).

[51] Фенія — революційна партія в Ірландії, яка боролась переважно терористичними актами (з 1858 р.) за незалежність Ірландії від англійської королівської влади.

[52] Дещо видозмінена цитата із вірша О. Пушкіна «Клеветникам России».

[53] Це видання так і не побачило світу. Див. про це примітку у вид.: Драгоманов M. П. Вибрані твори. Прага, 1937. Т. 1. С. 385.