|
Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895) |
| Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу. |
Вперше під назвою «Чудацькі думки: Листи на увагу мудрим людям через редакцію „Народа“» ця праця надрукована в журн. «Народ» (1891, № 7, с. 97 — 103; № 9, с. 141 — 145; № 10 — 11, с. 165 — 173; № 13 — 14, с. 197 — 204; № 17 — 18, с. 233 — 237; № 20 — 21, с. 277 — 280; № 22, с. 297 — 302; № 23, с. 321 — 324; № 24, с. 344 — 350). Авторська дата Salmannsdorf bei Wien 1891 сент. 15. Наступне, друге видання здійснив І. Франко у Львові 1892 p., супроводивши його своєю передмовою, в якій, зокрема, вказав, що «Драгоманов згодився на це нове видання і зволив для нього ще раз переглянути текст своєї розправи і поробити деякі поправки та додатки». Пізніше праця включалась до празького (1937) і київського (1970) видань творів М. П. Драгоманова. В останньому — без четвертого і п’ятого розділів.
Подається за окремим львівським виданням 1892 р.
[1] «Народ» — громадсько-політичний журнал (1890 — 1895), який виходив у Львові та Коломиї за редакцією І. Франка та М. Павлика. Орган радикальної партії. Створений з ініціативи й почасти на кошти М. Драгоманова. Тут він надрукував, крім «Чудацьких думок...», «Австро-руські спомини», «Листи на Наддніпрянську Україну» та багато інших матеріалів.
[2] «Зоря» — літературно-суспільний двотижневий журнал у Львові (1880 — 1897). З 1884 р. — орган Наукового товариства імені Шевченка. Незважаючи на різні ідейні орієнтації членів редакції, зумів стати загальноукраїнською трибуною. В «Зорі» ж розпочалася полеміка між Вартовим (псевдонім Б. Грінченка), автором статей «Хто ж винен?» (1888. № 10) та «Де ж наша робота?» (1888. № 13 — 14) і Чудаком (Драгомановим) («Лист у редакцію „Зорі“. 1889. № 4).
[3] Йдеться про Олександра Борковського, українського педагога й перекладача.
[4] «Турист» — псевдонім В. Б. Антоновича, який переказав у своєму «Листі подорожнього» (Правда. 1889. № 6) негативні враження іспанського критика Хенера Помпейо від російської белетристики, висловлені ним у мадрідській газеті «El libéral».
[5] Це стаття «В справі відносин українців до російської літератури» (Зоря. 1889. № 8 — 11) теж за підписом Чудак.
[6] Йдеться про статті «Національне питання в Росії» публіциста й письменника Трохима Зіньківського (Т. Звіздочота; 1861 — 1891) та «Відповідь „Зорі"» О. Кониського.
[7] Очевидно, Микола Васильович Ковалевський (1841 — 1897), член Старої громади, який майже всі свої кошти передавав Драгоманову на видання української нецензурної преси.
[8] Гердер Йоганн Готфрід (1744 — 1803) — німецький філософ і письменник. З повагою ставився до історичних перспектив української нації.
[9] Фіхте Йоганн Готліб (1762 — 1814) — німецький філософ.
[10] На Паризький літературний конгрес (1878) М. Драгоманов подав через І. Тургенева доповідь «Українська література, заборонена царським урядом», на Віденський (1880) — доповідь разом із М. Павликом.
[11] Це комедії «Голодному й опеньки — м’ясо» І. Нечуя-Левицького (1887) та «Перемудрив» Панаса Мирного (1886).
[12] Боборикін Петро Дмитрович (1836 — 1921) — російський письменник, представник натуралізму в літературі.
[13] «Боротьба» — твір, приписуваний О. Кониському («Правда», 1891 p.).
[14] Незлобін — псевдонім російського письменника Олексія Олексійовича Д’якова (1845 — 1895), автора антинігілістичних творів.
[15] Це стаття і роман «Юрій Горовенко» Олександра Кониського.
[16] «Молода Італія» — таємна революційна організація, яка в 1831 — 1848 pp. очолювала боротьбу італійців за визволення з-під австрійського гніту та за об’єднання Італії.
[17] «Молода Германія» («Молода Німеччина») — таємна революційна організація німецьких емігрантів у Швейцарії (1834 — 1850). До неї входив Г. Гейне.
[18] Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770 — 1831) — німецький філософ.
[19] Народна психологія (нім.).
[20] Данилевський Микола Якович (1822 — 1885) — російський публіцист, природодослідник, автор історіософського твору «Россия и Европа» (1869).
[21] Гордієнко (Гординсъкий) Кость (пом. 1733) — кошовий Запорозької Січі (з 1701). Вважається одним із авторів першої української конституції 1710 p., складеної за гетьманування П. Орлика.
[22]Слонімський Леонід (нар. 1850) — російський публіцист, автор «Вестника Европы» з соціально-економічних проблем.
[23] Потебня Олександр Опанасович (1835 — 1891) — український лінгвіст, філософ, етнограф.
[24] Сумцов Микола Федорович (1854 — 1922) — український літературознавець і фольклорист. Тут йдеться про працю «Культурні переживання», яка друкувалася в українському історичному журналі «Киевская старина» в 1888 — 1890 pp.
[25] Щебальський Петро (1810 — 1886) — російський історик і публіцист, працював у поліцейсько-цензурних установах.
[26] Це монографія «Последние времена казачества на правой стороне Днепра» як передмова до другого тому третьої частини «Архива Юго-Западной России» (К., 1868).
[27] Свидригайло (1355 — 1452) — великий князь литовський (1430 — 1432). Виявляв прихильність до руської шляхти та православної церкви, через що викликав опозицію магнатів.
[28] Карпов Геннадій Ф. (1839 — 1890) — російський історик, професор Харківського університету, виступав з критикою історичних праць П. Куліша.
[29] Лучицький Іван Васильович (1845 — 1918) — український та російський історик, дослідник аграрних відносин у Франції.
[30] Йдеться про П. С. Єфименка.
[31] Ковалевський Максим Максимович (1851 — 1916) — російський історик, соціолог, політичний діяч, видавець журн. «Вестник Европы».
[32] Шостий археологічний з’їзд проходив 1 вересня 1884 р. в Одесі.
[33] Ренан Жозеф Ернест (1823 — 1892) — французький письменник, історик і філолог-сходознавець. Автор «Історії походження християнства», «Історії ізраїльського народу», «Життя Ісуса».
[34] «Wisla» — польський етнографічний журнал, що виходив у Варшаві в 1887 — 1905, 1916 — 1917 pp.
[35] «Этнографическое обозрение» — наукове неперіодичне видання етнографічного відділу Товариства любителів природи, антропології та етнографії (з 1889) за участі А. Кримського.
[36] «Живая старина» — науковий журнал етнографічного відділу Імператорського російського етнографічного відділу (з 1891 р.) за редакцією В. Ламанського.
[37] „Archiv fur slavische Philologie“ — міжнародний славістичний журнал, який виходив у 1875 — 1920 pp. y Берліні за редакцією славіста Ватрослава Ягича (1838 — 1923).
[38] Нарис «Три національні типи народні», надрукований у «Правді» (1888. № 3. С. 157 — 169) за підписом Низенко, належав В. Антоновичу.
[39] Цебто О. Кониський, який під псевдонімом Стодольський опублікував працю «Етнографія Слов’янщини» («Школьна часопись». 1887). Рецензія Драгоманова на неї з’явилася у журн. «Товариш» (1888. № 1. С. 15 — 30).
[40] Тіле Корнелій (нар. 1890) — голландський богослов, професор Лейденського університету.
[41] Кюнен Авраам (1828 — 1891) — голландський богослов, автор праць про Старий Завіт та ін.
[42] Бенфей Теодор (1809 — 1881) — німецький філолог, індолог, основоположник порівняльного методу в філології.
[43] Це праця «Про шлюб на Русі-Україні в XVI — XVII столітті» (Зоря. 1885. № 13 — 18) українського історика, археографа Ореста Івановича Левицького (псевдонім Маяченець; 1848 — 1922).
[44] Згідно з цим законом цензуру проходили лише видання обсягом до 10 друкованих аркушів, які, природно, були дешевшими і доступнішими для широкого читача.
[45] Вундт Вільгельм (1832 — 1920) — німецький психолог, фізіолог і філософ.
[46 ]«Дрібна бібліотека» — серія художніх і перекладних науково-популярних творів, яка виходила з ініціативи І. Балея та з участю І. Франка у 1877 — 1880 pp.
[47] «Наукова бібліотека» — серія науково-популярних творів, видавана Франком у 1887 — 1888 pp.
[48] «Літературно-наукова бібліотека» — серія науково-популярних видань (1901 — 1917), яку до 1912 р. здійснювали І. Франко та В. Гнатюк.
[49] Це «Перший вінок» — альманах, виданий 1887 р. спільними зусиллями Наддніпрянщини і Галичини з ініціативи письменниць Наталі Кобринської та Олени Пчілки у Львові.
[50] Морган Льюїс Генрі (1818 — 1881) — американський етнограф, археолог, дослідник первіснообщинного суспільства.
[51] Брандес Георг (1842 — 1927) — датський літературознавець, історик літератур європейських країн.
[52] Цитата з вірша «Ой виострю товариша» Т. Шевченка (1848).
[53] Від прізвища Юзова (псевдонім Йосипа Івановича Кабліца; 1848 — 1893) — російського публіциста-народника, який вчився свого часу у Київському університеті. Був автором праць «Основи народництва», «Інтелігенція і народ».
[54] Баштовий — псевдонім І. Нечуя-Левицького, яким була підписана розвідка «Українство на літературних позвах з Московщиною», спрямована проти критики О. Пипіним концепції «Історії літератури руської» Ом. Огоновського.
[55] Соловйов Володимир Сергійович (1853 — 1900) — російський поет і філософ, автор численних праць, серед яких — «Национальный вопрос в России». Кареев Микола Іванович (1880 — 1931) — російський історик і соціолог.
[57] Лао-дзи (604 р. до н. е.) — китайський філософ, сучасник Конфуція.
[58] Транслітавія (Транслітанія) — частина Австро-Угорщини, що лежала на південь від Ляйта (Литави), південної притоки Дунаю, і включала в себе Угорщину, Боснію, Герцеговину.
[59] Уваров Сергій Семенович (1786 — 1855) — російський міністр народної освіти (з 1833 р.) і президент Академії наук.
[60] Вульгата — Ветхий, або Старий, Завіт.
[61] «Каліла і Дімна» — класичний твір персидської літератури.
[62] «Книга семи мудрих» — це повість індійського походження «Повість про сім мудреців».
[63] Стойкович Опанас — професор Харківського університету (1802 — 1813). Переробив і видав 1824 р. під своїм іменем переклад Біблії, раніше здійснений сербською мовою Вуком Караджичем.
[64] Вільгельм І Нормандський (Завойовник, 1027 чи 1028 — 1087) — герцог Нормандії, який в 1066 р. завоював Англію.
[65] Валлія, або Уеллс — область в Англії.
[66] Гладстон Уільям Еварт (1809 — 1898) — англійський політичний діяч-реформатор, вождь англійських лібералів у 2-й пол. XIX ст.
[67] Макферсон Джеймс (1738 — 1796) — шотландський поет, автор фольклорної підробки, яку довго вважали поемою кельтського співця Оссіана (III ст.).
[68] Карл Смілий (1433 — 1477) — герцог Бургундський (з 1467), який вів боротьбу за незалежність від короля Людовіка XI.
[69] Тут дату вказано за французьким революційним календарем: це V («дощовий») місяць, який тривав від 22 січня до 21 лютого.
[70] Йдеться про закон у Давньому Римі, який розробила спеціальна комісія близько 451 — 450 р. до н. е. для недопущення судових зловживань,
[71] Грегуар Генріх (1750 — 1831) — французький єпископ, відзначався демократизмом, моральністю і чесністю у відстоюванні гуманних принципів Великої французької революції.
[72] Доде Альфонс (1840 — 1897) — французький письменник, родом із Провансу.
[73] Місцеве наріччя (фр.).
[74] Руманіля Жозеф (1818 — 1891) — провансальський поет, який, почавши писати поезії французькою мовою, перейшов на провансальську.
[75] Грот Клаус — німецький поет, що писав на діалекті північної Німеччини.
[76] Кобель Франц (1803 — 1882) — німецький поет, що писав на верхньо-баварському діалекті.
Тобто прагнення до самостійності окремих частин держави на відміну від унітарного, централістичного підходу.
[78] Віктор Емануїл (1820 — 1878) — король Італії (з 1861).
[79] Громадські збори (нім.).
[80] Швейцарсько-німецька (нім.).
[81] Марія Тереза (1717 — 1780) — імператриця «Священної римської імперії» (1765 — 1780). Проводячи централізацію підлеглих земель, дещо послабила кріпосну залежність селян.
[82] Иосиф II (1741 — 1790) — імператор «Священної римської імперії» (1780 — 1790). Прибічник освіченого абсолютизму.
[83] Тут йдеться про царський Емський указ 1876 р., в основу якого лягли пропозиції спеціальної комісії на чолі з М. Юзефовичем (звідси — закон Юзефовича) щодо заборони вживання української мови в наукових працях, введення жорсткої цензури для художніх творів тощо.
[84] Мисливський Самуїл — митрополит Київський (1783 — 1796), автор «Краткого исторического описания Киево-Печерской Лавры». Ставши митрополитом, запровадив русифікацію Академії.
[85] Ровінський Дмитро (1824 — 1895) — російський державний діяч, письменник.
[86] Пекарський Петро (1828 — 1872) — російський історик, автор праці «Наука и литература при Петре Великом».
[87] Ліпсій Юстус (1547 — 1606) — бельгійський вчений, філолог.
[88] Це брошура «Вільна Спілка. Вольний Союз», де Драгоманов написав розділ «Природні області і пропаганда соціалізму на плебейських мовах Східної Європи», вийшла додатком до «Громади» (Женева, 1881).
[89] Незначна величина (фр.).
[90] «Русская старина» — російський історичний журнал (1870 — 1918) у Петербурзі. Містив чимало українознавчих матеріалів з історії XVIII — XIX ст. «Буковина» — літературно-суспільна газета, яка виходила в 1885 — 1910 pp. y Чернівцях, згодом у Відні. Публікувала «Листи на Наддніпрянську Україну» Драгоманова до Вартового — Б. Грінченка.
[92] «Червоная Русь» — москвофільська громадсько-політична газета, що виходила у Львові у 1888 — 1891 pp.
[93] Наумович Іван (1826 — 1891) — український священик, видавець, журналіст.