ДВА УЧИТЕЛІ

Вперше надруковано в журн. «Народ» (1894, № 11 — 15) і окремим виданням у Львові (1902).

Авторська дата 3 серпня 1894 p. y Парижі. До зібрання творів не включалось.

Подається за окремим виданням.


[1] Тобто за царювання Миколи І.

[2] Драгоманов Петро Якимович (1802 — 1866) — батько М. П. Драгоманова, юрист. Про нього детально розповідається в «Автобиографической заметке» (див.: Драгоманов M. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. К., 1970. T. 1).

[3] Тут йдеться про зміни в гімназійній освіті, коли за ухвалою нового міністра народної освіти Д. Толстого-«мужиконенависника» (М. Драгоманов) «Статут гімназій і прогімназій Міністерства народної освіти» (1874) почав відводити 45 % навчального часу на грецьку і латинську мови. Міністр твердив: «Ще шість років латини — і ви побачите, як угомониться молодь».

[4] З 1849 р. російські гімназії, починаючи з четвертого класу, ділилися на латинський і юридичний відділи. Якщо на першому учні готувалися переважно до вступу в університет і посилено вивчали класичні мови, то на другому — до державної служби.

[5] Такі чутки мали реальне наповнення і в Росії, бо ще раніше чимало декабристів підносили римських героїв, закликаючи до вбивства тиранів. Так, П. Г. Каховський писав: «Чтить Брута с детства я привык: заступник Рима благородный, душою истинно свободный» (див.: «Былое». 1906. № 1. С. 139).

[6] Родовий відмінок (лат.)

[7]Клична форма (лат.)

[8] Непот Корнелій (пом. після 32 до н. е.) — давньоримський автор «Хроніки про знаменитих людей», обов’язкової лектури з латинського читання у російських гімназіях.

[9] Написав H. H. (лат.)

[10] Написав Драгоманов 1854 року (лат.)

[11]Саллюстій Гай Крісп (85 — 35 до н. е.) — давньоримський історик, автор монографії «Югуртинська війна».

[12] Овідій Публій Назон (43 до н. е. — 17) — римський поет-засланець.

[13] Таціт Публій Корнелій (бл. 55 — бл. 120) — римський історик, автор «Історії» (у 14 кн.) та «Літопису» (у 16 кн., до нас дійшло 10 кн.). Драгоманов написав про нього магістерську дисертацію «Вопрос об историческом значении римской истории и Тацит» (1870).

[14] Горацій Флакк Квінт (65 — 8 до н. е.) — давньоримський поет.

[15] Лівій Тіт (59 до н. е. — 17 до н. е.) — давньоримський історик, автор «Римської імперії від заснування міста» (у 142 кн.).

[16] Найхоробрішого з усіх благородних (лат.).

[17] Тобто після поразки Росії у Кримській війні і підписання нею на Паризькому конгресі (25 лютого — 30 березня 1856 р.) принизливого миру з Туреччиною, Англією, Францією і Австрією.

[18] Ціцерон Марк Туллій (106 — 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, оратор, філософ і письменник. Тут йдеться про його «Промову проти Верреса».

[19] «Непорочне життя» (лат.)

[20] Йдеться про переклад «Короля Ліра», здійснений російським письменником, критиком і перекладачем Олександром Васильовичем Дружиніним (1824 — 1864). Публікувався у журн. «Современник» (1856. № 12. С. 169 — 342).

[21] Неймовірна розповідь (лат.)

[22] Переклад «Конрада Валленрода» А. Міцкевича (здійснила І. Шершиневич) опубліковано в журналі «Современник» (1858. № 6. С. 374 — 451).

[23] О якби... (пол.)

[24] Тобто Річ Посполиту в її історичних межах до 1773 р. — до її третього поділу.

[25] Спосіб життя (лат.).

[26] Лоран Франсуа (1810 — 1887) — бельгійський юрист і історик, автор праці «Етюди з історії людства» (у 18 т. Брюссель, 1861 — 1870).

[27] Посланіє-енцикліка (лат.) Тут, очевидно, іронічний натяк на «силаби» — послання папи Пія IX, якими він утверджував власну непогрішимість.

[28] Очевидно, йдеться про німецького філософа і публіциста Д. Штрауса (1808 — 1874), автора книги «Життя Ісуса» (1839), який вважав Христа історичною особою, але заперечував реальність розповідей про нього.

[29] Муравйовщина — характеристика урядових заходів, пов’язаних із діяльністю державного діяча царської Росії Михайла Миколайовича Муравйова (1796 — 1866) — душителя польських визвольних повстань 1830 — 1831, 1863 — 1864 pp. Той же Муравйов керував слідством над Каракозовим, що вчинив замах на царя.

[30] Для проведення шкільної реформи у Царстві Польському адміністрація широко залучала українців.

[31] Запанібрата (фр.)

[32] Тобто будучи причетним до Кирило-Мефодіївського братства.

[33] Йдеться про певні реформаторські заходи 1861 — 1881 pp. (так звану «добу великих реформ»), пов’язаних, зокрема, з діяльністю військового міністра в уряді Олександра II Дмитра Олексійовича Мілютіна (1816 — 1904).

[34] Гумбольдт Олександр (1769 — 1854) — знаменитий німецький природодослідник; в 1829 р. на запрошення царя Миколи І приїхав до Росії і відвідав Урал, Сибір, Центральну Азію.

[35] Рашель (Еліза Рашель Фелікс; 1821 — 1858) — французька трагедійна актриса.

[36] Карамзін Микола Михайлович (1766 — 1826) — історик, автор «Истории государства Российского» (у 12 т.), письменник.

[37] Бекман Яків Миколайович (1836 — 1863) — студент спочатку Харківського, потім Київського університетів, один із засновників Харківсько-Київського таємного товариства.

[38] Скотт Вальтер (1771 — 1832) — англійський письменник, чиї твори справили велике враження на російських і українських письменників.

[39] Джілліс (Жілліс) Йоганн — німецький історик (поч. XIX ст.), автор багатотомної історії Греції.

[40] Смарагдов Семен Миколайович (1805 — 1871) — російський письменник, автор підручників з історії, зокрема «Руководства к познанию средней истории».

[41] Сарданапал (можливо, Сіншаришкун-Сарак) — ім’я останнього ассірійського царя, який прославився пишними банкетами і розкішним життям; герой трагедії Байрона.

[42]Кайданов Іван Кузьмин (1782 — 1843) — професор царськосельського ліцею, автор численних підручників з російської і світової історії, напр. «Учебной книги всеобщей истории», які мали тільки популяризаторське значення.

[43] Російський переклад поеми «Іліада» (1807 — 1829) Гомера здійснив Микола Іванович Гнєдич (1784 — 1833).

[44] Йдеться про ситуацію в країні, зумовлену переходом влади після смерті російського імператора Миколи І (1796 — 1855), чиє царювання було позначене рішучою боротьбою з революційними рухами як зовні, так і всередині країни, до нового царя Олександра II (1818 — 1881) з порівняно ліберальнішими, особливо на початку, порядками.

[45] В «Современнике» співробітничали історики С. Соловйов, Т. Грановський, М. Костомаров, П. Пекарський, М. Стасюлевич.

[46] «Очерки гоголевского периода русской литературы» M. Г. Чернишевського були опубліковані на сторінках «Современника» (1855. № 12; 1856, № 1, 2, 4, 7, 9 — 12).

[47] Прескотт Вільям Гіклін (1796 — 1859) — американський історик, автор «Історії завоювання Мексіки» (Бостон, 1843), «Історії завоювання Перу» (Бостон, 1817), написаних з майстерністю художника-психолога.

[48] Йдеться про видання: Николай M, [Куліш П. О.] Опыт биографии Гоголя. СПб., 1854; його ж: Записки о жизни Гоголя: В 2 т. СПб., 1856.

[49] Тобто спадкоємців російського письменника Василя Васильовича Капніста (1758 — 1823) і членів сім’ї його сина Олексія Васильовича Капніста (1796 — 1869), декабриста, які проживали в с. Обухівці на Полтавщині.

[50] Лавров Павло Семенович (1823 — 1890) — російський публіцист, критик, теоретик народництва. Видавав газету «Вперед», підтримував дружні взаємини з Драгомановим. Автор політичних віршів.

[51] Французькій ввічливості (фр.)

[52] Цебто оповідання Марка Вовчка, більш знане під назвою «Горпина».

[53] Пильчиков Дмитро Павлович (1821 — 1893) — член Кирило-Мефодіївського братства, один із засновників Товариства імені Шевченка у Львові, викладач; підтримував дружні зв’язки з М. Драгомановим. Друкувався в «Основі» під псевдонімом К. Шаповал.

[54] «Австроруські спомини» виходили випусками у серії «Літературно-наукова бібліотека», зокрема, перший випуск побачив світ у Львові в 1889 р.

[55] Куторга Степан Семенович (1805 — 1861) — російський природодослідник, професор Петербурзького університету.

[56] Прихильники старої феодальної знаті, які прагнули знайти в імператорах захист своїм прадавнім свободам.

[57] Монтескь’є Шарль Луї (1869 — 1755) — французький просвітитель, письменник, один із засновників географічного напряму в соціології.

[58] Йдеться про революцію 1848 р. в Італії. Після втечі Пія IX з Риму (на початку 1849 р.) була проголошена Римська республіка на чолі з Дж. Мацціні, яка впала у червні, розчавлена наступом австрійської реакції.

[59] Маколей Томас Бабінгтон (1800 — 1859) — англійський історик, публіцист і політичний діяч, автор «Історії Англії» (у 5 т.), якому закидали фальсифікацію фактів. В «Современнике» якраз друкувалась переробка з Маколея під назвою «Рассказы из истории Англии».

[60] Коцебу Август Фрідріх Фердінанд (1761 — 1819) — німецький письменник, автор сентиментальних мелодрам, видавець; перебував на російській службі.

[61] Шіллер досить активно перекладався в Росії, його «Дон Карлос» у посередньому перекладі Михайла Миколайовича Лихоніна (1802 — 1864) вийшов у Москві 1828 р.

[62] Дункер Макс (Максиміліан; 1811 — 1886) — німецький історик, директор прусського державного архіву (з 1867), автор праці «Історія давнини» (в 4 т., 1852 — 1857).

[63] «Полярная звезда» — періодичні літературні і суспільно-політичні збірники Вольної російської друкарні, які видавалися О. Герценом разом із М. Огарьовим у Лондоні та Женеві.

[64] «Колокол» — позацензурна революційна газета, яку видавали (1857 — 1867) у Лондоні і Женеві О. Герцен та М. Огарьов. Вміщувала чимало українських матеріалів.

[65] Локк Джон (1632 — 1704) — англійський філософ, ідеолог французької буржуазної революції XVII ст.

[66] Сміт Адам (1723 — 1790) — англійський економіст, представник класичної політекономії.

[67] Новицький Орест Маркович (1806 — 1884) — професор філософії Київського університету, автор праці «Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием язычницкой религии» (1860 — 1862).

Йдеться, очевидно, про статтю Івана Сердешного (псевдонім Івана

Матвійовича Стешенка; 1873 — 1918), яка під назвою «Три зірваних квітів» [?] була вміщена в газеті «Правда» (1893. № 12. С. 694 — 698).

[69] До календ (лат.), тобто до невизначеного часу.

[70] Перифраз «Оды на день восшествия на всероссийский престол ее величества государыни императрицы Елисаветы Петровны 1747 года» М. В. Ломоносова.

[71] Тобто прихильників учення М. Бакуніна.

[72] Цебто «Азбука по методу Золотова для Южнорусского края» (Полтава 1861).

[73] Склад звинувачення (лат.)

[74] Тут йдеться про різночинну революційну інтелігенцію, образ якої уособлювався з Базаровим, персонажем із роману «Батьки і діти» І. Тургенева, і був надиханий публіцистичними виступами Дмитра Івановича Писарєва (1840 — 1868). В них вимагалося рішуче порвати зі старими ідеалами — «донкіхотством» і віддавалася перевага природничим наукам перед мистецтвом.

[75] Лишаються навіки сліди щезаючої свободи (лат.)

[76] Під час пожежі стихією були знищені Апраксінський двір і приміщення Міністерства внутрішніх справ.

[77] Гагарін Павло Павлович (1789 — 1872) — російський державний діяч; в 60-х роках — член головного комітету в селянських справах.

[78] Бокль Генрі Томас (1821 — 1862) — англійський історик і соціолог-позитивіст.

[79] Лобода Віктор Васильович (1818 — ?) — член Полтавської громади.

[80] Безобразов Володимир Павлович (1828 — 1889) — професор політекономії і фінансового права Петербурзького університету.

[81] Ільїнський ярмарок у м. Ромнах на Полтавщині тривав щороку з 1 по 31 червня.

[82]Михайловський Микола Костянтинович (1842 — 1904) — російський соціолог, публіцист і літературний критик. Ідеолог народництва.

[83] Пален Костянтин Іванович (1833 — ?) — міністр юстиції Росії (1867 — 1878). Член комісії для складання проектів місцевого самоврядування (1884).

[84] Палатин — один із п’яти горбів, на яких розміщено Рим. Драгоманов написав і. опублікував статтю «Палатинский холм в Риме по новейшим раскопкам» (Журн. М-ва нар. просвещения. 1873. № 10. С. 221 — 259), присвятивши її К. Полевичу.

[85] Свята гора (італ.).