Украинские Страницы
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Баташев, Алексей (Баташев, Алексей)

Олексій Баташев.

Руський національний рух в Україні між двома революціями (1905-1917)


Революція 1905-1907 років значно змінила політичну карту Малороссії.Замість соціалістичних, радикальних та анархічних партій ,які домінували напередодні революції і фактично спровокували її, починають ширитись партії та організації більш поступового та консервативного напрямку.Серед консирвативних партій в малороссії найбільшим авторитетом починають користуватися руські націоналістичні партії.

Це були так звані"чорносотенні організації”( від назви “чорна сотня” назва народного ополчення в період Смутного часу), до таких организацій належали: “ Союз руського народу”, “Союз Михаїла Архангела", "Всероссійський національний союз», та виключно місцеві организації "Київський клуб руських націоналістів , «Подільський союз руських націоналістів”, "Галицько-Руське общество", "Західно-Руське общество»

Спільним для них було бажання по-перше, зберегти Російську імперію в існуючих на той час кордонах, по-друге, захистити царську владу від крайнощів революції, по-третє, довести єд­ність руського народу та його верховенство над усіма іншими народами Росії, причому до складу руського народу зараховувались не лише росіяни, а також сучасні українці і білоруси. Однак методи у досягненні зазначених цілей були різними: від найрадикальніших, нерідко насильницьких, які використовували крайні елементи, до виважених, поміркованих з боку таких організацій, як "Київський клуб руських націоналістів".

За територіальною ознакою всі російські націоналістичні організації поділялись на оегіональні та загальноімперські. До першої групи належали організації суто українські, тобто ті, керівні органи яких, знаходились в містах України, наприклад, "Київський клуб руських націоналістів", "Подільський союз російських націоналістів" тощо. Другу групу представляли організації, керівні органи яких, знаходились у Петербурзі, чи в Інших політичних центрах Росії. Що ж стосується малороссійських губерній, тут знаходились лише їх відділи. Особливо широко був представлений в Україні "Союз руського народу". Його осередки виникли в Києві, Харкові, Чернігові, Севастополі, Кобеляках, Ніжині, Балті, Олександрівську, Павлограді, Одесі,Миколаїві, Катеринославі,Житомирі та інших містах і селах Волинської Подільської, Київської, Чернігівської, Таврійської, Катеринославської Херсонської губерній . Важливо зазначити, що російські націоналістичні організації регіонального типу за своєю значимістю та чисельністю не тільки не поступались загальноімперським, а в окремих випадках перевищували їх. Так, наприклад, із загальної кількості членів "Союза руського народу", який нараховував близько 400 тис. чоловік, майже половина зосереджувалась в Україні .

Досить неоднорідною виявилась соціальна база цих організацій. До їх складу вхо­дили представники великої та дрібної буржуазії, дворянства, духівництва, військових, інтелігенції. Чимало було серед монархічних організацій робітників і селян. Найчастіше робітники вступали до "Союзу російських робочих". Це була дуже відома організація, яка мала свої відділи в багатьох містах України. Тільки в Києві ця організація нарахову­вала близько трьох тисяч робочих, у Слов'янську, біля двох тисяч . Кожна з перера­хованих верств населення, вступаючи до подібних організацій намагалась, таким чи­ном, захистити свої права і забезпечити собі спокійне нормальне життя. Дворянство хотіло зберегти існуючі привілеї, буржуазія прагнула розширити свої політичні права, розраховуючи, водночас, на інші економічні поступки з боку держави, нарешті, робітників, в умовах безробіття, цілком задовольняла постійна робота та стабілна заробітна плата.

Однак така завзята прихильність до ідей російського націоналізму з боку насе­лення Малоросії не була випадковою. Український національний рух початку XX століт­тя знаходився у полоні соціалістичних ідей, тому разом з вимогами автономії для Ук­раїни, українські національні партії у своїх програмах ставили питання про зрівняльний розподіл землі, скасування приватної власності, забезпечення незаможних верств, тощо . Всі ці заходи українські соціалісти намагались здійснити в найкоротший строк, не виключаючи збройного повстання. Такий радикалізм часто відштовхував заможні верстви населення від українського національного руху. За відсутності національних консервативних організацій українська буржуазія, дворянство масово вступали до російських націоналістичних організацій, не втрачали при цьому почуття малороссійського територіального патріотизму . Серед них були, між іншим, Василь Горленко, брати Андрій та Микола Стороженки, до цих кіл належав і майбутній гетьман Української держави П. Скоропадський. Вони не були ворогами малороссійського патріотизму, як їх намагались зобразити радянські історики чи представники народ­ницької історіографії. Цих поглядів дотримуються і деякі сучасні українські дослідники, зокрема В.М. Волковинський, В.Б. Любченко, І.Г. Самарцев та інші.

Оцінюючи діяльність Миколи Стороженка відомий дослідник українське діаспори О. Оглоблін зазначав: "Він був один з тих нечисельних представников українського дворянського консерватизму, шо свою щиру відданість українству, культурно-науковим справам поєднував з не менш щирою й лояльною відданість російській царській династії, й, кінець-кінцем, російській імперії. Для людей типу братів Стороженків шлях від українофільства "Київської Старовини" до Київського "Клуб руських націоналістів" після 1905 року, зовсім не здавався шляхом "зради" .Майбутнє України вони бачили не в її автономному чи самостійному існуванні, як їх опоненти, а у складі Російської імперії, а свою відданість та любов до України вони доводили не тільки словами, а реальними діями. Це проявлялось наступним чином допомога незаможнім верствам населення, організаціям червоного хреста фінансування навчальних закладів, лікарень, влаштування свят, видавнича діяльність організація сільськогосподарських виставок для селянства і багато іншого. Наприклад Василь Єгорович Чернов, перебуваючи у Раді "Київського клубу руських націоналістів” одночасно був губернським гласним. Саме за його ініціативою у Києві був відкритий Бактеріологічний інститут, він був членом комісії, яка керувала будівництвом клі­нічного містечка на Батиєвих горах. У 1912 році Чернов на власні кошти відкрив при­тулок для дітей-бідняків. Участь українських діячів в націоналістичних російськії;, організаціях в Україні, як, зокрема і відстоювання ними українського питання, та прав можна віднести до ненаписаних сторінок нашої історії, які чекають неупередженого глибокого дослідження.


Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.