Украинские Страницы
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Донцов, Дмитрий (Донцов, Дмитрий)

"Д.Донцов, Націоналізм"

Степан Ленкавськии - Фільософічні підстави “Націоналізму” Донцова

Степан Ленкавськии

Фільософічні підстави “Націоналізму” Донцова

Кожна нова ідеольогія має лише тоді силу заволодіти психікою даного покоління, коли випливає орґанічно з його найглибших психічних потреб і схоплює його нескристалізовані бажання. У наших часах, у часах великих моральних потрясень, що йшли вслід за упадком старих ідеольоґій, нова ідеольогія має не лиш усталити незрушимі доґми, але довести до кінця той хаотичний психічний процес, який знаменує прихід нової людини й з якого ця ідеольогія сама повстала. Це лише перше завдання ідеольогії націоналізму й перша ЇЇ сторінка.

„Ідеольогія, — це певна система цінностей, це система координат, що встановлюють відношення культурної людини до зовнішнього світу, до існуючого в дійсности чи існуючого потенціяльно в ідеалі” (Д.Андрієвськци). Як система цінностей, що означує відношення людини до чогось, що є поза нею, ідеольогія націоналізму є світоглядом або релігією. Але як система, що означує відношення до світу існуючого потенціяльно, тобто існуючого в душах визнавців світогляду чи релігії націоналізму, ідеольогія є реальним пляном перетворення існуючої дійсности, — політичною програмою. Це друга сторінка ідеольогії. Третьою й останньою сторінкою ідеольогії є проекція свідомої волі на площу життя, — реалізація, фільософічно чи психольоґічно санкціонованих ідей, згідно з плянами реальної програми. Щойно ці всі три сторінки, разом взяті, дають суцільну й завершену ідеольогію.

Коли мова йде про ідеольогію Донцова, то її слід зарахувати до першої стадії ідеольогії під час, коли вона схоплює й оформлює течи, що нуртують у душах покоління, яке шукає нових шляхів. Донцов намагається ті психічна процеси, що вибухають стихійно, як неґація існуючої дійсности, скріпити й дати їм теоретичне обґрунтування та на їх основі перетворити душу нового українця, бо „лише цілковите перетворення, започаткування зовсім нового духа може нам допомогти”, — каже Донцов, словами Фіхе на початку „Націоналізму”.

Ґрунт, на якому зросла ця ідеольоґія, наскрізь психольоґічний; система, яку вона дає, — фільософічна, бо дає теоретичний світогляд і то світогляд із суттєвими прикметами релігії: з сильним емоціональним забарвленням, з фанатичною вірою в правдивість і непорушимість своїх доґм, з безоглядною нетерпимістю й неґацією всього, що з нею незгідне. Духове перетворення, про яке каже мотто, конечне тому, щоби з таким власне емоціональним наставленням засвоїти ідеольоґію. Без такого психічного прийому ідеольоґія не буде ідеольоґією, але старою метафізичною теорією, що лежить у творах фільософів-фантастів. Ця емоціональність, проти-інтелєктуалізм в інтерсуб’єктивному прийомі є психольогічною сторінкою ідеольоґії.

Цю психольоґічну рису ідеольоґії називаю інтерсуб’єктивною тому, щоби не мішати її з другою психольогічною рисою ідеольоґії — зі стихійним психічним перетворенням мас, що є підставою, й то психольоґічною підставою ідеольоґії Донцова, — у відміну від підстав інших ідеольоґій, що мають соціольоґічні або економічні підстави. Інтерсуб’єктивна риса ідеольоґії є орґанічною частиною її ісповідників. Це їх духові нахили й чуттєві реакції. Ідеольоґія дає їм теоретичне оправдання, дає санкцію, виходячи із загальних метафізичних засад на основі незрушимих доґм, з яких шляхом дедукції вона виводить їх, але вже не як духові прикмети людей, а як основні вартости. Як такі, вони є орґанічною частиною самої ідеольоґічної системи.

Погляньмо на підстави ідеольоґії Донцова, — на метафізичні засади,

що на них спирається ціла теоретична система. Метафізична підстава ідеольоґії Донцова є однородною, бо в склад її входить одна лише система фільософічна, а саме ідеалізм, хоч побіч ідеалізму стрічаємо такі назви як “волюнтаризм”, “енерґетизм”, “динамізм”, а навіть також елементи дарвінізму. Чи є вона одноцільною, чи між поодинокими елементами заховано внутрішній зв’язок, чи не є вони суперечними з собою, — цим Донцов не займається, хоч від цього залежить стійність ідеольоґії.

Основним поняттям ідеольоґії Донцова є ідеалізм. Ідеалізм має кілька значінь, а тому слід розріжняти такі найважніші значіння ідеалізму:

1) ідеалізм епістемольоґічний, — напрям у теорії пізнання, що відкидає незалежне від наших уявлень існування зовнішнього світу;

2) ідеалізм метафізичний, — напрям, що заперечує існування матерії, а реальну дійсність приписує лише ідеї, духові або психічним елементам (розум, воля і т.д.);

3) ідеалізм історичний, — напрям, що узнає впливи ідей на біг історичних подій;

4) ідеалізм ненауковий, — напрям, що може бути згідним і з ідеалізмом, а речі нематеріальні ставить понад те, що загально називається матерією, і заперечує вартість хвилевих матеріяльних користей.

Про епістемольоґічний ідеалізм у Донцова нема мови. У склад його системи входить ідеалізм у трьох останніх значіннях: метафізичний, історичний і ненауковий.

Найбільшу вартість для ідеольоґії має, очевидно, метафізичний ідеалізм, бо він є виробленою фільософічною системою, що може дати ідеольоґії найзагальніші наукові підстави й що з неї випливає, як оден з наслідків, історичний ідеалізм. Ідеалізм у четвертому значінні, ідеалізм як безінтересовність, не має зовсім ніякого значіння для вироблення ідеольоґії націоналізму, а є тільки науковою назвою для означення буденного явища, що з ідеалізмом нічого спільного не має.

Метафізичний ідеалізм виходить з того, що світ складається з елементів нематеріяльних. Залежно від того, який саме нематеріяльний елемент береться за основу буття, повстають ріжні ідеалістичні напрями. Ідеалістичний напрям, що за первісну прасубстанцію, з якої все повстало й з якої все складається, уважає волю, називається волюнтаризмом. Зближеними до „волюнтаризму” є “енергетизм” і “динамізм”, — тому автор „Націоналізму” зовсім неправильно ставить рівнорядно ці три поняття. Це неправильно, бо енергетизм, це погляд, що приймає за суть буття якісно неокреслену енерґію. Напрям, що окреслює ту енерґію, як енергію психічну, — волю, є волюнтаризм, а напрям, що уважає ту енерґію за кінетичну силу матерії називається динамізмом. Енергетизм, отже, може бути ідеалістичним і матеріялістичним, залежно від якісного означення енергії. Динамізм є матеріялістичним, а волюнтаризм є ідеалістичним напрямом енерґетизму. Як такий, він незгідний з матеріялістичним динамізмом і ніяк не рівнорядний з енерґетизмом, під обсяг якого він підпадає як оден з його напрямів. Небезпеки для одноцільности ідеалістичної підстави ідеольоґії від динамізму нема, бо Донцов не кладе його в основу ідеольоґії, послугується ним тільки тому, щоби суґґерувати новим науковим словом.

Врешті, основою ідеольоґії лишається ідеалізм та ідеалістична форма енерґетизму — волюнтаризм. Повстає питання, чи доцільно окремо наводити ці поняття, як основні для ідеольоґії, коли волюнтаризм сам є ідеалізмом, — чи не вистачить самого волюнтаризму, як основи ідеольоґії. Коли ходить про метафізичний ідеалізм, то волюнтаризм його вповні заступає, але історичний ідеалізм, що випливає з метафізичного, не входить у склад волюнтаризму й не є його наслідком. Тому, на мою думку, більше доцільним було би говорити, що основою ідеольоґії українського націоналізму є волюнтаризм та історичний ідеалізм, як протиставлення комуністичному економічному матеріялізмові.

Тепер звернім увагу на велику небезпеку, що повстає для ідеольоґії націоналізму вже в самих її основах, а саме, — ми можемо дуже легко прийняти до відома, що основою ідеольоґії націоналізму є волюнтаризм, а не прийняти його за наш власний погляд на світ. Наука, що відкриває існування матерії, нам здається дуже дивною й неправдоподібною, — тим більше, коли вона вважає матерію за волю.

Не буду наводити метафізичних арґументів, щоб довести правдивість волюнтаристичного світогляду, але пригадую, що досліди фізики, — науки, предметом якої є матерія, у своїх вислідах погоджуються з ідеалізмом. Фізика давно вже виказала, що матерія складається з атомів. Новіші досліди відкрили, що атом зложений з електронів, — нематеріяльних осередків енергії, мабуть електричної. Найменший елемент, на який дасться розложити матерію, — електрон, не є матеріяльний, але енергетичний, — отже й матерія, що складається з електронів є в своїй суті енергією. Стільки фізика. Ідеалістична метафізика волюнтаризму приписує тій енергії одиноку реальну дійсність. Та енергія, що в рухові електронів є сліпою й ірраціональною, проявляється в нас як стихійна, але також сліпа й ірраціональна воля, — воля до життя, до влади, до експанзи. Наша свідома, раціоналізована воля є лише частиною космічної ірраціональної волі. Нація — це гурт органічно спаяних хотінням одної цілі людей. Таке хотіння з погляду метафізики є окремим розгалуженням космічної волі, волею ґатунку, що тримається неґацією волі інших ґатунків.

Безоглядність і фанатизм випливають як зовнішній вияв неґації других ґатунків, і тому націоналізм є „аморальним”, тобто позбавленим сантіментальної справедливости супроти инших. З льогічною послідовністю етика волюнтаризму вводить нове поняття добра і зла: „добре є все, що зміцнює силу, здібности й повноту життя даної спеціес, — зле, що їх ослаблює”. Тому етика волюнтаризму з погордою відкидає поняття щастя, як суми приємних почувань найбільшої кількості людей, — почувань, що випливають із заспокоєння матеріяльних потреб. Щастя, — це щастя перемоги, тріюмф переможця, що усвідомлює всім незнищимість ідеї, що вказує на силу як на праджерело життя. Людина, з погляду нової етики, — це не якась абсолютна вартість, що її не можна порушувати, — це існуючий факт з своїм окремим світом, з своїми малими втіхами й смутками, що їх треба шанувати. Людина, — це хвилева потенціяльна сила, — це сума безмежних можливостей, можливостей реалізації ідеї. Лиш ідея, яка (одинока!) визначає напрям волі, має абсолютну вартість.

Тут етика волюнтаризму сходиться з підставами історичного ідеалізму, — представленням історичних подій, як безупинної боротьби за здійснення суперечних ідей, що є висловом волі ріжних гатунків. Таке освітлення всесвітної історії є пекучою потребою часу й цю працю конче мусять зробити наші історики, щоби рівнорядно протиставитися комуністичному освітленню історії з погляду економічного матеріялізму.

Волюнтаристичний світогляд поширює поняття нації в просторі й у часі. У просторі тому, що не обмежує волі до влади ніякими етноґрафічннми межами й хоробливими /етичними сумнівами. У часі поширює поняття нації тим, що одиноку вартість приписує вічній ідеї, а не хвилевим матеріяльним користям мас, що „інтереси тих земляків, що житимуть” ставить над інтересами „тих, що живуть”, а добро „вічної Франції” над добром „усіх французів даної доби”. Так клясично підхопив ріжницю між ідеалізмом і матеріялізмом цитований Донцовим Шарль Морас.

Я обговорив досі волюнтаристичну метафізику, етику й ідеалістичний погляд на історію. Слід сказати ще кілька слів про психольоґію визнавців ідеольогії чинного націоналізму. Волюнтаристична психольоґія, як це влучно сформулював Донцов, „уважає душу не за щось, що пізнає, лише за щось, що хоче”. Але стала напруженість волі в одному напрямі (визначеному ідеєю) виснажує її, тому треба чогось, що підтримувало би той напрям волі. Тут входять у гру почування, які надають волі сильне емоціональне забарвлення. Фр.Ніцше сказав, що потрібний цілий світ терпіння, аби людина, примушена ним, могла створити собі визволяючу візію, бо „пізнання вбиває чин, до ділання треба бути оточеним заслонами ілюзії”. Візія світлої майбутности батьківщини, а не рахункова калькуляція, — чи стане сил, чи оплатиться, — має нас вести до чину. Ілюзіонізм є дуже моторичним чинником. Донцов відносно заслабо його підкреслює. Він одинокий веде до героїзму, до фанатичних діл великих ентузіястів, яких так високо цінить Донцов. Доповненням ілюзіонізму є романтизм і традиціоналізм з глибокою вірою в незнищимість ідеї, яка родить нову силу, — бажання відплати.

Ідеольогії чинного націоналізму не можна виводити всеціло з матеріялістичного дарвінізму, з яким вона має деякі спільні тези, як боротьба за існування й перемога сильнішого. Від дарвінізму націоналізм ріжниться своїм ідеалізмом.

Ідеольоґія націоналізму в праці Донцова, як світогляд, приймає чинник нематеріяльний — волю — за основу буття, як етика, вважає за добро те, що зміцнює силу нації, як історичний світогляд, признає ідеям уплив на життя, а як наслідок ділання на психіку її визнавців, примушує здійснити візію вимріяної майбутности.


"Д.Донцов, Націоналізм"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.