Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"12.1 Створення дивізії."

145

Служба галичан в "українській поліції"

Досить відверто пише той же К. Паньківський у своїй книзі "Роки німецької окупації" про службу українців-галичан у так званій "українській" поліції. І не тільки в ній.

В усій розгалуженій системі гітлерівського поліцейського режиму в Галичині - кримінальної, порядкової, політичної, поліції безпеки та багатьох інших - знайшлося місце і для "українців", які пішли вірнопіддано служити "новому порядку" Гітлера. "Всі поліційні формації, - зазначав Паньківський, - приймали на працю на нижчих щаблях місцевих людей -українців і поляків." [11] Чимало їх "працювало" і в гестапо. Там займалися карколомністю і убивством, і така "праця" підходила для чималої кількості "людей". Згодом ці досвідчені вбивці опинилися в УПА, ставши опорою її підрозділів.

Важче було з кріпо (кримінальною поліцією), - зауважував Паньківський. "Тут націоналісти досвіду не мали, бо поляки не брали українців у поліцію. Тому гітлерівці переважно брали в туди поляків,тих, що знали "кримінальний пошук". Те ж саме було і з залізничною (Bahnschutz) поліцією, де засіли фольксдойчі й поляки, бо тут можна було поживитися і речами, і харчами".

"В половині серпня 1941, - фіксує Паньківський, - вийшло розпорядження губернатора про розв'язання міліції і про створення "української помічної поліції" (Ukrainische Hilfspolizei). Одночасно появився заклик команданта порядкової (орпо) поліції зголошуватись до служби...". Планом передбачалось прийняти в дистрикті "Галичина" 6 тисяч "українських" поліцаїв. "Але до служби прийшло знову багато, та головно молодих хлопців".[12]

Тут інформація Паньківського досить суперечлива, бо поряд було зазначено, що вже 2 липня 1941 року "міліція" (тобто ті підрозділи, що були сформовані ОУН-бандерівців в перші дні війни і на початку окупації (була підпорядкована СС) тобто гестапо і службі безпеки. При цьому, він мовби жаліється, що "утруднювало справу" те, що "німці зразу почали вживати" ту "міліцію" для своїх цілей, "передовсім на протижидівському відтинку". Ми вже писали раніше про участь такої поліції у винищенні євреїв і в проведенні каральних акцій проти "свого" населення.

Командантом порядкової поліції в генерал-губернаторстві був генерал-

146

майор Вінклер, командантом такої ж поліції в дистрикті "Галичина" -полковник Стах. При команді орпо у Львові був референтом "української" поліції майор Вальтер. Зведеного керівництва орпо в дистрикті не було. Кожний окружний командант порядкової поліції підлягав тільки своєму німецькому окружному команданту і, звичайно, гестапо і СД. Тому-то так часто така поліція в основному використовувалась не для звичайного наведення громадського порядку, а для каральних акцій, які проводились безперервно, вдень і вночі. В поліції, визнавав Паньківський, "тяжів дух нацизму". Цією фразою сказано ВСЕ, без спеціальних пояснень і коментарів.

"Платні були низькі" (ще одне суттєве визнання Паньківського), а тому вся поліція займалася мародерством. "Ще гірше, - продовжував Паньківський, - було з озброєнням. Воно було перестаріле, при тому один кріс (гвинтівка) припадав на дво поліцистів, а на один кріс приділено всього 10 набоїв". Але і цього вистачало, щоб впритул застрелити десять беззахисних євреїв чи всяких інших "ворогів". Про витрачені патрони кожної зміни поліцаї особисто звітували команданту поліції та залишали письмовий рапорт.

В той час, як на Волині в березні - квітні 1943 р. "українська" поліція, вимазана людьскою (в основному єврейською) кров'ю, по команді перейшла в УПА разом із зброєю, тут, в Галичині, поліцаї поодинці або групами, відходили в ту ж УПА, зате інші приходили на звільнене місце.

Паньківський пише і про таке:

"Ми ще перед створенням дивізії (СС "Галичина" - В. М.) говорили про потребу створення поліційних відділів крайової охорони, які могли б бути вишколені в протипартизанській боротьбі". Тому і не дивно, що чимало підрозділів УНС (Української народної самооборони) - витвору бандерівців в Галичині, в боротьбі проти радянських партизанів генерала С.А. Ковпака були сформовані із таких "досвідчених" поліцаїв.

І ще одна досить цікава деталь, про яку іронічно зауважує Панківський:

"В 1943 році команди (поліцаїв - В. М.) виробили проект змін однострою і відзнак. На місце українських мали прийти німецькі, але як? Замість золотих випусток для офіцерів мали прийти срібні, зовсім такі самі, як відзнаки німецьких підофіцерів".[13] Отже, тут, в Галичині, про "українську" поліцію гітлерівці піклувались, бо їй довіряли.

Згодом, вказує Паньківсьский, до "української" поліції прийшло немало досвідчених людей. Одним був Володимир Пітулей, колишній майор польської поліції. Його заступником став поручик Любомир Огоновський. В листопаді 1941 р. у Львові було відкрито поліцейську школу. Однак, як не старалися вислужитися ці поліцаї, есесмани дивилися на них як на виконавців найчорнішої "роботи".

Цікавий факт подає Паньківський на початку книги, який з цілком відомих причин замовчують всі інші націоналістичні автори: "В лютому 1942 р. Національна рада (якою керував митрополит А. Шептицький - В.М.) припинила свою формальну діяльність. Приводом до цього став лист, написаний митрополитом до райхсміністра Гайнріха Гіммлера у справі вбивства жидів та зокрема у справі притягнення української помічної поліції до участі в акціях проти жидів. Канцелярія Гіммлера переслала того листа до СД у Львові. Кольф (вже згадуваний офіцер гестапо і СД - В.М.) запросив мене та подразненим голосом вияснював

147

прикре положення свого уряду..." Паньківський при цьому додав: "Кольф дав прочитати лист митрополита до Гіммлера... Митрополит просив, щоб української поліції, яка без винятку складається з його вірних, не вживати до акції проти жидів".

Отже, "українська" поліція в дистрикті "Галичина" вже протягом півроку виловлювала и вбивала євреїв (про це ми вже писали в попередніх підрозділах), а про це мовчали всі ланки "громадськості" - від націоналістів до клерикалів. Нема жодного свідчення про те, щоб хтось заявив протест, усно чи письмово, в захист єврейського населення, яке страхітливо знищували тисячами. Нарешті, як бачимо, глас Божий прорізався в устах "миротворчого" митрополита!


"12.1 Створення дивізії."

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.