Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"16. ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ"

268

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Вже пора поставити крапку. Бо подібні викривання можна продовжувати без кінця. На поставлене запитання - з ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни? - відповіли самі націоналісти та ті автори, які писали про ОУН - УПА. Однак, ще раз нагадаємо читачам кілька суттєвих позицій:

"ОУН сподівається, - писали бандерівці 14 серпня 1941 року в "меморандумі", посланому в Берлін, - що в рамках німецької політичної системи можуть здійснювати свої ідеали спонтанно і вільно..."; "Коли ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, - писав Степан Бандера в 1948 році в брошюрі "Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном", - то Україна (читай: українські інтегральні націоналісти - В.М.) не могла прийняти неприхильно цього факту... Тому наша лінія дії була чітка: невідступне відстоювання її - готовність до приязних взаємин і до спільної війни проти більшовицької Росії і тільки проти неї..."

Тут, як бачимо, Бандера ставить наголос на війні "проти більшовицької Росії" і "тільки проти неї". Завершував свою думку провідник ОУН такими однозначними застереженнями: "Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важкими жертвами відстояли - і до неї завжди признаємося..." Отже, свою (як і ОУН-бандерівців) позицію у минулій війні Бандера вважав "єдино правильною" і до неї "завжди признавався", тобто її схвалював і не відмовлявся.

А чи "признаються" у своїх численних злочинах нинішні шанувальники донцовщини і бандерівщини, які вже реанімували свої структури в незалежній Україні?

Вже понад півстоліття минуло з часів однієї з найстрахітливіших воєн, які знало людство. Зарубцювалися шрами землі, але рани людей ще болять і кровоточать. Відходять у небуття зболені життям ветерани Другої світової. Але Пам'ять народна живе в серцях живих і чесних людей. Історія, як відомо, вчить нинішні і прийдешні покоління уму-розуму. Але, як бачимо, недавня історія нічому не навчила нинішніх шанувальників й апологетів злочинного інтегрального націоналізму. Вони не тільки не відмовляються від злочинів минулого, але й тепер ставлять пам'ятники есесівцям 14-ої гренадирської дивізії СС "Галичина", провідникам ОУН -УПА Є. Коновальцю, А. Мельнику, С. Бандері, Р. Шухевичу та іншим, славлять убивць поляків, євреїв, росіян, українців як "національних героїв України, їх іменами називають вулиці і площі, відроджують людиноненависницький дух донцовщини і бандерівщини. Окремі з націонал-фашистів, навпаки, не тільки реанімують злочини минулого в цілості і незмінності, але й намагаються найганебнішим граням історії надати ще ганебніших віддзеркалень.

269

Мало того, сьогодні з'явились такі шанувальники, які ідеологію войовничого, інтегрального націоналізму (за Донцовим) прагнуть перетворити на об'єкт наслідування, традиціоналізму, перетворюють її в галицький фундаменталізм, а криваву практику бандерівщини - в розгнуздану політичну істерію людиноненависництва і людиновбивства. Такі методи політичної дії вони вважають рятівними для сучасної незалежної і "демократичної" України.

Можливо, нинішні українські націоналісти не такі, як були в недавньому минулому? Можливо, уроки історії не пішли їм на користь? Ні! Маємо те, що маємо, як сказав один із "національних" політичних діячів. Вони нічого не забули і нічому не навчились.

Знову "національна еліта" ("луччі люди", "ініціативна меншість" за Донцовим, яку тепер називають "національно свідомими" чи "національно заклопотаними") об'єднуються в такий же тоталітарний "орден кращих людей", як і в 30 - 40-ті рр. Сьгодні вони кричать: "Ця організація (орден!) повинна складатися з ідейних однодумців і за своєю внутрішньою організаційною структурою повинна мати напіввійськовий характер. Це повинен бути своєрідний орден, про який писав Д. Донцов". ("Напрям". 1991. №4.)

Вони знову шукають "ворогів України", знову від істерії і людиноненависницької паранойї у них крутиться голова, напружуються нерви і чешуться кулаки...

Хто ж ті "вороги України"? "Коли говорити про теперішній історичний період, - пише один із затятих "національно свідомих", - то головним ворогом України була, є і, без сумніву, ще довго залишатиметься Росія". Бо "найкращий москаль - це мертвий москаль". Для цього, звичайно, можуть згодитися всі ті засоби, увесь злочинний досвід бандерівщини, здобутий в минулому. От і доводиться нинішнім шанувальникам ОУН -УПА оживлювати "поганьблені сторінки" минулої війни! "Коли йде боротьба на виживання, - пишуть неофашисти у "вільній" Україні, - не варто плакатись, що якийсь-то метод боротьби вульгарний чи жорстокий. Якщо перед тобою вороги, вони повинні бути знищені, скопрометовані, вигнані... Про моральність поговоримо, коли переможемо..."

"За українську ідею було пролито вже стільки крові, вже полягло стільки людей, не тих недомірків, недолюдей, яких ми бачимо щоденно на вулиці.., що якщо ми зараз програємо, якщо не скористуємось моментом, якщо ми зараз зупинимось перед тим, щоб пролити кров, цього не проститься нам ні на цьому світі, ні на тім". А поки-що нищать пам'ятні знаки на місцях захоронения тих, хто загинув від рук гітлерівців та оунівців, в центрі Львова спалюють кострища книг "ворогів", демонстративно шматують червоні, російські та польські прапори, посилають бойовиків УНА - УНСО на бойові діяння в Придністров'я, Абхазію і Чечню, зривають ордени з ветеранів війни і праці, та знущаються над ними. 9 травня 1997 р., в День Перемоги над фашизмом, група необандерівців у Львові зупинила колону демонстрантів-ветеранів війни і поглумилася над нею. Те ж сталося і 27 липня того ж року, в день річниці визволення Львова від німецько-фашистських загарбників. Аналогічні акції проводять войовничі націоналісти в Івано-Франківську, Тернополі та в інших містах Галичини. Такі свавільні побоїща та акти вандалізму творяться постійно при потуранні місцевих націонал-"демократичних" властей.

270

"Прецеденти світової історії показують, - голосять нинішні войовничі націоналісти, - що захистити націю, не дати їй вмерти не розвинувшись, може тільки націоналістична диктатура..." Зразком такої диктатури для них є фашистські диктатури Гітлера і Муссоліні ("Напрям", 1991, № 6, с 13 -15).

Така відверта проповідь фашизму не випадкова, бо цьому всебічно сприяють націонал-"демократи" і націонал-"реформатори", які прийшли сьогодні в Україні до влади. Вони потурають сьогодні усьому, що голосять і чинять націоналісти. Власне, з ініціативи шанувальників войовничих націоналістів нині і державотворці (від рядового націонал-"патріота" до Президента) заговорили про "національну мрію", "національну еліту", "національну ідею", при цьому перекручуючи зміст цих понять. Тому-то так безцеремонно фальсифікується історія, перериваються могили, знищуються пам'ятники, реанімується все ганебне, що було в минулому, реабілітуються "борці за визволення", "національні герої", есесівці з дивізії СС "Галичина" і різуни із боївок ОУН - УПА. Тут нічого дивного, бо, як визнають самі пропагатори, "сучасні концепції українського націоналізму", "...взагалі націоналізм... є явищем деструктивним, бо спрямований на руйнування.

Завершуючи цю книгу, я повинен навести досить яскраву і суттєву характеристику всього того явища, що називається українським войовничим націоналізмом, подану видатним поетом України Василем Симоненком. Дарма націоналісти, вчорашні і нинішні, зачисляють його у свою зграю. Наведемо цю характеристику повністю:

НІ, НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА!
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі,
І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали "хайль!" охриплими басами,
І "Ще не вмерла..." голосно ревли.

Де ви ішли - там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям-
Плювала кров'ю "ненька Україна"
У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі Сходу не вернулись "москалі".

Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів запрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.

Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте: ще не вмерла Україна,-
I не умре!


"16. ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.