Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"2.4 Чи підтримувала греко-католицька церква войовничий націоналізм"

14

Хто ще був "теоретиком" українського "інтегрального" націоналізму

Питання це надзвичайно резонне. До створення ідеології українського націоналізму як різновиду фашизму залучалося чимало діячів. Чимало авторів вже писали про нього, багато пишуть і сьогодні. Особливо часто і відверто розповідали про нього в 30-ті роки. Ось два характерних приклади.

"Чи справді маємо фашизм? - запитував досить відомий тодішній Галичині поет Юрій Липа. - Наші публіцисти охоче приєднуються і до Гітлера, і до Муссоліні, кажучи, що вони "роблять так само, як Гітлер, і те саме, що й Муссоліні", ба популярним взором ставиться й творчість Кіплінгу... Усі вони мають одну спільну тенденцію - одна спільна прикмета ціх світоглядів - це їхнє побожне відношення до джерел власної раси... "[15]

А ось ше один націоналістичний автор тих часів, що був фанатично закоханий у виключну і високу антропологію і расовість українця:

"...Палають вогні... Ідуть ряди, гримлять ряди й купаються в крові, гартуються в огні. Вогонь і кров, життя та воля, або смерть палахкотить у їх грудях... Чуєш крик - Зіг хайль! Хайль! Зіг хайль!.."[ 16]

В довоєнний період на теми ідеології і практики українського

15

войовничого націоналізму багато писали Ю. Вассиян, В. Марганець, Є. Онацький, Д. Андрієвський, 3. Книш (Михайлюк), М. Сціборський, Ю. Липа та інші націоналістичні автори. В усіх цих "теоретиків" досить близькі інтерпретації основних положень українського націоналізму. Проте з їх середовища особливо виділяється Микола Сціборський, офіційний теоретик проводу ОУН, один із заступників провідника організації Є. Коновальця, а затим і А. Мельника.

Націоналістам, особливо в Галичині, досить відома книга М. Сціборського "Націократія", яка вийшла друком в Парижі в 1935 р. Написана з претензією на науковість, книга містить чимало положень, які перегукуються з донцовськими. Власне, на положеннях Донцова і Сціборського і базувались ідейно-політичні засади ОУН в довоєнний період. Четвертий розділ книги так і називається - "Фашизм", де на всі лади вихваляється ідеологія і практика цього нового для світу політичного явища:

"Фашизм - це, насамперед, ідейна і духовна реакція на стан сучасності, що його витворили демократія, соціялізм і комунізм... Фашизм свою фільозофію побудував на признанню духа, волі та ідеї (спірітулалізм, волюнтаризм, ідеалізм) за рішаючих чинників історичного розвитку... Фашизм - це, насамеперед, націоналізм...

Провідна еліта творить і наказує, маси виконують і повинуються - така формула фашизму... Еліта (провідна меншість) є функцією власного народу...

Фашизм та інші націоналістичні рухи відкрили забутий світ великих ідей; в основу своєї чинності вони поклали здорові принципи авторитарності проводу нації, гієрархії, обов'язку й дисципліни. На цих ідеях і принципах оперта їх велика місія лікарів хворої епохи. Одначе, не слід забувати, що вони переносять початковий стан свого оформлення, що характеризується всіма позитивними особливостями творення нової провідної еліти. В цих умовах диктатура є тим творчим, мобілізуючим і виховуючим фактором, що пориває за собою більшість і твердою рукою скеровує її до розбудови духових і реальних цінностей. Не признавати цього можуть лише сліпці, або озлоблені прихильники старих, збанкротованих талмудів... "[18]

Отже, фашизм - це диктатура, диктатура "еліти", яка виконує місію "лікарів хворої епохи", а для народу лише залишається кричати гасло "Німеччина понад усе!".[ 19]

М. Сціборський продовжував:

"Їх (фашистів) ідеї, науку і досвід зобов'язана використати українська нація в процесі своєї державницької розбудови. В застосуванні цих вартостей до повного національного будучого полягає одне із завдань українського націоналізму...".

Правда, Сціборський тут же зазначає, що "український націоналізм будує устрій України на власних, оригінальних націократичних основах". А далі бачимо, що ці "оригінальні націократичні основи" - звичайнісінькі копії фашистсько-нацистських положень із адепітв Гітлера і Муссоліні.

Ось вони:

"Національно-державницький імперіялізм - це неминуючий прояв історії... Основою існування є... боротьба і сила". [20]

16

Виходячи із того ж, фашистського, звичайно, "спірітуально-волюнтаристичного світогляду", український нацоналізм "сприймає власну націю за найвищу, абсолютно ідейну й реальну цінність, видвигаючи гасло: "Нація понад усе!"

"...Свою ідеологію націоналізм будує на максималізмі, здоровому егоїзмі, любові до свого, нетерпимості до чужого... Між тим український націоналізм, признаючи за фашизмом велику історичну заслугу, і дійсно наближаючись до нього своїм ідеологічним змістом, є водночас рухом наскрізь оригінальним і ні від кого незалежним. Він орієнтується лише на завдання власної нації... Націонакратія визнає, шо нерівність іманентна (тобто притаманна - В.М.) суспільству..."[ 21]

А далі, в запалі "творчості", М. Сціборський говорить про "національну диктатуру", основними принципами якої є: "...ударний, бойовий легіон революції - організований націоналізм, що черпатиме свої сили з безпосереднього джерела: з народу й його провідної верстви - еліти. Приналежність до цієї провідної верстви обумовлюватиметься не класовими і становими ознаками (як це бачимо в комунізмі й капіталістичній буржуазії) і не "партійними переконаннями" (як цього бажали наші політикуючі інтелігенти) - лише національною посвятою, здоровим духом, твердими характерами, активністю й якісними, творчими властивостями її представників."[ 22] Отже, як ясно бачимо, йдеться тут про націоналістів-фанатиків, які і становитимуть ту "еліту". І ця націоналістична "еліта" пануватиме беззастережно в тій диктатурі націоналістів.

І на довершення цього, зазначав Сцібородський, "на чолі нації й державної організації стоятиме голова нації... Це буде вождь нації..."

Тріада "диктатура - еліта - вождь" і була беззастережно покладена в основу майбтутньої конституції націоналітичної України, яку від імені проводу ОУН розробляв той же М. Сціборський, поклавши в її фундамент симпатію до фашизму й адепти своєї ж праці "Націократія".

Однак ці задуми провідників українського войовничого націоналізму не здійснились. Проте сьогодні їх шанувальники не тільки реанімують їх божевільні "концепції" і "теорії", але й з притиском і безпардонним цинізмом видають їх за свої. Знову затято кричать про ту націоналістичну "еліту", знову мусується ідея націоналістичної диктатури і ставляться за зразок режими Муссоліні і Гітлера та інших диктаторів минулого. Про те сьогодні з відвертістю і неабияким завзяттям пишуть і "Націоналіст", і "Голос нації", і "Нескорена нація", і "Шлях перемоги", і "Державність", і "Республіканець", і всі інші націоналістичні "часописи" і видання різних реанімованих і нових партій та організацій.

Наведемо лише один уривок із численних публікацій на цю тему. А. Карпінський в невеличкій статті під назвою "Диктатура чи національний порятунок" відверто вимагає: "Прискорити процес творення національної еліти під проводом сильної особистості, встановити на певний період національну диктатуру" ("Напрям". 1991. №6. С 15; виділено мною - В.М.).

Над ким пануватиме ця "національна еліта" і "націоналістична диктатура", думаю, цілком зрозуміло.


"2.4 Чи підтримувала греко-католицька церква войовничий націоналізм"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.