Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"2.6 Ідеї інтегрального націоналізму в соціальній поведінці членів ОУН"

19

Як С. Бандера оцінював взаємостосунки ОУН з гітлерівською Німеччиною під час Другої світової війни

Як відомо, Степан Бандера не був теоретиком, а лише практиком українського войовничого націоналізму. Вже в повоєнний час, перебуваючи в Мюнхені, він зрідка прикладався до паперу. Ці "писання" сьогодні поширені в Галичині під назвою "Перспективи української революції" (видання ОУН, 1978) з багатьма перевиданнями його шувальників. В цьому збірнику статей центральне місце займає доволі велика праця "Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном", яка в липні 1948 р. вийшла друком там же, в Західній Німеччині, окремою брошурою. Це не просто сповідь провідника ОУН-"революціонерів" як виправдання за минулі акції. В ній Бандера немов підводить певний підсумок діяльності ОУН-бандерівців і власної діяльності, і досить відверто визначає свою політичну позицію в час минулої війни та в перші повоєнні роки. Хоч, правду кажучи, та позиція не розкрита до кінця. Правда, послідовники українського інтегрального націоналізму і в минулому, і сьогодні ретельно правлять, ретушують, а то й просто витирають окремі положення цієї щирої відвертості Бандери. Ось місця iз цієї статті:

"З весною 1941 року, напередодні вибуху німецько-совєтської війни стали очевидними гітлерівські плани супроти України: підманути туманними кличами й обіцянками, запрягти до свого імперіялістичного воза, а потім зробити з України терен колонізації, господарської експлуатації і джерело невольничої робочої сили...". [28]

Тут, зрозуміло, Бандера не називає, кого гітлерівці дурили "туманними кличами й обіцянками" і кого хотіли "запрягти до свого імперіялістичного воза". Читач, думаю, легко здогадається "кого". Зачитуємо далі:

"Спершу, на час війни, Берлін плянував грати на облуду: з одного боку, обіцяли державність, а з другого - викручуватись воєнними обставинами, українською непідготовленістю і т. п.". І тут же уточнює:

"Одним із головних аргументів гітлерівської облудної політики був закид, що українці не підготовлені (до державотворення - В.М.), не об'єднані, розсварені, нема з ким говорити і т. д. А при тому була ставка на розігрівання одних проти одних, не допускаючи до порозуміння..." (Виділено мною - В. М.)

Отже, як бачимо, українським націоналістам гітлерівці обіцяли "державність", але обдурили, посилаючись на "воєнні обставини", на "непідготовленість" націоналістів до державотворення, на "необ'єднаність", "розсвареність" їх між собою, чи на те, що "нема з ким говорити". Але зауважте, головне тут те, що Бандера розкриває тут тіньову, мабуть, одну із головних причин розколу в ОУН в лютому 1940 р. на ОУН-бандерівців та ОУН-мельниківців, який закінчивася, як відомо, великим братовбивством: "ставка на розігрівання одних проти одних, не допускаючи до порозуміння..." Тут, звичайно, визначено досить важливе і при цьому досить чітко: гітлерівці не тільки інспірували, але й здійснили розкол в ОУН в своїх політичних планах та інтересах. Це - однозначно! А далі Бандера намагався пояснити позицію і поведінку гітлерівців:

20

"Було ясно, що гітлерівська Німеччина не думає позитивно ставитися до справи державної самостійносте України, а з другого боку, не хоче відразу викликати боротьби українського народу (читай: українських націоналістів - В.М.) проти себе. Невиразною політикою та кишкою обіцянок, що не зобов'язують, і проволок, підтриманням надій на державну самостійність України після закінчення чи то вирішення висліду війни з СРСР, гітлерівський режим плянував не допустити до того, щоб прагнення українського народу до державної самостійності рішуче спрямовувалося проти Німеччини. Берлін не хотів мати проти себе України, намагався втягти її насамперед у свою війну проти СССР і тим зв'язати її з усією своєю політикою...".

Тут треба суттєво уточнити. Як бачимо, Бандера досить легковажно підмінює термін "Україна", бо має на увазі українських націоналістів, говорячи про Україну. Звичайно, бендерівці добре знали, що гітлерівців абсолютно не цікавила ні червона, ні жовто-блакитна (а тим більше самостійна) Україна, а цікавив "лєбенсраум", життєвий простір, і дармова робоча сила на цьому просторі на користь Німеччини. Знаючи це, вони все ж вірно служили Гітлеру, сподіваючись отримати якісь крихти із столу хозяїна. Та й чи питали бандерівці трудовий народ України, чи хоче він тої "самойстіності" під штандартами і свастикою Гітлера. При тому ж, не Україну, а українських інтегральних націоналістів гітлерівці намагалися втягнути (і втягнули!) у свою війну проти Радянського Союзу і "тим зв'язати їх усією своєю політикою". Далі Бандера писав відверто, без викрутасів: "Коли ж Німеччина пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна не могла прийняти неприхильно цього факту... Тому наша лінія дії була чітка: невідступне відстоювання її - готовність до приязних взаємин і до спільної війни проти большевицької Росії і тільки проти неї". (Виділено мною - В.М.). Як бачимо, тут вираз "і тільки проти неї" визначає досить багато, якщо не все.

Завершує свою думку Бандера щодо визначення спільної (з Німеччиною, звичайно) війни "проти большевицької Росії" такими - однозначними словами-застереженнями: "Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її ми намітили, її реалізували і важкими жертвами відстояли - і до неї завжди признаємося..."

Отже, свою, як і ОУН-бандерівців, позицію у минулій війні Бандера вважав "єдино правильною" і до неї "завжди признавався", тобто - від неї не відмовлявся. Нагадую читачам, що стаття була написана Бандерою в 1948 році, коли вже чимало його сподвижників затято "не признавалися", кому вони служили і чим ще недавно займалися.

Про таких (а їх було і є сьогодні досить багато) писав Кость Паньківський, голова Українського крайового комітету (УКК) і заступник В. Кубійовича в УЦК (Українському центральному комітеті) в часи війни в своїй книзі спогадів "Роки німецької окупації": "Живемо в часах, коли у всьому світі, не тільки в українців, кожен бажає показати, яким то він був завжди противником німців та ворогом Гітлера, як то він ніколи не мав ніяких зв'язків із німцями. А навпаки, яка була його роля у спротиві проти німців, як то його переслідували і в'язнили, та як то він чудом пережив роки німецької окупації... "[29].

Сьогодні ж такі особи не тільки не "признаються" в своєму співробітництві з гітлерівцями, але й на весь голос заявлють, що воювали

21

проти них. Краще б почитали статтю С. Бандери "Слово до українських націонашстів-революціонерів за кордоном".


"2.6 Ідеї інтегрального націоналізму в соціальній поведінці членів ОУН"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.