Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"4.3 Що відбувалося після проголошення "Акту""

40

Яким був "Акт 30 червня 1941-го"

Питання це складне не за своєю суттю, а тому, що на нього було і є багато суперечливих, а часто полярно протилежних, відповідей. Ми ж не ставимо завдання висловлювати свою точку зору, свою позицію трактувати подію чи явище в своєму світоглядному баченні. Ставимо, перш за все, завдання відповідати документально, як кажуть, першоджерелами, або свідченнями безпосередніх учасників, сучасників подій і явищ, співтворців порушуваних процесів. По-друге, притягнути до відповідей багатьох атворів - істориків, політологів, літераторів, які аналогічно чи суперечливо трактують погляди і дії творців цих подій, процесів і явищ. Читачі, думаю, на основі попередніх матеріалів вже склали свою думку про "Акт 30 червня 1941-го".

Однак, звернемося ще до доволі своєрідної характеристики й оцінки "Акту 30 червня", поданої Іваном Кедриним (Рудницьким) в його статті "Чому я згадав про "Акт 30 червня"?", надрукованій в зарубіжній газеті "Новий шлях" в грудні 1982 року.

Іван Кедрин (псевдонім Івана Рудницького) (1896-1995). Відомий в Галичині в 20 - 30-ті роки і тривалий час в середовищі українськрї еміграції журналіст і політичний діяч, літератор і політолог. В 20 - 30-х роках був співредактором газети "Діло", органу партії Українське національно-

41

демократичне об'єднання (УНДО), яка в націоналістичному русі Західної України (особливо Галичини) стояла на лівоцентристських позиціях. Цю позицію займав і Іван Кедрин, який не змінив її і в повоєнні, вже емігрантські, роки життя.

І. Кедрин, характеризуючи й оцінюючи "Акт 30 червня 1941-го", не відкидає його категорично, чи не сприймає його абсолютно, як це робили і роблять його творці, послідовники й апологети, а дає своєрідну оцінку. Перш за все, він відзначав двоякість цієї події, її політичну двогранність: вона була "подією позитивною", бо "показала живучість ідеї української державності", а водночас в ній "існують поважні ідеї". [17]

Ми вже вказували на те, що "Акт" мав три різні і доволі суперечливі тексти. Цей факт Кедрин називає "прикрим моментом" всього "Акту 30 червня". І ось чому:"... насувається порівняння з усіма іншими... актами державного самовизначення України: ні в одному з них не було відклику до будь-якої чужинецької збройної сили, з якою українська збройна сила може співпрацювати і "творити новий лад". Співпраця з центральними державами (тобто з кайзерівською Німеччиною і цісарьскою Австро-Угорщиною - В.М.) після Берестейського миру спиралася, власне, на тому мировому договорові з 9 лютого 1918 року, де делегація української Центральної ради була визнана за рівнопрвавного контрагента делегацій 4-х держав - Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини. І спрівпраця дієвої армії УНР (Української Народної Республіки - В.М.) з польським військом спиралася на Варшавській конвенції з 21 квітня 1920 року: в обох випадках Україна переговорювала з позиції слабкості, а не сили, і тому ті обидва договори були для України некорисні, але ж вони таки засвідчували, що Україна була тоді підметом, а не предметом міжнародної політики. "Акт 30-го червня" був проголошений не тільки з позиції слабкости, але не мав ніяких познак, що репрезентував українського контрагента супроти контрагента німецького - бо такого не існувало в реальній дійсності, а існував хіба в подіях і комбінаціях авторів Акту. І коли на поняття держави складається територія, влада і нарід, то якими компонентами орудували автори Акту з 30 червеня, які "творили" українську державу?!"[18] (Виділено мною - В.М.). Погодьмося, що тут резонно сказано, що автори "акту" не мали ні території, ні влади, ні народу, та й елементарних повноважень на таку акцію.

І. Кедрин вказує і на наступний "прикрий момент": "Акт проголошення" був підготовлений і виконаний конспіративно однією партією...". Тут ще треба обов'язково додати: і без елементарної згоди українського народу Галичини, а тим більше всієї України!

"Прикрим моментом" є і фальшування навколо "пастирського листа" митрополита Андрея Шептицького від 1 липня 1941 р., в якому благословляється "Акт 30 червня". Кедрин в статті вказує на те, що він сам особисто розмовляв з цього приводу з самим митрополитом, та що бандерівці, по суті, обдурили митрополита, вказавши про погодження акції з німецькими властями й іншими партіями "українського" (тобто націоналістичного) напрямку.

І під кінець автор зауважує:

"Нема чого прославляти "Акт 30 червня" наче б від нього починалася історія України, наче б перед тим була пустка, наче б тільки "Акт 30-го червня" засвідчив існування українських патріотів-державників. Але й

42

нема чого гудити той Акт і відмовляти йому будь-яке значення і будь-яку вартість. Це таки був вияв Державницього патріотизму. - Чому не йти серединою дороги, чому не висловлювати в історії України все те, що позитивне, тримаючися водночас священного приницпу, що кожний має право висловлювати свої субєктивні погляди, прихильники, однодумці і величники "Акту 30-го червня" стягнули його з п'єдесталу, накручуючи його так, як їм подобається, зміняючи текст, приписуючи тій одній події, яка сталася 30 червня 1941 р. у Львові, епохальне, переломове історичне значення, якого та подія не мала і не має". [19]

Така позиція І. Кедрина стосовно "Акту 30-го червня". В ній, звичайно, є чимало суб'єктивного, але й багато такого, що допоможе читачу пізнати суть цієї події.


"4.3 Що відбувалося після проголошення "Акту""

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.