Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"4.4 Яким був" Акт 30 червня 1941-го""

42

Як оцінюють "Акт 30 червня 1941-го" самі його творці

Звернемося, перш за все, знову до книги спогадів Я. Стецька, яка так і називається "30 червня 1941". Представимо читачам кілька характерних застережень її автора.

Але спочатку звернемо увагу на "Вступне слово" до книги, написане творцем українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, де він визначає "суть Акту 30 червня" як "безкомпромісове проголошення своєї Правди" і називає цей акт "волею "лицарів абсурду". Тут, зрозуміло, "лицарі абсурду" визначаються Донцовим похвально, як герої України.

На початку книжки Я. Стецько "принципово" ображається, що його та всіх націонаілстів називають фашистами, а він же, виходить, робив тільки "спробу нав'язати взаємини з німецькою державою як можливою допоміжною силою в нашій боротьбі проти Росії." [20]. (Виділено мною - В.М.). Як бачите, читачу, "лицар абсурду" називає гітлерівську Німеччину "допоміжною силою"! Значить Стецько, вважав, що головною силою в боротьбі проти Радянського Союзу були вони, войовничі українські нацоналісти.

І далі:

"Наші опоненти дуже нечесно засуджують наші методи боротьби в Україні, мовляв, ОУН деморалізувала молодь, слухалася й зачитувалася в творах і візіях Донцова, який її розкладав, але якраз від тої ж ОУН очікували і ті опортуністи у той страшний час поради, захисту, рішення. Отже, наша мораль і ідеологія Донцова, видно таки давали нам героїчну міць, витривалість і рішучість станути до загину за велику справу!.."[ 21], - патетично заявляв Стецько.

Сьогодні шанувальники "Акту 30-го червня 1941-го" представляють акцію бандерівців, як "самовільну", "самостійну", "доконану" і "героїчну". Стецько ж визначає, що тій акції активно сприяли "чинники" гітлерівської Німеччини:

"Степан Бандера мав зорганізовану полк. Р. Ярим розмову з адміралом Канарісом, якому дуже чітко і ясно представив українські позиції, знайшовши повне зрозуміння, з погляду німецької рації в адмірала, який приобіцяв свою підтримку україснької політичної концепції. Уважаючи, що тільки при здійсненні її є можлива німецька перемога над Росією, адмірал зазначував, що зміна може статися, коли вирішальні чинники у

43

наслідку воєнних невдач переконаються, що іншого виходу немає". [22]

І далі Стецько продовжує ту ж лінію:

"Характерно, що всі німецькі кола мали генеральну інструкцію -ймовірно Геббельса чи Ріббентропа або Розенберга не заперечували тимчасово українських вимог, але стосувати тактику проволікання. Тільки цим можна виправдати стереотипний аргумент, який до часу упадку Києва повторяв і проф. Кох, і проф. Баєр та інші, мовляв, справа державності буде розглядана фюрером щойно після здобуття Києва, очевидно, після цього прийшов новий обманливий аргумент: після переможного завершення війни!.. Дискусії з "міністеріяль дірігентом" д-ром Бройтігамом, "міністеріяль діректором" д-ром Ляйбрандтом, високими урядовцями в міністерстві Розенберга (міністерства "східних територій", окупованих гітлерівською Німеччиною, яке очолював А. Розенберг - В.М.), які не поділяли політики Гітлера, і стояли на наших позиціях, не мали впливу на хід подій, хоча було нам необхідним усі дальші спроби робити у тому напрямі...Сугестії (навіювання, гіпноз - В.М.) з різних німецьких сторін були різні. З'являлися пропозиції з того, чи іншого міністерства, творити крайову Раду (Ляндрат), або - дорадчу Раду (Байрат) при німецькому Рейхскомісаріаті, чи при уряді ГГ (генерал-губернаторства в окупованій Польщі - В.М.), перемінивши УДП (Українське державне правління, проголошене Стецьком 30 червня 1941 р. у Львові - В.М.) на таку коляборантську німецьку прибудівку і т.п. Усі ці сугестії, сондажі приходили з різних боків з різними інтенціями (напругою, посиленням, наголосом - В.М.). Геббельс хотів мати здійснену свою концепцію "коляборантських урядів", аби перед народами співвідповідали за німецьку політику геноциду теж свої Гречухи... (тобто свої квісолінгівці -зрадники- В.М.)" [23]

І далі Стецько декларує дещо бадьоріше:

"Наша лінія була ясна. Ми знали, чого хочемо. Усякі сурогати ми відкидали. Розенберг мав свій плян на переходовий період, який ми теж відкидали, але й Гітлер його рівнож відкинув. Розенберг розважав два варіанти: а) словацький і хорватський, б) у переходовий час Німеччина сама виконує права суверінтету на здобутих територіях, а щойно згодом переходить до якоїсь словацької чи хорватської формули. Розенберг рішився на другу розв'язку, будучи переконаним, що німці без допомоги уярмлених виграють війну на Сході..."

Всі ці викрутаси і маніпуляції, як видно, творилися Стецьком для виправдання перед своїми ж спрільниками та з метою звичайнісінької демагогії. З приводу цього досить слушно зауважив історик в діаспорі Фелікс Кордуба в статті "Der Generalplan "OST"[24]: "На жаль, між нашими політичними діячами не знайшлася ні одна людина, яка б основано звернула увагу на назріваючу загрозу для українського народу від III рейху. Головна увага із більшовизмом та іншими окупантами українських земель і щораз то більшому "союзно-концепційному" орієнтуванні на націонал-соціялізм, як головну протибільшовицьку силу в Західній Європі..."

В цьому докорі колишнього вояка 14-ї гренадіерн дівізіон СС "Галіцієн" Фелікса Кордуби є певний резон.


"4.4 Яким був" Акт 30 червня 1941-го""

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.