Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"5. БАНДЕРІВСЬКА ОУН В РОКИ ВІЙНИ"

45

БАНДЕРІВСЬКА ОУН В РОКИ ВІЙНИ

Які цілі ставили бандерівці

На це питання ми вже в значній мірі відповіли в попередніх матеріалах. Вірніше сказати так: на це питання вже частково відповіли документально самі ж функціонери (Бандера, Стецько та ін.) ОУН-бандерівців. Однак, для повної ясності наведемо кілька програмових офіційних документів цієї організації напередодні та в час Великої Вітчизняної війни.

У грудні 1940 р.ОУН-бандерівців видала "Маніфест Організації Українських націоналістів під проводом Степана Бандери". Весь цей документ заповнений суцільними націоналістичними гаслами і примітивною пропагандистською демагогією. Наведемо лише кілька положень із цього документу.

"Розвалюючи назавжди жахливу тюрму народів - Московську імперію - творимо новий справедливий лад і кладемо основи нового політичного укладу світу..." [1] (Тут і нижче виділено мною - В. М.)

Ці наміри про "новий лад" і "новий політичний уклад", як бачимо, цілком відповідали нацистському "новому порядку" в Європі і світі.

І далі:

"Несемо новий лад Східній Європі і підмосковній Азії...". Отже, в "Маніфесті" бандерівці беззастережно декларували про те, що вони йдуть у фарватері тої політики, яку проголосили і втілювали в життя Гітлер і нацисти.

В спеціальній інструкції "Програмні документи ОУН Бандери", датованій квітнем 1941-го р., спеціально виділено "політичні постанови". Наведемо кілька з них:

"...ОУН бореться за Українську Суверенну Соборну державу, за визволення поневолених Москвою народів Східної Європи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах Московської імперії СССР...

3. ОУН стає на чолі тих українських революційних течій та співпрацює з тими революційними рухами поневолених Москвою народів й з тими державами, що змагають до повного розвалу СССР. ОУН вважає союзниками України всі держави, політичні угруповання та сили, що заінтересовані в розвалі СССР та в створенні ні від кого незалежної Української Суверенної Соборної Держави..." [2]

Якщо в попередніх документах ставились загальні, навіть абстрактні гасла, і такі ж плани, то вже в травні 1941 р. ОУН-бандерівців видала нову інструкцію під назвою "Політичні вказівки ОУН Бандери", де в дещо закамуфльованій, але досить визначеній, формі говориться:

"...Власною боротьбою, будуванням власної держави власними силами та за власною ініціятивою здобути собі ролю підмета і партнера, учасника війни та співтворця нового ладу на руїнах Московської імперії.

46

Відкидаємо ролю обсерватора та пасивно-вичікувальну поставу супроти подій, що будуть на українській землі, а зокрема супроти війни інших держав проти Москви і їхнього порядкування..."[3]

Із вище зазначеного можна судити про те, що бандерівцям ще напередодні війни стало достовірно відомо про війну гітлерівської Німеччини проти Радянського Союзу, до якої вони також так інтенсивно готувалися. Однак, вони не хотіли, як бачимо, бути звичайними обсерваторами (споглядачами) подій, а прагнули зайняти роль "підмета і партнера" в цій війні "проти Москви". Але чиїм партнером" і чиїм "співтворцем нового ладу" вони мріяли і хотіли так негайно стати? Цілком зрозуміло "чиїм"! Гітлерівської Німеччини!

Далі в тій же інструкції зазначено:

"...Держави, які ведуть боротьбу з Москвою і не ставляться вороже до України, трактуємо як природних союзників..." (Виділено в документі - В.М.).

В Центральному державному архіві вищих органів державної влади України є документ, який ніби доповнює вище приведені положення. Він іменується "Боротьба та діяльність ОУН під час війни". Цей документ -досить неякісний відбиток з машинописної форми, однак окремі місця читаються чітко. В ньому виділені, зокрема, такі настанови: "Політичні вказівки", "Акції на ЗУЗ" (Західно-українських землях - В.М.), "Вказівки на перші дні організації державного життя" та інші.

Тут, зокрема, зазначено:

"Коли совєтармія розхитана, режім ослаблюється, ЧА (Червона Армія - В.М.) не здібна при наглому заскоченні із середини ставити тривалого опору - ОУН починає збройну боротьбу, збройне постачання, ТОТАЛЬНУ (виділено великими буквами - В.М.) боротьбу. Це значить: ОУН виходить явно і славно на арену життя. Починається вибух Української Революції." [4]

І далі:

"Боротьба мусить бути тверда, завзята, безоглядна й безпощадна. Героїчна, альказарська (альказари - захисники міст-фортець в часи середньовіччя - В.М.)...

... На ЗУЗ може бути лише преса націоналістичного змісту, як загалос і видавнича діяльність: це саме дотичить усіх других засобів пропаганди (радіо, театр, фільм і т. д.), рівно ж, публічні зібрання, де були б поширювані націоналістичні ідеї й кличі, забороняються...

... Виховання молоді взагалі й виховання її провідників належати мусять безподільно ОУН..."[ 5]

В підрозділі "Меншинова (тобто: національна - В.М.) політика" зазначено:

"Національні меншини поділяються на а) приязні нам, себто членів досі поневолених народів, і б) ворожі нам - москалі, поляки, жиди... Винищувати в боротьбі, закерма тих, що боронитимуть режим: переселювання в їх землі, винищувати головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливлювати продуковання інтелігенції... Польських селян асимілювати... Проводирів нищити... Асиміляція жидів виключається..."

В пункті "Загальні пригадки" наказано:

"а) Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для

47

чужинців-ворогів і своїх-зрадників - творча свобода, подих нових ідей українця-володаря власної землі мусить з кожного чину, вф йґ кожному кроці пробиватися..." [6] (Тут і вище виділено мною - В. М.).

Відповідаючи на запитання, яку мету ставила ОУН в час минулої війни, слід тут же подати основну суть двох "меморандумів", які проголосила ОУН-бандерівців на початку вторгнення гітлерівців на територію Радянського Союзу.

Перший "меморандум" було передано німецькому урядові 23 червня 1941 р., тобто на другий день війни. Його складала комісія, до якої входили Степан Бандера, Олекса Гасин, Іван Габрусевич і Володимир Стахів.

В ряді націоналістичних видань цей "меморандум" датується 15 червня 1941 р., отже, бандерівцям було достовірно відомо не тільки про підготовку до війни гітлерівської Німеччини проти Радянського Союзу, але й про точну дату її початку.

Спочатку в "меморандумі" бандерівці старанно доводили, що є чимало вагомих підстав "для порозуміння" "між Україною (Точніше, між українськими націоналістами - В.М.) і Німеччиною" для "великої співпраці".

Висуваючи таку "дипломатичну" тезу, бандерівці глибоко помилялися, бо гітлерівці аж ніяк не допускали українських націоналістів до "співпраці" і "партнерства" у війні проти Радянського Союзу, добре знаючи нікчемність їх потенційних сил і політичних впливів у "східній політиці". Вони бачили в них лише третьорядних слуг, звичайних пособників у виконанні тих чи інших тактичних завдань.

Претендуючи на "партнерство" (на роль "підмета", як вони висловлювались) в "боротьбі проти большевизму", бандерівці переконували гітлерівців:

"Цей меморандум... базується на переконанні, що весь цей комплекс питань важливий за своїми вагомими наслідками не тільки для України, але також для Німецького Райху..." [7] Далі бандерівці старалися довести, що "без незалежноїУкраїнської держави новий порядок в Європі немислимий..."

Чого домагалася ОУН-бандерівців у цьому "посланні"? Перш за все, утворення (звичайно, з допомогою гітлерівської Німеччини та під її свастикою) "незалежної" української держави, в якій вони б панували. Все це, просили вони, повинно відбутися на початку воєнної кампанії: "Навіть якщо при вході в Україну німецькі війська спочатку будуть самозрозуміло зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде на Україну без наміру відновлення Української Держави й використання відповідних гасел..." [8]

Для грунтовнішного переконання тут навіть подано таку тезу:

"Нині європейський континет перебуває під впливом двох імперіялістичних концепцій: концепцією німецького імперіяльного думання, яке спрямоване на запровадження нових порядків у Європі, і концепцією російського імперіялізму, що базується на світовій Революції".

Бандерівці добре розуміли, що "Німеччина планує прилучити Україну до системи європейського континенту головним чином з економічних причин", а тому прохали дати їм і певну економічну "самостійність".

Всі ці наївні писання завершуються так: "...Інтереси обох народів вимагають природного союзу, німецько-українські взаємини мусять бути побудовані на справжній дружбі".

48

А хто буде "гарантом" такої дружби? - запитували бандерівці. І тут же відповідали: "Незалежні українські збройні сили, які відповідали би духу України, будуть гарантом німецько-українського союзу й зможуть послабити тиск Росії на Європу".

І на завершення автори "меморандуму" подають "хитрий" натяк: в 1938 році в Європі, мовляв, виникли дві нові держави (Словаччина і Хорватія) не без допомоги, звичайно, гітлерівської Німеччини. Однак, не вказуючи на різницю між ними та Україною, українська проблема є "набагато важливіша", бо "має міжконтинентальне значення".

Суть цього послання бандерівців досить чітко визначена: допоможіть створити незалежну Україну, панове нацисти, а ми будемо служити вам вірою і правдою!

Цілком іншого характеру "меморандум" ОУН-бандерівців до німецького уряду, датований 14 серпня 1941 р. Якщо попередній - це суцільні прохання і моління, то цей - суцільне виправдання "хлопчиків, що нашкодили". Тут і виправдання за самовільний "Акт 30-го червня 1941-го", і запопадливість своєму панові, і щире каяття у вірності йому."Меморандум" цей досить великий за розміром і поділений на відповідні підрозділи.

В підрозділі "Дотеперішня співпраця ОУН з Німеччиною" бандерівці щиро і відверто констатують:

"Українська військова організація (УВО), а згодом її наступниця, Організація українських націоналістів (ОУН) під проводом Євгена Коновальця, з самого початку існування розпочали співпрацю з німецьким райхом, спрямовану проти Польщі і Москви. Ці організації сподівалися, що німецький райх сприятиме постанню незалежної соборної української держави. Зовнішньо-політична концепція ОУН грунтувалася на союзі України (тобто українських войовничих націоналістів - В.М.) з Німеччиною..." [9] (Тут і нижче підкреслено мною - В.М.).

І далі: "...ОУН була свідома того факту, що в спільній боротьбі України (тобто українських націоналістів - В.М.) і Німеччини за нові порядки в Східній Європі Україні доведеться платити великою ціною крови. Як відомо, українські повстанці, органцізовані ОУН на Західній Україні, також спричинился до швидкого наступального маршу німецького війська". Бандерівці тут натякають на те, що у воєнній кампанії в час німецько-польської війни восени 1939 р. і влітку 1941 р. в наступі гітлерівської армії проти Радянського Союзу вони брали безпосередню участь на боці німців.

В підрозділі "ОУН і перебудова Східної Європи" бандерівці намагалися довести гітлерівцям необхідність створення української держави, яка "стане посередником між Німеччиною" та "іншими державами". А для цього, мовляв, потрібні "українські збройні сили", які "боротимуться при німецькому боці".

В підрозділі "Основи українсько-німецької дружби" автори "меморандуму" продовжують стверджувати плани про "довгорічну українсько-німецьку співпрацю", які заслуговують того, щоб гітлерівська Німеччина не тільки повірила в них, але й спиралася на українські націоналістичні сили, які "щиро визнають німецьку провідну роль в Європі". Мало того, ті сили хочуть "прилюдно брати участь в європейській боротьбі проти більшовизму... зі зброєю в руках".

49

В підрозділі "Акт 30-го червня 1941 року та українсько-німецька співпраця" бандерівці намагалися переконати гітлерівців у тому, що сам "Акт 30-го червня" відповідає інтересам Німеччини, бо служить розвитку гітлерівського "нового порядку" в Європі. Виправдовуючись за самоуправство в проголошенні "акту", автори запевняють, що для них існували певні інспірації, раз вони так поступили."... Саме напередодні вибуху війни, - стверджували вони, - згадані німецькі установи (Автори тут їх не називають. Мова йде тут, зрозуміло, про Абвер та деякі військові кола, з якими ОУН мала діяльні стосунки - В.М.) заявили, що вирішення української проблеми залежить від розвитку подій на Україні. Саме напередодні вибуху (німецько-советської) війни голова політичного відділу ОУН, теперішній голова українського державного уряду Ярослав Стецько, намагався через представника ОУН у Берліні влаштувати переговори з зовнішньо-політичним відділом НСНР-партії. Темою переговорів мало бути питання України. Ця спроба залишилася безуспішною, а ОУН залишалася без можливості узгодити свою тактику та політичну лінію з компетентними політичними установами Німеччини..." [10]

Як не жалілися бандерівці, але потрібно було шукати нових варіантів для прислужництва. Тому в підрозділі "ОУН за дальшу співпрацю з Німеччиною" вони вперто і затято повторювали: "ОУН обстоює дальшу тісну співпрацю з Німеччиною"; "ОУН і надалі намагатиметься працювати на відбудову Української держави шляхом співпраці з Німеччиною" (там же). І, нарешті, такий варіант: "ОУН не має наміру спричинитися до того, щоб українська історія осудила її співпрацю з Німеччиною, щоб місце керівного революційного і державотворчого чинника, яке вона нині має в українському політичному житті, опинилося в руках нових антинімецьких кіл". [11]

І тут же таке доповнення:

"ОУН обороняє свою визвольну концепцію, для здійснення якої вона жертвувала багатьма друзями. Таким чином ОУН захищає свою концепцію визволення України та відновлення Української держави у співпраці з Німеччиною, у відвертій та щирій співпраці, котра повинна гартуватися не тільки в часи миру, але й у час війни...".

На ці сльозливі "меморандуми" гітлерівці, як відомо, навіть не відповіли.


"5. БАНДЕРІВСЬКА ОУН В РОКИ ВІЙНИ"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.