Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"5.3 Довідка про концентраційний табір смерті Заксенхаузен"

53

Перебування бандерівців у Заксенхаузені

Бандера, Стецько та інші бандерівці сиділи окремо в бункері "Целленбау", призначеному "тільки для вибраних". Поряд з бандерівцями в бункері "Целленбау" ("Камерний дім") перебували поважні особи, звезені з усієї окупованої гітлерівцями Європи. Це були люди різних переконань і рангів: і політичні діячі, і військові, і відомі вчені, і переслідувані нацистами священики, і багачі з усієї Європи в статусі заложників. Зокрема, серед них були: колишній канцлер Німеччини Ганс Лютер, вождь німецьких комуністів Ернст Тельман, колишні прем'єри Франції Леон Блюм, Фріц Тіссен, Пауль Рейно, Едуард Даладьє, колишній канцлер Австрійської Республіки Курт Шушніг, син маршала Італії П'єтро Бадольйо, син Сталіна Яків Джугашвілі, двоюрідний брат Молотова Василь Короткій, головний комендант Армії Крайової Польщі генерал Стефан Ровецький, керівник Румунської "Залізної гвардії" Хоріа Сіма, настоятель німецької церкви євангелістів пастор Мартін Нємоллер, адьютант маршала Пілсудського капітан Кунцевич, міністр оборони довоєнної Латвії генерал Дамбітіс, міністр закордонних справ Франції Рібо, виконавець невдалого замаху на Гітлера в 1939 р. Георг Ельсер і ще-ще багато відомих осіб, а також члени німецьких, французьких, голандських, італійських, австрійських та інших аристократичних родин. Всі вони, звичайно, перебували в різних умовах, переважна більшість із них отримувала допомогу від організацій Міжнародного Червоного Хреста своїх країн чи від своїх власних родин.

Ось у такому багатоликому і різнобарвному середовищі і перебували Бандера, Стецько, Ленкавський, Ребет, Стахів, Габрусевич, Ільницький, Гнатківська - Лебедь та інші бандерівці. Зокерма, С. Бандера сидів у номері 73 бункеру "Целленбау" майже поряд з керівником польської АК генералом С. Ровецьким ("Гротом") під номером 71 у відносно комфортабельних апартаментах, які забезпечували служби Міжнародного Червоного Хреста. В подібних умовах перебували й інші бандерівці. Їм дозволялось пересуватись по табору, зустрічатись між собою, вони отримували продовольчі посилки та гроші від родичів та ОУН-бандерівців. Нерідко вони покидали табір з метою контактів з "конспіративними" ОУН - УПА, а також з замком Фрінденталь (за 200 метрів від бункеру "Целленбау"), в якому перебувала школа агентурно-диверсійних кадрів тої ж ОУН-бандерівців. Дивна: в Заксенхаузені гітлерівці тримають під замком понад 300 кадровиків ОУН-б на чолі з Бандерою, а поряд, в замку Фріденталь, ті ж гітлерівці готують нові кадри для ОУН-б! "Це був один із парадоксів у ставленні між оунівцями та гітлерівцями", - слушно зауважив польський історик і публіцист Едвард Прус в книзі "Heros: spod znaku tryzuba" (Варшава, 1985). Інструктором у цій школі був недавній офіцер спеціаль-батальону Абверу "Нахтігаль" Ю. Лопатинський, через якого і здійснював С. Бандера зв'язок з ОУН-УПА.

Цікавий факт приводить біограф Бандери Петро Мірчук у книзі "Степан Бандера - символ революційної безкомпромісовості". Посилаючись на відомого націоналістичного діяча Д. Андрієвського, автор приводить цитату із його книги "Наше ув'язнення": "Бандера відразу виявив товариськість супроти мене (справа в тому, що Д. Андрієвський був

54

прибічником голови проводу ОУН-м А. Мельника - В.М.). Він питав про моє здоров'я, чи дістаю пакунки, чи мені досить їсти і чи бракує грошей. Пропонував мені свою поміч і одного дня виніс на прохід та намагався всунути в руку кусень масла". [13] Цей факт, як бачимо, говорить сам за себе і не потребує коментаря.

Кілька характерних штрихів про концентарційний табір Заксенхаузен і, зокрема, про бункер "Целленбау" подавав у своїй книжці спогадів "Армія без держави" отаман "Бульба"-Боровець, якого також прикрили тут гестаповці 1 грудня 1943 р. "Саксенгавзен, - писав він, - це було окремо царство есесів у царстві Гітлера. Там, в лісі, побудоване ціле місто з власними бараками, бункерами, великими будовами, військовими фабриками, шпиталями, крематоріями та газовими камерами. Там були великі бараки для спеціально ізольованих груп в'язнів і навіть домики для різних високопоставлених осіб з-посеред німців та інших націй й Європи. Нас помістили в одному з окремих бункерних бараків, що мав офіційну назву "Целленбау". Я попав у камеру "77"." [14] Далі "Тарас Бульба"-Боровець зауважував, що "Целленбау" мав 90 камер і поряд з ним (в камері "76") сидів французський міністр Дельбо, а в камері "73" -Бандера. "Тарас Бульба" - Боровець аж ніяк не жалівся на обставини свого перебування в "Целленбау". Ось кілька його зауважень.

Допитував його штурмбанфюрер СС Вольф при співучасті гауптмана Шульце. "Д-р Вольф... почав мене переконувати, що мені не загрожує... ніяка небезпека.., щоб я не перебільшував трагедії, що вони мене тут ізолювали виключно для моєї "безпеки"... Це - не в'язниця, не кацет, а тільки "почесна" ізоляція". [15]

Іще:

"В депозиті в нас були гроші і ми мали змогу купувати "Вінницьку махорку". За папір служив клозетний папір."

Отак!

І ще одна вкрай неординарна подія сталась між гітлерівцями і бандерівцями. Тепер її по-своєму коментують шанувальники Бандери і бандерівщини, або ті, хто сьогодні дивиться на минуле через перевернутий бінокль. Справа в тому, що й жовтня 1943 р. керівництво ОУН-бандерівців в краї представило "Відкритий лист панові губернатору Галичини доктору Отто Вехтеру з копіями Геббельсу, Гіммлеру, Кейтелю і Франку. В ньому бандерівці запевняли, що, як і раніше, залишаються вірними союзниками гітлерівської Німеччини і роблять усе можливе, щоб війна закінчилась "німецько-українською перемогою". "В Рейху, - вказують у листі, - працює близько 10 відсотків українського населення. Це є ще одним вкладом у війну за долю Європи. Всім своїм Центрам ми наказали здійснювати постачання точно і безперечно. Хто говорить про негативне ставлення Руху бандерівців до питання про поставки (продовольства гітлерівцям - В. М.), той бреше..." [16]

А далі в листі, крім запевнень у вірності, прохань і пропозицій, були й іронічні вислови, навіть попередження й погрози. Надворі був кінець 1943-го, гітлерівці втрачали на Східному фронті позицію за позицією, бандерівці думали, що настав час їх і пошантажувати.

Але гітлерівців це серйозно розгнівало. Губернатор дистрикту "Галичина" О. Вехтер, отримавши інформацію про те, що лист було написано і вислано з відома Бандери, наказав заарештувати його братів,

55

Василя й Олександра. Їх відправили в Аушвіц (Освєнцім), де вони згодом померли з голоду. Так інтерпретує цю обставину польський історик Е. Прус в книзі "Herosi spod znaku tryzuba". А в "Енциклопедії українознавства" в статті "Бандера" зазначено: "Обидва брати... вбиті в Аушвіці (Освєнцім) польськими співв'язнями". Тут, як бачимо, дослідникам цього питання потрібно ще буде розібратися в зазначеній ситуації. Однак, усім треба погодитись з тим, що ця подія - ще один парадокс у німецькій політиці стосовно українських нацоналістів із ОУН-бандерівців.

Тут якраз наступив відповідний момент, коли треба питання поставити так: з якою метою гітлерівці ізолюють в концентраційному таборі, разом з багатьма прибічниками, провідника ОУН, який завзято запевняв у своїй вірності нацизмові і всіма силами йому служив, і, водночас, тримають його в смертоносній атмосфері в умовах майже люксу, як високопоставленого заложника?

Перевжана більшість радянських і зарубіжних дослідників цього питання схильні бачити в цьому неабиякому факті політичне ігрище гітлерівців і керівництва ОУН-бандерівців. Правда, цю політичну гру різні автори розшифровують по-різному. Наведемо кілька характерних прикладів.

Відомий польський воєнний історик Ігнаци Блюм писав: "Гітлерівці інсценують арешт керівників українських націоналістів, відкриваючи тим самим можливість розгортання широкої політичної кампанії для розвитку українського націоналізму. Двоякий фарс створення уряду Стецька й арештів переслідують мету представити Бандеру в очах українських націоналістів як мученика, як справжнього борця за "самостійну Україну" і які в одиночку боролись проти німців в ім'я втілення в життя цього гасла...". [17]

З І. Блюмом ідентифікується французський історик і публіцист Аллен Герен, додаючи при цьому, що в час перебування в Заксенхаузені, і згодом гітлерівці використовували послуги Бандери "приховано і відкрито". Правда, становище Бандери, вказує автор, не позбавлене гіркоти. "Але гонористий полікан Бандера, - продовжував Герен, - знає, що за гіркоту не платять. До того ж, емісари Канаріса і генерала Лахузена (керівники гітлерівського Абверу- В.M.) всіляко стараються лити бальзам на рани свого агента "Сірого" (тодішня кличка С. Бандери в Абвері - В.М.). З одного боку, не можна допустити, щоб він змішував позицію підручних Гіммлера з їх позицією, а з другого - така инсценіровка дасть можливість ОУН-б остаточно отримати перемогу над ОУН-м. І дійсно, коли Мельник скомпрометує себе відкритим співоробітництвом з нацистськими службами, Бандера стане героєм, запертим у тюрму за свою відданість священій справі "самостійної України". І навіть, якщо потрібно буде кілька збройних сутичок бандерівців з німцями це байдуже, як кажуть, "ліс рубають - тріски летять". [18] (Виділено мною - В.М.)

Ярослав Галан в радіокоментарі від 29 червня 1943 р. "Хто такий Бандера?" зауважував: "Німецькі окупанти... усвідомили, що без допомоги націоналістичних провокаторів їм не вдасться розбити єдиного антинімецького фронту всіх українців без винятку. Тим-то гітлерівці втяли таку штуку: мельникові дозволили і надалі відкрито вислужуватися Берлінові, а Бандері наказали вдавати противника німців, щоб він міг, прикриваючись антинімецькими фразами, стримувати українські маси від

56

справжньої, непримиренноїборотьби з гітлерівськими загарбниками, від боротьби за волю України". [19]

Німецький історик Норберт Мюллер: "Фашистські органи все більше старались здобути вигоду із свойого альянсу з буржуазними націоналістами. Враховуючи той факт, що відкрите співробітництво з окупантами лише ще більш дискредитує їх в очах населення, на заключній стадії окупаційного режиму стали застосовувати більш витончені маневри. Так, наприклад, українські буржуазні націоналісти виставляли себе "ворогами" окупантів і мов би для боротьби з ними створювали великі збройні формування. Окупаційні органи, які спочатку придушували прагнення націоналістичних сил до самостійності, тепер пропускали мимо вух антинімецькі фрази і навіть поставляли націоналістам зброю і бюєприпаси, прекрасно знаючи, що вони будуть використані проти партизанів та інших сил народного опору." [20] (Виділено мною - В.М.).

Подібних суджень з цього приводу багато. Однак чіткої відповіді на питання поки-що не дано. В той же час з такими судженнями можна повністю погодитись, бо вони логічні і багато в чому визначають політичний зміст подій і процесів. Дослідникам треба ще уважно і глибоко проаналізувати ситуацію і документально й аргументовано її визначити.

Але як там не було, "мучеництво" С. Бандери в очах націоналістично настроєної частини населення ЗахідноїУкраїни у воєнний період ще більше зросло і зіграло свою неабияку роль.

Яким же був фінал "мучеництва" Бандери і бандерівців? 25 вересня 1944 р. стався безпрецедентний факт в практиці гітлеризму - Бандера з групою своїх прибічників був звільнений з концтабору смерті Заксенхаузен. Правда, частина історіографів ОУН - УПА (в тому числі і біограф Бандери Петро Мірчук) пишуть про те, що Бандера був звільнений наприкінці грудня 1944 р. Але це не відповідає дійсності. Безпрецедентний факт тому, що всі, хто попадав у лапи гестапо і служби безпеки (СД), а тим більше в концтабори смерті, вже на волю не повертались. Навіть тоді, коли гітлерівці впевнювались, що схоплена особа не винна у звинуваченні. Такою була звичайна фашистська практика.

Ця подія, як і наступні, в біографіях Бандери і Стецька замовчуються історіографами націоналістичного руху. Й досі нема відповіді на питання: чому Бандера та його прибічники стали такими потрібними нацистам?

Що ж далі? Історіограф ОУН - УПА Т. Гунчак про це пише так:"... Шеф головного бюро СС генерал Бергер 5 жовтня 1944 р. мав розмову з Степаном Бандерою, якого невдовзі випустили з концентраційного табору..."[ 21] В цій "розмові" йшлося про "порозуміння" гітлерівців з ОУН-УПА. Однак пан Гунчак тут же робить досить поспішне застереження: "спроби німців досягти порозуміння з УПА залишилися безуспішними...".

Ця заява Т. Гунчака абсолютно не відповідає дійсності. Пану Гунчаку, як відомому досліднику націоналістичного руху, добре відомо, що в "розмові" генерала Бергера з Бандерою 5 жовтня 1944 р. (і неоднарозово!) йшлося не так про "порозуміння" гітлерівців з ОУН-УПА, а про пропозицію Бандери очолити Український націоналістичний комітет (УНК), який був тоді у процесі творення. Як відомо, Бандера відмовився очолити УНК, посилаючись на те, що не хоче бути підпорядкованим

57

генералу Власову, якого хотіли гітлерівці поставти на чолі об'єднаних комітетів представників народів СРСР. Тому ж Гунчаку також добре відомо, що в жовтні 1944 р. Бандера зустрічався не тільки з генералом СС Бергером, але й з самим Рехсфюрером СС Г. Гіммлером. Про це вже багато разів писали різноманітні автори: "Потреба вашого вимушеного перебування під уявним арештом, - сказав Гіммлер Бандері на "зустрічі", - викликана обставинами, часом та інтересами справи, відпала. Починається новий етап нашої співпраці, більш відповідальний, ніж раніше. Може, до цього часу не все складалось так, як вам хотілось, але зараз нам треба спільно добре працювати, щоб виправити помилки минулого..." (Виділено мною - В.М.)

Тут, як бачимо, все зрозуміло: і "вимушене" перебування Бандери та його спільників в концтаборі, а викликане воно "обставинами, часом та інтересами справи", і висока ціна співпраці бандерівців з гітлерівцями, від якої перші так уперто й наполегливо відмовлялися в минулому, і так гучно хизуються (окремі, звичайно) сьогодні.

Тепер достовірно відомо, що Бандера і його спільники дали згоду на активне співробитництво з нацистами вже вкотре. Як же тоді пояснити те, що у всіх оунівців, які перебували "вимушено" в концтаборах, не втрачено було жодної волосинки на чупринках (за винятком О. Ольжича, який загинув в тому ж Заксенхаузені з досі невідомих причин)? Як пояснити й те, що в час, коли вже конав гітлерівський рейх, всі інтерновані оунівці не тільки залишилися недоторканими, але й опинилися в цілком захищених куточках Західної Європи?

Цікаві свідчення з цього приводу подав колишній абверівець, капітан вермахту Зігфрад Мюллер, який потрапив у полон до Червної Армії в травні 1945 р. в містечку Колін під Прагою. Наприкінці 1944 р. він служив заступником керівника Абверкоманди-202 південної групи гітлерівських армій і водночас був зв'язковим між центром Абверу і південним штабом УПА (УПА - ЗАХІД).

3.Мюллер: "На роботу в Абверкоманду-202 я прибув 1 грудня 1944 року і приступив до виконання своїх службових обов'язків...

Під час зустрічі з капітаном "Кірном" (командир Абверкоманди-202, справжнє прізвище Вітлець - В. М.) останній розповів мені, що в жовтні 1944 р. він мав зустріч із зв'язковим південного штабу УПА, разом з яким на ділянці Абверзагону-206 перейшов лінію фронту і вів переговори з південним штабом УПА. [22]

Як мені говорив капітан "Кірн", південний штаб УПА розташовувався в лісах гористої місцевості поблизу міста Львова. Персональний склад штабу УПА він мені не називав, однак зміст переговорів передав докладно...".

А далі З.Мюллер свідчив:

"Командуванням повстанськими загонами УПА було дано капітану "Кірну" принципову згоду на спільне з німецькою розвідкою проведення підривної роботи в тилу Червоної Армії, але з свого боку поставило такі умови:

- німецька армія забезпечує повстанські загони українських націоналістів обмундированиям, озброєнням, засобами зв'язку, медикаментами і грішми;

58

-...німецькі розвідоргани повинні створити на окупованій німцями території диверсійні школи для українських націоналістів і проводити навчання виділених УПА націоналістів радіозв'язку і військовій підготовці;

- диверсійні групи українських націоналістів будуть підпорядковані Абверкоманді-202 в оперативному відношенні, а в іншому підлягатимуть і залишаються у віданні штабу УПА...

Маючи відповідні повноваження генштабу німецької армії, "Кірн" прийняв умови українських націоналістів і зі свого боку поставив перед УПА умови німецького командування. Вони зводились ось до чого: південний штаб УПА надає в розпорядження Абверкоманди-202 таку кількість диверсантів, яку вважає за необхідне командування Абверкоманди-202. Право комплектування диверсійних груп з цих осіб Абверкоманда залишає за собою, визначає місце і об'єкти для диверсії.

Крім того, штаб УПА повинен подавати Абверкоманді-202 всі наявні у них шпигунські відомості про Червону Армію, а також інформацію про загальну кількість українських націоналістів у тилу Червоної Армії на ділянці південної групи військ німецької армії, тобто на ділянці від Варшави до Румунського кордону.

Пiведнний штаб УПА погодився з цими умовами, і було прийнято рішення про обмін офіцерами зв'язку між Абверкомандою-202 і південним штабом УПА. Посаду офіцера зв'язку від Абверкоманди-202 в південному штабі УПА "Кірн" запропонував зайняти мені.

3. Мюллер продовжував:

"Наприкінці 1944 р. представником південного штабу УПА в Абверкоманді-202 був призначений професор "Данилів" (колишній капелан спеціаль-батальйону "Нахтігаль" Іван Гриньох, він же "Орлов", "Герасимівський" та ін. - В.М.), приблизно 43 років, середнього росту, міцної будови, чорнявий, вільно володіє німецькою, французькою та англійською мовами, раніше працював професором філософії Львівського університету (тут Мюллер помиляється, бо І. Гриньох був викладачем теології у Львівській духовній академії - В. М.). Він мав офіцерський чин УПА - полковник". І далі: "У грудні 1944 року головне управління імперської безпеки (РСХА) звільнило з тюрми Степана Бандеру (тут Мюллер помиляється, бо С. Бандера був звільнений з концтабору 25 вересня 1944 р. - В.М.), який отримав під Берліном дачу від відділу 4-Д гестапо. Бандера з того часу перебував під персональним наглядом і працював за вказівками новопризначеного начальника відділу 4-Д оберштурмфюрера Вольфа. В тому ж місяці Степан Бандера прибув у розпорядження Абверкоманди-202 у м. Краків і особисто інструктував "Даниліва", а також підготовлену нами агентуру, направлену для зв'язку у штаб УПА...

З нагоди приїзду Бандери до Абверкоманди-202 капітан "Кірн" влаштував банкет на віллі нашої команди, що знаходилася на Гартенштрассе 1 (поблизу краківського стадіону), на якому виступали з промовами Бандера, капітан "Кірн" і професор "Данилів". Там я познайомився з Бандерою, а потім через кілька днів зустрівся з ним на діловому грунті.

27 грудня 1944 р. я підготував групу диверсантів для закидання їх у тил Червоної Армії із спеціальним завданням. Ця група складалася з трьох українських націоналістів - Лопатинського, "Демида" і ще одного радиста,

59

прізвища якого не пам'ятаю. (Тут йдеться про колишнього офіцера спеціаль-батальйону "Нахтігаль" та інструктора школи диверсантів ОУН -УПА в замку Фріндеталь поблизу Заксенхаузена Ю. Лопатинського та про В. Чижевського; прізвища радиста не встановлено - В. М.)

Степан Бандера у моїй присутності особисто інструктував цих агентів і передав через них у штаб УПА наказ про активізацію підривної роботи в тилу Червоної Армії і налагодження регулярного радіозв'язку з Абверкомандою-202.

Я був представлений групі як офіцер Абверкоманди-202, призначений на посаду офіцера зв'язку в штаб УПА з тим, щоб тоді, коли я прибуду до штабу УІІА., вони могли мене впізнати як представника Абверкоманди-202..."

Поза цими свідченнями капітана Зігфріда Мюллера є чимало відомостей про те, що С. Бандера брав активну участь у переговорах з гітлерівцями щодо створення українського комітету (УНК) і так званої Української національної армії (УНА). 12 січня 1945 р. такий комітет був створений. В нього увійшли представники всіх націоналістичних угруповань, в тому числі і бандерівці. Головою УНК, а затим і УНА (основою якої стала 14-та гренадирська дивізія СС "Галичина") став генерал П. Шандрук, колишній петлюрівський і польський офіцер.

В останні дні конаючого гітлерівського рейху Бандера, Стецько і Гриньох були в містечку Колін неподалік Праги в розпорядженні Абверкоманди-202. Звідси наприкінці квітня 1945 р. з допомогою абверівців Бандера перебрався в район австрійського Тіролю, а затим в окуповану американцями Баварію. Останній пункт - Мюнхен, де він отаборився надовго. Стецько з Гриньохом в колоні відступаючих абверівців подалися також в зону окупації союзних військ.

Такий, як бачимо, цілком благополучний фініш колишніх "в'язнів" Заксенхаузена.


"5.3 Довідка про концентраційний табір смерті Заксенхаузен"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.