Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"7. "ПОХІДНІ ГРУПИ" ОУН Й УКРАЇНСЬКА ПОЛІЦІЯ"

68

"ПОХІДНІ ГРУПИ" ОУН Й УКРАЇНСЬКА ПОЛІЦІЯ

Створення "похідних груп"

Напредодні вторгнення військ гітлерівської Німеччини в Радянський Союз оунівці (спочатку бандерівці, а затим і мельниківці) почали формувати (звичайно, з відома Абверу і гестапо) так звані "похідні", або "маршові" групи. Їх призначення: просування вслід наступаючим військам гітлерівців і створення в кожному окупованому німцями населеному пункті своїх осередків - "самоуправління". "Похідні групи" призначались, перш за все, для Центральної і Східної України. Основне завдання цієї акції -націоналістична пропаганда "самостійності" та "соборності" України серед населення цих районів, утворення "власних" адміністративних органів місцевого управління "в рямцях" окупаційного "нового порядку" гітлерівців, формування "власної" поліції та військових підрозділів. Все це, звичайно, належало створити з верхністю ОУН. Діяльність "похідних груп" повинна була показати гітлерівцям "талант націоналістів, щоб союзники (тобто гітлерівська Німеччина - В.М.) могли переконатися в гідностях українців (тобто українських інтегральних націоналістів - В.М.) та здатності їх до утворення державності", - так визначав сам Бандера свою політичну задумку.

Цю думку Бандери глибоко і значно інтерпретує інший націоналістичний провідник Василь Боровець - "Тарас Бульба" в своїй книзі "Армія без держави"[1]: " Україна до всього ставилася з застереженням і обережністю. Цю обережність деякі західні українські організації, особливо група С. Бандери, фальшиво зрозуміли як доказ політичної немочі, мовляв, раз там ніхто офіційно не зголошується до жодної політичної чи революційної діяльності, то це доказ, що в усій підсовєтській Україні ніхто до такого діла не здатний". І далі автор твердить так: "А раз на сході України нічого нема, то це означає, що треба тій Україні дати все, починаючи від поліції, цивільної адміністрації, політичної грамотності та практичної організованості. Треба негайно поширити активну роботу своєї партії, яка має задавати тон політиці та громадянському життю цілої країни".

Три "похідні групи" об'єднували сумарно чотири тисячі бандерівців. Перша група під керівництвом М. Климишина повинна була вийти із Сокаля через Житомир на Харків; друга, керована Д. Лемиком, - з району Сану через Вінницю на Киев; третя на чолі з 3. Матлою - із Санока через Дніпропетровськ на Одесу. Паралельно подібні "маршові групи" створили і мельниківці.

Тривалий час бандерівці запевняли (та й тепер запевняють), що "похідні групи" - це їх власний, самодіяльний витвір, без згоди та допомоги гітлерівців. Мало того, запевняють вони, "похідні групи" діяли, мовляв,

69

цілком самостійно і безконтрольно з боку німців. Все це, звичайно, розраховано на наївних. Бо хто повірить, що гітлерівці, маючи і СД, і гестапо (політичну поліцію), і польову жандармерію, і служби абверу (розвідка і контррозвідка), і розвідку СС, не могли помітити численні групи інородців, що плентаються в їхньому обозі?

Однак затія з "похідними групами" ОУН потерпіла повну катастрофу. Населення України не приймало їх націоналістичної демагогії, ставилось до них з недовір'ям, а то й вороже, як до прислужників фашизму. "Ми поводилися на Україні, - відверто писав із чільних націоналістичних діячів, учасник однієї із "похідних груп" ОУН-бандерівців Лев Шанковський у виданій в 1958 р. в США книжці "Історія похідних груп ОУН", - як британці поводилися в Індії, Бірмі та в інших колоніях". І продовжував: "...Світоглядово-політичні і філософічні положення західноукраїнського націоналізму з його аморальністю, макіавелізмом, виключністю і жадобою до влади були просто осоружні народним масам Східної'України". Правда, дещо пізніше, в своїй "Історії українського війська", той же Шанковський старанно витер ці відверто правдиві оцінки.

Затія з "похідними групами" закінчилась для ОУН жалісно. З одного боку, їх демагогічно не сприймало населення Східної і Центральної України, а з другого - після непорозумінь між бандерівцями і гітлерівцями з приводу відомого "Акту 30 червня 1941 -го", гестапо наказало учасникам "похідних груп" повернутися в Західну Україну, а тих, хто не підкорився цьому наказу, було заарештовано й ізольовано в тюрмах і концтаборах... Однак сьогодні, коли Україна стала незалежною державою, шанувальники інтегрального націоналізму і галицькі "п'ємонтисти" представляють учасників "похідних груп" РУН 1941-го як "національних (націоналістичних, звичайно) місіонерів" на батьківщині Котляревського і Шевченка. Як не кажіть, а все це - дивовижна іронія історії! Недавно мій добрий приятель із Полтави, який добре знає історію минулої війни, розповів мені про те, як сьогодні "національно свідомі" із Галичини часто налітають десантами з синьо-жовтими і червоно-чорними фанами в його рідне місто, рейдують по Полтавщині, і просвіщають "змоскалених" полтавчан "національними ідеями", духом галицького "п'ємонтизму" і культуртрегерства, а головне, - вчать земляків Василя Симоненка мові, якій самі так недавно навчились в радянській школі. "Розумієш, - скрушно завершив він, - ті запалені і знервовані люди - чистісенькі диверсанти із похідних груп" ОУН часів минулої війни".


"7. "ПОХІДНІ ГРУПИ" ОУН Й УКРАЇНСЬКА ПОЛІЦІЯ"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.