Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Движения --> Самостийники (Идеология cамостийничества)


Д. Д-ко.

Єлисавета Івановна з Скоропадських Милорадович.

(До 35-их роковин її смерти.)


285

15/27 березня цього року минуло 35 літ зо дня смерти визначної
української патріотки й фундаторки Товариства (пізніще — Науко-
вого) жени Шевченка у Львові — Єлисавети Івановни Милорадович.
З цього приводу вважаємо за слушне пригадати українському гро-
мадянству її симпатичну постать і головні дати її життя.

Єлисавета Івановна була з роду Скоропадських і походила з
лінії рідного брата Гетьмана Івана Скоропадського — Генерального
бунчужного Василя Скоропадського, її батько Іван Михайлович
Скоропадський був губерніальним маршалком полтавської губернії.
Мати, Єлисавета Петровна, була з роду Тарновських, звісного
фундацією Українського Національного Музею в Чернігові. Єлиса-
вета Івановна народилася р. 1830 в родовому маєткові свого батька
Тростянці прилуцького повіту на Полтавщині. Там, в цім чудовім
старовиннім дворі козацьких старшин, провела вона своє дитинство
і ранню молодість. У неї була сестра Наталія (незамужня), що жила
переважно за гряницею і брат Петро (родився 1834 р.), офіцер
ґвардії Кавалєрґардського Полку, здобувший собі боеву славу в
війнах на Кавказі.

Брат Єлисавети Івановни, Петро, був жонатий з Марією Ан-
дрїєвною з старинного козацького старшинського роду Миклашев-
ських і мав троє дітей: старшого сина Михайла, що умер молодим,
дочку Єлисавету і сина Павла Петровича, пізніщого Гетьмана.

Року 1856 Єлисавета Івановна вийшла заміж за Льва Григо-
ровича Милорадовича, багатого дідича, що мав великі маєтки в
Полтавщині, Чернігівщині і Катеринославщині. Мати Льва Григо-
ровича, Олександра Павловна Кочубей, сестра звісного канцлера
Катерини ІІ-ої, дала синові старанне вихованя. Він учився в
Ніженськім Кушеля-Безбородка Ліцеї, де товаришував з Гоголем.
Дім Милорадовичів в Полтаві, де вони часто перебували, вславився
своєю гостиностю. Доброта і привітливість цього подружжя зробила
його серед тодішнього лівобережного громадянства дуже популярним.

На початку 70-х років Єлисавета Івановна овдовіла. У неї
залишився єдиний син Григорій, що служив в російській дипло-
матичній службі і був в 1885 р. аташе при російськім посольстві в
Парижі. Він умер вже при большовиках на станції Макошин,
їдучи з Петербургу до Чернігова, до своєї сестри у перших, графині
Ольги Кирловни Милорадович, вдові по бувшім чернігівськім
губерніяльнім маршалку, відомім українськім історику, любителю
української старовини, мови і літератури та власнику чудової
української бібліотеки, гр. Григорії Олександровичу Милорадовичу

286

(помер 13. VIII. 1905 р.). Як сказано вище, чоловік Єлисавети Іва-
новни був людиною дуже заможною, та й вона теж мала великі
маєтки: удвох з чоловіком вони мали понад 50.000 десятин землі.

При кінці 50-х років Єлисавета Івановна проживала літом в
своїм маєтку Санжарах під Полтавою, а зимою завжди в Полтаві і
тут познайомилася вона з гуртком українських патріотів, на чолі
якого стояв Дмитро Пильчиков, колишній член Кирило-Методіївського
братства. Під впливом людей з цього гуртка в неї, як каже її
біоґраф К(ониський Олександер), »природжений національний ін-
стинкт розвинувся до ступня свідомости«*) і вона зробилася великою
українською патріоткою. Вона пристала до української громади у
Полтаві, до якої належали крім Д. Пильчикова ще Ол. Кониський,
Василь і Петро Трунови, Грицько Григоренко, Василь Кулик, Кузьма
Шохин, Гр. Гавриленко (полтавський міщанин-столяр), Ковальський,
Сильвестрович та инші. Вона брала участь в усіх заходах громади
на полі культурно-національнім, і її господа була справжнім
українським салоном у Полтаві. Ось що розповідає про її діяльність
з цих часів автор допису до львівської »Правди« з приводу її
похорону:**)

»Коштом Єлвсавети Іваиовни видано в Полтаві Граматку
Золотова (перероблену Строніним) і Українські Прописі Кониського.
Коли в »Основі« обізвався голос Костомарова про збірання коштів
на видаваня книжок за для народу — Єлисавета Івановна внесла й
туди чималу лепту.***) Багацько запомагала вона недільним школам,
найпаче дівочим: одну дівочу школу в місті, другу мішану на
передмісті Павленках і щоденну хлопячу (вечірню), орґанізовану дд.
Кониським і Томашевським — Єлисавета Івановна удержувала
власним коштом; сама ходила по школах, сама вчила дітей і найпаче
любила після школи співати гуртом з школярами. Коли в Полтаві
(1861) набралося доволі шкіл (5 недільних, 2 суботніх і 1 щоденна),
керманичі шкіл прирадили собі загальну шкільну раду з репрезен-
тантів кожної школи, але так, що ся загальна рада ані на волосину
не налягала на автономію рада кожної школи, то до сієї ради
вибрано радою дівочої школи репрезентанткою Єлисавету Івановну.
Загальна рада (опріч Єлисавети Івановни до складу її входили:
Шелкан, Стронін, Кониський, Лобода, Пильчиков і Томашевський)
збіралася на звичайні нарада в домі Єлисавети Івановни. За
запомогою Єлисавети Івановни загальна рада орґанізувала була
»Народню Бібліотеку« (читальню), бібліотекарем був д. Кониський.
Коли р. 1861 полтавська громада Українців заходилася спорудити за
для народу прилюдні відчити (по 3 коп. за вхід, лєкторами були
Пильчиков, Стронін і Кониський), а далі й спектаклі за для народу,


*) »3оря«,  1894, Ч.  4, СТ.  92—93.

**) Хропаль.   З Полтави 16/27 марця р. 1890.     (Похорон Єлисавети-Івановни
Милорадовички).  »Правда«, 1890, квітень, ст. 57—58.

***) На ті гроші видано »Арихметику« Кониського, »Оповідання з св. Письма«
Опатовича — дальше заборонив видавати російський уряд, і зібрані гроші Косто-
маров повернув у фонд на премію за найкращий словник української мови.

287

то й в сій справі Єлисавета Івановна брала значну участь.«*) Опріч
того Єлисавета Івановна власним коштом утримувала школу в с.
Рибцях.  Національно-просвітня  діяльність   полтавських Українців
зустрічала великі перешкоди з боку місцевої адміністрації. Спеціяль-
но Єлисавета Івановна зазнавала багато прикростей від губернатора
Волкова й жандармського полковника Бєлова. Вони добились того,
що вже в 1862 р. міністр Валуєв позакривав недільні школи (в тих
школах учено українською мовою) і заборонив театральні  вистави.
Скоро потому почалися арешти й висилки членів полтавської гро-
мади. Вислано, між иншим, Кониського і Строніна.

Репресії, які почались в Росії що до українського національного
руху з 1863 р., примусили українських діячів звертати чим далі то
все більшу уваїу на Галичину, де істнували вільніші умови політич-
ного життя. На початку 70-х років за ініціятивою Д. Пильчикова
повстала думка заложити у Львові спеціяльне товариство, яке-б
дбало за розвиток українського письменства і, володіючи власною
друкарнею, давало-б змогу українським книжкам виходити в світ.
Гроші на закупко такої друкарні — 8000 рублів — дала блисавета.
Івановна і Д. Пильчиков сам одвіз їх до Львова в 1873 р.**) Статут
Товариства склали з дорученя Єлисавети Івановни М. Драгоманов і
Д. Пильчиков.***)

Згідно з волею Єлисавети Івановни у Львові було заложено
»Товариство імени Шевченка«, яке поставило собі метою, як стояло
в § 1 його статуту: »вспомагати розвій малоруської словесности«, а
для цього воно мало видавати своїм накладом книжки, часописи
літературні й наукові, піддержувати літературні й наукові видання,
роздавати премії і т. д,+) За гроші, пожертвовані Єлисаветою Іва-
новною, було закуплено друкарню, яка стала основою Товариства. В
кінці 1873 р. галицьке намістництво затвердило статут, і »Товариство
імени Шевченка« почало істнувати в формі тісно-замкненої корпо-
рації, з високою членською вкладкою (100 гульденів), щоб обережним
добором членів охоронити його від посторонніх елементів.++) В 1892
р. Товариство було зреформоване в «Наукове Товариство імени
Шевчеика« і стало за короткий час справжньою українською Ака-
демією Наук.

Останні десятиліття свого життя Єлисавета Івановна віддалася
цілком справам добродійности. Ще як було скасовано кріпацтво,
Єлисавета Івановна подарувала кожному свойому бувшому кріпакові
по одній десятині землі на душу окрім того, що припадало по реформі
за викуп. Вона допомагала полтавській жіночій ґімназії та иншим


*) »Правда«,  СТ.  57—58.

**) Ол. Кониський.  Дмитро Пильчиков, »3оря«, 1894, ч. 4, ст. 93-тя.

***) М. П. Драгоманов.  Переписка. Зібрав і зладив М. Пав лик, т. І. У Львові
1901, ст. 181-ша.

+) М. Грушевський. Наукове Товариство імени Шевченка, »Літературно-
Науковий Вістник«, 1900, кн. III, ст. 185-та. Також: В. Гнатюк, Наукове Тов. їм.
Шевченка, »Літ.-Наук. Вістник«, 1925, кн. І, ст. 80-та.

++) Ibidem, ст.  184-та.

288

школам. Починаючи від 1878 р. і до своєї смерти вона була головою
Добродійного Товариства у Полтаві. Тому товариству вона записала
велику садибу з будинками і значний капітал грішми.

її смерть (померла Єлисавета Івановна у Полтаві вночі з 14 на
15 березня 1890 р.) викликала загальний жаль серед українського
громадянства. Автор спеціяльного допису в »Правді« про її похорон
писав: »память Єлисавети Івановни житиме до віку по Україні-
Руси«.*)

Кілька років пізніще, автор її біографії, надрукованої в »3орі«,
згадуючи про її заслуга перед українською справою, а особливо —
заснування Товариства імени Шевченка, писав: »доки Єлисавета
Івановна була живою, незручно було для неї, щоб уся наша
Україна подала їй прилюдну подяку і перед цілим світом промовила
спасибіг за той вчинок, що доки світу сонця не зникне з памяти
Русинів по цілій українській землі. Вчинок сей стався року 1873-го,
коли Дмитро Павлович Пильчиков привіз до Львова дар Єлисавети
Івановни Милорадовички, девять тисяч гульденів на засновання
Товариства імени Шевченка. Без сього дару — нашого Товариства
не було б на світі, принаймні не було б ще довгі-предовгі літа, Таким
чином з зерна, посіяного щедрою рукою Єлисавети Івановни, зросло
Товариство наше, а з ним друкарня, »Правда«, »Діло«, »3оря«,
нарешті »3аписки«, чимало окремих книжок, і головна річ, зявився
той ґрунт, на якому росте і зростатиме далі наше питоме дерево
науки і письменства. Так хто ж з чесних Русинів по цілій Україні
від Дону до Тиси не поклониться перед памятю Милорадовички і не
скаже вкупі з нами: спасибіг, Мамо, спасибіг навіки! Земля тобі
пером !«**)

На спомин і подяку своїй фундаторці Наукове Товариство
імени Шевченка у Львові замовило великий портрет Єлисавети Іва-
новни Милорадович, і цей портрет, поруч з портретами инших
фундаторів та добродіїв Товариства: Д. Пильчикова, Ол. Кониського
й М. Жученка, прикрашує собою салю урочистих засідань Товариства
в його власнім будинку.***) Годиться, щоб Наукове Товариство імени
Шевченка, видаючи тепер »Ювилейний Збірник« на памятку 50-літніх
роковин заснування Товариства (1873—1923) подбало про написаня
й видрукованя докладної біографії Єлисавети Івановни з Скоропад-
ських Милорадович, як першої своєї фундаторки.


*) »Правда«, 1890, кн. IV, ст. 67-ма.

**) »3оря«, 1894, ч. З, ст. 70-та.

***) Репродукція цього портрету була в »3орі« 1894, ч. 3, ст. 49, в »Літерат.-
Наук. Вістнику«} 1900, кн. 3, ст. 186 і в »Хроніці Наукового Товариства імени
Шевченка*, 1900, ч. І.


Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.