Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Толочко, Петр Петрович (Публицистика)

"Несповiдимi путi Украiни"

42

Лукава реформа

(Із бесіди з кореспондентом газети «Киевские ведомости » Ганною Удовиченко)

Петре Петровичу, невже всі ці зміни правопису шкідливі? Можливо, хоч щось заслуговує схвалення?

43

Єдине, що можна ввести, так це букву «ґ». Люди, стривожені долею української мови, цього дуже бажають. Хоч я не вважаю цю букву органічною в українському алфавіті. Вона латинська, а у нас завжди була грецька «г». За її м'якою вимовою завжди впізнають українців. Всі інші зміни непотрібні. Вони лише огрублюють українську мову.

Але прибічники реформи, зокрема віце-прем' єр Жулинський запевняють, що зміни ці неістотні.

Це лукавство. Вони, по суті, змінять структуру мови. Уявіть, що випаде буква «ф», яка в нашому алфавіті існує з X століття. А якщо ввести «и» замість «і» в закінченнях іменників («Любови», «якости») у родовому відмінку, то це вплине навіть на наш вокабулярний апарат! Є лукавство і в тому як сьогодні створюються словники. В них вводять слова, які абсолютно не характерні для української літературної мови: «шпальта», «имбасада», «шпиталь», «трафити», «наразі», «відсотка»... Все це робиться для того, щоб віддалити українську мову від російської: нехай вона буде схожа на польську, німецьку — це наших реформаторів мало хвилює — аби лиш не на російську. Загалом цю акцію я називаю диверсією проти української мови. Адже, по суті, досягається одна мета — розкол у суспільстві. Нам, депутатам, люди пишуть: вам що — нічим займатися?

А компроміс тут можливий?

Компроміси виключені, оскільки необхідності у реформуванні мови немає. У нас склалась гарна літературна мова, яка веде свій родовід від Котляревського і Шевченка. Мова, яку ми називаємо солов'їною і калиновою. Цією мовою, на жаль, ще не навчились говорити всі українці. Але процес її оволодіння набирає темпи. А якщо відразу змінити правопис, мова стане для людей незрозумілою, складною, чужою. Крім того, весь народ України одразу стане безграмотним. І тоді всі вирішать, що краще говорити по-російськи. Я — українець, але якщо «проект» пройде, я новим правописом слугуватись не буду.

Виходить, що головна біда української мови в тому, що вона схожа на російську. Якби замість придніпрянського діалекту прижився галицький, нічого такого і не було б...

Це біда з точки зору наших націонал-патріотів. Вони вважають, Що чим менше наша мова буде схожа на російську, тим ближче ми станемо до Європи. Насправді це не так. Новий правопис стимулюють діаспорні українці, батьки яких виїхали в кінці XIX — початку XX ст. з Галичини і Волині. Правда тоді вони були русинами. Цей мертвий діалект вони тепер намагаються нав'язати материковій Україні. Колись Драгоманов, говорячи про літературний процес у Галицькій Русі, зауважив, що там с декілька справжніх письменників — Франко, Федькович... — але

44

й ті пишуть такою варварською мовою, яку неможливо читати і розуміти. На мою думку, діаспора тут відіграє негативну роль. Якщо бажають, нехай інтегруються в «неньку Україну», але без спроб її перекроїти на свій лад.

Слід визнати, що у діаспорців непогано виходить впливати на «неньку ». Як, скажімо, HAH України допустила, щоб у неї за спиною групка людей настільки успішно рухала діаспорні ідеї?

Академія не стоїть осторонь, але до її думки не прислуховуються! І насамперед, як це не парадоксально, академік HAH України Микола Жулинський. За його ініціативою була створена нелегітимна комісія, очолювана членом-кореспондентом HAH України Василем Німчуком, що розробила нову редакцію правопису. Все це здійснювалось поза HAH України. Крім того, проект змін комісія має приймати 2/3 голосами по кожному пункту. Кворум Жулинський також вже забезпечив. Все це я ставлю йому в провину. Він не мав права так чинити. Мусить же він мати почуття відповідальності перед Україною, народом, майбутнім, а не потурати групці псевдореформаторів. Це ж псевдореформа. Де це бачено, щоб існувало два правописи. Це все одно, що в Україні буде існувати стара й нова Конституції. А що нам робити з нашою класичною літературою — перекладати і передруковувати? А кошти на це де брати? Якщо вони у нас зайві, то краще видати хороші словники, енциклопедії, підручники, художню літературу...

I все ж позиція ображеної дитини Академії не до лиця. Чи HAH України втратила вплив та безсила змінити ситуацію?

До депутатства я був віце-президентом HAH України. Скільки часу я обіймав цю посаду, стільки тримав ситуацію під контролем: не давав ходу всім намаганням щось змінити у мові. Мені активно допомагав у цьому тодішній директор Інституту української мови Олександр Тараненко. Але я пішов у парламент, а його не обрали директором інституту на новий термін. Проте позицію НАНУ в цьому питанні зараз активно виявляє нинішній віце-президент Академії Іван Курас...

Все ж таки це важко назвати запереченням. Скоріше це намагання нікого не образити.

Просто він це робить досить академічно й інтелігентно. В одному з інтерв'ю виступив проти грядущих нововведень міністр освіти Василь Кремінь. Цікаво, що категорично не згодні із змінами більшість співробітників Інституту української мови! Хіба що знайдуться там 5—7 ортодоксів. Президія HAH України письмово зверталася до М. Жулинського, але він з її думкою не порахувався. Так що ж нам тепер демонстрацію влаштовувати?

Добре, демонстрації беремо на себе. А до вас питання як до депутата. Можливо варто законодавчо захистити мову від реформ або закріпити законом існуючий правопис?

45

Навряд чи це можливо. Не видавати ж циркуляр про заборону вводити будь-які зміни в український правопис. А що, коли виникне необхідність унормувати орфографію? Але ви маєте рацію в тому, що Верховна Рада не повинна бути осторонь від цього процесу. Ми нині готуємо це питання на розгляд засідання Комітету з питань науки і освіти. Своє рішення передамо в Кабмін, Голові Верховної Ради, Жулинському, авторам проекту. Думаю, це буде вимога: якщо вже бажаєте вносити зміни, то нехай вони будуть мінімальними і не зачіпають структуру мови.

Петре Петровичу, в полеміці з приводу змін з'явилась теорія, ніби-то в Київській Русі не говорили, як прийнято вважати, літописною мовою або мовою «Слова о полку Игореве»... Це мова, як запевняють автори теорії, була книжною, а ось розмовляли тоді по-українськи. Чи так це?

Це неправда. Дійсно, завжди у всіх народів світу літературна мова стоїть вище від народної. І сьогодні так, як Олесь Гончар написав «Тронку» чи «Собор», не говорять, скажімо, у Прикарпатті. Але ж ніхто не каже, що у Гончара не українська мова і що люди так не говорять. Ось так було і в Київській Русі. Ми знаходимо графіті на стінах соборів, археологічних речах, на берестяних грамотах. Причому написи робили не професійні літописці, а прості люди. Ми вважаємо, що ці графіті донесли до нас живі голоси наших предків. Так ось, їхня мова дуже схожа на мову літописів і того ж «Слова...»

А діалектні особливості — звичайно ж були. Але коли мені кажуть: «Так в Київській Русі не говорили », я запитую: «А як говорили?»...

А справді, як говорили?

А ніхто не знає. Думати можна як завгодно, наприклад, що говорили по-німецьки. Проте всі наявні у нас документи свідчать лише про одну мову, яку ми знаємо за літописами і літературними творами. А про німецьку чи про якусь іншу документів немає. Тому версія, що говорили українською — свята неправда. А для мене, спеціаліста з Київської Русі, й образлива, оскільки це — добровільна відмова від нашої давньоруської спадщини. Виходить «Слово...», «Повість минулих літ», «Житіє Феодосія Печерського» та інші твори начебто і не наші. А ось росіяни, руські так не чинять. Ми ж на якомусь етапі відмовились від назви «Русь», замінивши її на «Україну» (від «окраїна»). Потім чухали потилиці, мовляв, москалі реквізували у нас нашу історичну назву. А в XIX столітті нам так сподобалася Україна, що ми забули, як до XVIII ст. були русичами.

Очевидно, не хотіли бути «МАЛОросами».

Але ж малороси — не означає малі чи менші. Це центристська система орієнтації: Мала Русь — центральна Русь. Це не принизли-

46

во для нас, а навпаки — почесно. Просто в XIX ст. у нас також були «реформатори», які намагались бути несхожими на росіян. А нинішні збираються відмежуватися і від давньоруської мови. А отже — і від давньоруської спадщини. Це небезпечно для народу — він відривається від своїх коренів, стає айсбергом і починає мігрувати в часі й просторі. Ви почитайте, що пишуть: «українська княгиня Ольга», «український князь Володимир», «українська держава X століття »... Але ж не було тоді таких понять. Була Київська Русь, були руські князі.

Ось говорять, що галицький діалект «спольщений», наддніпрянський — «зросійщений », що українська мова народилася разом із незалежністю. Яку мову або який діалект можна назвати чисто українськими?

Українська мова — явище пізнє. Як і російська, білоруська. До

XIII ст., коли існувала єдина Київська Русь, була і єдина літературна давньоруська мова. Потім Русь розпалася: північно-східна опинилася під монголо-татарами, Білорусія — під Литвою, а ми значною мірою — під Польщею. І ось тоді колишні діалекти почали гібридизуватися з мовою свого «сюзерена», внаслідок чого з'явилися нові мови. Тому у нас дуже багато польських слів. Дитинство української мови припадає на другу половину XIII ст., XIV і XV ст.

Прочитала Вашу брошуру «Що або хто загрожує українській мові? >>, яка вийшла два роки тому. Все, що там написано, можна сміло передруковувати тепер — стане якраз до пори у питанні правописного «скандалу>>...

На мою думку, там справді все злободенне. Але якщо у 1998 році я був, по суті, одинаком у боротьбі за бережне ставлення до української мови і її правопису, то сьогодні таких, як я, цілий легіон. Я радий цьому.

2001 р.


"Несповiдимi путi Украiни"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.