Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Толочко, Петр Петрович (Публицистика)

"Несповiдимi путi Украiни"

94

«Грішно бути правим, коли твій народ лівий»

У сесійній залі Верховної Ради України сьогодні тиша і спокій. Чимало депутатів, роз'їхавшись на літні канікули, поправляють своє здоров'я, аби восени з новими силами поринути у вир політичних баталій.

До того моменту, коли під куполом будівлі найвищого законодавчого органу знову вируватимуть політичні пристрасті, залишилося небагато часу — усього кілька тижнів. Але вже сьогодні можна сказати, що і восени законотворчий процес триватиме бурхливо, полемічно, а тому не завжди спокійно. Що це буде саме так, упевнений не лише я. Адже оті майже два місяці, коли більше чотирьохсот депутатів не могли дійти згоди, щоб обрати Голову Верховної Ради, не залишають ніяких сумнівів. Пригадаймо лишень, скільки побувало на сесійній трибуні авторитетних людейг гідних очолити найвищий законодавчий орган нашої країни. Я переконаний, що якби ця, на перший погляд, ординарна справа не була так жорстко зрежисована з-поза меж парламенту, або якби фракційна дисципліна не доводилася до абсурду, Верховна Рада ще на початку своєї роботи обрала б Голову. Однак, на жаль, особисті і групові амбіції беруть гору над почуттям відповідальності перед країною і народом, і ми продовжуємо й далі ганьбитись.

Я не належу ні до правих, ні до лівих. І все ж думаю, що претензії лівих доволі часто мають вмотивованіші підстави. І справа

95

не тільки в тому, що в цьому політичному спектрі Верховної Ради перебуває найбільша фракція, сформована самими виборцями. Значно важливішим є те, що ми просто не маємо морального права зосереджувати усі гілки влади в одних руках. Не треба боятися слова «лівий». Лівизна в сучасних умовах, коли щорічні демографічні втрати сягають 400 тис. осіб, а понад 80% населення ледь животіє, є категорією не стільки ідеологічною, скільки справді моральною. Грішно бути правим, коли твій народ лівий.

Люди вимирають, а ми з впертою затятістю повторюємо, що курс наших реформ правильний. І якщо є люди, які ставлять цей економічний курс під сумнів, треба не звинувачувати їх у всіх смертних гріхах, а негайно коригувати напрямок і зміст нашого руху. Треба нарешті зрозуміти, що без орієнтації на людину, задоволення її насущних потреб реформи в Україні приречені на невдачу.

Мусимо бути свідомі того, що соціалістичні ідеї лишатимуться принадними доти, доки у світі будуть знедолені і скривджені. Навіть у благополучній Європі, до якої ми так прагнемо, не зрікаються соціальних орієнтирів.

В Україні ідеї соціальної держави і соціально-правової громади завжди були домінуючими. Михайло Драгоманов ще в XIX ст. писав: «Будучи соціалістом за своїми ідеалами... я переконаний, що здійснення цього ідеалу можливо тільки в певній поступовості і за високого розвитку мас». Соціалістами були також батьки Української Народної Республіки — Грушевський, Винниченко, які мало не канонізовані націонал-патріотичною думкою.

Сьогодні, коли давно вже вщухли пристрасті у сесійній залі, я переконаний, що не «лівизна» кандидатів на посаду Голови Верховної Ради завадила їм посісти це місце. Це той, на жаль, непоодинокий випадок, коли маємо «лихо з розуму». Дивно було слухати тоді тих промовців, котрі намагалися довести, що нам, зрештою, потрібний не Голова Верховної Ради, а такий собі посередницький спікер, не обтяжений гідностями державного і політичного діяча. І не дай Боже, щоб він претендував у майбутньому на посаду Президента.

На жаль, орієнтація на пересічні особистості — це наша родова ознака. Ми обираємо не гідних, а в кращому разі — схожих на себе. Згодом з'ясовується, що саме пересічні особи, такі собі посередності, і є найбільш амбіційними. Маємо досить прикладів із нашої давньої і близької історії. Амбіції посередності — це своєрідна компенсація відсутності «сірої речовини».

Другою причиною орієнтації на спікера, а не на Голову є намагання змінити генетичну природу українського парламентаризму, прагнення перетворити його на один із підрозділів виконавчої влади.

Ось чому у мене і нині, коли вже обрано керівника найвищого законодавчого органу, немає сумнівів у тому, що Україні

96

потрібна особистість неординарна, справжній державник, патріот, великий організатор законотворчого процесу, людина освічена і високої культури, чесна і порядна, до того ж розумно компромісна. Я і тоді, і тепер, уже після обрання Голови Верховної Ради, залишаюся при своїй думці: усім цим якостям повною мірою відповідає не так вже й багато людей в Україні.

...Пристрасті, що вирували в сесійній залі з приводу обрання керівника Верховної Ради, уже стали надбанням історії. На жаль, під час тих політичних баталій інтелект, розум і порядність — ці найвищі людські чесноти — доволі рідко бралися до уваги, коли йшлося про долю та майбутнє України і її народу. Тому в мене немає жодних ілюзій з приводу нашого майбутнього. Але, попри все, нам залишається одне — працювати і сподіватися на те, що колись-то ми доростемо до усвідомлення верховенства у нашому повсякденному житті найвищих людських чеснот.

1998 р.


"Несповiдимi путi Украiни"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.