Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Толочко, Петр Петрович (Публицистика)

"Несповiдимi путi Украiни"

140

Інтелект — джерело життєдайності нації

(Інтерв'ю газеті «Голос України»)

Що таке інтелект народу, нації у вашому розумінні? Наскільки злободенною, невідкладною є проблема збереження, примноження інтелектуального потенціалу з-поміж інших болючих економічних та соціальних вузлів, які сьогодні млоять Україну?

Інтелект народу — це сукупний розум, який в усі часи знаходив своє виявлення в діяльності його еліти. Чим вищий загальний рівень освіченості й культури народу, тим потужнішою є його інтелектуальна складова, тим більше можливості для виходу найталановитіших представників на рівень світових досягнень.

Україна належить до європейської християнської співдружності націй і впродовж історії зробила достойний внесок у скарбницю християнської духовності і культури. Можливо, наші успіхи тут могли бути і більшими, коли б Україна зберігала неперервність свого державно-політичного самостояння, а не входила, час від часу, своїми частинами до різних держав.

Проблема збереження і примноження інтелекту злободенна для всіх націй. Адже тільки інтелект, у кінцевому підсумку, і визначає їх місце у світі. Перед Україною тут широке поле роботи. Ми безвідповідально розпоряджаємося спадком минулих часів, розтринькуємо його і, як мені здається, не розуміємо: найважче і

141

найдовше відновлюваним ресурсом нації є її інтелект. Великих збитків завдають тут періодичні ревізії українського інтелектуального олімпу, які дезорієнтують націю щодо її здобутків і героїв. Ми не прирощуємо інтелект, а щоразу «відроджуємо» його на основі нових ідеологічних засад. При цьому, в більшості випадків, зрікаємося сподіяного нашими далекими (і не дуже) пращурами. Це надзвичайно збитковий шлях розвитку. Врешті-решт слід визначитися: якщо нам є що відроджувати, тоді не таким уже безпросвітним було наше минуле, якщо ж від цього стереотипу не можемо відмовитися, тоді не слід говорити і про відродження.

Сфера Ваших наукових інтересів — історія, археологія. Скажіть, будь ласки, в які періоди нашої вітчизняної чи світової історії концентрація інтелектуальних сил народу відігравала вирішальну роль у його долі?

Щодо прикладів концентрації інтелектуальних сил у світовій історії, які відігравали вирішальну роль у долі народів, я б відповів узагальнено. Той факт, що людство впродовж тисячоліть розвивається по висхідній, є свідченням надзвичайно потужних можливостей його інтелекту. Принаймні так було досі. Нині ця висока атестація світового розуму породжує і певні сумніви. Тим же інтелектом зроблено такі наукові відкриття, які несуть у собі також і загрозу цивілізаційного самозаперечення. Йдеться про нагромаджені запаси атомної, хімічної та бактеріологічної зброї, здатної знищити нашу планету. Не є безпечним, як засвідчила Чорнобильська катастрофа, і так званий мирний атом. Цей виклик людству від його ж власного розуму цілком реальний, і проблема сьогодні полягає в тому, чи знайде він адекватну відповідь.

Що стосується вітчизняної історії, то вона знає приклади, коли завдяки концентрації інтелектуальних зусиль народу вдавалося зберегти (або здобути) право не лише на державно-політичну самостійність, а й етнокультурну самобутність. Характерним прикладом цього є Визвольна війна 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. На жаль, маємо також і приклади, коли інтелектуальна еліта України не могла скористатися можливостями, наданими історією. Йдеться, зокрема, про драматичну її безпорадність у роки Національної революції 1917—1920 рр.

Якби визначити п'ять найяскравіших інтелектуалів зи всі чиси Укриїни, кого б Ви назвали і чому?

Вибрати п'ять найяскравіших інтелектуалів за всі часи надзвичайно важко. Зрозуміло, моя відповідь буде суб'єктивною. Першим я б назвав митрополита київського Іларіона, соратника і духовного наставника Ярослава Мудрого. Йому належить видатний твір «Слово про закон і благодать», в якому Русь постає як країна християнської цивілізації, що пізнала Бога і закон.

142

Другою яскравою постаттю часів Київської Русі був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, перу якого належить знаменита «Повість минулих літ». Цей літописний твір, де розгорнуте широке полотно слов'яно-руської історії, в майбутньому став основою і взірцем для всього давньоруського літописання.

Третім у цьому ряді, безперечно, має стояти Григорій Сковорода, геніальний український філософ і письменник XVIII ст. Сказаного, власне, і достатньо для відповіді, чому я зупинився на цій постаті.

Наступним моїм обранцем є Михайло Драгоманов, європейськи освічений і енциклопедично ерудований український інтелектуал. Його ідеями національно-культурного самоусвідомлення жила вся українська еліта другої половини XIX ст. Впродовж багатьох років він був повпредом України в цивілізованій Європі.

І, нарешті, п'яте місце я віддаю Миколі Амосову, видатному кардіохірургу, кібернетикові, філософу. Незбагненному його розумові були підвладні проблеми філософії, психології, соціології та інших гуманітарних дисциплін. Широке визнання здобув його метод евристичного моделювання.

Отже, Іларіон, Нестор, Сковорода, Драгоманов, Амосов.

Опікою, турботою про зростання талановитої молоді займалися видатні доброчинці нашого народу — багато наших гетьманів, династії підприємців: Ханенки, Терещенки, Симиренки та інші. Як би Ви охарактеризували нинішні настрої ділових кіл щодо здійснення цієї гуманітарної місії? Чи це властиво нинішньому поколінню успішних людей?

Україна, справді має добрі традиції благодійництва. Названі в запитанні постаті, можливо, найяскравіші його представники, але було багато й інших доброчинців: Бродські, Безбородьки, Ґалаґани, Трощинські, Тарновські, Гриневичі... На жаль, нинішнє покоління успішних людей, за невеликим винятком, не поспішає виявляти свою благодійницьку щедрість.

Психологічно це можна пояснити. Багатство у них не спадкове, а набуте завдяки власним старанням. Не завжди чесним, а тому значна частина «нових українців» перебуває на становищі відомого літературного героя Корейка, тобто є підпільними мільйонерами. Легалізуватися через благодійництво вони бояться, адже формально (судячи з декларацій про доходи) навіть на середній клас не витягують.

Ще одною причиною того, що благодійництво в нас у зарод; ковому стані, є законодавча невнормованість цього явища. У нинішніх умовах воно жодним чином не стимулюється.

І останнє: успішні українці — це перевалено молоді люди, перед якими все життя попереду, а відтак, про душу вони ще не думають.

143

Втім, із цієї когорти вже нині виходять наперед особистості, для яких небайдужі проблеми і біди нашого інтелекту, духовного поступу. Богдан Губський — один із них, поки що небагатьох. У минулому успішний підприємець, а сьогодні відомий вчений і політик, він кілька років тому заснував Фонд інтелектуальної співпраці «Україна — XXI століття». Про добрі справи цієї тепер уже знаної громадської організації важко сказати кількома словами. Відзнаки визначним ученим, митцям, освітянам, новаторам виробництва, сотні грантів на навчання в університетах і стипендій талановитим випускникам шкіл, турбота про обдарованих сільських учнів, повернення в Україну на гостину та організація виставок в кількох містах України гетьманських клейнодів і особистих речей Богдана Хмельницького, які нині є власністю зарубіжних музеїв, видання унікальних книг, фундаментальних наукових праць — усе це аж ніяк не повний перелік напрямів діяльності цього фонду. З його появою в наукових, мистецьких, освітянських колах війнуло справжньою надією на повноцінне творче життя.

Але... Це, на жаль, виняток із гіркої практики сьогодення.

Гадаю, що нові Терещенки, Симиренки, Ханенки, Бродські, Галагани з'являться в Україні із другого-третього покоління багатих людей.

Очевидними є факти, коли талановиті люди України залишають батьківщину, віддаючи свій інтелект іншим державам. Наприклад, Сікорський «дав крила» Америці, Серж Лифар створив за кордоном видатну балетну школу, а Іван Пулюй розкрив таємницю рентгенівського проміння. І сьогодні немало таких прикладів. Як Ви оцінюєте це явище з точки зору сьогодення і майбутнього України? ■

До еміграції інтелекту ставлюся з розумінням і жалем. З розумінням тому, що це явище закономірне. Розумні люди завжди шукали і будуть шукати кращих умов для реалізації своїх потенційних творчих можливостей. Уявіть собі, що Сікорський, Лифар, Тимошенко, Архипенко, Вертинський і багато інших нині знаменитих на весь світ наших земляків лишилися в Україні. Жодної впевненості в тому, що ми б сьогодні пишалися їхньою причетністю до України, немає. Швидше за все на батьківщині вони взагалі не реалізувалися б як творчі особистості. Світова культура (у широкому значенні цього слова) від цього б тільки втратила. А з жалем тому, що українська держава не вміє і, здається, не дуже й хоче створювати атмосферу найбільшого сприяння своїм талановитим людям. Звичайно, ми не можемо забезпечити нашим інтелектуалам той рівень комфорту для творчості і життя, який їм пропонує багатий Захід, але ж елементарно достойний могли б. Однак не робимо й цього.

144

Зі сказаного випливає невтішний висновок: якщо все залишиться так, як сьогодні, з України і далі будуть «тікати» мізки.

Що необхідно зробити сьогодні, щоб українська нація здобула інтелектуальну перспективу? Які кроки, в тому числі у законодавстві, потрібно здійснити першочергово? Чи може інтелект стити дієвим об' єднавчим чинником для нашого суспільства?

Сказане вище значною мірою є відповіддю на питання і щодо здобуття українською нацією інтелектуальної перспективи. Саме по собі ніщо не робиться. Щоб означена перспектива стала реальністю, потрібне розуміння всіх громадян України, включно з правлячою й економічною елітою, що без розвитку власного інтелекту держава приречена на аутсайдерство.

Що стосується дієвості інтелекту як об'єднавчого чинника суспільства, то тут у мене також особливих ілюзій нема. В ідеалі мусило бути саме так, але практика нашого життя не дає для цього жодних підстав. Інтелігенція ніяк не може зрозуміти своєї ролі в Україні. Замість того, щоб усіма можливими засобами консолідувати українське суспільство, вона постійно чіпляється за так звані гострі кути історії, шукає винних, ревізує давнє й недавнє минуле. 1 ніяк не може збагнути, що це безнадійно тупиковий шлях. Досягти злагоди в суспільстві шляхом соціального, ідеологічного чи й регіонального реваншу не вдасться. Тільки взаємне прощення гріхів, дійсних і уявних, тільки взаємні терпимість і великодушність можуть об'єднати українське суспільство. На жаль, сукупний інтелект нації поки що не усвідомив цих простих істин.

2003 р.


"Несповiдимi путi Украiни"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.