|
Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895) |
| Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу. |
Вперше надруковано як передмову до двотомного збірника «Исторических песен малорусского народа» (К., 1874, т. 1, с. I — XXIV). Цензурний дозвіл 10 серпня 1874 року.
На спільну працю М. Драгоманова і В. Антоновича з’явились численні відгуки, зокрема видатних вітчизняних і зарубіжних славістів (М. Костомарова, Ол. Веселовського, В. Ягича, Б. Хаджеу, А. Рембо, У. Рольстона, В. К. Морфіла), а сама вона була відзначена Уваровською премією. До зібрань творів не включалась.
Подається за першодруком.
[1] Антонович Володимир Боніфатійович (1834 — 1908) — український історик, археолог, етнограф, громадський діяч. Входив до складу гуртка «хлопоманів» у Київському університеті, згодом був активним членом Київської громади і місцевого відділу Географічного товариства, головою Товариства Нестора-літописця (з 1881 p.). Був у близьких взаєминах із Драгомановим, який офіційно опонував магістерську дисертацію Антоновича «Последние времена казачества на правой стороне Днепра». Згодом їхні відносини погіршились на грунті розходження у поглядах на проблему подальшого правового і культурного розвитку України, її взаємин з Росією та Заходом тощо (див., зокрема, лист М. Драгоманова до В. Антоновича від 10 вересня 1885 р. (Архів Михайла Драгоманова. Варшава, 1938. С. 30 — 42).
[2] Цертелев (Церетелі) Микола Андрійович (1790 — 1869) — український і російський фольклорист, упорядкував і видав збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песен» (СПб., 1819) із записами 12 дум.
[3] Лукашевич Платон Якимович (бл. 1806 — 1887) — український фольклорист і етнограф, видавець збірки «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (СПб., 1836).
[4] Метлинський Амвросій Лук’янович (1814 — 1870) — український поет-романтик, видавець, упорядник збірки «Народные южнорусские песни» (1854), яку високо оцінив М. Драгоманов. Це одне з найповніших зібрань народних дум та історичних пісень середини XIX ст.
[5] Йдеться про «Малороссийский литературный сборник» (Саратов, 1858), укладений Д. Мордовцем здебільшого із матеріалів, зібраних М. Костомаровим у 40-х pp. XIX ст. на Волині.
[6 ]Вацлав з Олеська (літ. псевдонім Залеського Вацлава Міхала; 1799 — 1849) — польський фольклорист, упорядник двотомної збірки «Польські та українські пісні галицького люду» (Львів, 1833).
[7] Паулі Жегота (1814 — 1895) — польський фольклорист, історіограф, видавець двотомного збірника «Пісні українського люду в Галичині» (Львів, 1838 — 1840), де були, як аргументовано довів М. Возняк, використані чужі фольклорні записи.
[8] Шашкевич Маркіян Семенович (1811 — 1843) — один із зачинателів нової української літератури в Галичині, у впорядкованому гуртком «Руська трійця» альманасі «Русалка Дністрова» (Будим, 1837) містились і фольклорні твори.
[9] Маркевич Микола Андрійович (1804 — 1860) — український поет-романтик, історик, етнограф. Автор компілятивної, з чималим додатком документів «Истории Малороссии» (В 5 т. M., 1842 — 1843), книги «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян» (К., 1860) та ін.
[10] Нос (Ніс) Степан Данилович (1829 — 1900) — український фольклорист, етнограф, письменник, лікар за фахом, член Чернігівської громади. Очевидно, тут йдеться про одного з активних добровільних кореспондентів Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
[12] Новицький Іван Петрович (1844 — 1890) — київський журналіст, фольклорист, член Старої громади.
[13 ]Чубинський Павло Платонович (1839 — 1884) — український етнограф, автор фундаментальної праці «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край» (В 7 т. Пб., 1872 — 1879).
[14] Синицький Дмитро Олександрович — учитель київських гімназій, член Київського відділу Географічного товариства (70-ті роки).
[15] Штангеєв — український фольклорист, чиї записи народних пісень у 70-х pp. публікувалися в «Киевских губернских ведомостях».
[16] Андрієвський Митрофан Олександрович (1840 — 1887) — український педагог, філолог, член Київської громади з початку її заснування.
[17] Рудченко Іван Якович (1845 — 1905) — український фольклорист, критик і письменник, співавтор роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», виданого М. Драгомановим у Женеві. Упорядник збірок «Народні південноросійські казки» (1868, 1870), «Чумацькі народні пісні» (1874).
[18] Рудченко Опанас Якович — Панас Мирний.
[19] Лоначевський-Петруняка Олександр Іванович (нар. 1841) — український фольклорист, інспектор Олександрівської ремісничої школи на Подолі (Київ). Очолював комісію Старої громади по укладанню словника. Див.: Пыпин А. Н. История русской этнографии. СПб., 1891. T. 3. С. 376 — 378.
[20] Судовщиков Євген Олександрович (1830 — 1869) — учитель географії 2-ї київської гімназії, приятель М. Драгоманова.
[21] Ільницький Лука Васильович — член Старої громади і київського відділу Географічного товариства, власник книгарні, бібліотеки і друкарні, де друкувались у 70-х роках видання Громади.
[22] Русов Олександр Олександрович (1847 — 1915) — український земський статистик, фольклорист, етнограф, діяч Київської і Чернігівської громад.
[23] Залюбовський Григорій Антонович (1836 — 1898) — український етнограф, член Катеринославського окружного суду.
[24] Лободовський Михайло — учитель на Катеринославщині, звільнений з роботи за українофільство, емігрував, у Женеві був складачем у друкарні Драгоманова. Переклав на українську «Тараса Бульбу».
[25] Можливо, це Марія Ганенко, авторка статті «Семейно-имущественные отношения крестьянского населения в Елисаветградском уезде» (альманах «Сніп», 1886), можливо, Є. А. Ганенко, автор допису у журн. «Древняя и новая Россия» (1875. № 6).
[26] Симашкевич Митрофан Васильович (1845 — 1910) — священик, автор історико-археологічних і історико-етнографічних розвідок з життя Поділля.
[27] Бучинський Мелітон Йосипович (1847 — 1903) — український фольклорист, етнограф, громадський діяч. Листувався з М. Драгомановим (див.: Переписка M. Драгоманова з М. Бучинським. 1871 — 1877 /Зладив М. Павлик. Л., 1910).
[28 ]Білинський Петро — збирач фольклору, кореспондент М. Драгоманова та І. Франка або Білінський М. І., дописувач із Києва.
[29] Лілієнкрон Рокус Фрайгер (1820 — 1912) — німецький філолог, професор Кільського та Ієнського університетів, видавець «Історичних народних пісень німців від XIII до XVII століття» (1865 — 1869).
[30 ]Рюриковичі — давньоруська князівська династія, яка походила від київського великого князя Ігоря, сина легендарного Рюрика.
[31] Гедиміновичі — династія великих литовських князів, яка походила від Гедиміна (пом. 1341), глави Великого Литовського князівства (1316 — 1341), у складі якого тривалий час перебували деякі українські землі.
[32] Пітре Джузеппе (1843 — 1916) — італійський фольклорист. Видав «Бібліотеку сіцілійських народних переказів» (В 25 т. 1870 — 1913).
[33] Барська конфедерація — військово-політичне об’єднання польської панівної верхівки у Барі на Поділлі (1768 — 1772) з метою протистояння впливу російського уряду на королівську політику та розширення прав шляхти і католицької церкви. Спрямована передусім проти українського населення, ця конфедерація викликала Коліївщину.
[34] Йдеться про статтю М. Драгоманова, яка вміщена у цьому виданні.
[35] Данило Галицький (1201 — 1264) — князь Галицько-Волинської землі. Проводив політику на об’єднання руських земель, уславився перемогами над німецькими рицарями (1238), угорсько-польським військом (1245), порівняно незалежною політикою щодо Золотої Орди.
[36] Ольгерд (пом. 1377) — великий князь литовський (1345 — 1377) із династії Гедимінів. Розгромивши васалів Золотої Орди, розширив свої володіння за рахунок українських земель. Вів боротьбу проти централізації московської влади..
[37] Тут, очевидно, йдеться про Вітовта (1350 — 1430) — великого князя литовського (з 1392), який, зміцнюючи свою владу, ліквідував удільні князівства на руських землях і згодом вигнав татар за межі Придніпров’я. Він розширив межі держави аж до Чорного моря і уславився своєю перемогою у Грюнвальдській битві (1410).
[38] Буджацька (Бєлгородська) орда — татарська орда, що кочувала між гирлами Дунаю та Дніпра і вчинювала напади на українські землі.
[39] Створити достовірну історію народних пісень Бретані (фр.).
[40] Підробку цієї «Думы-сказания о морском походе старшего князя-язычника в христианскую землю», опубліковану П. Кулішем в «Записках о Южной Руси», довів M. Костомаров у своєму дослідженні «Историческое значение южнорусского народного песенного творчества» (Беседа. 1872. № 12. С. 33 — 38).
[41] Баторій Стефан (1533 — 1586) — семиградський (трансільванський) князь (1571 — 1576), польський король (з 1576). Намагався ліквідувати Запорізьку Січ (1578), а напередодні війни з Росією дещо збільшив козацьке військо. Після підписання з нею перемир’я у 1582 р. проводив посилену полонізацію Лівобережної України.
[42] Цитата із видання: Буслаев Ф. Историческая хрестоматия церковнославянского и древнерусского языков. М., 1861.
[43] Йдеться про видання: Галахов А. История русской словесности, древней и новой. СПб., 1863. Т. 1.
Галахов Олексій Дмитрович (1807 — 1892) — російський історик літератури, критик.
[44] Кравчина — так називалися гайдамацькі загони, зокрема загін Гната Голого, який діяв у Чорному лісі (верхів’я р. Інгул) і який захопив Чигирин, Таращу, Умань.
[45] «Вестник Западной России» — щомісячний політичний та історико-літературний журнал промонархічного спрямування, який у 1862 — 1871 pp. виходив у Вільні (як продовження «Вестника Юго-западной и Западной России»).
[46] Гильдебрандт Петро Андрійович (1840 — 1905) — російський археограф, етнограф, фольклорист і історик. Під його наглядом виходили праці П. П. Чубинського. У виданому ним «Сборнике памятников народного творчества в Северо-западном крае» (Вільно, 1871) відбились шовіністичні настанови упорядника.
[47] Коялович Михайло Йосипович (1828 — 1891) — російський письменник, історик, обіймав кафедру цивільної російської історії в Петербурзькій
духовній академії. Автор праць «Литовская церковная уния» (в 2 т., 1859 — 1862); «Лекции по истории Западной России» (1864) та ін., написаних з позицій слов’янофільства.
[48] Безсонов Петро Олексійович (1828 — 1898) — російський фольклорист, славіст. З 1879 р. завідував кафедрою слов’янських наріч Харківського університету. Видав праці, присвячені російській старовині, народній, зокрема епічній, поезії.
[49] Ржевуський (Жевуський) Вацлав (1765 — 1881) — польський консервативний діяч, поміщик, який у власному маєтку заснував школу лірниківторбаністів.
[50] Стецький Тадеуш Єжи (1833 — 1888) — польський письменник, автор етнографічно-статистичної праці «Волинь із статистичного, історичного та археологічного погляду» (1864).
[51] Очевидно, йдеться про Василя Гнатовича Пероговського (1830 — 1881) — судового слідчого і мирового суддю на Волині, який друкував у «Волынских губернских ведомостях» статті з етнографії, археології та історії.
[52] «Atheneum» — краєзнавчий науковий і літературний журнал, який виходив у Вільні (1841 — 1851) за редакцією Й. І. Крашевського.
[53] Гатцук Микола Олексійович — український фольклорист і мовознавець 2-ї пол. XIX ст., видавець збірки «Ужинок рідного поля» (1857).