Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895)

Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу.
Поделиться в соц.сетях:


Михайло ДРАГОМАНОВ, ПРО УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ, ТАТАР ТА ТУРКІВ

ПРО УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ, ТАТАР ТА ТУРКІВ

Вперше надруковано окремою брошурою в Києві, 1876 p., y друкарні В. Давиденка. Цензурний дозвіл 16 травня 1876 р. Як свідчив згодом М. Павлик, Драгоманов доповнив цю брошуру численними вставками. Неодноразово перевидавалася, зокрема товариством «Просвіта». Подається за київським виданням 1906 р.


[1]Хозари — тюркомовний народ, який у середині VII ст. створив ранньофеодальну державу — Хозарський каганат на території Північного Дагестану та нижнього Поволжя. Захопивши потім Приазов’я, більшу частину Криму, додніпровські степи та лісостепи, вони примушували окремі племена слов’ян платити данину. У X ст. після розпаду каганату хозари змішалися з іншими народами.

[2]Печеніги — тюркські кочові племена, які очолили в VIII — IX ст. союз племен на території від Північного Причорномор’я до Дунаю, робили набіги на Київську Русь аж до поразки від війська Ярослава Мудрого (1036 p.). Згодом відійшли до Карпат.

[3]Половці — середньовікові тюркські племена, які займали величезну територію від гір Тянь-Шаню до Дунаю. З XI ст. здійснювали набіги на Київську Русь. Об’єднані ханом Кончаком в єдину державу (2-га пол. XII ст.), у XIII ст. були розбиті ордами Батия (1238) і поступово втратили свою етнічну єдність.

[4]Починаючи з 20-х років XIV ст. українські землі поступово стають залежними від Литви, і в той же час переважання у Великому Литовському князівстві слов’яно-руських земель суттєво впливало на державну, церковну і культурну політику уряду. Так, ряд князів перейшли на православ’я, актовою мовою у державі була руська, тут мирно співіснували різні віросповідання.

[5] Йдеться про Ягелла (Ягайла) (бл. 1350 — 1434) — великого литовського князя (1377 — 1392, з перервою), який після Кревської унії Польщі й Литви (1385 р.) та одруження на польській королеві Ядвізі став польським королем під іменем Владислава II Ягайла (з 1386 р.) — родоначальником династії Ягеллонів. За його володарювання Галичина підпала під владу Польщі.

[6] Це та інші місця в статті свідчать, що її автор врахував зауваження В. Антоновича та інших «старогромадівців», висловлені у листі В. Л. Беренштама до М. П. Драгоманова від 25 травня 1871 р. (див.: Архів Михайла Драгоманова. Варшава, 1937. Т. 1. С. 49 — 53).

[7] Турецькі війська на чолі із султаном Магометом II 29 травня 1453 р. захопили столицю Візантії — центр православної церкви. Велетенська імперія перестала існувати. Іван III, одружившись 1472 р. на доньці загиблого в бою останнього візантійського імператора Константина Палеолога, проголосив себе наступником візантійських імператорів, а Москву — третім Римом.

[8] Печерський монастир (Києво-Печерська Лавра) — найстаріший православний монастир на території Східної Європи, значний видавничий центр.

[9] Савур-могила — оспівана в думах могила знаходиться на шляху від гирла р. Дон до гирла р. Самара. Дума ж «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі» пов’язана своїм змістом із хутором Сауровим на Донеччині.

[10] Відновлюючи зв’язок між змістом думи «Маруся Богуславка» і фактами, наведеними зарубіжними істориками, Драгоманов припускав, що знаменитою султаншею була полонена попівна із Рогатина в Галичині (див.: Исторические песни малорусского народа: В 2 т. К., 1876. Т. 1. С. 236 — 237).

[11] Ланцкоронський Предслав (пом. 1531) — староста Хмельницький, організовував походи козаків на кримських татар.

[12] Дашкович Остап (бл. 1455 — 1535), будучи спочатку канівським, а потім черкаським старостою, запропонував у 1533 р. польському сеймові створити сторожові споруди по Дніпру для захисту від татар.

[13] Брестська унія (1596 р.) про угоду українсько-білоруської церкви з католицькою мала своєю метою явну експансію Ватікану на схід та ополячення місцевого населення. В той же час ця унія до певної міри, при всьому драматизмі її запровадження, була каталізатором духовних процесів на Україні та Білорусії, змушуючи діячів культури осмислювати події в інших європейських країнах.

[14] Козаки, які були записані у реєстр (леєстр), вважалися на державній службі Речі Посполитої. Обмежуючи число реєстрових козаків і підтримуючи матеріально козацьку старшину, польська влада прагнула контролювати дії своїх прикордонних українських загонів (див., зокрема: Грушевський M. C. Очерк истории украинского народа. К., 1990. С. 158 — 159).

[15] Дорошенко Петро Дорофійович (1627 — 1698) — гетьман Правобережної України (1665 — 1676), прилуцький полковник (з 1657). Брав участь у придушенні народного повстання (1657 — 1658) на боці І. Виговського. Оголосивши себе гетьманом Правобережної України, уклав союз із Кримським ханством, а 1669 р. підписав угоду про перехід України під владу Туреччини. 1676 р. капітулював перед російським військом.

[16] За намовою Дорошенка турецький султан Магомет IV пішов у похід на Польщу і дійшов аж до Львова. Польща врятувала своє хистке становище, віддавши Турції Поділля.

[17] Самойлович Іван (? — 1690) — гетьман Лівобережної України (1672 — 1687). Дбав про розширення привілеїв козацької старшини. Брав участь у боротьбі проти Петра Дорошенка і проти турків. Після невдалого походу 1687 р. на Крим старшина звинуватила Самойловича у зраді, і його було заслано до Сибіру.

[18] Ромодановськип Григорій Григорович (7 — 1682) — російський державний і військовий діяч, боярин. У складі російського посольства брав участь в Переяславській раді (1654).

[19] У вересні 1656 р. між Польщею і Росією було підписано Віленський трактат, за яким цар Олексій Михайлович обіцявся захищати своїх нових союзників від шведів і за яким йому було обіцяно польську корону. Це перемир’я тривало до 1660 р.

[20] Мазепа Іван Степанович (1644 — 1709) — гетьман Лівобережної України (1687 — 1708); з метою розірвати яремні взаємини України з царським урядом пішов на зговір з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом XII. Після поразки у Полтавській битві втік з рештками козаків та шведського війська до Румунії.

[21] Довгорукий (Долгоруков) Микола Андрійович (1792 — 1847) — російський військовий і державний діяч.

[22] Незважаючи на козацькі депутації до Катерини II, Запорозьку Січ було зруйновано (15 — 16 червня 1775 p.). І лише у зв’язку з підготовкою до війни з Туреччиною царський уряд 1787 р. вирішив створити з колишніх запорожців Військо вірних козаків, або Чорноморське козацтво — з 1788 р.

[23] Йдеться про запорожців-утікачів, які на підвладних Туреччині територіях у гирлі Дунаю створили Задунайську Січ (1775 — 1828).

[24] Територіальних розділів Польщі між Австрією, Пруссією і Росією було три: перший — в 1772 p., другий — в 1793 р. і третій — повна ліквідація польської держави — в 1795 р. Внаслідок останнього поділу Східна Галичина підпала під владу Австрії, або Цісарщини.


pisma@dragomanov.info,
malorus.org, копилефт 2006 г.