|
Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895) |
| Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу. |
Вперше надруковано у журн. «Русское богатство» (1881, т. 11, с. 93 — 126) за підписом М. Петрик.
До зібрання творів не включалось.
Подається за першодруком.
[1] «Русское богатство» — журнал, який виходив у 1876 — 1918 pp. в Петербурзі, з кінця 1880 р. став органом ліберального народництва. Відзначався успіхом у середовищі інтелігенції завдяки цікавій белетристиці.
[2] Алексеев Л. — постійний публіцист журналу «Русское богатство». У відповідь на цю статтю Драгоманова він відгукнувся в наступному номері журналу статтею «Сказка про белого бычка».
[3] «Неделя» — літературна і суспільно-політична газета ліберально-народницької орієнтації, яка виходила в Петербурзі у 1866 — 1901 pp. Редагував її Павло Олександрович Гайдебуров (1841 — 1894), виходець із України.
[4] Решетников Федір Михайлович (1841 — 1871) — російський письменник, представник народницької прози.
[5] Златовратський Микола Миколайович (1845 — 1911) — російський письменник. Перекладав твори Ю. Федьковича.
[6] Тут Драгоманов має на увазі свою статтю «Восточная политика Германии и обрусение» (Вестн. Европы. 1872. Кн. 2. С. 640 — 694; Кн. 3. С. 644 — 679: Кн. 5. С. 210 — 253), де на підставі власних спостережень над колонізаційною політикою Пруссії на польських землях робив узагальнення про спільну природу онімечення і русифікації недержавних народів як засобу централізаторської урядової політики.
[7] «Батьківщина» — громадсько-політична газета, яка видавалася у 1879 — 1896 pp. з ініціативи І. Наумовича для народу, у 1889 р. її редагував М. Павлик.
[8] Йдеться про Остапа Терлецького.
[9] Волочиськ (нині Тернопільської обл.) у ті роки був прикордонним пунктом на межі Російської держави з Австро-Угорщиною.
[10] Висловлювалось припущення, що її автором був М. Костомаров.
[11] Доведення до абсурду (лат.).
[12] По-румунськи.
[13] Розумна людина (лат.).
[14] Обрадович Досифей (1742 — 1811) — сербський письменник, громадський діяч.
[15] Шишков Олександр Семенович (1754 — 1841) — російський адмірал, міністр народної освіти, президент Санкт-Петербурзької Академії наук, філолог; запеклий противник мовної реформи Карамзіна.
[16] Розумовський Кирило Григорович (1728 — 1803) — останній гетьман Лівобережної України (1750 — 1769), президент Петербурзької Академії наук.
[17] Алеппський Павло (бл. 1627 — 1669) — арабський церковний діяч, мандрівник і письменник.
[18] Боденштедт Фрідріх (1819 — 1892) — німецький письменник і перекладач. Автор збірки перекладів українських народних пісень «Поетична Україна» (1845). Висловлювалася думка, що ця збірка була відома Т. Шевченкові.
[19] Скабичевський Олександр Михайлович (1838 — 1910) — російський лі тературний критик.
[20 ]Монографії «Северорусские народоправства», «Бунт Стеньки Разина» належали перу М. І. Костомарова.
[21] Натяк на те, що переклад казок Андерсена (К., 1874), здійснений M. Старицьким, ніяк не вичерпує творчих можливостей української мови у перекладній справі. Переклади Франком Гете, Кулішем — Байрона і Шекспіра уже тоді свідчили про потребу інтелектуального наповнення української культури.
[22] Очевидно, йдеться про брошуру Олексія Олександровича Андрієвського «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати» (Одеса, 1879; підпис Т-ый).