|
Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895) |
| Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу. |
Вперше надруковано повністю окремим виданням у Львові 1909 р. з передмовою Михайла Павлика, де припускалось, що брошура мала служити вступом до запланованої М. Драгомановим широкої праці про історію українсько-російських взаємин, яку вчений мислив надрукувати у шостому (так і не реалізованому) випуску «Громади». У рецензії І. Франка на це видання, опублікованій І. І. Бассом («Радянське літературознавство», 1958, № З, с. 111 — 112), вказувалось на існування публікації частини тексту в журналі «Житє і слово» і окремого відбитку під назвою «Лист М. Драгоманова до галичан» у «Науковій бібліотеці», але за покажчиками і de visu знайти ці матеріали не вдалося. Рецензент також висловився проти суціль негативного тлумачення Павликом українсько-російських взаємин, яке нібито випливає з цієї незавершеної брошури Драгоманова.
До зібрання творів не включалось.
Подається за окремим виданням 1909 р.
[1]Пуле Михайло Федорович де — літературознавець, публіцист, випускник Харківського університету.
[2] Ломиковський Василь Якович (1777 — бл. 1848) — український історик, етнограф, агроном.
[3]Тут і в інших працях Драгоманов не раз цитуй «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», де Шевченко кидає докір гетьманам у зрадництві інтересів України перед російським царем та польським королем.
[4] Меншиков Олександр Данилович (1673 — 1729) — російський державний військовий діяч. За царювання Катерини І і Петра II фактично очолював російський уряд.
[5] Бірон Ернст (1690 — 1772) — фаворит цариці Анни Іванівни, який, користуючись своєю необмеженою владою, пороздавав маєтки на Україні своїм ставленикам.
[6] Павло І (1754 — 1801) — російський імператор з 1796 р.
[7]Аракчеев Олексій Андрійович (1769 — 1834) — граф, військовий міністр, запровадив жорстоку муштру в армії і військові поселення з колишніх вільних селян.
[8] Іван IV Васильович (Грозний; 1530 — 1584) — перший російський цар (1547 — 1584). Прихильник жорсткої централізованої влади, яку насаджував силою. Його ім’я надовго стало символом деспотії.
[9] Іванов Алмаз (Іванов Єрофей Іванович; пом. 1669) — російський дипломат XVII ст., начальник Посольського приказу, прихильник угоди між Росією та Україною.
[10]Бутурлін Василь Васильович (пом. 1656) — російський військовий діяч і дипломат. Повноважний посол Росії на Переяславській Раді (1654), командувач військ у боях з Польщею на українських землях.
[11]Тетеря (Моржковський) Павло Іванович — гетьман Правобережної України (1663 — 1665). У своїй політиці спирався на шляхту, котра прагнула згоди з польським королем і не підтримувала союзу України з Росією.
[12] Людовік XIV (1638 — 1715) — французький король (1643 — 1715), за якого в країні розквітла абсолютистська монархія за рахунок розорення бідніших верств населення.
[13] Йдеться про Фрідріха II (1712 — 1786), прусського короля (1740 — 1786), який утвердив у країні абсолютистську монархію.