Червоний шлях. Громадсько-полiтичний i лiтературно-науковий мiсячник. Нр 4-5 (серпень) / 1923, стр. 187-200
Творчість Лесі Українки, найвидатнішої письменниці після Шевченкової доби, ще й досі майже не досліджена, навіть її біографії ми не маємо. А вже давно час зібрати й опублікувати папери, що лишилися після смерти письменниці, й зробити підсумок її творчости. Є загальне твердження, що громадські й політичні погляди Лесі Українки склалися під впливом славнозвісного її дядька соціяліста-вигнанця М. Драгоманова, що все своє життя й хист віддав на боротьбу за соціяльне й національне визволення українського народу. Першою, здається, висловила думку про вплив дядька на Лесю її товаришка Л. Старицька-Черняхівська: «Був у Лесі ще один друг, порадник і учитель, якого вона побожно; шанувала й любила—дядько її М. П. Драгоманов. 1895 року Леся виїхала до нього; жив М. П. на той час в Софії, де й був професором. Ввесь час, який Леся перебувала у дядька, вона вчилася, вчилася пильно, як студентка, працювала над тими речами, які вказував їй її дядько. Се пробуваннє у М. П. Драгоманова ще зміцнило Лесіну освіту і поширило її світогляд. Взагалі, вже й в ті молоді роки Леся була глибоко освіченою і щиро інтелігентною людиною. Та не довго користувалася Леся порадами й вказівками свого дядька,—того ж таки року М. П. вмер. Смерть його тяжко вразила Лесю і лишила глибокий карбіж на її серці. Все життя своє Леся заховувала щиру любов і велику пошану до свого дядька і лишалася вірною заступницею його ідей» (Хвилини життя Лесі Українки.—Л.-Н. В., 1913, X—XI). За Старицькою-Черняхівською й ще де-хто писав про вплив Драгоманова на Лесю Українку, але це все лише загальні твердження—ніхто докладно не говорить, в чому ж саме полягав той вплив, які робив Драгоманов вказівки й поради Лесі.
Оці листи Драгоманова до Лесі Українки, що нижче я подаю (а це, можна думати, є лише частина переписки, що до революції переховувалась в Гадячі О. Пчілкою, й судьба всієї цієї переписки тепер, як і взагалі всіх паперів О. Пчілки, що лишилися в Гадячі після її від'їзду—невідома) і є фактичним матеріалом до тих «порад» і «вказівок».{стр.188}
Листи ці писані «драгоманівкою» на звичайному поштовому папері в кліточку. Оригінали їх переховуються в рукописному відділі Полтавського Пролетарського Музею (з Гадяча туди попали випадково). Правопис заховується.
І
24 дек. 1890/5 jанв. 1890
Владайска улицьа, Софіjа. Льуба Лесічко,
Ти мене дуже втішила твоjім листом. Поспішаjусь одповісти, хоч на деjакі з твоjіх запитів треба зібрати бібліографичні справки в більше знаjушчиx льудеj.
Про записуваньньа нар. мотивів jесть статеjка в Mélusine, та наврьад вже тобі придасцьсьа. Головне діло—знати теоріу музики в загалі. Французьких збірок пісень з музикоjу jесть чимало. Jа залишив у Киjіві в бібліотеці, шчо була колись у Цв., сбірки а) Bujand і в) Arband—провансальскі з нотами. Де вони тепер?—розшукайте. З нових можу рекомендовать: Tiersoh— Melodies pop de France і jого ж histoire de mousik pop. francais і збірку Rolland—rêcolte des chansones populairis, інтересну між инчим і тим, шчо в ніj дльа порівньаньа jесть чимало і нефранц. пісень. З німецьких сбірок рекомендуjу Reitferscheid—Westphallische Volkslieder ради нот і порівньальних приміток. Про нар. математику Миші нічого не можу одповісти тепер. Справльусь. Та jака така нар. математика? На скілько мені попадались уривки з неjі по ріжним сбіркам, то се вривки з грецькоjі та арабськоjі математики, шчо просочилась до мужиків од книжників. По б. ч. і народньа медіціна те ж саме.—«Этнограф. Обозрѣнія» jесть у мене І—ІІІ вип. Шче 2-х не маjу. Книги з Росіjі наjтруднішче діставати, бо кредитниj торг не зорганізованиj з неjу. Маjемо і 1 вип. Жив. Старины в редакціjі нашого Сборника, котра навіть примусила мене написати на сей випуск і рецензіjу. В загалі обидва виданьньа не багато варті і мало даjуть ідеjі про новиj фольклорне рух у Европі. Wisla (в Варшаві) з сего погляду ліпша. Ну, та все таки нашому брату треба мати обидва виданьньа. Ріг-Веда переложена по німецькому Ludwig’ом, та иноді так шчо все рівно, мов і по санскритському—темно. А фр. переклад jесть Langlois—дуже літературниj і jасниj,—(французська вдача!) та знатоки кажуть,— шчо дуже вільниj. Вривки, шчо ти читала у Menard—з Ланглуа. Ти мені скажи, шчо тобі власне подобаjесьа, то ja тобі випишу з обох переводів. Можеш знаjти переклад деjаких гімнів у статті М. Міллера Сравнит. миѴологія в лѣтоп. р. литер. Тихонравова, котра, сдаjесьа, виjшла в Росіjі j окремо.
Твоjу поезду в остаjні часи jа мало бачу,—бо мені од Маjу не висилаjуть «Зорѣ». Моjа думка завше одна: твоjа муза{стр.189} розумненька і тепленька дівчина, та шче молода, мало бачила світу і картин не набралась. Льуде з нeji будуть непремінно, а надто коли вона буде критично дивитись на «доморощену премудрість». От жалко, шчо ти англ. мову закинула. Англичане все таки наjрозумнішчиj народ у світі і в них завше вивчишсьа більше, ніж у других. Коли ти поправишсьа в Відні, то ja тобі дам книжок англijських і ти таки почни знову вчитись, тим паче шчо знаjучому по німецькому і по франц. англ. мова зовсім легка—на очі по кр. мірі, бо на ухо ja напр. нічого в нij не розуміjу. Поправившись, ти дльа мене переложиш де-шчо і італьjанського,—з Carducci, которого ja тобі преподнесу. A Pauvres gens невже в тебе чopновоji не зосталось? Ja певніciнькиj, шчо недавніj редактор «Зорѣ» jаким небудь способом знішчив твоjу рукопись. Це був ім grand destractens,—jak лаіуть Зорьку, коли він поріже шчо небудь, або побjе молотком. Моjу одну рукопись він спалив з перелjаку, хоч вона була зовсім невинна. Також кудись задів переклад Власть тьмы, полученниj з Украjiни. Не втекла, певно, і Pauvres gens.— А «Народ» льубісінько дpyкyje і вірші і повісти—орігінальні і переводні. З останьніх надруковав по моji раді Лѣскова— На краю свѣта і сjурпризом дльа мене Власть тьми, пер. Павлика та шче і в оборону Вл. тьми статьтьу Гл. Успенского, основану на звичajнij дурниці россйсько-украjiнофільскіj про культурність і народність. Шчо робити проти долі?! Ja колись думав, шчо наші заведуть европейськиj соціалізм у себе,—а Друг Павлика ускочив у «Что Дѣлать» і poсejське «отщепенство»,—тепер ja думаjу про eвропejскиj радікалізм, а навіть галичане не перескочать через «народничество». З богом не битись! Коли б хоч швидче пролазили через сьу фазу!—а впрочім буде з тебе філософіjі, та шче і темноватоjі. Цілуjу тебе.
М. Др.
II
30 сент. 92, або, коли хочете, 9 vendemiane, an 101.
Льуба Лесічко, запізнивсьа ja з листом до тебе! Та ти, певно, не скучала. Шчо таке Athnach ja, не маjучи Cornill, не можу сказати тобі. Скорше всього це просто бібліографічне скорочінье; подивись в списку jix.
З icтopij Ізраельа нajлiпшa Stade, по німецькому, 2 т.,— та вона дорогенька. З франц., окрім Ренана, котриj мaje своji хиби, ліпше М. Verne s—Precis d'histore juive. Це досить стара книжка і коштуje всего 6 frs (jak би був певниj що доjде, ja б послав тобі), там безліч дорогих критичних заміток, та дльа короткого огльаду багато не дуже твердо доказанного. Бачиш, Верн не признаje того, у вішчо віруjуть німці,—тоб то, шчо пророки писали до Вавил. полону і шчо тоді вже була зроблена{стр.190} реформа рел. в дуxy Второзаконіjа,—і в сему він, певно, на 3/4 правиj,—але це шче треба доповнити монографіjами, а до того в учебнику не треба лаjатись так, шчоб виходило, шчо німці— раціоналісти зовсім дурні, та шче лаjатись зовсім такими словами, jак католіки. До того Верн зовсім загнавсьа в полемиці, власне на полі історіjі релігіjі жидівськоjі, з раціоналістами. Він трохи по правді сердитьсьа, шчо жидівський домонотеістичниj період релігіjі раціоналісти наповньаjуть матеріалом, взьатим з инших семитичних peлiгij і по правді каже, шчо власне жидівські, бібліjні документи не даjуть дльа того багато матеріалу— але він дуже заганьаjесьа, доказуючи, шчо жиди jавльаjутьсьа в бібліjі прьамими монотеістами. Так jaк Верн редакціjу бібліjі ставить не раніше 4 ст. до Р. Хр., то з jего думок не виходить шче непремінно, шчоб жив були од віку монотеістами,—але дехто може вивести і такі думки, а до того Верн зовсім пропуска jавні сліди політеізму, фетішізму і т. д. в бібліjі, під усіма монотеістичн. редакціjами. Через це книгу В. треба читати обережно. Зводjачи впрочім jего з Cornill'ем, котpиj робить великі уступки новішчим французським думкам про дуже пізніj, післьа вавилонськіj поход, книг бібліjних і почасти пророків,— можна виробити собі погльад, котриj не далеко буде од правди. Безспорноjі ж правди в ціj справі ніколи не дадуть льуде, бо не ма документів, скрім бібліjі, котру приходитьсьа розсікати на складні частини методом, в котрому завше буде багато апріорного. Аби вибити історіjу жидів із позіціjі абсольутно-гіератичноjі і вбачити і а ніj евольуціjу і подобенство до других,—то і та добре. А деталі еволюціjі жидів завше зостанутьсьа темними і спорними.—Vernes написав і коротеньк. Elements d'histoirie juive (11/2 фр.). Це перша частина Histoirie sainte (a l'usage des etablissements d'instruction primaire et secondaire et de l'endeignement dans la famille). Це перша проба зовсім елементарного викладу ісьлоіjі Старозаконноjи по новим методам. За тим мусить бути також ісьлоіjа Нов. Завіту з огльадом других релігіj. Звісно, хиба Вернового пóгльаду на peл. бібліjську тут виступaje більше,—але в кінці всего книжка добра. Ja б радив jeji розширьати. Спробуjу: скажу книгареві, шчоб послав Вам. Коли діjде, то вельу послати і Précis.
Коли хочеш попробувати своjу ліру на бібліjні теми і трохи помогти мені,—то переложи віршами з Ісаіjі І, ст. 2—3, 11—18. Міні треба буде це вставити в одну статеjку в Хліборобі
Чи Ви бачите коли цьу газетку? Вона, по моjому, де далі стаjе діпше і пуска корні в народі. Варто б було піддержать jеjі працеjу. Цілуjу тебе і всіх Ваших.
М. Др.
Зорька посила Микасеві свої мальунки кораблів, що він jіх бачив у Роскофі.{стр.191}
ІІІ
23 jанв./5 февр. 93
Улицьа Денкоглу. Софіjа.
Льуба Лесічко,
Не вспів jа скінчити отповіді твоjіj мамі на лист за Полтавщини, jак принесли твіj. Того листу jа не одіслав, а тим часом кілька днів не можна було писати тобі за ріжними справами. А тут прислали з Галичини пачку книжок і між ними твоjі переклади Геjне. Jа jіх довго ждав і добивався,—та Львів така земльа, шчо там jа не можу нічого добитись, ні просьбами, ні навіть грішми. Насилу Франчиха купила мені твого Геjне,—але тим часом jа довідавсьа, шчо в Львові виjшла друго твоjа орігігальна книга. Розуміjесьа, шчо jа jеjі буду добиватись не менше 6—9 місьаців, а може і більше. Переклади з Геjне читаjутьсьа легко;—це вже багато, тілько досить далеко переложені. Особливо злість Геjне не виjшла, може через те, шчо Ви з М. С. добрі льуде. В мене тепер не ма книги Buch der Lieder, та jа можу свірьати тілько з тим, шчо памjатаjу, ось напр. Da knikset höflich den höflichssen kniks! у тебе переведено зовсім без злости і т. д.
Подобіjе учебника Географіjі можу рекомендовати в книзі Onèsime Reclu—La terre ete (це брат «великого» Jелисеjа Реклю,—і в книзі видно, що маненький брат). По історіjі христ. в часи візаніjські спеціального діла jа не знаjу,—а в деjаких спільных курсах іст. хр. церкви це обробльаjесьа. Тепер виходить порьадниj курс Möller—Lehrbuch der Kirchengeschichte; виjшло 2 томи (Die Altkkirche,—Des Mittelajter), коштуjуть 23 марки,—а то jесть також вкорочене виданье між тими ж учебниками (Grundriss der Theologischen Wissenschaften), шчо ти маjеш Cornill, у 2 томах усьа. А то була виjшла дуже порьадна книга при «Кіевск. Универс. Извѣстіяхъ»—Терновскаго—Хр. Церк. въ эпоху вселенскихъ соборовъ. Та не знаjу шчо з неjу сталось,—бо на неjі через 3—4 роки по виході гоненіе од Синода виjшло, і автора з Дух. Ак. вигнали. Попробуjу розшукати. Там тілько уjідливі місцьа проти епископів навіть в писаньах свьатих, jак Григ. Назіанзин,—приведені по грецькому. Та ти, здаjесьа, знаjеш цьу мову.
Про нас нового не ма шчо прибавити, хиба те, шчо Рада кілька днів хорувала. Чи зjiлa шчо, чи на скобзальці (patinage) простудилась—а тілько бyв жар і болів живіт. Ми боjались, коли б на дихательні органи не кинулось,—одначе обіjшлось благополучно,—і сегодні Рада виходила на урок музики. Ліда за те скобзаjетьсьа з азартом,—то наврьад до Вас скоро напише. З Парижа дістаjемо звістки частенько, на стільки сніги{стр.192} позвольаjуть,—бо оце недавно зразу аж 4 листи, котрі десь зібрались, коли Угоршчину і Балк. півостров засипало було снігом трохи не на віки. Все пишуть одно. Зорьа навіть насморку не мав за всі холода, товстіjе, веселиj, порьадно учитьсьа і всі его льубльать.
З Галичини пробилось тільки те, шчо народовці одні признали, шчо угода провалилась, другі (дьадько угод. Барв.) мовчать, а в pejстагу 5 народовців внесли про реформу вибору, хоч дуже мізерну,—то б то сбільшуванье числа депутатів од сельан Галичини, відповідно до податків, котрі вони плотьать. (В Австpiji три виборчі куріjі—великі пани, міста і сельане і в прінціпі сего Interessen-Versettung'a стоjіть поділ числа депутатів, одповідно суммі податків з кождоjі курді. Але це брехньа, jaк усе в Авcтрiji, а надто в Галичині). Конечно, польаки і тим унеском розльутуjутьсьа,—а инші партці не напруть, між иншим і через те, шчо тепер в Австріjі на черзі більш радікальна реформа виборів (suffrage universale) і народовці зостанутьсьа ні з чим. Та тілько все таки виjде кінець угоді,—і jaк би народовці були розумніші, то могли б пристать до радік. руху за suffrage universallе, сказавши польакам: Ви не схотіли смирнішоjі реформи!—Та наврьад шчоб чого розумного видумали вони,—коли і радікали дуріjуть і готові росколотись через справу панів.
Не знаjу, чи відомо тобі, шчо намісник, котриj був згодивсьа, шчо еміграціjа виходить з нужди, потім надумавсьа звернути лихо на попів, шчо одні ширьать московшчину, а другі не дбаjуть про освіту народу, котриj не зна, шчо то уніjа свьата, а шчо прокльата схизма. Польскі газети підхопили,—шчо значить треба зреформувати попів, отдавши семинаріjу іезуітам. Коломіjці (Павл. і Ден.) трохи схибли, підхопивши радісно ціркульар намісника, хоч не похвалили і jего. А Франко, котриj шче передо мноjу говорив у Відні проти попів,—поjiхав у Львов і почав писати в К. Lw. за попів, а другі січовики так скликали віче за попів і тепер у народі буде бука між П-ком і Фр. і К°. Січовики кажуть, шчо треба, заступаjучись за попів, бити клини між iepapxijejy і попами, укр-филами і москвофилами,—молодими і старими москвофилами,—а кінчать тим, шчо побjyть клини проміж себе.—Ja кидаjусь на всі боки, шчоб вдержати буку і одвернути льудеj од клинообразноjі політики викрутасів, до простоjі праці за вольу і просвіту народу. Та не знаjу, шчо виjде. Помочі ні від кого не маjу. По кр. мірі П-к держитьсьа добре,—а другі крутьать навіть коло него. Не можуть узьати в толк, шчо тепер австр. порьадки репаjуться і шчо поки не приjде виборча реформа і не введе нових елементів, доти там ні з ким і компромісу робити.
Ну, годі. Цілуjу всіх Вас.
М. Др.{стр.193}
IV
5/17 маjу, 93.
Льуба Лесічко,
Вчора приjшов твij лист,—а книжки, звісно, шче нема, та скоро ja і не жду; iнтepecyjyсь ja дуже прочитати jeji, а також ті нові речі, про котрі ти згадуjеш в останьому листі. Та де вони будуть напечатані? Міні Кобр, не давно писала, шчо хоче видавати «Дрібну Жіночу Бібліотеку» окремими книжками з тим, шчоб пускати нову, коли спродасьа стара. Прохала і в мене статі,—та jа хоч би і радиj дльа «пользы службы» одягтись хоч і в плахту, не можу видавить з голови своjеjі «жіночу тему». До того Кобр. розсердила мене, написавши глупость до Огон. «про радікалів» (певно, ти читала в Зорі). Jа jij не одмовив праці,—але послав деjакі запити і свojy замітку про jeji виходку, до чого вона сама викликала мене, спомьанувши про неjі в листі.
Чудні такі льуде jeji компаніjа! Позаторік у Відні виjшла в мене розмова з Кобр., результатом котроji було те, шчо К. взьалась видати переклад Histoire de la civilisations contemporaine—Seignobs'a. Се не дуже велика томик, в которому досить добре показана національна, політ., культурна і соціальна евольуціjа світа от 1789 р. Було б чому повчитись і жінкам і чоловікам у Галичині,—і жіночіj був би переклад та виданье. Тепер пише, шчо переклад робитьсьа,—та з хитроjy цільу, шчоб підвести jего видати станіславівське тов. жіноче,— а тим часом К. сбира матеріал на жіночу бібліотеку. «А ларчик просто открывался».
Скілько ти читала листів Вартового? Ja можу тобі прислати кінець, вирізавши з Бук. Так само пришльу і cвojy одповідь, або власне дві,—бо одну ja послав у Бук., а...{Тут одно слово написано дуже нерозбірно.} другу П-ку. З Чернівців получив запит, jaк прочитати такі имена, jaк Т. Мор, Бекон,—з чого бачу, шчо там сбираjутьсьа печатати скоро моjy рукопись. Можна з того побачити і те, jaк багато «западноji культури» в черновецьку редакціjі, котра лежить ближче до мерідіана острова Ферос, ніж Миргород. Радиj би ja був прислати і другі своji писаньа, jaк би знав, jaких власне тобі не трапльалось бачити.
Те шчо ти пишеш про правдьан дльа мене нове. Ja б радиj був, коли б навіть склавсьа гурток хоч правдьан,—справжніх, зовсім á la Barw. з панами і т. и.,—аби були льуде з сістематичноjу програмоjy,—та б сістема викликала б сістему ж. А то наjгірше—ні риба-ні мjaco, котрим здавна наповнаjутьсьа украjнофільські кружки. Чи не попадалось тобі в 4 кн. Правди за сеj рік «Profession de foi молодих yкpajiнцiв»? Там написано,{стр.194} шчо се читано в день Шевч. в університетському місці. Хотілось би знати, в jaкомy і чи богато похвал знаjшов реферат cej,—в котрому ja знахожу незнаньньа елементарних епох нашоji icтoрiji, темноту думок, а до того навмисне втіканьньа од певних точок, котре личить більше старим софістам, ніж молодіжі.
Про тих, шчо працьуjуть ізольовано та мовчать хтілось би знати хоч натьаком. Чи то працьа літературна, чи педагогична, господарська і т. и.? Треба б усьакоjі.
Ти Галичину дуже не ідеалізуj. Робучих льудеj там страшенно мало,—а сурjозно робльашчих шче менше. І там певні думки—іграшка в молоді часи, котра зліта jaк льудина виходить зі студенчеського кругу. До того там біда, шчо властиве про піоліт.-економічні справи говорьать студенти-медіки (Відень) і через те говорьать самі загальні тези без деталів, а надто краjевих, котрих властиво ніхто не знaje. Через те там надто важко вирости попульарніj літературі, котра б давала поступові думки в краjевих фактах. До того і там постіjності, товар. «етіки», jак ти кажеш,—шче менше може, ніж у миргородців. На шчо вже Франко. Тебе дивуjе jого статьа в Зорі. Але він увесь cвіj вік такі сьурпризи робить на право і на ліво. Може тут винна і «поетична натура» (avec votre permission, mademoiselle la poétesse!). Наjгірше, шчо він такими скоками шкодить і справам, і собі самому. Hajменше всего тут «лакомства нещасного»; се jaкась натурально наjівна ассімільаціjа до тих кругів, куди прискочив наш поет. Коли хочеш, зовсім надежниj чоловік один тілько і jесть на всьу Галичину,—П-к,—і ja зі страхом думаjу,— шчо стане з усім рухом, коли він умре, а се може стати і не забаром, бо він дуже слабиj і вимучениj. А не багато і треба— хоч би душ 5 твердих та робучих, поки просвітліjе в головах мужиків, в котрих і тепер—противно всім примірам iстoрiji більше світла в головах, ніж у академиків і профессорів галицьких. П-к иноді мені присила листи мужицькі,—так, куди до них jaкомy небудь Мел. Бучинському, з котрим колись приjательсвовали ja та мама твоja! Xaj би хоч 100 таких мужиків зорганізувалось,—тоді ми з П-ком спокійно могли б умерти.
Зрештоjy ja все таки сподiвajyсь більше од рос. укр. інтеллігенціjі, ніж од галицькоjі. Чим більше ja пiзнаjy Европу і славjаншчину, тим більше впевньаjyсь, шчо дльа Европи більше грунту на Неві, Волзі, Дніпрі, ніж на Дyнajy з Савами, Дравами і Моравами, і шчо націоналистична дрібнота інтересів і гризньа в зах. слов. не даjе льудім зрозуміти основні думки теперішнього европ.-америк. житьа і культури. Навіть знатьа нім. мови не домага нашим земльакам,—бо j по німецькому вони читають те, шчо німці починаjуть забувати. Xaj би наші надніпрьане почали читати фр. та англ. і нім. книжки та revues,—то вони в 10 років випередьать всіх тих братів, котрі властиво ні европеjцi, ні азіати і навіть не середніj світ (видуманиj Вол.{стр.195} Ламанським), а просто повітові панночки, котрі страх хотьат одьягтись по моді, та тілько моди беруть застарілі та шче j чорт-зна в jaких прихвостнів справжніх модниць.
Темненько jа говорьу,—та може ти мене зрозуміjеш.— Миші jaк будеш писати, то кланьаjсьа дуже,—а домову дітвору поцілуj за дьадька, котриj мусить бути дльа неjі міфом,—боj jа тебе реально можу вообразити собі тілько, jaк ти сидиш на jаблуні та говориш: а я на деревѣ! А ти бач уже на Пегасі!
Tвij М. Др.
V
4 jульа, 93.
Улицьа Денкоглу, Софіjа.
Льуба Лесічко,
Учора дістали твij лист. Довгенько таки ти «виповньала своjy залеглість»! Ну, та Ви на сему пункті не поправимі! З листу мого до бабушки дізнаjеш про нашу «внѣшнюю политику»,—про дорогу в Париж і т. п. По части «внутренней» можу сказати, шчо в Буковині скінчилась моja одповідь на деjакі спеціальні речі в листах Вартового,—а довга, загальна шче не починалась в Народі. Коли клопоти перед відjіздом дозвольать, то вишльу тобі листи Варт. і cвojy одповідь. А з болгарськими фольклорними працьами не знаjу jaк і бути. Сборника теперь ціла бібліотека: 8 томишчів,—а окремі отбитки моjix статеj цензура не пуска в Россіjу (мені вернули послані ученим екземпльари, по постанові петерб. цензур. комитету) хоч в них нічогісінько шкодливого дльа «Основ» не ма. Попробyjy послать листом напечатану доси половину 8-oji праці Дуалистическое миротворение.
Спасибі за дejaкi звістки і характеристики. Ja сам не одчаjуjусь в yкpajiнцьах, а надто в молодих (І про старих ja зовсім не так уже зле дyмаjy: вони все таки робльать cвoje діло,—тілько шчо вже занадто багато плачуть). Мене тілько дивyje те, шчо вони тратьать силу і час на те, шчоб ламати двері котрі одчинені вже.
Не ма других задач у нас, окрім тіх, jaкi jecть і в Европі; не ма других способів. Ріжницьа тілько в кількости, а не в jaковости.
Те шчо в Европі робиться publiceіengros, у нас може робитись prіvatim, або privatissime і en detail,—от і все. А наука одна, ціль одна. Ну, і брались би до науки, а потім до прикладу jeji.
Про Aussichtslosigkeit d. S. D. ja мав уже пригоду писать в Народі. Книжка сьа занадно абстрактно ставить справу і зовсім далеко од нас. Соц.-дем. не в кінечних ідеалах, а в організаціjі робітників, в порушеньу таких справ, jaк{стр.196} 8 годин праці, а на контіненті, а надто в Німечині шче в оппозіціjі мілітарізму. Через те в Німечині подаjуть голоса за соц.-дем. часто не тілько не робітники, a j не соціалісти. Смішно коли русин, виходьучи з того, шчо комуністична держава річ неможлива, або темна, буде стенати проти Бебелів за мілітарізм! В противувіс Aussichtslosigkeit jесть брошура самого ж Шеффле Quintessenz d. Socialismus.
Ja перескочив. Слід би було перш сказати про Галичину. Беспорно шчо там усі справи відніше. Та горе Галичини в тому, шчо там дивитись jacними очами ніхто не хоче. Сміjсьа, коли хочеш, a ja тобі скажу, шчо j досі з ycijeji гал. інтеллігенціjі один jeдиниj П-к Maje jаснi і за него одного можно ручатись, шчо він не стребне до чорта в мішок. Инші, того і жди, шчо стрибнуть в таке, шчо, «только плюнешь да перекрестишься». Ось січовики напр. почали національну церкву боронити,— тепер «з тактики» впутались з москвофілами (Сембраловичу маніфестаціjу jаjцами робили),—а москвофіли jix же перших поліціjі і передали. В саму коломіjську ред. Нар. і Хліб, треба дивитись в обидва ока, шчоб Герас. і Депл. з народовцьами не побратались, а ті б jix же предали. Про Галичину справді можна сказати, шчо там одна надіjа на мужиків. Але мужики потрібyjyть письменних льyдej,—а jix з галичан не набереш і 3-х. Набрати можна б було з наших yкpajiнцiв,—jaк би.... та jак би....
А П-ку трудно і морально і матеріально. І помилки він робить через енерваціjу та через те, шчо не ма з ким порадитись під боком. Окрім того Коломіjа звісно близче до мужиків та шче дальше од Лондона та Парижа, ніж Львів. Бібліотек ніjаких у Коломіjі не ма. А без бібліотек jaкa література. Не можна ж «из кулака букеты всей почтенной публикѣ жертвовать».
Profession de foi вже перепечатали в «Буковині». Наjгірше в ніj окрім не знатьа, котре можна шче простити «молодости и неопытности», адвокацьке крутіjство—навмисне вніканье і затиранье пекучих справ. Дуже кортить мені иноді показати се публиці—та діла і без того багато.
Більше сегодні не буду писати, страшенно ніколи. Ja скінчивши спеціальну роботу про дуалистичну легенду (чорт лізе в воду за землеjу) побачив, щчо в нас і великі учені плутаjуть через те, шчо не звертаjуть уваги на те, з чого склавсь сам христиjанськиj (церковниj, jак і кретичниj) сатана,—і мусив написати про евольуціjу сего і jего загальні відносини до наших апокрифів і легенд.
Хочесьа вписати увесь матеріал, jакиj можна мати тут,— шчоб в Парижі вже доповньати. Через те пишу денно і нічно, навіть протів своjеjі аорти.
Цілуjу Вас обох з Oлecejy, a jaк приjіхали другі, то і jix. Напиши мені зараз же в Париж, то скоро одповім.
Tвij М. Др.{стр.197}
VI
14/26 Jан. 94.
Льуба Лесічко,
Оце дістав твij лист, і хоч ja вже одсидів 1/2 дня, викінчajyчи роботу дльа Ж. і Сл. і мусив би лежати, та напишу шче тобі.
Ж. і См. пojaвилacь 1 книжка, та ja лишень 2 дні, jaк jeji получив, бо першиj екз. пропав на пошті і не всью прочитав, а саму наукову половину. Нічого собі: досить науково і свіжо. Та тілько врізав мене Фр. бiографijеjу моjеjу. Він мені зробив сьурприз, бо мабуть чув, шчо ja не позвольу друковати ні патрета, ні біографji,—та і написав мені про се, коли вже річ була скінчена. Знаjучи licentiam focticam Фр-ка і jего рутенськиj такт, ja ждав лиха,—і діждавсьа навіть несподіваного: і помилок і дописів і т. д. Звісно, ja послав поправки, jакі можливі,— та вони будуть напечатані лишень через 2 місьаці, а до того нагульаjуться помилки і набрешутьсьа воріженьки! Та шчо мені робити. Прошу тебе: обjави urbi et orbі, шчо ja тут менше винен, ніж Христос перед жидами. Коли можеш, скажи про се А-чу. Мусить же він вірити, шчо ja по кр. мірі не брехун, шчоб сказати, шчо Ист. П. М. Нар. зроблені більше мноjy.
З 9 г. Епе. Хотів би ja, шчоб Bible пішла в 3 кн. Ж. і См. jак тобі субjективно подобались ті статті? Так ти попала під інтердікт за космополітизм! Цікавиj би ja знати, чи ти виjдеш і зрадницеjу, хоч «сгнилоjі ковбаси» і не jіси? O, stullissimi! Хотів би знати ja, шчо ж тепер говорьать ціклопові барани, коли Пр. jaвно стаjе за ультрамонтанством. А в тих хаотичних листах, котрі мені писав Поліфен при номеру Пр. тілько і було jасно, шчо Пр. закладаjесьа. шчоб стоjати за аграрні інтереси крестьан, котрих не розумніjе «Дѣло», і шчоб не допустити нар-ців пітти під ферулу многр. Сельбратовича. Хоч ja чимало бачив на cвojeмy віку брехні і крутіjства, а сего всего просто не розберу,—jaкi такі в сих льудьах мозки!
Буду ждать квіток плеjади, а надто поп. брошур. Jaк собі хочете, а се дльа нас наjголовнішче діло. Друге треба наjбільше дльа того, шчоб було кому робити се. Та шчоб були поп. бр. добрі треба, окрім літ. таланту, доброjі науки, звісно при думці, шчо правда одна—дльа мужика і пана. Але на лихо звичаjно популяризатори лишень вкорочуjуть гимназичні учебники, jaк автори сих скорочуjуть універс. лекціjі,—та окрім того даjуть народу те, з чого самі виживаjуть.
Ja і собі впjать пустивсьа в популяр. літературу двома брошурами оповід. про заздрих богів (вступ: Полікр. Самоськиj і 2 запов. Mycija в повному тексті. Прометеj і Зевс, Jева і Адам— переробки Прометеjа в Есхила і др.—Переробка опов. про Jагве—на викуп льудеj жертвоjу богольудини.—Наука по старим{стр.198} погльадам і по новим.—Прометеj Гете і Прометеjі...{Тут одно нерозбірне слово.} в льудности) і Раj позаду і попереду,—або Раj і поступ. (Віки Герідо—Овідіjеві.—Раj Зендавести і бібліjі.—Царство Jагве.—Царство небесне.—Утопіjі.—Поступ). Хочу одповісти на запити, котрі вже pojaтьсьа в Народу, і виjаснить вартисть вільноjі думки і віри в поступ. Всьа наша нова цівілізаціjа на селу,—а ми ліпемо до народу вироби jeji (національність, право, техніку і т. и ) не виjаснивши jому основ і не вигнавши з него двох думок: 1) бог наказуjе: де далі все гірше, 2) розум—гнівить бога.—Перше чадо вже написано і друкуjесьа в Хліб.,—а друге шче в голові. Не знаjу, jaк виjде. Ми свьата провели в поголовніj інфльуенці: ja, Льудм., Міка (3 слугині), Ліда,—тілько Іван та Рада були вільні. Тепер потроху очуньуjемо, хоч ja все кашльаjу.
Поцілуj Олега і кланьаjсьа, кому слід.
Tвij М. Др.
16.—Все чогось не приходить твij Сікорськиj. Получив 2 № Дзвінка і там побачив Олега с тирольськоjу дівчиноjу. Не паміятаjу ja подібного в Дікенса ні з історіі Тірольа, але завше jідучи по Тірольу думаjу: дурні тірольці;—чому вони зостались під габсбургами, а не пристали до Швейцарці,—то ж думаjу, шчо тір. дівчата мало прислужились Брагенцову, которому вже справді бог велів бути швейцарським.—Коли Ви будете складать Дзв., то попросить шчоб мені jего висилали в Софію, бо справді мені буде чудно купувати Ваші твори. Та треба щось зробити рішуче, щоб Дзв. став розумніша. Льубить він батьківщину, та не вмijе писати про неjі нічого, окрім загальних слов. А хто видумав перекладати тепер Ламе Флері? Xaj би лежав у могилі!
19. Все нема Сікорського. Тим часом діждавсь ja новини: відать онімів, jaK 21/2 роки назад у Відні. Не пишіть про се поки в Гадьач.
VII
12 февральа, 94.
Улицьа Денкоглу.
Льуба Лесічко,
Посмішила ти мене, хоч і попечалила афоризмами молодих філософів ціклопичного періода. Читаjучи і ранішче деjакі твоjі характеристики, ja не раз думав попросити тебе написати дльа печаті замітки про тепер, молодіж украjінську,—при чому вказати хиби jeji вихованьньа. Пора вже поставить сьу справу ребром,—бо по всьаким Правдам, Зорьам, Дзвінкам видно, що народ страшенно посуваетьсьа назад. Читаjеш молодих літераторів наших і не можеш собі уjавити, де вони учатьсьа? Та{стр.199} пригадаj, що ja був у гімназіjі в часи Николаjа і з университеті в моji часи (знамениті 60 роки!) були профессорами такі Ставровські, Лінниченки, Селіни і т. п., котрих тепер і в казці не скажеш: jaк jесть «монстри» і «рарітети»,—а таких дикунів, jaк напр....{Слово нерозбірне.} Сердешниj, і тоді ми не говорили. Се jакесь добровільне самозадурьуваньнье,—і пора до него приставити мікроскоп і вивести jего на світло. Иншого ліку не ма! A propos! Що то воно за Сердешниj?
Добре буде, jак не спізнитись з Bible. Ja вже жалкуjу, що почав діло занадто систематично,—з буддізму. Ліпше б було почати з кінцьа—з бібліjі і евангеліjі.—Про Yernes скажу, що він мaje своji клички, jaк «бунтарь» проти начальства (Реjса і К°), але в справі пізнього складу бібліjі він мабуть виграjе спор. Вже і школа Реjса ставить редакціjу закона післьа Вавил. полону,—і лишень Второзаконіjе в 622 р. Але прочитаj в книзі царств історіjу Азiji, то j побачиш сама тепер jеji неможливість. Сьа iсторіjа мусила писатись післьа Вав. полону! Нові роботи про Второзаконіjе вже признаjуть у нему пізнішчі вставки. Так само і з пророками,—а звідси не далеко і до признаньа зовсім пізнього часу jіх редакціjі. Та і суть справи власне в сих вставках,—тоб то в місцьах, де бачимо думки про необрьадовиj культ бога, про вічниj мир, космополітизм. Се тілько і jесть оріхи, важні дльа iсторiji світовоjі культури, а все инше лушпиньнье. про котре не варто споритись. «Оріхи» ж не могли поjавитись ранішче персидські, або і македонськоjі доби,—бо инакше впjать виходило б чудо jак і з Моjсеjем і Авраамом.
«Ліризм» Верна почасти реакціjа і наjівна заплата за критицизм,—а почасти протестанськиj настpij, нам мало зрозумілиj. Протестанти переньались теоpijеjу прогресса і примусили прогрессувати і «божественне откровьеніjе» та вони радо кланьаjутьсьа перед тими творами, де бачуть сліди такого прогрессу. Католицизм же власне прогрессу не признаjе і через те або душить критику, або критик, вирвавшись на вольу, лаjетьсьа і пльуjетьсьа,—або в ліпшому випадку, jaк у Ренана, і кланьаjесьа і ycмixajесьа.
А к слову! Чи Ренан у Вас досить відомиj? Сими дньами ja получив і прочитав V том Histoire du peuple Jesrael, котрим кінчаjесьа jего монументальна працьа—VII томів Les origines du christienisme і V т. Н. du p. d'Jesrael. От посчастило чоловікові— перед caмоjу смертьу викінчити остатніj том праці всего житьтьа. Власне через те, що Ренан де дуже був радикал у критиці, вплив jего мусить бути колосальниj. Чудо поjaвy христиjанства ним росказано, jaк натуральна факт icторiji так що всьака дама мусить jего зрозуміти.—Чи в нас читаjуть Ренана? Ja тілько головоjу хитав, читаjучи статьті Слонимского про{стр.200} него, де про всьакі літературні играшки Ренана росказувалось, а про головну працьу jего—мовчалось! Коли не читаjуть, то те показуjе, що ми власне не европеjці.
Про мoje здоровjа противно і писати. Ось уже більше 3 тижнів, ja німиj—говорьу шопотом. Через 3 дні треба починати лекціjі 2-го семестру. Буду прохати одпуску на місьаць, хоч певніj, що за місьаць нічого не перемінитьсьа. Треба буде подавати в одставку,—а тоді що jісти? В додаток 10 днів тому назад наскочило на мене 2-ге виданьнье сухого плевріту в лівому легкому. Кілька днів лежав у жару і кричав од болі. Потом почав читати Ренана. Тепер пишу листи,—а роботи cypjозноji все не можу робити.
Цілуjу тебе. Наші кланьаjутьсьа.
М. Др.
VIII
Траурний лист Лесі Українки з Болгарії до свого батька в м. Ковель, Волин. губ., про смерть М. Драгоманова. Лист не датований, але на конверті є почтова печатка: «Софія, 13.VI.95».
Любий папа!
Не знаю, чи получив нашу телеграму о смерти дядька. Він умер несподіванно, од розрива аорти, 8 іюня, над вечер. На другий день були похорони. Тепер ні в кого ще нема ніяких планів, як бути далі Людмилі Михайловні з дітьми. Найлучче, як би ти міг приїхати, а коли сього ніяк не можна, то хоч пиши частіше. В ділах по имѣнію Л. М. і таке инше тілько ти можеш дати раду. Як ти думаєш про поворіт Л. М. в Россію?
Пишіть частіше, тепер для нас се дорого дуже.
Твоя Леся.
Передай як небудь мамі, і напиши, як вона се прийме. Ми всі немов без голови. Прости, я більше не можу писать, нехай потім. За моє здоровья не бійтесь, з нас ніхто не заболів.
Бабушку приготовте до сеі звістки. Сповістіть Ваню і Сашу. Нам тяжко писать сі сповіщення, поможіть нам.
Подав Ів. Ткаченко.