|
Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895) |
| Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу. |
Ми мусимо звинитися перед читачами за поврюваня — неминучі, коли печатаються власне матеріали. Заголовки наведених далі М. П-чем праць его переводжу з відмінами, якi вийшли у французкім перекладі йіх М. П-чем. Се часом потрібно для взнатя того, що М.П-ч хотів сказати орігінальними заголовками своіх праць. В Россіі і заголовки ті мусіли иноді виходити темними. — М. П.
Родився в 1841 р. у Гадячі, Полтавскоі губерніі, в російскій Украіні, в дрібнопоміщицкій сімйі, малоросійского козацкого роду. Єго дядьки і єго батько займалися писательством один із єго дядьків участвував у політичному товаристві „Соединенныхъ Славянъ", що підготовило виступ (pronunciamiendo) Декабристів у 1825. — У 1859 р. М. Драгоманов вступив на університет у Кієві, де скінчив курси в 1863. То була епоха живого інтересу університетскоi молодіжі в Росіі для політичних справ, що комплікувалися в Кієві (де половина студентів була Поляки, а друга половина — Украінці) справами національними. Драгоманов {стр.400} брав живу участь в усіх біжучих справах, особливо в справах народноі освіти, котру піднято в краiні з основанєм у Кієві (1859) недільних шкіл (перші в Росіі, за виключкою провінцій Балтійских) (закриті указом уряду в 1862 р.) і Педагогічноі Школи (1862 — те ж першоi в Росіі). У 1861 имя Драгоманова стало у перше звісне широкій публіці промовою, котру він виголосив на банкеті, данному учительским тілом Кієва в честь хірурга Пирогова, що був усилуваний подати в одставку з місця куратора кієвского шкільного округа. У тій промові Др. величав Пирогова за те, що той оснував шкільну дісціпліну на моральному авторітеті і строгій законности в поведінці учителів і діректорів. Цензура заборонила репродукцію тоі промови в журналах. У 1865, пробувши якийсь час учителем гімназіі в Кієві, Драгоманов почав читати курс старинноі історіі у Кієвскім університеті як приватдецент. У 1870 університетский сенат вибрав єго штатним доцентом, та міністер потвердив єго аж у 1873. У 1875 міністер, гр. Дм. Толстой, сістему котрого Др-ов критикував у російских і галицких часописях, запропонував Др-ву подати в одставку з кієвского університету, обвинувачуючи єго в тенденціях сепаратистичних і прихильних союзу Украіни — с Польщею. Як ся завина була противна усему, що висказу- {стр.401} вав Др-ов за всю свою літературну карєру, то Др-ов не приняв пропозіціі і домагався анкети Гр. Толстой иредложив справу імператору, котрий велів обновити Др-ву пропозицію демісіi з кієвского університету і в той же час замкнути Др-ву вступ в инші южні університети (украінскі) Росіі — а то харьківский і одесский. Др-ов стояв на своєму, домагаючись анкети і був відставлений „без просьби", що в Росіі значить заборону всякоі публичноі служби. У 1876 Др-ов затребував паспорта заграничного для продовжки своіх студій по порівнявчій популярній лтературі. Кілька місяців перед тим спеціальна комісія, іменована імператором у той же час, як він рішив дімісію Др-ва, для придуманя способів протів украінского руху, запропонувала: заборонити украінскі публікацii, задавити кієв. Геогр. товариство і заборонити Др-ву жити в украінских провінціях. Від тоді Др-ов оселився у Женеві для продовжки перерваних публікацій і для основаня украінскоі часописі, котру він видає радикальною фонетичною правописю (хоть і кирильскою) п. з. Громада (die Gemeinde).
Головніщі і більші писаня Др-ва на ріжних мовах ось - які :
А) По всеобщій Історіі: 1) Императоръ Тиберій (Кіев. 1864. 109) 2) Женщина въ первомъ столѣтіи Римской имперіи 3) Первые {стр.402} греческіе историки (очевидно: Логографы. М. П.) 4) Вопросъ объ историческомъ значеніи Римской имперіи и Тацитъ (Кієв. 1869. 415) 5) Палатинскій холмъ по новѣйшимъ раскопкамъ; 6) Церковь и государство въ первыхъ столѣт. христіанства 7) Борьба за духовную власть и свободу совѣсти въ XVI—XVII вв.
B) По педагогічним справам: 1) О педагогическомъ значеніи украинскаго языка; 2) Земство и мѣстный элементъ въ обученіи; 3) Діалекты и мѣстный элементъ въ школахъ (очевидно: Нар. нарѣчія) 4) Народні Школи на Украjiні (по украінскому. Женева 1877. (152).
C) Твори популярні (по украінскому): 1) Про украінских козаків, татар та турок (по случаю сербо-болгарского повстаня; Кієв. 1876). 2) Про те, як наша земля стала не наша? (Женева, 1877) 3) Mąrija Maty Isusowa; пoема Шевченка з увагами Др-ва (тамже, латинскою азбукою {Др-ов бажав увести латинску азбуку в усі славянскі мови. — Увага самого М. П-ча. — М. П.} для галицкоі публіки; проба вульгарізаціі раціоналістичних доктрін про початок християнства).
Д) По етнографiі й літературі: 1) Малороссія въ ея литературѣ 2) Истор. ПѢсни і т. д. (Кієв) 3) Малор. разсказы и преданія (К. 1876, 434) 4) Отголоски рыц. поэз. {стр.403} въ млр. нар. пѣсняхъ 5) Слѣды велк. былинъ въ Малороссіи, 6) Нові yкраjiнскi пісні про громадські справи. 1764-1880. (по укр. Ж. 1881. 136) 7) Політичні пісні укр. народу ХѴІІІ-ХІХ в. (1-ий випуск уже появився в Ж. 1882: Запорожці в 1709-1739) 8) Il movimento letterario ruteno in Russia e Galizia. Firenze 1873. 9) La letteratura di una nazione plebea; в Rivista Minima. Milano. 1882. 10) La litterature ukrainienne proscrite par le gouvernement russe, G. 1878 11) Новелли Ос Федьковича (укр. поета з Буковини) з передмовою Др-ва про гал. р. письменство (К. 1876) 12) Новокельт. и новопровансальское лит. движеніе 13) Литовский літературний рух (де напечатано? М. П.) 14) Письмо Бѣлинскаго къ Гоголю съ предисл. М. Др-ва (Ж 1880) 15) Vergleichende Studien uber die Volksdichtung in der Ukraine (en preparation. — Ce виданє не вигоріло, — здаєся, для него й писана отся біографійка М. П-чем. — М. П.)
Е) По політичним справам 1) Восточная политика Германіи и обрусеніе (4 статі в р журналі В. Европы. Пет. 1872) 2) Русини в Галичині; йіх рух національний і літературний з 1846 (тамже. 1873) 4) Політичні і літературні партіі в Галичині 5) Ряд статей про славянску політику Россіі відносно до внутрішноі крізи: а) Чистое дѣло требуетъ чи- {стр.404} стыхъ средствъ (у журналі „Молва" в Спб. 1876; за сю статю журнал був придавлений) в) Турки внут. и внѣш. (Ж. 1876) с) Внутр. рабство и война за освобожденіе (тамже. 1877) d) До чего довоевались (тамже 1878) с покликом до арміі; перепечатано в підпільній друкарні в Петербурзі. Сей ряд переведений по сербскому i в части по польскому. Пануюча ідея в сій серіі — та, що Росія перше чим прийматись за увільненє заграничних славян повинна бути перше сама реорганізована на основах політичної волі федераiзму 6) Ряд публікацій про революційний рух у Россіі: а) Дѣтоубійство совершаемое русскимъ правительствомъ; женщины моск. соц. процесса (Ж 1877) в Справа Засуліч-Трепов (тамже 1878) с) Листок „Громади" 1878. Огляд соціалістичного i політичного елементу в рос. револ. руху. d) Соловья баснями не кормятъ. Письмо къ ген. Лорису-Меликову е) Терроризмъ и свобода f) Le tyrannicide en Russie et l'action de l'Еurоре Occidentale. В усіх цих публікаціях Др-ов старався доказати потребу для Росіі політичноi волі, котроі прінціп він боронить протів абсолютістів і протів соціалістів доктринерів, що (в 1870-1878) вважали не потрібними для Росіі "буржуазні вільности"; що до політичних убивств, що зазначили в Росii (1878) перехід революціонерів від пропаганди {стр.405} виключно соціалістичноi до політичноi агітаціi, Др-ов уважає ix неминучими, дякуючи урядовій сістемі, та протестує протів кладеня ix у прінціп і кличе освічені кляси зробити конєць сим двом террорізмам, що тепер борються с собою. 7) В иншому ряді параллельних публікацiй: a) Der kleinrussische Internationalismus (Jahrbuch fur Sozialwissenschaft etc. II) b) Les nations de l'Europe Orientale et le socialisme internationale (Rеѵue Socialiste. 1880, c) Областю Вост. Европы и пропаганда соціализма на плебейскихъ языкахъ (по рос) do Ист. Польша і т. д. (Ж. 1881. 514) Драгоманов поборює якобінский централізм у напрямках революціонерів російских, як і польских; в остатній публікаціi він дає історію відносин між революційними рухами сих державних славянских націй і виводить конечність реорганізаціi усего оппозіційного руху, — політичного, як і соціалістичного, в Вост. Европі на основах федералістичних з признанєм усіх тих національностiв — привилеованих, як і плебейских (естонскоі, латишскоі, литовскоі, білорускоі, украінскоі і т. д.) Як зразок Драгоманов опублікував у Женеві популярну брошуру по білорускому: „Про багацтво да бєдносць" В той же час, на рік до жидівских погромів на Украіні Драгоманов с кількома приятелями украінскими й жидівскими з Росіі й Галичини опубліку- {стр.406} вав відозву про потребу пропаганди в народних мовах зглядно в користь ідеі союза робітничих елементів християнских і жидівских, щоби ослабити неминучий вибух ненависти протів жидівских визискувачів у бассейнах Дніпра і Дуная.
Між инчим у „Громаді" украінскій (з 1877) і рос. журналі „Вольное Слово", що теж виходить у Женеві з 1881 Драгоманов... (тут рукопись уриваєся).