|
Михаил Петрович Драгоманов (1841-1895) |
| Традиция - это передача пламени, а не поклонение пеплу. |
Публикация: Тернопiль, нр. 3/1991, стр.52-53
В Історії кожного народу є родини, діяння яких золотими літерами вписано у літопис минулого. В українстві такими стали Тобілевичі і Лисенки, Тулуби і Старицькi, Косачі і Драгоманови. В генерації Косачів-Драгоманових чільне місце посідають декабрист Я.Я. Драгоманов, письменниця О.П. Косач-Драгоманова (Олена Пчілка), революціонерки-народинці Олександра і Олена Косачі. І все ж посеред них виокремлюються дві величини — Леся Українка і Михайло Драгоманов. Які ж були взаємини цих двох визначних діячів? У якій мірі відбилися їх стосунки у громадсько-політичному житті України останньої третини минулого сторіччя? Яким було ставлення поетеси до дядька? Все це виклинає неабиякий інтерес і для сьогоднішніх шанувальників Лесі Українки та Михайла Драгоманова.
Леся Українка листувалася з дядьком з п'ятнадцятирічного віку. Брат її матері Олени Пчілки на той час був загальновизнаним ученим європейсьного масштабу, політичиний емігрант, «український Герцен», як його називали, видавець революційно-демократичного часопису і збірки «Громада», автор багатьох праць з різних галузей знань.
В листах до небоги М. Драгоманов учив її оцінювати iсторичні події, літературу, мистецтво, допомагав формувати її науковий світогляд. Часом учений пропонував їй теми творів, даючи їм сувору оцінну. Наприклад, він підказав Лесі тему поеми «Роберт Брюс, король шотландський». В одному з листів пише юній поетесі, про подвиг Роберта Брюсе, розповідає їй про епізод з павуком, який стає своєрідним кульмінаційним пунктом поеми. «Тєма ваше («Брюс»), — писала вона 1899 року з Колодяжного, — припала мені до серця, надто уступ з павуком цікавий!» //Леся Українка. Твори - Т. V. — К., 1956. — С. 75. Далі, посилаючись на цей том, подаю лише сторінку.
Задум драматичної поеми «У пущі» також виник за порадею М. Драгоманова, коли Леся Українка працювала над брошурою про Джона Мільтона, пуританина часів англійської буржуазної революції XVII ст. Часто поетеса присвячувала своєму порадникові і другові вiрші. Перший твір з посвятою Драгоманову був надрукований в часописі «Народ» за 1891 рік під назвою «Сірома» («Біднi люди»).
Значну допомогу надавав Драгоманов Лесі Українці в її публіцистично-критичній діяльності. За дядька вона написала ряд статей літературознавчого характеру («Заметки о новейшей польской литературе» а також про громадсько-політичне життя: «Не так тії вороги як добрії люди», «Оцінка «Нарису програми Української соціалістичної партії»).
Леся Українка, виїжджаючи часте на лікування, бувала у Драгоманових, зокрема в Софії, де Михайло Петрович працював професором Софійського університету. Вона жила у дядька по кілька місяців, а інколи й цілий рік. її дивували надзвичайна ерудиція, глибокі знання, працелюбність Михайла Петровича. Будучи вже важко хворим, Драгоманов диктував небозі ряд праць. Один з автографів Лесі Українки «Про свободу віри», написаних під диктовку ученого, нині зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву у Львові.
Під впливом Драгоманова Леся Українка зацікавилась політичним життям України, діяльністю радикальної партії, утвореної в Галичині 1890 року І. Франком та М. Павликом при діяльній підтримці М. Драгоманова, брала участь у виданні часопису «Народ». Був час, коли дядько радив Лесі Українці взагалі зайнятись политичною діяльністю, провадити далі те, чого вона в нього навчилась. В листі до М. Павличка вона писала: «Дядько хотів, щоб моя праця і моя думка росли і жили, щоб я нi літератури, ні полiтики не скидалась, щоб я шукала свого шляху, була б не епігоном його, а духовною дитиною". Далі вона зазначає, що її душа — душа поета, в якої щирє слово — то перша її зброя, i зложити її вона не {стр.53} може i послухатись Павлину (а вiн їй радив переїхати у Галичину i зайнятись політикою) вона не може, не має права, бо для неї «скинутись» літератури гірше за смерть.
За рекомендацією Драгоманова Леся Українка вивчала iноземні мови: англійську, італійську, щоб читати твори класиків літератури в оригіналі, робити переклади українською. За порадою дядька перекладав уривки з творiв істориків християнства Е. Ренана та М. Верна. На його прохання поетеса збирає народні пісні, прислів'я, думи i надсилає Драгоманову до Женеви, а згодом до Софії, де вчений працював над студіями багатої і прекрасної, як він висловлювався, поетичної творчості україиського народу.
Нi з ким більше, крім матері Олени Пчілки, не могла Леся Українка поділитись своїм страшним горем — невилiковною недугою, як з дядьком. В листах вона неодноразово пише, що через хворобу мiсяцями прикута до дiжке i не може з тим миритись ніяк, бо її місце — на передньому краї боротьби за інтереси народу, нужденного підневільного. Драгоманов у листах-відповідях підтримував небогу як тільки міг, рекомендував їй найкращих лiкаерів Вiдня, Ейдельберга, Праги.
Коли хвороба відступала, Леся Українка жадібно бралась до роботи, викінчуючи поеми, пишучи нові твори. Одночасне працювала над перекладами, студiювала німецьку, французьку, староєврейську мови. Дуже раділа вона своєму «білому домику». Ось що пише вона з Ководяжного дядькові: «Почуваю себе як «не може бути» (себто — як слід) в своїй новій, маленькій рожевій хатинці з білими меандрами (ся хатка має пiдтримувати мені оптимістичиний настрій) та ж треба штучних способів добирати!» (Т. V. — С. 73).
М. Драгоманов допомагав Лесі Українці розiбратися у складній політичній обстановці Наддніпрянської України та Галичини. Вчений неодноразово викривав вузькокумство і реакційність народовців та москвофілів, піддавав гострій критиці їх викрутаси. В одному з листів до М. Павлика писав: «Сестра (Олена Пчілка. — І. В.) і Леся розкусили до дна галицьке народовство і ентузіастично стають на наш грунт. Будемо мати гарячих двох адвокатiв, таких, як я навіть не ждав». //Переписне Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. — Чернівці. — 1910. — Т. VI. — С. 137.
Поетеса знов пiдтримувала Драгоманова у боротьбі проти лідерів галицьких реакційних партій. Коли Драгоманова запросили взяти участь у роботі Hаyкового товариства iм. Шевченка за підписом Барвінського, i вчений відмовився, бо не погоджувався э iдейною платформою його керівника, Леся Українка підтримала у цьому дядька. Вона писала: «Не думаю я Вас лаяти за те, що ви вступили до товариства їм. Шевченка, а думаю, що певно п. Барвінський (коли голова, то які там уже руки й ноги будуть при такій голові!...} зовсім сором загубив, коли важиться посилати вам запрошення з своїм підписом». (Т. V. — С. 91).
Як видно з листування, М. Драгоманову i Лесі Українці були ворожі безпринципність львівських правдян i лакейство галицьких москвофілів. Письменница відстоювала думку, щоб замість перекладів Шеффле «Безвигляднiсть соціальної демократії», вмістити у «Правдi» щось «позитивне, от на кшталт «Evfuvtev Pvogvamw», бо «слід би поглянути на справу і з іншого боку». (Т. V. — С. 95). Як видно, Леся Українка була обізнана з соціал-демократичною літературою, а у виробленні її прогресивних поглядів немаловажну роль відігравав М. Драгоманов. У листі до Ольги Кобилянської у 1899 році вона писала, що вважає дядька вчителем своїм і дуже завдячує йому у формуванні своїх поглядів на літературу, науку, громадське життя, релігію. (Т. V. — С. 268).
Та все ж у вирішенні ряду важливих суспільно-політичних питань Леся Українка не погоджувалася з Драгомановим. Ще за життя дядька вона щиро казала йому про це. Під кінець життя Драгоманова (а він помер в 1895 р.) розходження між ним і Лесею Українкою стало очевидним. Якщо Драгоманов й надалі залишався виразником мужицького демократизму, вбачаючи в селянстві ту суспільну силу, яка здатна перемінити існуючий лад, то Леся Українка стає на більш радикальні позиції. Її вже не задовольняли «малi справи» поміркованих народолюбців, в т. ч. і Драгоманова. І замість популярних миролюбських брошур, як «Рай і поступ», «Віра i громадські справи», в листах до дядька вимагає праць для рішучих дій. Якщо Драгоманов орієнтувався на селянство в основному, то Лося Українка вважала, що головну роль у визвольному русі зіграють «люди робочі».
Незважаючи на відхід від деяких драгоманiвських ідей, все ж Леся Українка на все життя зберегла любов i повагу до дядька — кращого порадника, вчителя i друга. Ось чому взаємини Лесі Українки та Михайла Драгоманова, їх дружні стосунки, багате листування викликають значне зацікавлення, мають глибоке пізнавальне значення i заслуговують уваги.
Iван ВОЛИНСЬКИЙ.