Сел. ІВАН ТЕРНОПОЛЬСКІЙ.

Від Бродщини до Карпат.

(B двайцяту річницю мук Галицкоі Руси.)

Ген далеко — на край світа

Думками сягаю

B двайцятіі роковини

Мук рідного краю.

I своіми думоньками

Стрілою літаю

Над тобою мій ти любий,

Дорогий мій раю.

I.

Наче в вирій відлетіли,

Так крильцями злолотіли

Моі думи-ластівки.

Й через время двайцятьлітне

Пролетіли гей би вітер

Крізь осикові листки.

I пропали як дим в полю,

Як човен у чорнім морю,

B моіи любій вітчині

I в грізних войни об'ятях,

B крови, в слезах і в проклятях,

Страшних, як Антихрист в сні.

Думки вперед, я за ними

Пориваюсь й — мов дитина

На відпусті — одурів;

Бо ногою нігде стати,

Всюда трупи, кров, гранати -

Брат на брата озвірів.

Від Бродщини по Карпати

Гук армат і взрив гранатів

I свист куль і бряск штиків, —

Руска земля дрожит-стогне,

Сотні тисяч трупів горне —

Своіх синів й ворогів.

Колиж я глип, — a за фронтом

Женут товпу під екскортов —

Стариків, дітей, жінок.

Женут, мов несамовитих,

Окровавлених, побитих —

B мені дух вмер і замовк.

Дивлюсь, a ім з очей сльози,

3 побоів кров по дорозі

Тече цюрком. Боже мій!

Що за люди? Що зробили,

Що так страшно іх побили,

За який злочин-розбій?

Ідут діди, сини, внуки,

Шнури в'ілись всім у руки,

A матерям із дітьми

Руки мліют, ноги хлянут,

Ледви лізут, гей би пяні,

Обливаючись слізми.

Священники і студенти,

Селяне, інтелігенти,

Женщина і мущина, —

Bсi повязані, закуті,

3 горя до землі пригнуті,

Мов підкошена трава.

B гущу товпи я поглянув

Йдут і наші пониквяне :

Сохор Степан, Батенчук

Максим й Прокіп Андрусишин —

Старесенький похилившись -

I Кирило Горпинюк.

Bсi, як та мала дитина,

Хиба Богу духа винні,

Більш нікому ні на крок.

„Боже, буди покровитель"

Співав гречкосій-кормитель,

Тепер ведут на шнурок.

II.

Пройшла товпа, аж курява

Дорогою стала.

A по боках жалом змія

Ескорта сичала.

Австріяцкіі жандарми,

Запінені німці

Мадяри і яничари —

Брати-перекінці.

„Распни, распни ! То шпіони!

Здрадники держави!

Они рублі, телефони

Московскіі мали!"

„То зрадники-москвофіли.

Австрію продали."

Й з звірским реготом на гилі

Вербів підтягали

Галицкого селянина,

Політика-шпіона,

Що й не знав, що то за річи

Рублі, телефони.

Він знав тілько, що він Русин

Й за Русь-свою маму

Збитий, кровью об'юшений

Для себе рив яму.

Хто щасливий був у долі,

Ставили до гліду —

Від сальв кінчив без мук болів

Годину послідну.

Закипіла й бризнула кров

3 мужика-шпіона

На австрійску подлу фану,

Безчесну корону.

Свідком смерти лишилася

Могила і верба,

Душа-ж Русина безсмертна

Взлетіла до неба.

A багнети, кольби, шнури,

Муки, кров, і слези

B оден вічний слави вінец

На Русь святу сплелись.

III.

Від Бродщини по Карпати

Понад гук страшних гранатів,

Шрапнель йойкіт, пожар хат.

Скрежет зубів, зойк ранених,

"Ура" борців закалених,

Понад рев в огню звірят

Чий то голос і плач чути?

Так печальний і так смутний,

A все пекло то глушит.

То Мати - Русь свята плаче

По могилоньках дитячих,

B судорогах вся дрожит.

Поранена і без сили

Від могили до могили

Потік сліз гірких пливе.

Із розпуки ломит руки:

"3а що мучили звірюки

Дитя мое дороге?"

B Талергофі під соснами

Крестом встала над синами

Плакала в день і в ночі.

I так жалібно ридала,

Що із могил повставали

Єі синів тисячі.

„Чого плачеш, рідна Мамо.

Тут над нами, над вмерцями,

B чужині, в краю проклять?

Іди Русе-Мать єдина,

Роди нові поколіня

Від Бродщини до Карпат!"

Пониква, 10 липня 1934 р.