Книга тисячі та однієї брехні

Ваш отец диавол, и вы хотите исполнять похоти отца вашего; он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нём истины; когда говорит он ложь, говорит своё, ибо он лжец и отец лжи." (Евангеліє від Іоанна, гл.8)

Чем чудовищнее ложь, тем охотнее в нее верят (Йозеф Геббельс)

Quem Deus vult perdere, prius dementat –кого Бог хочет наказать, лишает разума (латинське прислів’я)

Літописець XI ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, весь, пєрмь, мурома, мордва, мокша, мещера, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь.

Невігластво. Більшість згаданих народів існує досі й кожний може пересвідчитися в тому, що вони не є росіянами, а цілком окремим народами. Чудь - естонці, лівь - латиші, ямь - фіни, весь - вепси, пєрмь – комі-пермяки, чєрєміси - марійці, карєль - карели, зирянь та югра –комі-зиряни, самоядь та пєчора– ненці, водь –водьялайн, чухна – іжорці. До наших часів не дійшли лише два народи – мещера та мурома, які дійсно розчинилися у російському етносі. Неуцтво Штепи дійшло до такого рівня, що він поділив два реально існуючих угро-фінських народи – мордву-єрзя та мордву-мокша на три – мордву, єрзя та мокша!

Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м'ясо і сиру рибу, не знали рільництва.

Брехня. Цієї фрази в ПВЛ немає. Нестор пише наступне ’’На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері - меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, сидить окремий народ - мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. …А се - інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, діб. Ці мають свою мову, походять від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях – див. Літопис руський http://members.tripod.com/~moonstation/litopys.html

У північній Московщині носили ще й у XX ст. шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому

Невігластво. Мається на увазі зроблений з оленячих шкір одяг (’’парка’’, ’’кухлянка’’), який носили корінні народи півночі – ненці, ханти, юкагири, чукчі тощо. З суто географічної точки зору ці народи дійсно жили у ’’північній Московщині’’, але вірний своїй підлючій манері Штепа свідомо перекручує фразу таким чином, щоб створити враження, що це ніби-то етнічні росіяни ще у ХХ столітті носили одяг із звіриних шкір.

Московський археолог пише, що слов'янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщині

Перекручування фактів. Дійсно слов’янська колонізація міжріччя Волги та Окі розпочалася у Х столітті і до цього часу там мешкали балтійські та угро-фінські народи. В рідній Штепі Канаді ще донедавна мешкали одні лише індіанці, однак це не дає підстав зараховувати до них п.Штепу (гадаю, що ініданці образилися б такою пропозицією)

На теперішній карті Московщини більшість географічних назв—надто озер, річок—фінські

Невігластво. У своєму освоєнні міжріччя Волги та Оки слов’яньскі переселенці зіткнулися передусім з балтами, а не угро-фінами. Штепі невідомі останні дослідження російських істориків та лінгвістів, які піддали обгрунтованій критиці ’’имеющую солидный возраст традицию объяснять все неизвестное в Средней, Восточной и Северной России как «финское» наследие’’ – див. В.Н.Топоров. К вопросу о древнейших балто-финноугорских контактах по материлам гидронимии. http://www.arya.ru/wwwboard/arc/arc1/messages/419.html

Тих угро-фіннів підбив у Х ет. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив їхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави

Невігластво. Власне угро-фінські народи півночі взяли участь в завоюванні Рюриковичами Києва та навколишніх земель. Ось як пише ПВЛ: ’’У рік 6390 (882). Вирушив Олег у похід, узявши багато своїх воїнів - варягів, ЧУДЬ, словен, мерю, весь, кривичів…І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз по Дніпру і, прийшовши, узяв город Любеч і посадив мужа свого. І прибули Олег та Ігор до гір київських, і довідався Олег, що тут Аскольд і Дір удвох княжать. …І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли Аскольда на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір… І були в нього словени, і варяги й інші, що прозвалися руссю У рік 6391 (883). Почав Олег воювати проти деревлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці – див. Літопис руський. http://members.tripod.com/~moonstation/litopys.html Дуже цікава деталь – дикуни угро-фіни примучували шляхетних українців ще у ІХ столітті – авторові треба обов’язково виставити москвинам рахунок і за цей їх злочин!

Київські воєводи призначали ватажків угро-фінських племен на урядові посади.

Приховування фактів. Штепа умовчує, що Рюриковичі не лише призначали угро-фінів на урядові посади, але й робили їх своїми намісниками на території сучасної України. Так Чудин був у 1072 році столітті намісником Вишгороду - див. ПВЛ. http://crossader.narod.ru/library/povest.htm

Навіть у XIX столітті лише за 80 км від Москви були села, де люди не знали московської мови. У східній частині Московщини були цілі повіти таких сіл

Приховування фактів. І зараз на схід від Москви живуть мордвини, марійці, чуваші, удмурти, татари та башкири. Ймовірно, що багато з них ще у XIX столітті не володіло чужою для них російською мовою. Водночас виникає логічне питання – якою ж незрозумілою мовою говорили ці люди, якщо власне народна московська мова за Штепою і є ’’фіно-татарська’’?

Ні в писаних пам'ятках, ні в усних давніх переказах московського народу немає жодних натяків на боротьбу слов'ян з тубільцями-фіннами

Брехня. Про боротьбу з фінами може свідчити, наприклад, історія Солов’я-Розбійника – див. Н.Ульянов. Происхождение украинцев и великороссов в свете сепаратистской “науки” http://www.mrezha.ru/ua/uliano.htm Витіснення та підкорення фіно-угорських народів росіянами тривало й далі, а остаточно вони були приєднані до Московської держави лише наприкінці XVI століття після завоювання нею Казанського царства (марійці, мордва, удмурти) та Західного Сибіру (ханти, мансі).

Українська держава була тоді дуже ослаблена невпинними війнами з азійськими ордами

Перекручування фактів. Штепа умовчує, що значну частину війська київських князів у ХІІ столітті складали власне ’’азійські орди’’ чорних клобуків – див. Н.Ульянов. Происхождение украинцев и великороссов в свете сепаратистской “науки”. http://www.mrezha.ru/ua/uliano.htm

Використовуючи це ослаблення, Андрій Боголюбський напав 1169 р. на Київ, спалив усе місто, вигубив людей у ньому, пограбував церкви

Брехня. Андрій Боголюбський ніколи не брав Києва. Він у березні 1169 р. був в Торжку, де керував війною проти Новгорода, а суздальською армією під Києвом командував його син Мстислав Андрійович. Крім нього в коаліцію увійшли князі Гліб Переяславський, Роман Смоленський, Рюрик Овруцький, Давид Вишгородський, Мстислав Торопецький, Володимир Дорогобузький - всі, зрозуміло москалі, разом з їх дружинами, але найбільш цікаво, що до цієї компанії прилучилися відомий герой українських думок Ігор Святославович з братом Олегом, а також половці, берендичі та інші степовики. Київ дійсно був пограбований - "...грабиша два дни весь градъ, Подоліе и Гору, и монастыри, и Софію, и Десятинную Богородицю, и не бе никомуже помилованія ни отъ кого, и взяша множество именій... – див ПСРЛ, т.7, с. 84. Як бачимо, літописець не пише, що місто було спалене. Натомість грабунок Києва був викликаний досить прозаїчними причинами, оскільки всі князі розуміли, що місто залишиться комусь одному і тому на всякий випадок компенсували собі виробничі витрати за рахунок київського майна. Але, як виявляється, пограбували і тоді не все, бо в січні 1203 р. на Київ напав один з учасників першого грабунку Рюрик Ростиславович з половцями та союзними чернігівськими князями - "...взятъ бысть Кіевъ Рюрикомъ [...] и сотворися велико зло въ Руской земли, яково же не бывало и отъ крещенія надъ Кіевомъ, многи бо напасти быша надъ нимъ и взятія многи, но не якоже нынешнее зло стасся надъ нимъ: не токмо бо едино Подоліе взяша, но и митрополію святую Софію разграбиша, и святую Богородицу Десятинную и вси монастыри, и иконы ободраша, а иные поимаша, и кресты честныя и сосуды священныя и книги, [...] то все полониша въ полонъ. – див ПСРЛ, т.7, с.108. Великий український герой Ігор Святославович до того часу вже помер, але на поживу прибігло його улюблене соколятко Володимир Ігоревич - увага! - разом із своїм коханим тестем ханом Кончаком. Штепа може зарахувати цю подію до ганебного переліку українського яничарства.

Всі московські історики не згадують нищення Києва Андрієм Боголюбським, а твердять, що Київ зруйнували татари

Брехня. Про пограбування Києва 1169 р. писали М.Карамзін, В. Соловьев та навіть той самий В.Ключевський, що його щойно процитував Штепа.

Тому наш літописець і записав: "Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року".

Брехня. Цього немає в жодному літописі, тому Штепа й не наважився навести посилання

Татари були такими ж азіатами, як і угро-фіни, і ця їхня спорідненість сприяла злиттю обох народів в один—московський.

Брехня. Волзькі та кримські татари існують досі і з росіянами не змішалися, а в минулому запекло з ними воювали.

"Московські князі і не думали про боротьбу з татарами, розуміючи, що покорою та грішми вони осягнуть більше, ніж боротьбою. На відміну від українських князів, московські одразу визнали без застережень владу хана і встановили приятельські і навіть кровні зв'язки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверськой оженився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всі інші московські князі – дається посилання на В.О.Ключевский. Курс русской истории

Фальсифікація. Достовірна цитата з В.О.Ключевського: ’’Князья тверские никак не могли понять истинного положения дел и в начале XIV в. все еще считали возможной борьбу с татарами. Другой сын Михаила тверского, Александр, призывал свою братию, русских князей, «друг за друга и брат за брата стоять, а татарам не выдавать и всем вместе противиться им, оборонять Русскую землю и всех православных христиан». Так отвечал он на увещание русских князей покориться татарам, когда изгнанником укрывался в Пскове после того, как в 1327 г., не вытерпев татарских насилий, он со всем городом Тверью поднялся на татар и истребил находившееся тогда в Твери татарское посольство. Московские князья иначе смотрели на положение дел. Они пока вовсе не думали о борьбе с татарами; видя, что на Орду гораздо выгоднее действовать «смиренной мудростью», т. е. угодничеством и деньгами, чем оружием, они усердно ухаживали за ханом и сделали его орудием своих замыслов’’ - див. В.О.Ключевский. Курс русской истории. Лекция 21. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/kluch/kluch21.htm Таким чином ’’українських князів’’ вписав Штепа. З татаркою оженився не Св. Михайло Тверський, а його сучасник Юрій Московський

Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові. Азійські народи мають у крові групу "В", а індоєвропейські—групу "А". Москвини мають "В", а українці—"А". Москвинам притаманні первні монголоїдної раси, а українцям—європейської раси.

Брехня. Росіяни належать до європейської раси. Намагання гітлерівських теоретиків встановити кореляцію між расою та групою крові – це власне на них посилається Ю.Липа, з книги якого Штепа вкрав цитату без подання її автора – були повністю безуспішними. Аргументовану критику теорій про відвічну расову розбіжність українців та росіян читач може прочитати в Сергей Обогуев. Укрология. http://www.angelfire.com/nt/oboguev/images/ukrologia.htm

татарського походження …серед аристократії та дворянства—сотні тисяч

Невігластво. Ніколи не було і не могло бути СОТОК ТИСЯЧ сімей російського дворянства. Щодо перерахованих прізвищ, то значна частина їх могла походити від ’’слів татарського походження’’, а не безпосередньо від татар. Приклад – рід князів Булгакових попри татарське прізвище їх родоначальника походить від литовських Гедиміновичів, як і згадані Штепою серед татар князі Хованські. Князі Сумбатови походять від грузин, а Ордіни-Нащокіни ніколи князями не були. Що стосується Годунових, то їх татарський предок Годунових згідно з легендою виїхав до Москви у 1330 р, тобто за 568 років до проголошення його нащадка Бориса царем. Крім того, слід врахувати, що московські дворяни інколи свідомо приписували собі походження від іноземних, у тому числі й татарських, князів, щоб підвищити престиж свого роду. Так не виключено, шо легендарний мурза Чет був вигаданий Годуновими, які насправді походили з місцевого костромського боярства.

Москвини, що переселилися до Сибіру поміж тамтешніх азіатів: якутів, камчадалів, киргизів дуже скоро перебирали не лише мову тих народів, а й їхні звичаї, навіть віру (поганську), забуваючи свою (московську) мову і звичаї

Відсутність логіки. Якщо так, то хто зараз складає більшість в Сибіру – корінні його мешканці чи росіяни?

Але москвини не вважали гріхом шлюб москвинів-християн з татарами-магометанами

Брехня. Магометан перед шлюбом обов’язково хрестили – вже згадана дружина Юрія Московського Кончака отримала в хрещенні ім’я Агаф’я. Див. - Н.М.Карамзин. История Государства Российского, Великий князь Михаил Ярославович, 1304-1319 гг. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/karamzin/kar04_07.htm. Протиріччя. Далі сам Штепа стверджує наступне: немосквин, що мав стати підданим держави, мусив спершу одержати московське хрещення і навіть московське ім'я. Це теж брехня, бо існують тисячі прикладів, коли іноземці на російській службі зберігали свою віру і не переходили у православ’я – П.Гордон, Ф.Лефорт тощо

Татари були значно культурнішими за прамосквинів-угро-фіннів. Це визнають і московські історики від М.Карамзіна (1766-1826) до М.Покровського (1868-1932) .

Брехня. М. Карамзін вважав – ймовірно неслушно – монголів дикунами та називав їх ’’варвары Батыевы”. Див. - Н.М.Карамзин. История Государства Российского, Великий князь Георгий Всеволодович 1224-1238 гг. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/karamzin/kar03_08.htm

В.Ключевський (1841-1911) пише, що ідею Чінгіс-хана загарбати весь світ дала Московщині її аристократія татарського походження

Невігластво. Штепа плутає В.Ключевського з князем М.Трубецьким, погляди якого він теж жорстоко спотворює - яка йому зрештою різниця, якщо обидва всерівно москвини? Бідолашний Василь Осиповиич мабуть в труні б повернувся від таких на нього наклепів.

Таке мирне злиття обох народів московські історики називають "татарським ігом" (ярмом) і пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбі окремих ханів за владу. Зазвичай москвини завжди були на боці того, хто мав більше шансів на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, ніяких змін у Московщині не сталося. Всі—і татари, і москвини—лишилися на своїх місцях, на старих посадах. Лише замість хана найвищим володарем став цар

Брехня. Штепа свідомо поминає, що вже після звільнення Москви з-під влади Золотої Орди у 1480 р. та її остаточної загибелі 1502 р. Росії довелося вести довголітню та жорстоку війну за своє існування з іншими татарськими царствами – Казанським (до 1552 р.) та Кримським (до 1775 р.). Останній раз кримські війська облягали Москву у 1591 р., а останній напад кримців на російську частину України відбувся у 1762 р. В російській літературі та фолькльорі тема збройної боротьби з татарами займає першочергове місце, причому татари наділяються найобразливішими епітетами – ’’прокляті’’, ’’погані’’ тощо. Таке ось ’’мирне злиття’’.

Силу татарського впливу у щоденному житті видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року

Невігластво. Мається на увазі звернення царя Івана ІV до Стоглавого собору 1551 (а не як у Штепи 1651 р)., в якому він звертає увагу на окремі факти неповаги до церкви і серед іншого каже, що деякі в ’’бесстрашии своем’’ наважуються стояти в церкві у шапках – див. митрополит Макарий. История Русской церкви. Том 3. Отдел 2. Глава VІІІ http://www.magister.msk.ru/library/history/makary/mak3208.htm Як видно, мова йде про конкретні випадки порушень правил поведінки у храмі, а не якийсь загальноприйнятий звичай.

Після 1917 р. здавалося, що імперія втратила свою найсильнішу європейську підпору - Україну. Московщина повернеться до своїх природніх меж XV сторіччя. Перелякані такою можливістю москвини заходилися закладати ідеологічно-правні підвалини свого панування в Сибіру, щоб утримати бодай його. Група московських утікачів-професорів (очолив її малорос проф. Петро Савицький) заходилася розробляти доктрину т. зв. євразійства. Євразійці, визнаючи азійське походження московського народу, пропонували обіперти московську фізичну і духовну силу на Азію, на все азійське, їхній клич: "Москвини, обличчям до Азії!" означав ще: спиною до Європи. Вони обґрунтували тези, що Московщина є цілковито природньою історичною спадкоємницею політичного й ідейного капіталу Чингіс-хана. Тим часом новому московському володареві В.Леніну пощастило повернути до імперії її європейську підвалину - Україну. Гострота імперської кризи минула, євразійська доктрина позірно ніби завмерла

Перекручування фактів. Перша збірка євразійців –’’Исход к востоку’’ вийшла у Софії у 1921 р., коли під владою більшовиків вже остаточно перебували як Україна, так і Сибір.

нова московська провідна верства кинулася поквапно розбудовувати господарство Сибіру, себто здійснювати доктрину євразійців

Перекручування фактів. За дурною логікою Штепи проф. П.Савіцький – українець за походженням, співробітник управління закордонних справ в уряді ген. П.Врангеля своїми працями намагався дати ідеолоігічне обгрунтування влади більшовиків в Сибіру. Шкода, що про такий його кріптокомунізм не знали самі більшовики, які у 1945 р. захопили його у Празі та сказали на 10 років ув’язнення в концтаборі Абезь поблизу від Воркути. Господарське освоєння Сибіру було на порядку денному любої російської влади починаючи з часів Єрмака – так само як освоєння північних територій відповідало національним інтересам Канади.

У державних архівах СРСР є безліч офіційних ухвал усіляких з'їздів, нарад урядів від найвищого—ЦК КПРС до найнижчих районних—нищити націоналістів і націоналізм немосковських народів

Перекручування фактів. Штепа умовчує про резолюції усіляких з’їздів комуністичної партії, які приписували нещадно боротися з великоруським шовінізмом. Цитуємо т. Сталіна’’Поскольку пережитки национализма являются своеобразной формой обороны против великорусского шовинизма, решительная борьба с великорусским шовинизмом представляет вернейшее средство для преодоления националистических пережитков’’ – див. И.Сталин. Национальные моменты в партийном и государственном строительстве. Тезисы к ХІІ съезду РКП(б) http://www.magister.msk.ru/library/stalin/5-11.htm

Аж до XVIII ст. Московщина жила чужим літературним добром: Києва, Львова, Вільна. Власних же московських письменників майже не було – дається посилання на С.Архангельський. Из лекций по истории русской литературы

Фальсифікація. Справжня цитата звучить наступним чином: ’’Собственные литературные силы на первых порах крайне незначительны,— вернее сказать, их совсем нет: и в области литературы до самаго конца XV века Москва живет чужим добром» - див. проф. А. Архангельскій. Изъ лекцій по исторіи русской литературы. Казань, 1913, с. 493—494., цитується за І.Огієнко. Нариси з історії української культури. Таким чином, Штепа вкрав з історії російської культури 300 років – яка йому різниця, чи це це п’ятнадцяте, чи вісімнадцяте сторіччя? Крім того, О.Архангельський говорив лише про Москву, а не про Росію в цілому, не заперечуючи існування богатої власної літератури того часу в таких великоросійських містах як Новгород та Псков. Штепа не читав не лише творів Архангельського, але й навіть виявився нездатним правильно виписати цитату з такого самого крутія та фальсифікатора Огієнка.

Граматика М.Смотрицького дуже вплинула на московську мову XVII ст. Спроба М.Ломоносова її змінити не вдалася, -дається посилання на С.Архангельський. Из лекций по истории русской литературы

Фальсифікація. Справжня цитата звучить наступним чином: ’’Влияние Грамматики Смотрицкаго действительно весьма ощутительно сказывается с половины XVII в. на орфографии не только всей печатной, но и рукописной литературы московской. Смотрицкому между прочим в значительной степени принадлежала наша грамматическая терминологія, удержавшаяся отчасти даже несмотря на попытки Ломоносова изменить ее» - Ibid, с. 139-140. Отже Архангельський говорить не про граматику, а лише про граматичну темінологію. При нагоді дозволимо собі навести приклади впроваджених М.Смотрицьким до російської граматики термінів: ’’гласная , согласная, удареніе, слогъ, запитая, двоеточіе, точка, имя, мъстоименіе, глаголъ, причастіе, наръчіе, предлогъ, союзъ, междометіе, скланяемая часть, нескланяемая, имя собственное, нарицателное, существителное, собирателное, прилагателное, числителное, вопросителное, притяжателное, усеченное; степени уравненія: положителный, превосходителный; роды: мужескій, женскій, средній, общій; виды: первообразный, производный; число: единственное, двойственное, множественное; падежи: именителный, родителный, дателный, винителный, звателный, творителный; склоненіе, спряженіе; глаголъ: личный, безличный; залогъ: дъйствителный, страдателный, средній, отложителный, общій; лицо: первое, второе, третіе; наклоненіе: изъявителное, повелителное, сослагателное, неопределенное; время: настоящее, прошедшее, будущее; спряженіе: первое, второе; дъепричастіе, приложеніе» - див. І.Огієнко. Нариси історії української культури. http://books.ms.km.ua/OHIENKO/NARYSY_CULTURE/02_vplyv.html Порівняємо її з сучасною українською граматично термінологією - голосна, приголосна, наголос, склад, кома, двокрапка, крапка, займенник, дієслово тощо. Виникає цілком логічне питання – граматику якої мови склав Смотрицький?

Латинська мова була власним витвором європейців, була споріднена з їхніми народними мовами. Тому латина могла запліднити їх і тим започаткувати розвиток національних літератур європейських народів.

Невігластво. Штепі невідомо, що латина немала нічого спільного ані з польською, ані з чеською, ані з німецькою мовами. Більше того, якщо слідувати ідеям Штепи, то яким чином можна пояснити появу угорської літератури – адже угорці були чистокровними угро-фінами та ще й явними кочовиками?

Кожна мова позичає слова з інших, але розвинені мови запозичують лише нові наукові та вузько технічні слова. А бідна московська мусила позичати звичайні, щоденні, що їх кожний більш-менш культурний народ має свої власті. Московська взяла в німецької, наприклад:

Брехня. Замінимо згадані німецькі слова їх російськими відповідниками - брандмейстер (пожарник), брюки (штаны, порты), бунт (восстание), бурт (куча), вал (окоп), ванна (купальня), вахта (стража), горн (рожок), гастроль (выступление), глетчер (ледник), камердинер (застар – постельничий), краги (голенище), кант (окаймление), лакей (слуга), маклер (посредник), орден (награда), пакгауз (склад), парта (лавка), пилигрим (паломник), траур (застар. – жалоба), фальшивьій (поддельный), флюс (опухоль), флаг (знамя), флагшток (мачта), форпост (передовое укрепление), футляр (коробка), шанцы (окопы), шахта (рудник), швейцар (дворник), шельма (мошенник), шина (обруч), шкатулка (коробочка), штемпель (клеймо), штука (единица), штурм (наступление), штурман (рулевой), шулер (мошенник) тощо. Отже не мають російського еквівалента наступні слова - бархат, брухт, вакса, гауптвахта, глазурь, кран, лозунг, мундштук, офицер, обер-, унтер-офицер, патронтаж, ранец, фон, фрахт, штиблеты, – як бачимо, суцільні терміни, а не слова загального вжитку. Слово ’’пушка’’ запозичено російською мовою з чеської.

Проте ця мода залишила в московській мові десятки тисяч французьких слів, і знову-таки звичайного, щоденного вжитк

Брехня. Тим самим методом пошукаємо російськи синоніми до згаданих Штепою слів французького походження. Отже - азарт (восторг), аккомпанемент (сопровождение), амплуа (роль), ангажемент (приглашение), анонс (обьявление), антракт (перерыв), аплодисменты (рукоплескания), апломб (самоуверенность), армия (войско, воинство), артиллерист (пушкарь), ассортимент (набор), атака (нападение), афиша (объявление), балюстрада (поручни), баланс (равновесие), бандаж (перевязка), барьер (преграда), бассейн (водоем), бивуак (стоянка), блондин (русый, светловолосый), бокал (кубок), бонна (нянька), ботфорты (сапоги), брюнет (темнооволосый), бульйон (отвар), бутылка (застар. – стекло, сулея), бюджет (застар. – роспись), визит (посещение), галиматья (бессмыслица), гарантия (обещание), гардина (занавеска), гувернантка (воспитательница), декаданс (упадок), департамент (отдел), деталь, диссонанс (разлад), эксплуататор (угнетатель), зкспорт (вивоз), зтажерка (полочка), зтикетка (наклейка), жетон (значок), интерес (любопытство) интимный (близьий), кавалерия (конница), канделябр (подсвесчник), каприз (привередливость), карьер (каменоломня), квартира (жилище), квитанция (справка), колонист (поселенец), команда (приказ), коммерсант (торговец), компания (общество), комплот (заговор), компрометация (бесчестие), коммуникат (сообщение), констатировать (утверждать), конфеты (сладости), костюм (одежда), кошмар (ужас, страх), кулинар (повар), курьер (посланец), магазин (лавка, склад), манеры (поведение), манкировать (уклоняться), манто (накидка), марш (поход), маршрут (расписание), медаль (награда), мемуари (воспоминания), модистка (швея), мотив (причина), оранжерея (теплица), ордер (приказ), портмоне (кошелек), ) пейзаж (вид), персона (личность), престиж (уважение), приз (награда), район (уезд, округ), рапорт (отчет), резонанс (эхо), результат (последствие), режим (строй), реноме (слава), репрезентабельный (представительный), репрессия (преследования), ресурси (запасы), секрет (тайна), серьезный (значительный), сигнал (знак), спектакль (представление), стаж (опыт), табуретка (стульчик), трактир (корчма), фаворитка (любимица), флірт (ухаживание), флаг (знамя), фонд (запас), формат (размер), шалопай (повеса), шеф (начальник), шофер (водитель) тощо. Не мають аналогів слова артист, бордюр, брошюра, бюст, вуаль, гарнизон, девиз, элегантный, компот, кулисы, пансион, пьедестал, поза, ресторан, тираж, фамильярность, фетр й флакон. Принагідно сам Штепа зарахував до давніх українських слів такі явні полонізми як zaproszenie, przerwa, ogloszenie, zaloga, mieszkanie, znieslawienie, cukierki, uchylac sie, ubrania, lad, tajemnica, panibratstwo, wyzysk, тюркське ’’чубук’’ тощо.

За 500 років москвини написали лише ДВІ книжки… Це митрополита Якова "Житие царя Ивана Федоровича" та Кубасова "Хронограф"

Брехня та невігластво. В історії Росії ніколи не було царя Івана Федоровича, отже й житія його теж не було. ’’Повесть о честнем житии царя Федора Иоанновича’’ належить не ’’митрополиту Якову’’, а патріарху Іову (див. Иов (в миру Иоанн) http://kolibry.astroguru.com/01090483.htm С.Кубасов був одним з багатьох авторів московських хронографів – див. Кубасов Семен Иевлевич. http://kolibry.astroguru.com/01110930.htm Історія російської літератури московського періоду –див. Русская литература до 17 века http://kolibry.astroguru.com/01274009.htm

Бєлінський писав: "Світової, історичної ваги московська література ніколи не мала і мати не може. …Всілякі балачки про рівновартність московської літератури з європейською треба вважати за порожнє базікання або за маячню чванливості

Фальсифікація. Насправді В.Белінський у написаній ним 1843 р. статті ’’Общее значение слова литература" писав наступне: ’’Всемирно-исторического значения русская литература никогда не имела и теперь иметь не может... И потому нам должно пока отказаться от всяких притязаний сравнивать и равнять русскую литературу с французскою, немецкою или английскою... Наша литература исполнена большого интереса, но только для нас, русских", - цитуємо за В.Кожинов. История Руси и русского Слова. http://www.duel.ru/publish/kozhinov/kozhin1.html Таким чином, Белінський не заперечує принципово можливість російської літератури стати на рівні з європейськими в майбутньому, але говорить, що на той час – 1843 р. література російська ще не досягла європейського рівня. Як завжди Штепа свідомо спотворив висловлювання російського критика. Про зміну поглядів Белінського на сучасну йому російську літературу див. також - Белинский Виссарион Григорьевич. http://kolibry.astroguru.com/01021321.htm

У своєму змісті московська література перевищила всі літератури своєю огидною безсоромністю та нахабством –дається посилання на В.Розанов. Апокалипсис нашего времени Перекручування. Фраза В.Розанова звучить наступним чином: ’’По содержанию литература русская есть такая мерзость, — такая мерзость бесстыдства и наглости, — как ни единая литература. В большом Царстве, с большою силою, при народе трудолюбивом, смышленом, покорном, что она сделала? Она не выучила и не внушила выучить — чтобы этот народ хотя научили гвоздь выковывать, серп исполнить, косу для косьбы сделать (“вывозим косы из Австрии”,— география). Народ рос совершенно первобытно с Петра Великого, а литература занималась только, “как они любили” и “о чем разговаривали”. И все “разговаривали” и только “разговаривали”, и только “любили” и еще “любили” – див. В.Розанов. Апокалипсис нашего времен. http://vehi.narod.ru/rozanov/apokal.html .Отже Розанов з притаманною йому різкістю картає російську літературу на невиконання нею свого соціального обов’язку, але не заперечує, як Штепа, творчі здатності російського народу.

На жаль, ми, європейці, досі не маємо великої аналітичної праці про московську літературу, крім деяких розвідок Д.Донцова

Брехня. Причому безсоромна – справжні європейці мають тисячі творів про російську літературу. Про це свідчить сам дурний Штепа, коли пише наступне: ’’Московська шоста колона у світі подбала, щоб європейці та американці читали московську літературу, але не шовіністичну. В США навчають московської мови, літератури, історії в двохстах вузах. І це не коштує ні цента Московщині. Про кошти подбала московська шоста колона. Українці в США своєї шостої колони не мають, і в жодній американській школі українознавство не викладається, хіба що самі українці заплатять’’. Невже європейці чи американці дійсно мають такий рівень творчої яловості, що не спромоглися написати бодай одну аналітичну працю на тему, яка викладається в двохстах вузах?

Москва …з питомим їй нахабством, не моргнувши оком, проголосила, що Київська Русь і все, що з нею зв'язане: її історія, її культура, її література є "общим достоянием"

Брехня. Штепа свідомо умовчує, що староруську літературу ми знаємо майже виключно із списків, що збереглися в московських монастирях –див. І.Лисяк-Рудницький. Формування українського народу і нації. Історичні есе, Т.1, К.. 1994, с. 27, а династія київських Рюриковичів була продовжена у Москві

Всі чужинці, які бували в Московщині, однозгідно свідчать про неймовірно жахливий фізичний і моральний бруд не лише московського мужика, але й аристократа

Невігластво. Цитуємо Костомарова про особливості російської гігієни XVI-XVII століть: ’’Русские вообще ходили в баню очень часто; она была первою потребностью в домашней жизни, как для чистоплотности, так и для какого-то наслаждения. Почти в каждом зажиточном доме была своя мыльня, как уже сказано об этом; сверх того для простонародья и для приезжих всегда по городам существовали общественные, или царские, мыльни, где за вход платили деньги, составлявшие во всем государстве ветвь царских доходов. По известию Котощихина, каждогодне собиралось таким образом до двух тысяч рублей со всех мылен, находившихся в ведомстве Конюшенного дворца. Мыльни вообще топились каждую неделю один, а иногда и два раза. В летние жары запрещалось их топить в предупреждение пожаров, с некоторыми исключениями для больных и родильниц, по воле воевод. Тогда-то особенно наполнялись царские мыльни; впрочем, запрещение топить свои собственные касалось более посадских и крестьян; люди высшего значения всегда пользовались исключением. Баня для русского была такою необходимостью, что по поводу запрещения топить их жители грозили правительству разбрестись врозь из своих домов’’, - див. Н.Костомаров "Очерки домашней жизни й нравов великорусского народа в XVI-XVII веках". http://tuad.nsk.ru/~history/Author/Russ/K/KostomarovNI/nravy/chart3.html#xi Нагадаємо, шо в цей час на стіл французького короля ставилося спеціальне блюдце, щоб він міг чавити на ньому власних вошей, а одним з важливих елементів одягу європейського кавалера була блохоловка, яка носилася під одягом.

Зненавидівши невдячне рільництво, москвин звернувся до ловецтва та рибальства. Цьому сприяли місцеві обставини, бо в московському пралісі жило багато звірини, та ще й високоцінної хутряної. Хутра завжди і всюди коштували дорого, їх можна продати чи виміняти на все потрібне, отже й на рільничі вироби. Одним пострілом мисливець заробляв більше, ніж цілорічне тяжкою працею на московській бідній землі. Отже навіть і неледар, немосквин волів мисливство, а не рільництво. Московський праліс увесь був помережений болотяними річками та озерами, отже ідеальним краєм для рибальства. А рибалити—незрівнянно легший спосіб наїстися, ніж корчувати пні на "паль". Так самі природні обставини навчили і призвичаїли москвина шукати легкого хліба. Москвин звик ненавидіти не лише рільничу, а й усяку працю.

Відсутність логіки. Виникає цілком зрозуміле питання – навіщо тоді росіяни почали займатися землеробством у своїх болотах, якщо і без того могли прохарчуватися полюванням та рибальством? Адже не культивували землеробства ані евенки, ані якути, ані інші мисливські народи Сибіру. Дійсно – ’’умом Россию не понять’’…

Я радше все життя проживу в шатрі, ніж поклонюся німецькому богові. Я живу в Німеччині недовго, проте, все, що я встиг тут побачити, обурює мою татарську кров. Робити, як віл, ощадити гріш, як жид? Ні! Я волію "дебоширить по-русски’’, - дається посилання на Достоєвського

Невігластво. Слова Достоєвського відзеркалюють спосіб мислення російських марнотравців, які весело проводили час в німецькому Баден-Бадені, де і сам письменник неодноразово програвав всі гроші в карти чи рулєтку.

Аж до XVIII ст. не було в Московщині приватних власників на землю. Вся земля (разом з людьми на ній) належала цареві, він "жалував" (давав право користуватися) її своїм боярам, дворянам за їхню службу

Невігластво. Штепа не знає різниці між російськими термінами ’’вотчина’’ та ’’поместье’’. Законодавчі акти щодо приватної власності на землю в Московській державі XVII століття – див. Соборное уложение 1649 года. Глава XVII. О вотчинах. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/mgu/Etext/1649.htm

Всі європейці свою народність висловлюють в іменниковій формі (ХТО): українець, поляк, чех, серб, хорват, словак тощо. Москвини ж уживають прикметникову форму "русский", тобто ЧИЙ. Москвин психічно не міг сприйняти іменникової форми "русин".

Невігластво. В такому випадку сам Штепа більшість свого життя мешкав серед москалів, оскільки слова Canadian водночас значить ’’канадець’’ та ’’канадійський’’.

Нема потреби наводити цитати з їхніх писань, виданих в СРСР великими накладами.

Брехня. В СРСР до початку перебудови були заборонені видання І.Хомякова, К.Лєонтьєва, В.Соловйова, П.Кропоткіна, Н. Данилевського та багатьох інших філософів, які не вписувалися в норми історичного матеріалізму та марскистсько-ленінської теорії

Москвини вбили (з дозволу царя) в 1910 р. Столипіна, не давши йому часу розпочати реформу. І прикметна подробиця: вбив соціаліст Богров, що був на таємній службі у політичній жандармерії

Перекручування фактів. Згідно з дурною логікою Штепи єврей Богров виконував волю москвинів, натомість росіянин Столипін боровся проти всього російського народу. Штепа умовчує, що реформи Столипіна після його смерті не були відмінені, а продовжувалися наступними урядами до самої війни 1914 р.

москвини радо привітали 1917 р. усуспільнення (колективізацію)

Брехня. Колективізація в СРСР розпочалася у 1929 р. Щодо радісного привітання, то лише у 1918 – першій половині 1919 р. в 20 губерніях Центральної Росії відбулося 340 повстань проти радянської влади – див. М.Лацис. Чрезвычайная комиссия по борьбе с контрреволюцией, М.1921. с. 10, цит. за В.Кабанов. Аграраная революция в России, Вопросы истории, № 11, 1989 г.

Український селянин зустрів московську колгоспну ідею з такою ненавистю, що Україна стихійно схопилася за зброю і горіла кілька років у заграві селянських повстань. Перелякана Московщина змушена була визнати, що: "Силою українців не візьмемо", і В.Ленін наказав: "Не накидайте силою колгоспів і взагалі комунізму українцям доти, доки ми не зміцнимо свою владу в Україні". Так вимушено повернули частково приватну власність і особистий почин у формі НЕПу (Нова Економічна Політика). Отже знову—як і перед 1917 роком—українська приватновласницька правосвідомість перемогла московське безвласництво

Брехня. Штепа свідомо умовчує, що причинами впровадження більшовиками НЕПу став масовий протест проти політики ’’військового комунізму’’ не лише України, але й інших регіонів, передусім Кронштадтське повстання у лютому-березні 1921 р. та величезні селянські повстання у Західному Сибіру та на Тамбовщині (т.зв. ’’антоновщина’’). Про це Штепа воліє не писати, бо згадки про жорстоко придушені комуністами повстання російських селян не вписуються в його викривлений образ дійсності

Тоді Олександр 1 (1777-1825) наказав запровадити т.зв. "посьолки". В них землі, худоба, будинки, реманент, знаряддя і навіть люди належали державі. Селяни працювали за приписами, складеними в Петербурзі, і під наглядом старшин та підстарший. Все робилося там лише за командою, як у війську. Лад був напіввійськовий з суворою дисципліною і жорстокими карами. В Україні з тих "посьолків" тікали, їх ловили і прилюдно вішали на пострах іншим. Олександр загрожував: "Ті посьолки будуть, хоч би довелося встелити мерцями шлях від Петербурга до Чудова"

Перекручування фактів. Т.зв. ’’військові поселення’’ були запроваджені не лише на території сучасної України, але й сучасної Росії. Найбільше народне повстання проти них відбулося у великоросійській Новгородській губернії у 1831 р. – власне у тому самому Чудові. Військові поселення були остаточно скасовані у 1857 р.

Тоді на кожне варварство Європа відгукувалася, і борців за християнські ідеали підтримувала не лише морально, а й матеріально: грішми, дипломатичне і навіть збройне. Так Європа допомогла знищити рабство в Америці, Греції—визволити з турецької неволі тощо.

Замовчування фактів. Росія у 1828 р. відправила свій флот на підтримку повсталих греків і разом з флотами Франції та Англії затопила турецьку ескадру під Наварином. У 1862 р. російський флот увійшов до гавані Сан-Франциско щоб продемонструвати тим самим свою підтримку владам американської Півночі, яким в цей час загрожувала війною цивілізована Англія, яку страшенно обурювало припинення внаслідок військової блокади постачання бавовни з рабовласницького Півдня. Про це Штепа або не знає, або умовчує

Назву своєї столиці (Москва) вкрала у фіннів

Невігластво. Фінське слово ’’Москва’’ означало передусім річку, на якій було побудоване місто. Чи мешканці американського штату Міссісіпі (на одній з індіанських мов – ’’батько вод’’ ) теж мають виправдовуватися перед тубільцями за привласнення чужї власності?

Так злодійство, брехня, ошуканство, волоцюзтво, безвласництво, безбожництво, загарбництво стали національними рисами москвина - дається посилання на М.Костомаров "Очерки домашней жизни й нравов великорусского народа в XVI-XVII веках".

Фальсифікація. В згаданій праці М.Костомарова цих слів немає – див. Н.Костомаров "Очерки домашней жизни й нравов великорусского народа в XVI-XVII веках" http://tuad.nsk.ru/~history/Author/Russ/K/KostomarovNI/nravy/index.html

Уряд СРСР створив окремі бригади з в'язнів, які ночами—під наглядом НКВД—розкопували старі могили, шукаючи золотих хрестиків, перснів, зубів у мерців. До такого джерела золота не доглупався ще жодний злодій у світі, не те що уряд.

Невігластво. Пограбування мертвих на протязі всієї історії людства було одним з важливих джерел збагачування. Більшість поховань, чи то єгипетські піраміди чи скіфські кургани, була пограбована задовго до того, які їх відшукали археологи. Багато коронованих володарів світу із задоволенням обирало своїх померлих, інколи навіть з неприємними для себе наслідками, наприклад візантійський імператор Лев IV помер від отруєння трупним ядом після того як одягнув витягнуту з труни корону одного з своїх попередників Іраклія. Також під час повстання Хмельницького козаки активно плюндрували склепи магнатів в пошуках золота. Що ж стосується золотих зубів, то серед найближчих сусідів та жертводавців пана Штепи у добрій країні Канада цілком ймовірно були різного роду особники, що в недалекому минулому спритно витягали ці зуби з щелеп нещасних, яких гітлерівці гнали до газових камер.

Набоженство, що не споріднене духовності народу, вія або цілковито не сприймає, як наприклад, не сприйняли християнство семіти—араби та євреї

Невігластво. Ісус Христос та його апостоли говорили власне семітською (арамейською) мовою. Саме семітське сирійське князівство Озроена у ІІІ ст. н.е. стало першою християнсьскою державою світу. Штепа у своїй вбогості не знає ані про антиохійську богословську школу, ані про Несторія, ані про св. Іоанна Дамаскина, ані про те, що семітські християни – араби та ассірійці - існують й досі в сучасних Лівані, Сирії та Іраку.

"В лесу родился—пню молился",—записав етнограф В.Даль.

Невігластво. Ця приказка власне й мала на меті посміятися над невігласом, який не знав, як поводитися в церкві. Аналогічну знаходимо в Україні:

Славні хлопці-запорожці
Вік звікували - попа не видали.
Як забачили та й у полі цапа,
Отаман каже: ’’Оце, братці, піп!’’
Осавул каже: ’’Що я й причашався!’’
Славні хлопці-запорожці
Вік звікували – церкви не видали;
Як збачили та й у полі скирту,
Отаман каже: ’’Оце, братці, церква!’’
Осавул каже: ’’Я в їй сповідався’’

Поганство і християнство в Московщині зміщалися. Поганські боги, одержавши християнське ім'я "бесы", знайшли місце в московському християнському культі. Християнство і поганство не стали в Московщині двома протиставними релігіями. Навпаки частинами одного московського набоженства. Доповнюючи одна іншу, кожна частина діяла у своїй царині: християнська в небесній, а поганська в земній.

Невігластво. ’’Двовірність’’ є цілком нормальним явищем, притаманним більшості народів Європи (див., наприклад, - Дж.Фрезер. Золота гілка). Поганьскі боги після прийняття християнства не зникали, а лише міняли місце перебування. Дуже характерним прикладом такого перевтілення колишніх богів в чортів є, зокрема, український Вій, який з ймовірного бога повітря (ср. санскрітське ’’вайу’’) перетворився у підземну істоту, а наприклад християнський святий Георгій (на Західній Україні - Юр) частково перебрав на себе функції давнього бога-вовкулаки. Всі ельфи, гноми, гобліни, фєї та інші сотворіння європейської міфології є лише залишками давніх поганських культів. Вбогий Штепа навіть не знає, шо навіть назви днів тиждня в англійській мові походять від імен колишніх германських богів – Тора, Водана, Фреїі тощо

Ще в XX ст. були в Московщині села, де молотися поганським богам перед християнським образом із засвіченими лампадами. – дається посилання на Ключевського

Перекручування фактів. Ключевський писав про вплив християнської обрядності на язичництво у мордвинів: ’’Мордовские праздники, большие моляны, приурочивались к русским народным или церковным празднествам, семику, троицыну дню, рождеству, новому году. В молитвы, обращенные к мордовским богам, верховному творцу Чампасу, к матери богов Анге-Патяй и её детям, по мере усвоения русского языка вставлялись русские слова: рядом с «вынимань мочь» (помилуй нас) слышалось «давай нам добра здоровья». Вслед за словами заимствовали и религиозные представления: Чампаса величали «верхним богом», Анге-Патяй «матушкой богородицей», её сына Нишкипаса (пас-бог) Ильей Великим; в день нового года, обращаясь к богу свиней, молились: «Таунсяй Бельки Васяй (Василий Великий), давай поросят чёрных и белых, каких сам любишь». Языческая молитва, обращенная к стихии, облекалась в русско-христианскую форму: Вода матушка! подай всем крещеным людям добрый здоровья. Вместе с тем языческие символы заменялись христианскими: вместо берёзового веника, увешанного платками и полотенцами, ставили в переднем углу икону с зажжённой перед ней восковой свечой и на коленях произносили молитвы своим Чампасам и Анге-Патяям по-русски, забыв старинные мордовские их тексты.

Москвини і тепер вірять, що чаклунами опікуються чорти. На весілля завжди запрошують "колдуна" (чаклуна) і частують його найбільше, щоб його опікун—"леший" (чорт) обороняв молодих.

Невігластво. Чаклунство було і є у всіх народів світу, у тому числі й українців – достатньо згадати тих відьом, що їх постійно тримав при своєму боці Хмельницький, або про їх відому колегу з Конотопу. Яцко Острянин навіть свого часу зібрав у замку Говтва цілий загін чаклунів та характерників, за допомогою яких сподівався зачарувати польське військо. Вигадки про обов’язкове запрошення чаклуна на російське весілля у Штепи ймовірно навіяні картиною ’’Приход колдуна на сельскую свадьбу’’

Згаданий проф.В.Даль записав такі релігійні погляди москвинів: молючись, треба черес (пояс) спускати нижче пупа, а ноги не розчепірювати, бо чорт проскочить. Чай, кава, картопля, тютюн—викляті Вселенським собором (горілка—ні). Дар Божий гріх колоти (себто брати виделкою). Гріх їздити возом, що має дишло (а не голоблі), бо антихрист має дишлову колісницю. Державне тавро на вагових гирях—це печатка антихриста. Щеплення віспи—запродаж дияволові. Статистика робиться, щоб і на тому світі платити податки і т.п.

Невігластво. Це не ’’релігійні погляди’’, а нормальні забобони, які є у кожного народа, у тому числі й українців. Натомість заборона вживати каву, картоплю, тютюн, страх перед щепленням чи печатками були притаманні цілком конкретній групі росіян – старообрядцям, які вважали реформи Петра І ознакою наближення царства антихриста. Подібні застереження існували (і існують) й у європейських хіліастичних сект, наприклад ’’Свідків Ієгови’’

На церковній дзвіниці москвини ставили поганського боввана. Попові та місцевому поліцаєві давали хабара, щоб вони не перешкоджали приносити жертви поганським богам та молитися в поганських капищах, захованих у лісі, - даться посилання на В.Даль. Полное собрание сочинений.

Фальсифікація. Насправді ця сцена була описана В.Розановим та стосувалася не росіян, а удмуртів (в тодішній термінології –вотяки). Цитуємо: ’’Племянник (приехал из “Шихран”, Казанской губ.) рассказывал за чаем: “В день празднования вотяцкого бога (кажется, Кереметь), коего кукла стоит на колокольне в сельской церкви, все служители низшие, дьячок, пономарь, сторож церковный, запираются под замок в особую клеть, и сидят там весь день... И сколько им денег туда (в клеть) вотяки накидают!!! Пока они там заперты, вотяки празднуют перед своим богом...” Это — день “отданья язычеству”, как у нас есть “отданье Пасхе”. Вотяки награждают низших церковнослужителей, а отчасти и со страхом им платят, за то, что они уступают один день в году их “старинке”... В “клети” православные сидят как бы “в плену”, в узилище, в тюрьме, даже (по-ихнему) “в аду”, пока их старый “бог” (а по-нашему “чёрт”) выходит из христианского “узилища”, чтобы попраздновать со своим народцем, с былыми своими “поклонниками”. Замечательный обычай, сохранившийся до нашего 1911’’, - див. В.Розанов. Уединенное. http://www.vehi.liter.ru:8010/rozanov/uedin.html

При московських церквах існували т.зв, "братчиньі", щоб спільно святкувати церковні свята. На тих святкуваннях москвини напивалися так, що билися і навіть убивали

Невігластво. Братчіни створювалися власне для спільного виготовлення алкоголю – в умовах існувавшої в Росії державної монополії дозвіл на самостійне вироблення міцних напоїв давався громадам лише в окремі дні року, зазвичай пов’язані з певними церковними святами. Оскільки вироблений на таких братчинах алкоголь не можна було залишати на наступний день, то цілком зрозуміло, що учасники напивалися доп’яна. Такий звичай у 17 столітті став предметом гострої критики з боку російських прихильників благочестя, т.зв. ’’ревнителей’’.

Ніяких сект (навіть і незбоченських) ніколи не було в Україні. Були 2-3 протестантські секти, але їх творили і ними керували німці та москвини

Невігластво. Про виникнення та розповсюдження штунди в Україні - див. С.Н.Савинский. Возникновение баптизма в России. http://rusbaptist.boom.ru/savinski.html

На їхнє (московських попів) неуцтво вказує те, що вони й у XVIII столітті заперечували, що наша планета—куля й обертається

Невігластво. Як стало відомо, в архівах московської патріархії досі зберігається рапорт групи спеціально підготовлених таємних агентів, які з притаманною москвинам азійською хитрістю просунулися на провідні посади у керівництві Святої Інквізиції та прагнучи спинити поступ європейської науки зрадницьки засудили на спалення Джордано Бруно, а Галілео Галілея загрозами змусили визнати московське вчення про відвічну плоскість землі. Вічна ганьба московським дикунам!

Єпископ Федір багато людей запроторив до в'язниць і забрав їхні маєтки. Інші мусили працювати на нього як раби. Іншим він рубав голови, випалював очі, вирізував язики, на стіні розпинав, катував іншими способами, бажаючи загарбати їхні маєтки, бо на маєтки і гроші ненажерливий був, як пекло

Невігластво. Процитуємо наведений С.Соловйовим переклад на сучасну російську мову фрагменту літопису, де описана ця історія: "В 1172 году сотворил Бог и Св. Богородица новое чудо, в городе Владимире: изгнал Бог и Св. Богородица Владимирская злого, пронырливого и гордого льстеца, лживого владыку Федорца, из Владимира от Св. Богородицы церкви златоверхой, и от всей земли Ростовской. Нечестивец этот не захотел послушаться христолюбивого князя Андрея, приказывавшего ему идти ставиться к митрополиту, в Киев, не захотел, но, лучше сказать, Бог не захотел его и св. Богородица, потому что когда бог захочет наказать человека, то отнимает у него ум. Князь был к нему расположен, хотел ему добра, а он не только не захотел поставления от митрополита, но и церкви все во Владимире затворил и ключи церковные взял, и не было ни звона, ни пения по всему городу и в соборной церкви, в которой чудотворная матерь божия, - и ту церковь дерзнул затворить, и так разгневал Бога и Св. Богородицу, что в тот же день был изгнан. Много пострадали люди от него: одни лишились сел, оружия, коней, другие обращены были в рабство, заточены, разграблены, и не только простые люди, но и монахи, игумены, иереи; немилостивый был мучитель: одним головы рубил и бороды резал, другим глаза выжигал и языки вырезывал, иных распинал по стене и мучил немилостиво, желая исторгнуть от них имение: до имения был жаден как ад. Князь Андрей послал его к митрополиту в Киев, а митрополит Константин обвинил его всеми винами, велел отвести на Песий остров, где ему отрезали язык, как злодею еретику, руку правую отсекли и глаза выкололи, потому что хулу произнес на Св. Богородицу…Без покаяния пробыл он до последнего издыхания. Так почитают бесы почитающих их: они довели его до этого, вознесли мысль его до облаков, устроили в нем второго Сатаниила и свели его в ад…Видя Бог озлобление кротких людей своих Ростовской земли, погибающих от звероядного Федорца, посетил, спас людей своих рукою крепкою, мышцею высокою, рукою благочестивою царскою правдивого, благоверного князя Андрея. Это мы написали для того, чтоб вперед другие не наскакивали на святительский сан, но пусть удостоиваются его только те, кого Бог позовет". – див. С.Соловьев. Русская история http://www.bestlibrary.ru/texts/ist/solv3/4.shtml

Імена скатованих на смерть Іван IV наказав записувати до синодиків (поминальних книжечок) і розсилати по монастирях, щоб там їх поминали. У деяких синодиках кількість жертв доходила до 4 тисяч "упокоеньіх христиан мужесково, женсково й детсково чина, имена коих Ты Сам, Господи, веси"

Перекручування фактів. При всій свой страшній жорстокості цар Іван IV виявився ліпшим християнином, аніж інші короновані тирани свого часу, оскільки принаймні розумів, що скоєні ним злочини є гріхом, за який треба нести відповідальність перед Богом. Ніхто з сучасних Івану володарів не каявся за свої злочини – ані англійський Генріх VІІІ, за часів якого в Англії були страчені десятки тисяч зігнаних з земель селян та католиків, ані його донька Марія Кривава, що тисячами палила на вогнищах протестантів, ані французький Карл ІХ, що у 1572 р. влаштував своїм підданим сумнозвісну Варфоломеївську, ані датський Християн ІІ, який заслужив у сучасників назву ’’північного Нерона’’. У цих шляхетних європейців завжди був спокійний сон.

Іван IV власною рукою вбив ігумена Псковського монастиря Корнелія і наказав на його нагробку написати: "Предпослал его Земной Царь Царю Небесному

Замовчування фактів. Штепа свідомо умовчує цю деталь – Іван розкаявся у своєму гріху і власноручно ніс тіло вбитого ним у гніві ігумена – див. Преподобный Корнилий Псково-Печорский http://www.days.ru/Life/life479.htm

Всі європейські (отже й Українська) церкви ніколи не визнавали зверхності держави над собою

Брехня. Вже згаданий король Англії Генріх VIII урочисто оголосив себе главою англіканської церкви, а всі незадоволені цим рішенням були страчені. Правляча нині королева Єлизавета і досі є главою англіканської церкви. Взагіл у Західній Європі після Вестфальского миру 1648 р. був офіційно узаконений принцип ’’чия влада, того й віра’’ –тобто, якщо світліший курфюрст Баварський був католиком, то всі його піддані мали бути католиками.

І чернець Іосиф Волоколамський проголосив московську національну догму: "Понеже вдасть царская от Бога исходит — царь богоподобен єсть

Невігластво. Насправді це формулювання належить візантійському автору VII ст. диякону Агапіту (див. – Г.Вернадский. История России. Россия в Средние века)

Та в літопису XII ст. читаємо: "Патриарх Иоким начал учитца, а до того не знал он писания, разве азбуке. Ни церкови, ни чина церковного не знал, понеже бьіл человек служильій й жил в деревни й зайцев ловил, а в церкве в редкий Великдень бывал". Не знав читати-писати, до церкви ходив раз на рік і раптом став патріархом. Хіба і в XVII ст. був у Московщині комуністичний уряд?

Невігластво. Іоакім дійсно походив з роду московських дворян Савелових і спочатку перебував на військовій службі, але у 1655 р. прийняв постриг у Києво-Межигірському монастирі, у 1657 р. призначений патріархом Ніконом будівельничим Новгородського Іверського монастиря, далі переведений у Москву, де займав посади будівельничого у Андрійовському, келаря в Ново-Спаському, а з 1664 р. - архімандрита у Чудівському монастирях. У 1672 р. був хіротонісан в єпископи Новгородські з наданням сану митрополита, а 26 липня 1674 р. обраний патріархом Московським. Отже до свого обрання патріархом Іоакім вже 19 років вів життя ченця і не був новою людиною в церкві. Негативна характеристика Іоакіма була надана його противниками, передусім протопопом Аввакумом (Петровим), головним ідеологом старообрядництва і тому до неї слід ставитися з обережністю.

Цей самий патріарх Іоким писав цареві з приводу тодішнього "староверческого" розколу в московській церкві: "Аз, Государь, не знаю не старые веры не новне, но што велять начальніце, то і готов творить й слушать их во всем"

Невігластво. Ця фраза була сказана Іоакімом у 1664 р., коли він займав посаду архімандрита Чудовського монастиря, тому ’’начальнице’’в даному випадку це не світські, а церковні влади, а обов’язок послуху належить до головних обетів, які дає ченець при постриженні.

коли відроджувалася в 1920-х роках Українська Національна (Автокефальна) Церква, то ВСІ-без єдиного винятку-московські єпископи та священики в Україні самі охоче пішли на службу в ЧЕКА (таємна поліція), щоб нищити "изменников-сепаратистов"

Брехня. Це рідкий приклад того, як злодій кричить ’’тримай злодія!’’. Про роль автокефальної церкви у знищенні канонічного православ’я – див. К.Фотиев. Попытки украинской церковной автокефалии в ХХ веке http://www.mrezha.ru/ua/

чого не встиг зробити 1915 р. монархічний "патріарх" (обер-прокурор Св.Синоду) К.Побєдоносцев

Невігластво. К.Побєдоносцев помер у 1907 р.

Московський емігрант, запеклий монархіст, архиєпископ Вільямін у своїй промові, що її виголосив у Парижі 17 вересня 1945 р., казав: "Я вважаю радянську владу за наставлену самим Богом. Боже благословення зійде на тих, хто підтримує її’’

Невігластво. Штепа свідомо приховує, що єпископ Веніамін (Федченков) невдовзі повернувся до СРСР, отже всі його дифірамби радянському устрою мали на меті заздалегідь переконати комуністичні влади у своїй відданості.

Московський патріарх Сергій Староградський уклав 1929 р. угоду з урядом СРСР, якою підтвердив стару зверхність уряду над церквою і якою зобов'язався служити владі СРСР, бо вона-як він проголосив у своєму "посланий"—від Бога походить.

Невігластво. Почнемо з того, що фраза ’’всяка влада від Бога’’ належить Апостолу Павлу, а митрополит Сергій у своїй декларації 1927 (а не 1929 р.) закликав віруючих лише до громадянської лояльності радянській владі, прагнучи тим самим спинити репресії проти православної церкви, чого досягнути йому не вдалося

Соловецький монастир власне й побудували для ув'язнення великих політичних злочинців, а не для молитов

Брехня. Соловецький монастир був заснований на території Новгородської республіки у ХV столітті ще до її приєднання до Московської держави

Наприклад, предки теперішніх комсомольців-безбожників ще 1611 р. вдерлися до кафедрального собору в Ростові, порубали труну св. Лаврентія на друзки, з митрополита здерли і шматували ризи, а його одягнули у смердюче лахміття і знущалися. Пограбували все в церкві, а решту понищили

Невігластво. Штепа свідомо приховує факт, що ініціаторами пограбування Ростова 1609 (а не 1611 ) р. були козаки, у тому числі й вояки ’’Запорізького Лицарського Ордену’’ з армії Яна-Петра Сапєгі, до яких приєдналися мешканці Переяславля-Залєського - див. Соловьев С.М. История России с древнейших времен, Том 8. Глава 5. Продолжение царствования Василия Ивановича Шуйского. Про інших предків комосомльців-безбожників читач може довідатися зі статті П.Кулиш. Владимирия. http://www.ukrstor.com/ukrstor/kulis_vladimiriya.htm

Антихристу немає чого робити в Московшині (М.Булгаков)

Фальсифікація. Згадана фраза у М.Булгакова звучить наступним чином: ’’Добрая старушка,знающая меня с детства, наслушавшись моих разговоров о церквах, пришла вужас, принесла мне толстую книгу, содержащую в себе истолкование ветхозаветных пророчеств, с наказом непременно ее прочитать. - Прочти, - сказала она, - и ты увидишь, что антихрист придет в 1932 году. Царство его уже наступило. Книгу я прочел, и терпение мое лопнуло. Тряхнув кой-каким багажом, я доказал старушке, что, во-первых, антихрист в 1932 году не придет, а во-вторых, что книгу писал несомненный и грязно невежественный шарлатан, - див. М.Булгаков. Киев-город http://lib.ru/BULGAKOW/kiev.txt. Власне таким ’’несомненным и грязно невежественным шарлатаном’’ і є Штепа

Швед Иоган Батвідус захищав 1620 року свою докторську дисертацію в Упсальському університеті на тему: чи москвини є християнами. Він доводив, що москвини не є християни. Професори визнали тезу доведеною і докторат дали. Слушно

Брехня. Юхан Ботвідіус, єпископ лінчепінгський, в своїй дисертації 1620 р. довів, що росіяни є християнами - див. А.С.Мыльников. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы. Представления об этнической номинации и этничности XVI- XVIII веков, СПб, 1999, с. 208

Ваш отец диавол, и вы хотите исполнять похоти отца вашего; он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нём истины; когда говорит он ложь, говорит своё, ибо он лжец и отец лжи." (Евангеліє від Іоанна, гл.8)

Чем чудовищнее ложь, тем охотнее в нее верят (Йозеф Геббельс)

quem Deus vult perdere, prius dementat –кого Бог хочет наказать, лишает разума (латинське прислів’я)

Ще в XI ст. наш літописець писав: "Радимичі і Вятичі (предки москвинів-П.Ш.) живуть у лісах як звірі, їдять всіляку нечисть, ведуть сороміцькі розмови у присутності своїх батьків і сестер, а шлюбу не беруть"

Фальсифікація. Насправді літописець пише наступне: ’’ А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, і їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в'ятичі, і сіверяни один звичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я було в них перед батьками і перед невістками. – див. Літопис руський. http://members.tripod.com/~moonstation/litopys.html Намагання Штепи вилучити деревлян та сіверян з числа народів, звичаї яких Нестор засуджує, пояснюється просто –власне деревляни вважаються зараз найбільш вірогідними предками сучасних українців. Див. – В.П.Алексеев. В поисках предков, М., 1992, с. 299-300

За часів т.зв. "смуты" (1607-1611) повсталі московські стрільці виводили на ґанок Кремля зв'язаних бояр і питали юрбу: "Иль любо?". Юрба кричала: "Любо, любо!". Тоді бояр кидали на підставлені списи. Потім розтинали їм черева, витягали кишки, відрубували руки, ноги. Юрба (чоловіки, жінки, діти) радісно кричали: "Любо! Любо!"

Невігластво. Насправді згадані події мали місце 15-16 травня 1682 р., коли повсталими стрільцями були вбиті А.Матвєєв, М. та Ю.Долгорукі, Г.Ромодановський, А. та І.Наришкіни, Ф.Салтиков, І.Язиков, А.Дохтуров, Л.Іванов та деякі інші урядовці й офіцери. Слід зауважити, що бунтівничі війська в усіх країнах відрізнялися своїм звірством, достатньо згадати дії іспанських ланскнехтів чи польських конфедератів.

Якщо жертви вмирали скоро, то знущалися над мертвими. Наприклад, 1697 року викопали з могили тіло боярина Мілославського, притягнули свинями до помосту, де рубали голови зрадникам, а їхньою кров'ю поливали тіло Мілославського

Замовчування фактів. Штепі невідомо, що ідея власне такого знущання над тілом І.Мілославського була ймовірно позичена Петром з відомого йому за переказом історика Пуффендорфа епізоду з історії Франції, коли під час страти Жана де Арманьяка, герцога Немурського у 1477 р. король Людовік ХІ наказав поставити під ешафотом маленьких синів герцога, щоб на них крапала кров батька. Обох дітей христіанніший король потім велів закатувати наймерзеннішим способом, проте його злочини не викликають огиди, бо – Європа.

За подружню зраду жінок закопували у землю по шию, навіть вагітних

Невігластво. Таким чином страчували в Московській державі 16-17 століття жінок, які вбили своїх чоловіків, а не зрадили їх – неуцтво Штепи знову зіграло з ним поганий жарт

Німецький лікар Ф.Отон не міг 1685 р. вилікувати московського князя І.Каракучу, за те зарізали його, як вівцю

Невігластво. Лікар Антон був страчений у Москві 1483 р. (а не 1685) за те, що ’’уморил смертным зельем за посмех” татарського князя Каракучу. Взагалі покарання лікарів не було виключно московським прецендентом, наприклад, після смерті польського короля Яна ІІІ Собєського у 1696 р. році був страчений його лікар єврей Іона, – див. Д.Яворницький. Історя запорозьких козаків, Т.1, К.,1990, с. 366

Жінка великого князя Василія—Соломія була безплідна і покликала лікарку Стефаниду. Довідавшись про це, Василій постриг дружину в черниці, а Стефаниду наказав, утопити

Невігластво. Стефанида була звинувачена у чаклунстві, оскільки, за показами свідків, ворожила на одяг Василя, щоб привернути його кохання Соломонії (у Штепи помилково – Соломії). Існують поважні припущення (про них згадує навіть Карамзін), що видалення та постриження Соломонії було результатом підступних інтриг одного з найближчих радників великого князя І.Шигони-Поджогіна, а сама велика княгиня вже після постриження виявилася вагітною й народила в монастирі сина Георгія. Однак документального підтвердження цього факту немає.

Взагалі у XVII ст. москвини ще палили на вогнищі тих, хто лікував людей, уважаючи Їх за слуг диявола.

Невігластво. Невідомо, чи знали про такий дикунський звичай доктора Ліндсей, Коллінз та інші європейські спеціалісти, що працювали при Аптекарському приказі, чи московські бояри, які вважали великою честю для себе бути призначеним на посаду керівника цього відомства. Щодо спалення лікарів на вогнищі, то загально відомо, що боярин Яков Кальвінов, відомий розпусник та людожер, у 1553 році підступно заманив в окуповану москвинами Женеву славного європейського лікаря Мігеля Сервета та злодійськи його спалив – прокляття навіки московському кату від імені усієї цивілізованої Європи!

1677 року закатували боярина Артамона Матвеєва за те, що мав лікарську книжку

Брехня. А.Матвєєв загинув у травні 1682 р. під час згаданого повстання московських стрільців

За невдалу облогу Смоленська 1634 р. і за невигідну угоду з Польщею цар Михайло наказав спочатку катувати, а потім відрубати голови 15 боярам та воєводам

Невігластво. За капітуляцію під Смоленському у квітні 1634 р. були страчені троє російських воєвод - М.Шеїн, А. та В. Ізмайлови, ще двоє – С.Прозоровський та С.Бєлосельський були відправлені до Сибіру. Див. – Великий Государь, царь и великий князь Михаил Федорович. http://scmen.kmtn.ru/Mikhail%20Romanov_page3.htm. Страта командувача армією за добровільну капітуляцію не була для тих часів чимось надмірним, – наприклад власне за здачу росіянам Смоленська у 1514 р. литовським урядом був страчений тодішній смоленський воєвода князь Ю.Сологуб. Натомість делегати, які підписали вигідний для царя Поляновський мир 1634 р. та домоглися відмови короля Владислава від царського титулу були високо винагороджені.

У XX ст. московський уряд, щоб дати вихід народному потягу до таких розваг, дозволив йому таке. Всі мужчини двох сусідніх сіл разом з дідами і підлітками зустрічалися на умовленому місці і починався бій. Билися не кулаками, а киями, камінням і великими різницькими ножами. Було багато поранених, кілька смертельно. Жінки, діти спостерігали за боєм, криками підбадьорюючи своїх односельців. Переможені купували "сивуху", і обидва села пиячили. У містах бився один "кінець" (частина) з протилежним. Пора на цю розвагу тривала від Водохреща до Великого посту, майже кожної неділі по Богослужбі. Влада ніби не заохочувала це офіційно, але фактично дивилася крізь пальці, дбаючи, щоб накопичений "бойовий дух" не вибухнув проти неї

Невігластво. Кулачні бої існували на Русі віддавна та відбувалися згідно з чітко встановленими правилами, застосування будь-якої зброї було заборонено, ті, хто не міг битися далі, могли виходити з биятики і не переслідувалися. Штепа умовчує, що змагання молоді навкулачки, ті самі бої ’’кінців’’ були розповсюджені не лише у Московщині, але й в Україні – див. Ю.Липа. Призначення України, с. 166

Сучасна війна—це війна машин. Військову силу може розбудувати лише дуже розвинена власна промисловість, масна техніка. Розвивати ЇЇ в європейській частині СРСР небезпечно з огляду на близькість капіталістичних держав та ворожість України до Московщини. Вирішили індустріалізувати Сибір та північно-східну Московщину

Невігластво. Цікаво, а звідки тоді з’явилися на ворожій українській землі такі колосальні підприємства як ХТЗ імені Малишева у Харкові (танки), ’’Южмаш’’ в Дніпропетровську (балістичні ракети), ’’Арсенал’’ у Києві (військова оптика) та десятки, якщо не сотні інших? Оцінюється, що біля 25% підприємств України було так чи інакше пов’язане з радянським ВПК. Як же підозрілі москвини прогавили таку небезпеку?

Крім чорноробів на будовах потрібні інженери та майстри. З власної волі мало хто хоче їхати до Сибіру. І Московщина не хоче, щоб їхали, бо їм треба платити. Отож, місцеве НКВД, скажімо у Полтаві, одержує з Москви (а не з Києва) наказ вислати до Сибіру визначену кількість інженерів та майстрів, полтавське НКВД ув'язнює ту кількість, вигадуючи їм якийсь "злочин", і висотає на каторгу. Заощаджуються великі кошти. Якщо вільний інженер одержує в Сибіру 3250 руб. на місяць, то він, на тій самій посаді, але як каторжанин одержує лише 50 руб. на папері, а фактично на руки лише 5 руб.. Але ж і Україна потребує тих знавців. Отже на звільнені місця в Україні присилають «своїх» з Московщини. Знову таким робом Московщина 1) розбудовує Сибір; 2) заощаджує мільярди рублів; 3) московщить Україну

Невігластво. Цікаво, а невже арештовували лише українських спеціалістів, а російські мали якісь пільги? Чи арешти проводило лише полтавське НКВС, а леніградське чи тамбовське тільки байдики било? Чи був українцем наприклад відомий радянський авіаконструктор Андрій Туполєв, який працював після свого арешту в одній з тисяч радянських ’’шарашек’’?

У пралісі є безліч небезпек людині. За деревами далеко не видко, і не може людина передбачити: звідки і коли впаде на неї нещастя. Це породжує у лісовика не лише підозрілість, а й відчуття безпорадності, що природно обертається на боягузтво

Невігластво. Власне народи покритої лісами Північної Європи вважалися античними істориками відчайдушними сміливцями – див. характеристику германців у Тацита. Цікаво, що сам Штепа пише про таких собі боязливих угро-фінських лісовиків трохи далі, ставлячи їх у приклад недолугим українцям - фінни не зважають на жертви, коли йдеться про незалежність Фінляндії

Герой роману Ф.Достоєвського Шігальов пропонував поділити все людство на дві нерівні частини: маленьку—панів, і величезну—рабів. Ясна річ, раби не мали б жодних прав, нічого особистого, покірна отара мала працювати на панів. Шігальов не каже, але Ф.Достоєвський вустами іншого свого героя каже, що пануючою меншістю має бути московський НАРОД (нація)

Перекручування фактів. Штепа як завжди крутійствує, приписуючи Достоєвському погляди його негативного (!) героя Шігальова, на прикладі якого письменник хотів застерегти перед революційним аморалізмом. До речі, у Достоєвського є ще один колоритний персонаж - Смєрдяков, втілення класичного русофоба, який мріяв, щоб Росія була завойована якоюсь ’’розумною нацією’’. Чи може на цій основі зробимо Достоєвського адептом знищення Росії?

По смерті Петра II москвини запросили 1730 р. на московський трон герцогиню Анну Курляндську. Канцлер В.Голіцин (білий крук у Московщині—за виразом історика В.Ключевського) був прихильником Петрових змін (він походив зі старого роду київських князів, себто був українцем з походження) і поставив Анні передумовою до обрання на трон, вісім обмежень царської влади на користь Сенату. Обмеження були такі малі, що вихована її Європі Анна охоче погодилася і обмеження підписала. Та коли Анна приїхала до Москви коронуватися, до неї прийшло велике посольство сенаторів, генералів, дворян, єпископи, подало чолобитну з 150 підписами, у якій "всепокорнейшие рабьі всепокорнейше просят всемилостивейше принять самодержавне своих славньіх, достойньіх предков, а нею подписанньіе пунктьі уничтожить". Анна на очах посольства подерла на шматки підписані нею обмеження царської влади. Так скінчилася 10-денна конституційна московська монархія XVIII ст.

Брехня та невігластво. Підписані Анною у 1730 р. ’’кондиції’’ досить суттєво обмежували її владу, але не на користь Сенату, а на користь 8-членної Найвищої Таємної Ради, в якій 4 місця належало князям Долгоруким, а ще два –князям Голіциним, які, що вже згадувалося, походять від литовських Гедиміновичів, а не ’’українських князів’’. Зібране у Петербурзі шляхетство безуспішно вимагало від ’’верховників’’ врахування своїх вимог і коли ті не захотіли поділитися владою, то заапелювало до Анни. Погодимося, що в тих умовах шляхетству не було жодного сенсу міняти диктатуру одного царя на диктатуру восьми бояр. Наступні події показали, що дикі москвини Голіцини та Долгорукі при всіх їх недоліках були тисячекратно ліпші від вихованих в Європі німців Мініха, Бірона та Лєвенвольде, проте важко вимагати від людей вміння передбачувати майбутнє. Принагідно слід також нагадати, що головними ініціаторами впровадження самодержавного правління Анни були П.Ягужинський, якого Штепа вважає українцем, та Ф.Прокопович, який українцем був насправді. Про умови вступу Анни на трон – див. Дворцовые перевороты с 1725 по 1741 год. http://www.postupi.ru/ucheb/hist/hist17_12_01_3.html

за 20 років раніше (1710) українська шляхта склала, а Гетьман Пилип Орлик підписав і проголосив Конституцію Української Держави (Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis). За нею найвища законодавча влада України належить Сеймові..

Невігластво. В тексті пактів Орлика не згадується ніякого Сейму – див. сучасний український переклад на Конституція Пилипа Орлика. http://members.tripod.com/~moonstation/8/index.htm

Кат Іван IV не захитався на троні, а слабкого Івана III москвини задушили, як щура

Брехня. Іван ІІІ помер своєю смертю у 1505 р.

Кожне послаблення влади короля європейці використовували, щоб обмежити його владу. Москвини - навпаки, скликали свої Земські Собори за часів династичних криз (1608, 1773, 1825, 1917) з метою ЗМІЦНИТИ царську владу

Невігластво. Земський собор 1613 р. (а не 1608 р.) був скликаний з метою відновлення державної влади в Росії та обрання нового царя. В умовах триваючої війни з Польщею відкриті вимоги його делегатів щодо якогось обмеження царської влади були б безглуздими. Проте існують свідчення, що бояри неофіційно взяли з новообраного царя Михайла Федоровича т.зв. ’’запись’’, яка обмежувала його права на користь боярської думи. Ніяких Земських соборів ані у 1773, ані у 1825 , ані тим більше у 1917 р. не було. Говорити про ’’зміцнення царської влади’’ у 1917 р. може лише безнадійний ідіот.

Європейці також страчували своїх королів, але завжди після прилюдного суду, як, наприклад, англійці Карла 1 чи французи Людовіка XVI. Москвини ж убивали своїх царів завжди без жодного суду, таємно

Невігластво. Наведемо декілька прикладів, як питання знищення колишніх монархів вирішувалося у цивілізованій Англії – король Едвард ІІ був у 1327 р. насаджений заколотниками на розпалений залізний дріт, король Ричард ІІ у 1400 р. заморений голодом у в’язниці, королі Генріх VI у 1471 р. та Едвард V у 1483 р. задушені у в’язниці (останній з них мав 11 років!), королевам Джейн Грей у 1553 р. та Марії Стюарт у 1583 р. таємно відрубали голови, причому тіло останньої ще встиг згвалтувати кат. Ци-ві-лі-за-ція!

Івана Третього забито за наказом його тітки Єлісавети

Невігластво. Іван Шостий (а не Третій, як у Штепи) у 1741 р. був за наказом Єлізавети лише ув’язнений, а загинув він вже за царювання Катерини ІІ під час невдалої проби його звільнення поручником Мировичем, коли охорона у відповідності з інструкцією заколола в’язня, щоб не віддати його живим.

Налякані його лібералізмом москвини вбили Олександра ІІ

Брехня. Олександр ІІ у 1881 р. був вбитий замаховцями з революційної організації ’’Народна Воля’’. Особливу увагу викликає той факт, що сам Штепа кілька рядків пізніше вихваляє вбивць Олександра ІІ: ’’Але ж були і справжні революціонери, що віддали своє життя задля революції. Так, були. Та перше—серед таких багато було немосквинів (хоч і змосковщених), наприклад: А.Желябов, К.Брешко-Брешковська, О.Коллонтай, С.Перовська (українці)’’. Отже слава героїв революції має належати українцям, натомість ганьба за вбивство ліберального царя – москвинам. Але крутійство Штепи на цьому не закінчується, бо далі він наводить українку Коллонтай в якості прикладу мерзенної московської розпусти - вустами дружини В.Леніна Н.Крупської та більшовички О.Коллонтай навіть заохочувала молодь, давши їй "наукову" засаду розпусти. Потребу і легкість статевих стосунків вони прирівнювали до потреби і легкості випити шклянку води.

За японської війни вибухнули 1905-06 рр. селянські повстання по всій Україні. Перелякавшись, Микола II підписав конституцію, дозволив скликати парламент, дав куцу місцеву самоуправу. Його вбили

Брехня. Селянські повстання вибухнули у 1905-07 рр. по всій Російській імперії, а не лише в Україні. Микола ІІ дав конституцію в жовтні 1905 р., відрікся від престолу у лютому 1917 р. та був розстріляний у липні 1918 р. Штепа свідомо перекручує причини революції та падіння Російської імперії

Колчак, Денікін, Юденич, Врангель та інші пізніше побачили свою помилку і каялися (Денікін назвав свою й інших білих генералів війну з червоною армією трагічним непорозумінням) – дається поситлання на А.Деникин. Воспоминания.

Брехня. Адмірал А.Колчак був розстріляний більшовиками у 1920 р., барон П.Врангель - ймовірно отруєний більшовицькими агентами у 1928 р. Генерал А.Денікін у 1945 р. писав ’’Советы несут страшное бедствие народам, стремясь к мировому господству. Наглая, провокационная, угрожающая бывшим союзникам, поднимающая волну ненависти политика их грозит обратить в прах все, что достигнуто патриотическим подъемом и кровью русского народа... и поэтому, верные нашему лозунгу - "Защита России", отстаивая неприкосновенность российской территории и жизненные интересы страны, мы не смеем в какой бы то ни было форме солидаризироваться с советской политикой - политикой коммунистического империализма’’ – див. Деникин Антон Иванович. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/biograf/denikin.html У А.Денікіна немає книги ’’Воспоминания’’, а його спогади називаються ’’История русской смуты’’

Та й 90% вояків т.зв. "білих" військ становити немосквини та донські козаки, які за кількасот років вільного життя навчилися цінити волю. Зрештою і ті генерали Колчак, Юденич, Врангель також були не москвини з походження. Натомість питомі москвини Брусілов, Поліванов, Клембовський одразу стали на бік В.Леніна

Свідоме приховування фактів. Ген. А.Брусилов - нащадок українця Адама Кисіля (див. - Вопросы истории, 11/1998, с. 81), до РККА він пішов лише у травні 1920 р. – див. Брусилов Алексей Алексеевич http://www.pereplet.ru/XPOHOC/biograf/brusilov.html Генерал В.Клембовський був етнічним поляком (див. - И.Солоневич. Диктатура импотентов. http://www.rus-sky.org/history/library/diktat.htm Штепа також свідомо приховує імена тих білих генералів, щодо яких немає жодного сумніву у їх власне великоросійському походженні – С.Маркова, М.Алєксєєва, А.Дутова, П.Шатілова тощо, натомість уникає згадки про тих офіцерів імператорської армії українського походження, які пішли на службу до більшовиків – А.Самойла, М.Бонч-Бруєвича тощо.

Щоб не платити, вільні міщани самі продавали себе у кріпацтво і то дешево (за рублі), а святкуючи таку велику подію в житті, гроші пропивали. Цей звичай так поширився, що уряд мусів 1649 р. заборонити подібне окремим законом (був правосильним аж до 1833 р.) і наклав кару на тих, хто відцурався волі. Мабуть жодна держава в світі за всю історію людства не видавала подібного закону

Невігластво. Штепі невідомо, що право добровільного продажу в рабство було закріплено ’’Руською правдою’’, яку він називає ’’найетичніші, найлюдяніші, найпрогресивніші, найдемократичніші закони в тодішньому культурному світі’’. Цитуємо: ’’Холопьство обелное трое: оже кто хотя купить до полу гривны, а послухи поставить, а ногату дасть перед самемь холопомь’’ – див. Пространная редакция Русской правды (по Троицкому списку второй половины XV века), 102-104. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/pravda72.html Оскільки холопи платили податки не державі, а працювали на свого власника, то прийняте у 1649 р. ’’Соборное уложение’’ намагалося припинити практику ухилення від податків шляхом власного закріпачення

Англійський письменник докладно і правдиво змалював картину рабства в СРСР, але це сприймається як карикатура – дається посилання на Дж.Орвелл. Ферма тварин

Брехня та невігластво. Своїми книгами ’’Ферма тварин’’ та ’1984’’ Джордж Орвелл власне й хотів показати, що створення тоталітарного ладу можливе не лише в СРСР, але в Англії чи будь-якій іншій країні світу. Нагадаємо, що офіційна доктрина зображеної письменником тоталітарної держави Океанія називається ’’ангсоц’’ – скорочення від ’’англійський соціалізм’’, її столиця знаходиться у Лондоні, а російські більшовики згадуються лише як не досить досконалі попередники всесвітнього тоталітаризму.

Інакше бачить і сучасність і майбуття московський письменник-некомуніст у фантастичному романі про XXVI століття. Він пише, що існуватиме єдина світова держава з столицею Москвою. Як людство до того дійде? "Як рух нерозривно пов'язаний з швидкістю, так і свобода нерозривно пов'язана із злочином. Не можна відокремити швидкості від руху. Щоб знищити швидкість, треба знищити самий рух. Так само не можна відокремити злочин від свободи. Отже, щоб знищити злочин, треба знищити свободу. Раб, що лише виконує накази, не зробить злочину. Ми, москвини, обрали щастя без свободи і тому переможемо. Немосквини обрали свободу без щастя і тому будуть переможені" - дається посилання на Є.Замятін. Ми

Фальсифікація. Справжня цитата з відомої антиутопії Замятіна: ’’ Тем двум в раю - был предоставлен выбор:или счастье без свободы -- или свобода без счастья, третьего не дано. Они, олухи, выбрали свободу - и что же: понятно - потом века тосковали обоковах. Об оковах - понимаете, - вот о чем мировая скорбь. Века! И только мы снова догадались, как вернуть счастье...’’ – див. Е.Замятин. Мы. http://lib.ru/PROZA/ZAMQTIN/we.txt Як завжди, москвинів в текст вписав Штепа

Французький посол Демурьє у розмові з Павлом 1 висловився: "Одна з Ваших визначних осіб...". Павло зауважив йому: "Знайте, пане, що тут ніхто не є визначною особою, крім тої, до якої я мовлю, і лише доти, доки я до неї мовлю". Ці слова не означали тільки пиху, а точно окреслювали «права» станів

Перекручування фактів. Навіть якщо ми приймемо на віру, що цар дійсно сказав такі слова, то в певну березневу ніч 1801 р. у Михайлівському замку він на власній шиї переконався у їх помилковості – на жаль, запізно.

Петро запровадив донощиків навіть у церкві, назвавши їх не "фіскалами", а "інквізиторами"

Невігластво. Яке цікаве фінсько-татарське слово – ’’інквізитори’’! Щось воно мені нагадує з історії цивілізованої Європи, але …

Лише 1945 року Московщина вивезла 92 ешелони німецьких науковців, інженерів, майстрів-6 тисяч та 20 тисяч їхніх родин. Тим німецьким спеціалістам створила найліпші умови життя і праці, платила їм утричі більше, ніж власним. Проф. Гельмут Гротруп керував 200 німецькими науковцями й інженерами, які збудували перший московський ракетний літак

Перекручування фактів. Цікаво, а невже американці були настільки яловими творчо, що були змушені депортувати з Німеччини головного конструктора ракет Вернера фон Брауна та десятки німецьких фізиків-ядерщиків? Вивозити з Копенгагена Нільса Бора, а з Риму Енріко Фермі для праць над ’’Манхетенським проектом’’? Невже самі не змогли збудувати ані ядерної бомби, ані крилатих ракет?

XV-XVI-XVII ст. всі чужинці в Московщині (навіть і ті, що приїздили лише на кілька днів) мусили жити у відведеному для них "гетто'' - окремій частині міста, т.зв. "Немецкой слободе"

Невігластво. Окрема ’’Німецька слобода’’ була створена у середині XVII ст. та проіснувала лише до часів Петра І (див. Г.В.Вернадський. История России. Московское царство, Т.2, М, 1997, с. 82)

Іноземні посольства мали в Москві свої церкви. Уряд наказав 1643 р. зруйнувати ті церкви

Невігластво. Іноземні посольства у XVII ст. не мали постійно діючих церков у Москві. Згідно з Соборним уложением 1649 р. всі протестантські церкви переводилися до новоствореної Німецької слободи – див. Соборное уложение, ст. 40 http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/ulozh_48.html На території Німецької слободи були за часів царя Олексія були дві лютеранські та дві кальвіністські кірхи – див. Н.И.Барсов. Протестантизм в России http://www.rchgi.spb.ru/christian/protestantizm_2.html

Православну грекиню Зою Палеолог перехрестили на Софію (дружина Івана III)

Невігластво. Штепі невідомо, що Зоя та Соф’я є різними вимовами одного і того самого імені. Він також не знає, що Зоя Палеолог виховувалася при дворі папи римського і була фактично католичкою

Польські єзуїти пробували навертати на католицтво тих москвинів, що жили в Польщі. Задля того єзуїти запустили бороди, правили католицьку богослужбу на московський лад, розмовляли по-московськи. За 40 років не навернули жодного

Невігластво. Москвинами, які у 17-18 століттях жили у Польщі, були російські старообрядці, які тікали від переслідувань за польський кордон та утворили там свій духовний центр у т.зв. Вєтці. Зрозуміло, що для цих міцних у своїй вірі людей усі залицяння католиків, навіть якнайбільш бородатих, були байдужими

Український архітектор И.Старченко побудував 1683 р. "трапезную палату" в Симоновім монастирі в Москві, що його архімандритом був також українець Г.Домецький

Брехня. Насправді будівничий Трапезної палати Сімонова монастиря Осип Старцев був росіянином, про що свідчить лист гетьмана І.Мазепи царям Івану та Петру від 21 травня 1693 р., в якому він пише, що у нього підрядився ’’москвичин, камінного діла майстер Осип Дмитрієв, виставивши в Києві 2 церкви камінні: одну в монастирі братському св. Богоявлення та другу в монастирі пустинному св. Чудотворця’’. Царі у відповіді 12 жовтня наказали Осипу Старцеву негайно взятися до роботи. Участь дикого москвина у творенні ’’перлини українського барокко’’ – Братського собору віддавна засмучувала наукових націоналістів. Власне тому й були висунуті припущення, що будівничий не був якимсь творчо яловим москалем Старцевим, але культурним українцем Старченком. – див. М.Андрусяк. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч, К., 1991, с. 31-32. Батьком О.Д.Старцева був інший відомий московський архітектор Д.М.Старцев, якому належить Гостінний двор в Архангельську (1668-1684 рр.)

Уряд заслав Г.Домецького на північ за те, що він "Симонов монастьірь пьішно й бойко испестрил латинскими штуками й Киев паче мерьі хвалил"

Брехня. Г.Домецький втратив посаду архімандрита Симонова монастиря не за свої архітектурні смаки, а за підтримку визнаного московським собором 1690 р. ’’латинським’’ і тому єретичним погляду на час перевтілення Святих Дарів, який захищала власне київська богословська шола. Він не був засланим на північ, а у 1694 р. запрошений новгородським митрополитом Іовом на посаду архімандрита Юр’євого монастирю, але знову не утримався від критики церковних влад і тому був відправлений додому до Києва. Про роль українських ієрархів у спорах щодо перевтілення – див. Н.И. Костомаров. Епифаний Славинецкий, Симеон Полоцкий и их преемники. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/kostom/kostom41.htm

А такий же самий собор 1933 р. (Пленум ЦК КПРС)

Невігластво. Комуністична партія прийняла аббревіатуру КПРС лише на ХІХ з’їзді у 1952 р.

Московщина знищила не лише твори, а й самих творців. Лише за п'ять років (1933-1938) з 300 письменників знищила 290, хоч 95% к належало до "трудових класів" і прихильно ставилися до "радянської" влади, а чимало з них були комуністами. Вигублено їх лише за те, що писали українською мовою

Перекручування фактів. Штепа подає факти наступним чином, шоб створити враження, що за часів радянської влади винищували лише українських письменників, умовчуючи про нечуванні репресії комуністів проти творців інших культур, у тому числі російської. Якщо дійсно СРСР був національною російською державою, а його творці лише й мріяли якби звеличити російську культуру, то чому ж тоді комуністами були вбиті М.Гумільов, М.Клюєв, О.Мандельштам, П.Флоренський, П.Васільєв, Б.Корнілов, Г.Шпет, Л.Карсавін, М.Меньшиков, Б.Пільняк та тисячі інших? Чи вони теж писали українською мовою? Взагалі Р.Конквест у виданій в Лондоні у 1968 р. в книзі ’’Великий терор" пише, що з 700 письменників, які були присутні на I З’їзді радянських письменників у 1934 р., лише 50 осіб пережило сталінські часи та були присутні на ІІ З’їзді у 1954 р.

Міністр Ф.Ртищєв привіз у XVII ст. з Києва українських вчених богословів-ченців і наказав кільком синам московських вельмож вчитися у них. Ті учні подерли книжки, пояснюючи, що вчитися в київських ченців гріх, бо їхня наука єретична

Невігластво. Подерла книжку цілком конкретна особа – ученик Лучка Голосов, а зробив він це за намовою вже згаданого ченця Савватія. Ймовірно для самого Лучки такий прояв патріотичних почуттів завершився різками.

Міністр С.Медведєв подав 1685 року царівні Софії проект Академії, за яким академіками могли бути лише чистокровні москвини. По всій Московщині заборонялося вчити іноземні мови, читати латинські, польські, німецькі й українські книжки. Академії надавалося право карати порушників цієї заборони... спаленням порушників на вогнищі

Перекручування фактів. ’’Привілей на Академію’’ був розроблений білорусом за походженням С.Полоцьким, а росіянин С.Медведев, який ніколи не був міністром, лише передав його царівні. Цей документ передбачав наділення новоствореної Академії правом спостерігати за тим, щоб ніхто не тримав у себе жодних неправославних релігійних творів – ’’польских и латинских, лютерских, кальвинских, еретических книг, а также волшебных, чародейных, гадательных и всех вообще возбраняемых церковью писаний’’, а порушники повинні були страчуватися як єретики. В реальності ж жодних таких прав Академія не отримала. Треба нагадати, що в багатьох європейських країнах того часу відкрито діяла Свята Інквизиція, проте її злочини не викликають засудження з боку Штепи, а спертий на європейських взірцях й фактично нереалізований проект Полоцького – так. Привілей не забороняв залучення до викладацьких посад в Академії вчених з Греції та України, але вимагав ретельної перевірки їх вірності православ’ю. Про це – див. Н.И. Костомаров. Епифаний Славинецкий, Симеон Полоцкий и их преемники. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/kostom/kostom41.htm

Монархічний уряд розкривав листи з-за кордону, адресовані лише визначним особам, їхні прізвища та адреси записував, але не карав, лише іноді (не завжди) не давав державних посад

Невігластво. Штепа не знає, що перлюстрація листів була загальноприйнятою практикою. Перша державна служба перлюстрації листів була створена у Великій Британії за часів панування О.Кромвеля (т.зв. ’’чорний кабінет’’)

Вибираючи на московський трон польського королевича Владислава, москвини уклали 17 серпня 1610 р. угоду з ним, де викреслили пункт, що дозволяє москвинам виїздити за кордон вчитися

Свідоме приховування фактів. Штепа умовчує про те, що метою польської пропозиції надати росіянам право виїжджати для навчання за кордон було створення підстав для навернення російської аристократичної молоді на католицизм так само, як це в той самий час було зроблене з нащадками українських князів – Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Заславських тощо в ієзуїтських школах. Московські бояри бачили цю небезпеку і тому вжили відповідних заходів.

Іван IV не дозволив виїхати за кордон жінці, що вийшла заміж за датського посла в Москві. У листі до датського короля Іван ІV пояснив причину: "У нашому царстві немає звичаю віддавати вільних людей у рабство. Ця жінка є уроджена московка, і тому ми не можемо віддати її в рабство в Данію

Невігластво. Насправді ця фраза була сказана у 1495 р. представниками великого князя литовського Олександра з приводу вимог великого князя московського Івана ІІІ відправити до Москви дружину князя Федора Бєльського, який був одним з учасників невдалого заколоту православних магнатів проти литовського уряду і після його викриття у 1482 р. був змушений втекти до Москви прямо з власного весілля - див. Бельские. http://kolibry.astroguru.com/01021358.htm

Москвини на німецькій службі понищили всі українські громадські бібліотеки та архіви в Німеччині та в окупованих німцями країнах. У Парижі—бібліотеку й архів імені С.Петлюри, у Празі—Українського Музею, у Берліні та у Варшаві—Українських Інститутів, у Чехії—Українських Високих Шкіл тощо

Брехня. Штепа не наважується звинувачувати ’’культурну німецьку націю’’ у знищенні бібліотек й тому вигадує існування якихось ’’міфічних москалів на німецькій службі’’, які чомусь керували діями німців від Парижу до Варшави. Мимоволі згадується анекдотичний образ славетного Штірліца.

Петро 1 посилав своїх вивідачів по всій Європі вишукували старі карти, на яких Україна зазначалася окремою Державою, а Московщина називалася її правдивим ім'ям Moskovia.

Брехня. На жодних іноземних картах Україна не зазначалася ’’окремою державою’’, оскільки не була такою.

Ще коли Україна була частиною Польщі, цар Олексій вимагав від короля, щоб він заборонив друкувати українські книжки, а надруковані спалив і авторів покарав на горло

Брехня. Відправлене у Польщу у 1650 р. посольство Г. та С.Пушкіних вимагало покарання авторів образливих для російського царя книг, а не ’’українських’’ – див. С.Соловьев. История России с древнейших времен. Том. 10. Глава 3. Продолжение царствования Алексея Михайловича. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/soloviev/solv10p3.htm

Московщина нищила ті книжки, а 1591 р. вимагала від англійського уряду знищити книжку Д.Флетчера, а по відмові сама скуповувала і палила

Невігластво. Книгу Флетчера намагався знищити не російський уряд, а агенти англійської Московської компанії, які побоювалися царського гніву в разі її публікації – див. Джильс Флетчер http://kolibry.astroguru.com/01210072.htm

Москва 24 травня 1964 р. підпалила український архів, що переховувався у книгозбірні АН УРСР—саме сьомий поверх, де зберігалися документи з визвольної боротьби України в 1917-37 рр. Московщина визнала, що згоріло понад 600 тисяч документів

Брехня. Влади СРСР не потребували підпалення біблітотек для знищення невигідних для них документів – достатньо було лише перелати їх у т.зв. ’’спецхран’’ і ніхто ніколи не довідався б про їх існування. Пожежу в бібліотеці АН УРСР (зараз – Національна бібілотека імені Вернадського) 24 травня 1964 р. влаштував колишній її працівник, який був психічно хворою людиною і хотів тим самим запротестувати проти свого звільнення адміністрацією бібліотеки.

Всі москволюбні видання в Галичині виходили за московські рублі

Брехня. Про неефективність спроб російської адміністрації налагодити фінансову допомогу русофільським виданням в Галичині див. А.Миллер. “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIХ века). Глава 12. Субсидия газете «Слово» Галицийские русины в политике Петербурга. http://www.ukrhistory.narod.ru/miller-16.htm

Генерал А.Денікін у 1941 р. закликав своїх колишніх генералів і офіцерів повертатися до СРСР боронити імперію. І багато повернулося

Брехня. А.І.Денікін дійсно виступав проти Гітлера, бажав перемоги Червоній армії, яку сподівався в майбутньому використати для повалення комуністичного режиму, але водночас застерігав емігрантів перед поверненням до СРСР – див. Деникин Антон Иванович http://www.pereplet.ru/XPOHOC/biograf/denikin.html

Запеклий монархіст В.Шульгін, переконавшись (за кордоном), що більшовики врятували і рятують московську імперію, назвав трагічним непорозумінням війну 1918-20 рр. московського "білого" війська проти московського "червоного", бо ж обидва були московські національні, і обидва мали ту саму мету—рятувати імперію

Брехня. В.Шульгін був наприкінці війни захоплений радянськими органами безпеки на території Югославії, сказаний на багаторічне ув’язнення за ’’контрреволюційну діяльність’’ й лише після звільнення у 1956 р. оприлюднив своє звернення до емігрантів із визнанням радянської влади – див. І.Лисяк-Рудницький. Переяслав: історія та міф. Історичні есе, Т.1, К., 1994., с. 86. Треба нагадати, що до оприлюднення аналогічного звернення був змушений й останній комендант УПА полк. В.Кук (Коваль)

Московщина обіцяла Глинським свою військову допомогу. Коли ж вони повстали, допомогла... Польщі. Навіть ув'язнила Глинських, коли вони після поразки втекли до "союзниці" Московщини

Брехня. Великий князь Василь ІІІ у 1508-1509 рр. надав допомогу князям Глинським і це викликало його війну з Литвою та Польщею. Князь М.Глинський переїхав до Москви у 1510 р., але під час чергової війни з Литвою у 1514 р. вирішив повернутися до свого колишнього сюзерена, був затриманий під час проби втечі та ув’язнений, звільнений після шлюбу Василя ІІІ з його племінницею Оленою та до самої смерті великого князя користувався повагою при дворі– див. Г.В.Вернадский. История России. Россия в средние века, Москва, 1997, с. 150

’’Коли європейці питають нас москвинів, які духовні, культурні вартості дали ми, москвини, світовій культурі, яким добром обдарували ми, москвини, людство, то ми або мовчимо, або виголошуємо порожню, без доказів балаканину’’ – дається посилання на В.Соловьев. Три разговора

Фальсифікація. В згаданій праці Соловйова такої фрази немає – див. Владимир Соловьев. Три разговора. http://vehi.narod.ru/soloviev/trirazgov/razgovor1.html

Олександр 1 наказав 1812 р. закатувати архиєпископа Варлама Шишацького за те, що він "противился Его Императорскому Величеству"

Брехня. Варлаам Шишацький, архиєпископ могильовський, був у 1812 р. позбавлений сану та зісланий до Новгород-Сіверського монастирю за акт державної ради – принесення присяги Наполеону - та помер своєю смертю у 1821 р. Див. Варлаам Шишацкий. http://kolibry.astroguru.com/01030081.htm Штепа умовчує, що за аналогічним звинуваченням – державна зрада – у 1794 р. в цивілізованій Польщі був публічно повішений єпископ Ігнатій Мосальський, який сприяв Росії. Так що кара Варлаама за його злочин не була надмірною, тим більше, що він сам не лише не був ізольований, але й приймав у монастирі відвідувачів, які користалися його богатою бібліотекою –див. Н.Полонська-Василенко. Історія України. Т.2, Київ, 1995, с. 281

Московщина ув'язнила і закатувала київського митрополита Варлаама Вонятовича за те, що він опирався московщенню української церкви

Брехня. Варлаам Вонятович, митрополит київський, був арештований у 1730 р. за звинуваченням у державній зраді за доносом київського войта – українця Д.Полоцького та при сприянні іншого українця – ’’первенствующего члена’’ Святішого Синоду Ф.Прокоповича засуджений до ув’язнення, звільнений імператрицею Єлизаветою у 1741 р., помер своєю смертю у 1751 р. - див. Варлаам Вонатович. http://kolibry.astroguru.com/01030068.htm

За Катерини II …Московщина замурувала живим у Ревельській фортеці митрополита Арсенія Мацієвича за осудження нищення Московщиною українського шкільництва

Брехня. Св. Арсеній (Мацеєвич), митрополит ростовський, був у 1767 р. засуджений на довічне ув’язнення не за протести проти ’’нищення українського шкільництва’’, а за його протидію планам секуляризації церковних земель –див. Арсений Мацеевич. http://kolibry.astroguru.com/01010668.htm В аналогічній ситуації у Великій Британії у 1535 р. св. Джон Фішер, єпископ рочестерський, був публічно страчений

Петро І …з жінкою фельдмаршала П.Румянцев повівся прилюдно так, що не можна висловити в книжці

Невігластво. П.Румянцев народився в рік смерті Петра І – у 1725 р.

Коли підійшла 31 серпня 1919 р. до Києва армія Денікіна, київські московські соціалісти і більшовики (а Денікін воював проти більшовиків) допомагали йому захопити нашу столицю, доки її не захопили українці

Брехня. Більшовики вважали А.Денікіна найбільшим ворогом і ніколи йому не допомагали. Історія Громадянської війни не знає не лише прикладів співробітництва між ’’білою’’ та ’’червоною’’ арміями, але й будь-якої спроби встановлення контакту між їх керівництвом. Навпаки українські політики охоче йшли на угоди та компроміси з більшовиками проти російських ’’білих’’. Зокрема, у листопаді 1917 р. загони Центральної ради та більшовиків спільно розгромили у Києві вірні Тимчасовому уряду війська (див. – Н.Полетика. Воспоминания http://children.kulichki.net/moshkow/MEMUARY/POLETIKA/wospominaiya.txt у грудні 1918 р. соціалістичний уряд Директорії уклав таємну угоду з більшовиками з метою повалення ’’чорносотенного’’ українського Гетьманату та неприпущення його війни з радянською владою (див. – М.Шаповал. Гетьманщина і Директорія. Уривки із споминів. Вітчизна, №7-8, 1996 http://www.ukrhistory.narod.ru/szapowal.htm). 3 вересня 1919 р. уряд УНР вислав до більшовиків військову комісію на чолі з Гладким та Красовським (див. – О.Доценко. Матеріали та документи до історії української революції, Т.2, кн. 4, Львів, 1923, с. 105), у середині вересня 1919 р. війська УГА без бою пропустили відступаючу з півдня групу радянських військ на чолі з І.Якіром, що дозволило більшовикам 1 жовтня 1919 р. вдарити в тил військам Денікіна та на короткий час захопити Київ, а після оголошення УНР війни Добровольчій армії наказом Головного отамана С.Петлюри бойові дії проти більшовиків у вересні 1919 р. були припинені, а всі українські війська кинуто проти ’’білих’’ (див. – М.Р.Литвин, К.Є.Науменко. Історія ЗУНР, Львів, 1995, с. 253-259), у січні 1920 р. УГА не лише перейшла на сторону червоних, але й заатакувала відступаючі денікінські війська та біженців, які уходили від більшовиків вздовж Дністра (див. – G.Lukomski, Cz.Partacz, B.Polak. Wojna polsko-ukrainska 1918-1919, Koszalin-Warszawa, 1994, s. 90)

Московщина не робила голодомору на Донщині і Приволжі, хоч дончаки (кревні москвини) та приволзькі німці опиралися уколгоспненню не менше за українців

Брехня. Про голод у Поволжжі - див. В.В.Кондрашин. Голод 1932-1933 годов в деревнях Поволжья, Вопросы истории, 6/1991

Засновник Москви Юрій Долгорукий похований у Києві в церкві св.Спаса. Святкуючи 800-річчя заснування Москви, Московщина збудувала в цій церкві розкішний саркофаг, урочисто переклала туди 1947 року його кістки

Невігластво. Штепі не була відома справжня ситуація з кістками Юрій Долгорукого. Про це можна прочитати у наступній статті http://www.rg.ru/Anons/arc_1999/1204/44.htm

Після Полтави Московщина підпалила 1718 року велику стародавню бібліотеку й архів Києво-Печерської Лаври

Брехня. Немає жодних підстав для того, щоб звинувачувати російські влади у якомусь свідомому підпалі Києво-Печерської лаври 1718 р., яку вони до того перетворили у потужну фортецю і не мали жодної потреби знищувати з великим трудом зведені укріплення. Навіть відверто антимосковська Історія русів не покладає відповідальності за пожежу бібліотеки на російські влади. Про пожежу в Лаврі та міри російського уряду по направленню викликаних нею збитків – див. Митрополит Євгеній Болховітінов. Вибрані праці з історії Києва, К., 1995, с. 289, 364

Знаючи, що М.Грушевський має багато історичних документів, москвини розстріляли з гармат його будинок і спалили 1918 року те зібрання

Брехня. Жоден з більшовицьких артилеристів, які вели у січні 1918 р. обстріл дому Грушевського на Паньківській вулиці в Києві, не мав жодного поняття про існування там якихось архівів – стріляли по будинку ’’буржуя’’ Грушевського, а не Грушевського-історика.

Наприклад, чехи почали друкувати книжки 1478 року, українці-1491, поляки-1497, серби-1553, москвини-1664 року. Перша друкована книжка в Україні "Апостол" вийшла 1574 року. "Біблію" та "Псалтир" надруковано в Острозі 1581 року. …І.Федорович … був українцем… Українці допомогли йому закласти нову друкарню, і він видав кілька українських книжок

Брехня. Першу російську книгу – власне ’’Апостол’’ - видав у Москві Іван Федоров у 1564 році, пізніше власне він разом з Петром Мстиславцем переїхав до Острога та випустив там наступні книжки. Про нього - див. Иван Федоров. http://people.coins.ru/fedorov.phtml Він не був українцем хоча б тому, що сам себе називав Москвітін. Саме так було написано й на його надгробку у Львівському Свято-Онуфрієвському монастирі, який у 1903 р. був знищений уніатськими ченцями. Штепа, як завжди, приховує, що меценатом І.Федорова був князь Костянтин Острозький, якого сам Штепа в іншому місті ганьбить як ’’вірного слугу Польщі’’. Натомість 1491 р. датується випуск у Кракові в друкарні німця Швайпольта Фіоля першої церковнослов’янської книги взагалі

Московщина дозволила Україні заснувати 1805 р. університет у Харкові. Певна річ, не імперським коштом, а коштом українського суспільства. І не в столиці України—Києві, а в Харкові, де було багато москвинів

Брехня. Університет у Харкові було засновано за ініціативою місцевого патріота українця В.Н.Каразина – див. І.Лисяк-Рудницький. Каразин та початки українського національного відродження. Історичні есе, Т.1, К., 1994., с. 203-220

Світова історія не знає випадків, коли деспоти вигублювали одразу УВЕСЬ провід якоїсь церкви. Московщина вигубила 1926-32 рр. 28 єпископів і понад 3 тисяч священиків Української Православної Церкви

Брехня. Штепа свідомо умовчує, що радянська влад знищила десятки тисяч єпископів, ченців та священників Російської православної церкви. Він також приховує, що в той час, коли підпорядкована патріарху Московському церква піддавалася жорстокому винищенню, більшовики поблажливо ставилися до українських автокефалістів й навіть надавали їм сприяння у боротьбі з канонічною церквою – див. К.Фотиев. Попытки украинской церковной автокефалии в ХХ веке http://www.mrezha.ru/ua/

Зайнявши 10 лютого 1918 р. Київ, москвини розстріляли понад 5 тисяч українців за один лише тиждень

Перекручування фактів. Штепа свідомо приховує, що на чолі більшовицької армії, що захопила Київ у лютому 1918 р. стояв не лише росіянин М.Муравйов, але й українці В.Антонов-Овсєєнко та Ю.Коцюбинський, як і те, що значну частину забитих у Києві склали перебуваючі в місті російські офіцери - див. С.Волков. Трагедия русского офицерства http://www.samisdat.ru/5/55/553-3gl.htmсоціалістичний уряд УНР нищив кожного, хто видавався йому небезпечним. Знищив полковника Петра Болбочана та Володимира Оскілка. Обидва знали, що соціалістична пропаганда руйнує боєздатність вояків і тому не допускали її до своїх полків, їхні полки були тоді найбоєздатнішими. П.Болбочан кілька місяців відбивав наступи вдесятеро сильніших московських частин. Коли москвини пробували вчинити повстання в тилу його корпусу на Харківщині, щоб тим допомогти московському наступові, П.Болбочан розстріляв провідників повстання. Голова Директорії В.Винниченко вимагав розстріляти за це П.Болбочана. Така вимога називається всіма мовами "державна зрада", і за неї належало розстріляти В.Винниченка, а розстріляли потай П.Болбочана. Таємно, бо навіть соціалістичний суд не міг знайти законної причини до розстрілу. Своєчасно попереджений В.Оскілок встиг утекти

Перекручування фактів. В.Винниченко залишив посаду голови Директорії УНР у лютому 1919 р., а полк. П.Болбочан розстріляний у липні 1919 р., отже безпосереднього зв’язку між цими подіями не було. Щодо юридичного виміру справи, то П.Болбочан зробив спробу оголосити себе командувачем Запорізького корпусу, в зв’язку з чим й був звинувачений у спробі державного заколоту та засуджений до розстрілу. Натомість отаман В.Оскілко у квітні 1919 р. в Рівному розпочав відкрите повстання проти тодішнього уряду УНР та арештував частину його міністрів, а після поразки втік до Польщі, де у 1926 р. був застрілений, ймовірно агентами комуністичного підпілля, проте участь у цій справі петлюрівської контррозвідки також не може бути виключеною.

Ф.Тютчев так ганив і зневажав москвинів, що все своє доросле життя прожив у Німеччині

Брехня. Ф.Тютчев у 1822-1844 рр. перебував за кордоном, оскільки працював дипломатом у посольствах в Мюнхені та Турині, а у 1844-1867 рр повернувся до Москви та працював цензором у Міністерстві закордонних справ Російської імперії - див. Федор Тютчев. Русофобия против империи. http://www.pravoslavie.ru/analit/rusideo/tutchev.htm

…Іван IV був безбожником

Брехня. Про релігійні погляди царя Івана IV – див. наприклад його Ответ Яну Роките http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/grozyanu.html

І навпаки, фізично вдесятеро слабший, але сильніший духом і вірою у свою перемогу народ здійме зброю на вдесятеро сильнішого ворога. Яскравим прикладом цього є Україна та її УПА або Ірландія з її 600-річною боротьбою за державну незалежність

Перекручування фактів. Як-раз невідповідність порівнняння між українцями та ірландцями доводить сам Штепа наступною цитатою: Вся історія України доводить, що українці не боягузи. Але та ж історія засвідчує аж забагато овечої покори українців. Наприклад, українці не створили до 1917 року, ні по 1917 році якогось терористичного, націоналістичного товариства, щоб стримувати Московщину страхом на взірець ірландців чи італійців. Натомість створили покірне Кирило-Мефодіївське Братство, яке знало лише мекати до північного вовка і західної гієни так, як у байці про вовка й ягня. Чому ж дивуємось, що ми й скінчили так, як те ягня?

Серед народів рільничої культури зневажається жорстокість. Осілість життя, прив'язаність і любов до своєї землі виховували у цих народів домосидів, незагарбників чужих земель. Загарбництво (імперіалізм) чуже, гидке народам рільничої культури

Брехня. Яка шкода, що про це не знали ані єгиптяни, ані римляни, ані англійці, ані інші творці великих імперій. Їм всім мабуть стало б соромно.

Маємо перлину нашої літератури XII ст. "Слово о полку Ігоревім". Вона не загинула безповоротно лише тому, що якийсь наш чернець-місіонер заніс цей твір до далекого монастиря на півночі Московщини, де його не знайшли московські патріархи чи царі, щоб знищити, як понищили в Україні багато таких творів.

Невігластво. Штепа приховує, що давньоруська традиція, в якій було написано ’’Слово’’, не загинула, а була продовжена в російській літературі московського періоду – див., наприклад, Задонщина. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/zadonshina.html

Про ту війну писано й єгипетськими ієрогліфами, лише скіфів називають "рус". Сесострис жив у другому тисячолітті до РХ—тисячу років до вигаданого археологами приходу скіфів в Україну

Фальсифікація. Ні з якими ’’русами’’ Єгипет за часів ХІІ династії не воював. Про прихід скіфів в сучасну Україну писав грецький історик Геродот - див. Геродот о древнейшей истории скифов. http://www.fortunecity.com/meltingpot/court/994/lesson01/te/dokument_01/01_01.htm

У переговорах з Візантією наш король Святослав Великий сказав: "... без того скіфо-руси не замиряться". Отож, наші предки ототожнювали себе з скіфами.

Невігластво. Руси не називали себе ’’скіфами’’, так їх по традиції називали візантійці – див. Лев Диакон. История http://histru.newmail.ru/biblio/ldt6_10.htm

Скіфи дощенту розбили 55 року в Дакії римське військо Маркуса Кракуса

Невігластво. Марк Ліціній Красс був у 55 р. до. н.е. розбитий не скіфами, а парфянами поблизу від міста Карри в Месопотамії. Скіфи у той час вже давно були підкорені сарматами.

І першим митрополитом України-Руси був не чужинець грек, а українець Настас Корсунський (тобто з Херсонесу)

Брехня. Літопис нічого не говорить про те, що Анастас був русином, у ПВЛ говориться лише ’’І от один муж, на ім'я Анастас, корсунянин’’. Нестор не пише, що Анастас став митрополитом, а лише про те, що Володимир забрав його з собою до Києва - ’’Володимир же, взявши цесарицю Анну, і Анастаса, і попів корсунських’’ – див. Літопис руський http://members.tripod.com/~moonstation/litopys.html У 991 р. Володимир зробив Анастаса не митрополитом, а протопопом Десятинної церкви (див. - Митрополит Євгеній Болховітінов. Вибрані праці з історії Києва, К., 1995, с. 77)

В X-XV ст. українська порцеляна вважалася за крашу в Європі, бо українські гончарі мали понад 2-тисячолітній досвід

Брехня та невігластво. Ніякої української порцеляни у X-XV ст. не було. Якщо говорити про історію порцеляни в Європі, то т.зв. ’’м’яка порцеляна’’ була вперше виготовлена у Флоренції наприкінці ХVІ століття, натомість винахідником ’’твердої порцеляни’’ став у 1708 р. німець Іоган Фрідріх Бетгер – див. Фарфор. http://schools.keldysh.ru/co1678/farfor/farfor.htm

володарі найбільшої і найкультурнішої тоді в Європі держави— України-Руси були ІМПЕРАТОРАМИ, а не графами, герцогами

Перекручування фактів. Руські князі дійсно мали вищий порівняно з європейськими герцогами та графами рівень, але їх ’’імператорський’’ титул був успадкований від Хазарії та називався ’’каган’’ – див. О.Пріцак. Звідкіль єсть пішла Русьская земля. http://www.ukrhistory.narod.ru/pritsak-2.htm

А тоді в Західній Європі навіть аристократки були малописьменні, у Московщині—царі неписьменні, навіть князі—цілковито неписьменні

Брехня. Жоден з московських правителів того часу – Олексій І, Федір ІІІ, Софія чи Петро І не був неписьменним

На тих традиціях Д.Вишневецький заснував і Запорізький Орден (на 25 років пізніше за Мальтійський), додав-ти дещо з досвіду Мальтійського

Брехня. Д.Вишневецький нічого не заснував – навіть побудована ним на острові Хортиця фортеця була невдовзі знищена татарами, а сам князь під час походу на Молдавію у 1563 р потрапив до турецького полону та був страчений. Орден св. Іоанна Ієрусалимського був заснований у ХІІ столітті в Палестині, а у 1530 р. лише отримав острів Мальту в якості своєї резиденції.

Одним із зразків приниження Запорізького Лицарського Ордену є карикатура І.Рєпіна "Запорожцьі пишут письмо турецкому султану". Пишуть дипломатичного листа до наймогутнішого тоді в Європі володаря. Отже, пишуть не прості козаки-гультіпаки, а старшина Ордену, що її Е.Лясота ставив нарівні з європейськими герцогами, баронами щодо освіти та культури. А цей москвин (хоч народився і виріс в Україні) намалював ватагу диких, голих, п'яних харцизяк за нетесаним столом, на бочці, зодягнених у чудернацькі свити. Намалював п'яного гультіпаку, що спить під лавою в болоті; писар має вид бевзя - глумлива, злісна карикатура

Перекручування фактів. Зі змістом дипломатичного листа герцогів та баронів Запорізького Лицарського Ордена читач може ознайомитися за його легендарним текстом http://www.bodyguard.kiev.ua/bulba/mailing.htm

Да, русский наш язык это кафтан чыжолый (Вяземський)

Фальсифікація. Справжня цитата з А.Вяземського

...Язык наш был кафтан тяжелый
И слишком пахнул стариной,
Дал Карамзин покрой иной -
Пускай ворчат себе расколы -
Все приняли его покрой...

Див. Н.Эйдельман. Последний летописец. http://vivovoco.nns.ru/VV/PAPERS/NYE/KAR/KAR_1.HTM

Губернатор України А.Лєвашов наказав 1832 року вирубати великий липовий 200-річний гай у Києві, що його насадив митрополит П. Могила, а також тополі, що прикрашали вулиці Києва. Ніякої потреби в тому нищенні не було; на вирубаному місці жодних будов чи вулиць не збудовано, і стояло те місце порожнє аж до 1863 року, коли кияни знову засадили його деревами

Брехня. На місті липового гаю Печерського монастиря був побудований квартал, який і досі називається Липки

У Криму ще й у XVIII ст. стояли величезні, неперевершеної краси мармурові храми з прекрасними колонами. Після Атен та Риму тут були найбільші пам'ятки античної культури безмірної наукової вартості. Завоювавши 1783 року Крим, Московщина зруйнувала ті храми. Свідок того вандалізму англійський професор Е.Кларк даремно благав князя Г.Долгорукого не нищити, а продати Європі за великі гроші. У своїй книжці він запитує: "А що ж зробили би ті дикуни, якби вони - не дай Боже—захопили Атени чи Рим?". Напівцивілізовані татари за кілька століть свого панування в Криму пальцем не торкнулися до тих храмів, шануючи їхню красу та богів, що їм храми були присвячені, хоч ті боги не були татарські. "Народ-богоносец", "передовой, ведущий" знищив ці європейські храми. Навіть продати не захотів. Нищив, бо храми були живими свідками стародавньої високої культури в Українітого часу, коли в Московщині не знали навіть дерев'яних будов, а жили в ямах і живилися корінцями, мушлями, сирою рибою

Перекручування фактів. Штепа свідомо змішує дійсні факти з відвертою брехнею. Проф. Е.Кларк у своїй книзі висловив зрозуміле обурення науковця з приводу використання обламків з руїн середньовічного Херсонесу при будівництві російськими владами Севастополю. Не знімаючи з російських генералів відповідальності за знищення цих культурних пам’яток, водночас слід звернути увагу на те, що античний Херсонес на протязі своєї історії неодноразово перебудовувался, а його храми, які згідно зі Штепою стояли недоторканими, ще з IV століття були або зруйновані, або перетворені у церкви. Місто остаточно було знищене у 1399 р. власне татарським ханом Едігеєм. До часу приєдннаня Криму до Росії в Херсонесі збереглися залишки піздньосередньовічних кріпосних стін та воріт, каміння з яких й було вжито при будівництві Севастополя. Отже можна говорити лише про недбальство, але не якесь свідоме знищення культурних пам’яток. Археологічні розкопки у Херсонесі розпочалися у 1827 р. Принагідно слід згадати, що пам’ятки міста постраждали не лише від московського варварства, але також від гарматного вогню цивілізованих співвітчизників проф. Е.Кларка, які облягали Севастополь у 1854-55 рр.

Ми, москвини, споїли киргизів, черемисів, бурятів та інших, пограбували Вірменію та Грузію, заборонили навіть Богослужбу грузинською мовою, ожебрачили багатющу Україну –дається посилання на В.Розанов. Апокалипсис нашего времени

Фальсифікація. Справжня цитата з Розанова: ’’На востоке они ободрали и споили бурят, черемисов, киргиз-кайсаков, ободрали Армению и Грузию, запретив даже (сам слушал обедню) слушать свою православную обедню по-грузински. О, о, о... Сам слушал, сам слушал в Тифлисе’’ – див. В.Розанов. Апокалипсис нашего времени http://vehi.narod.ru/rozanov/apokal.html Фраза про багатющу Україну вставлена Штепою