Життєвий шлях
Едмунда Бачинського

Доктор права Едмунд Бачинський належить до того покоління закарпатської інтелігенції, яке тривалий час вважало, що майбутнє нашого краю, його вільний розвиток можливі тільки під всесильним скіпетром Росії, вбачаючи в ній єдиного захисника слов'янського світу. Звідси й москвофільство Бачинського. Як громадсько-політичний діяч зробив для Закарпаття скільки міг, діючи на пожвавлення змагань за визволення нашого краю з-під поневолення іноземних держав. Звичайно, в національній і соціальній визвольній боротьбі нашим краянам не дуже щастило, але сам факт широкого розгортання просвітницької, культурницької й політичної роботи серед населення заслуговує нашого визнання і шани.

Едмунд Бачинський походить з відомого наЗакарпатті священицького роду. Його предки до шостого покоління були греко-католицькими священнослужителями. Двоюрідним братом його прапрапрапрадіда був єпископ Андрій Бачинський (1732-1809) - відомий церковний діяч і просвітитель. Корені ж цього роду як засвідчують генеалогічні документи, знаходимо в Галичині с. Бачина, що на самбірщині. Хоч десь із кінця XVIст. спогади про рід Бачинських знаходимо на Закарпатті. Також відомо, що родина Бачинських походить з старовинного литовського княжого роду і їх дворянство підтверджено дипломом короля Зиґмунда III.

Едмунд Бачинський народився 13 червня 1880 року в селі Калини Тячівської округи (комітат Мараморош) в сім'ї греко-католицького священика Степана Бачинського (1851-1936). Мати - Єлизавета Фірцак - рідна сестра єпископа Юлія Фірцака (1836-1912) ініціатора Верховинської акції. Можна також відзначити, що Степан Бачинський як парох Ясіня в 1918 році входив до керівництва "Української Народної Ради в Ясіню". В Ясіню сім'я Бачинських була в дружніх стосунках з сім'ями Клочураків та Климпушів.

Оповідь про видатного європейського політика була б далеко неповною, якби не згадати бодай коротко про родину. Едмунд Бачинський мав чисельну рідню - двох сестер й чотирьох братів, яких доля розкидала по багатьох країнах світу. Сестра Шарлота Сабов 1878 року народження виїхала в США, брат Степан був душпастиром в Сату-Маре (Румунія), Юлій 1885 р.н. був священиком у Чорноголові та Ясіні в 1949 році його був засуджений на десять років позбавлення волі, повернувся додому, в 1957 році, брат Олександр 1895 р.н. загинув в Першу світову війну, сестра Маргарита 1893 р.н. вийшла заміж за чеського офіцера Ярослава Голду й у 1938 році виїхала разом з сім'єю в м. Брно, брат Андрій 1901 р.н. за фахом лісовий інженер, закінчив Празький університет, багато років віддав лісовій галузі Закарпаття.

Перша дружина -Марія Товт померла під час пологів. Дочка Марія. 1910 року народження, жила в Угорщині, де й померла в 1967 році. Друга дружина Оронка Губан - прожила до 1976 року, померла й похована в Хусті.

Едмунд не пішов шляхами чоловіків своєї рідні, а закінчив правничий факультет Будапештського університету. Напередодні Першої світової війни служив урядовцем у Дебрецені та інших містах Угорщини. В 1922 році повернувся до рідного краю, де був мером Ужгорода тачленом земського уряду. Із 1927 по 1936 роки входив до товариства імені Духновича, яке впродовж трьох місяців 1936 року очолював. Але в знак протесту проти про угорських дій Фенцика, вийшов із цього товариства. З 1929 по 1938 роки обирався сенатором Чехословацького парламенту від аграрної партії. Очолював кооперативну спілку Підкарпатської Русі, видав брошуру "Кооперація на Підкарпатській Русі".

На окрему увагу заслуговує його любов до спорту, як засобу фізичного й духовного відродження народу. 15 серпня 1925 року обирається заступником голови спортивного клубу "Русь". А в 30-х очолює відому футбольну команду СК "Русь". На утримання її відраховував половину своєї сенаторської платні.

З 11 по 26 жовтня 1938року входив в перший автономний уряд Підкарпатської Русі, обіймав у ньому пост міністра внутрішніх справ. Входив і до складу другого уряду який очолював Августин Волошин. Ось як характеризує Едмунда Бачинського Петро Стерчо у своїй книзі "Карпато-Українська держава": " ...поляки та мадяри поклали на Бродія та Фенцика великі надії. До щирого патріота д-ра Е.Бачинського, який упродовж майже 20-ти років співпрацював із Бродієм та Фенциком по лінії москвофільства, ворожі агенти не знайшли дороги. Д-р Едмунд Бачинський хоч і помилявся, а - помилки - людська річ - любив свій народ і йшов із ним..."

19 жовтня 1938 року Е. Бачинський представляв інтереси Підкарпатської Русі на переговорах у Мюнхені про майбутні кордони. З цього приводу (перед Віденським арбітражем) зустрічався з міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом. Туди ж прибув на переговори прем'єр Словаччини д-р Йозеф Тісо.

Під час зустрічі на переконливих прикладах затисянських греко-католиків (як і словацьких) д-р Бачинський доводив, що ці жителі є насильно з мадяризовані й етнічно належать до Карпатського краю, неодноразово підкреслював, що він жив під мадярським режимом, і це був безоглядний утиск національної індивідуальності, і що національні почуття серед корінної молоді "такі сильні, що і мови не може бути про співжиття з Мадярщиною". Хоч і усвідомлював, що таке внаслідок брудної політики може нас очікувати "вже завтра".

З кінця 1938 року працював у Хусті, куди переїхав як міністр автономного уряду. Після окупації Карпатської України Угорщиною відійшов від політичної діяльності і працював адвокатом.

З приходом Червоної Армії був заарештований управлінням контррозвідки "СМЕРШ" 4-го Українського фронту в грудні 1944 - го і без суду був етапований до м. Єнакієве Донецької області, де і помер від тифу в таборі для військовополонених на шахті "Юнком" в 1945 році, що засвідчує п. Микола Бандусяк, який в той час був ув'язнений в таборі із Е.Бачинським. Після встановлення радянської влади на Закарпатті від сім'ї Бачинських конфіскували значне нерухоме майно.

В часи горбачовської перебудови на обґрунтовані заяви, які писав у тодішні КДБ й прокуратуру син його брата Андрія - Едмунд, відповіли, що по трьох органах (суд, прокуратура, КДБ) "не проходив". Оскільки його не судили, то й слідів ніяких не залишено. Так досі цей мужній син нашого народу і не реабілітований.