ЮНІ ТА СТУДЕНТСЬКІ   РОКИ ДМИТРА ДОНЦОВА

Народився Дмитро Донцов 17 (29) серпня 1883 року в місті Мелітополі у Південній Україні в старій козацькій родині, що походила зі Слобожанщини. У родинному колі він отримує початкове "українське виховання".

По закінченні Мелітопільського реального училища, гімназії у 1900 році починає студіювати право у Петербурзькому університеті, навчання закінчує у Відні.

По завершенні студій переїжджає до Києва, де включається в український політичний рух - стає членом УСДРП, за що був у 1907 році ув'язнений російською владою.

Звільнений на поруки родини у 1908 році Донцов покидає Російську імперію і виїжджає до Австро-Угорщини, де вдосконалює право у Відні.

Беручи активну участь у політичному житті Галичини в 1913 році на другому українському студентському з'їзді у Львові своєю промовою "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" вдруге у цьому столітті після Міхновського проголошує самостійницьку доктрину, що спричинює його відхід від соціалістичного руху.

З початком 1-ої світової війни Дмитро Донцов був головою незалежницького Союзу Визволення України, надалі у 1914-16 р.р. керує Українським Пресовим Бюро у Берліні, а з 1916 року переїжджає до Швейцарії, де очолює та видає прес-бюлетень "Бюра народів Росії".

В 1917 році у Львові здобуває ступінь доктора юриспруденції.

У березні 1918 року повертається до Києва, де стає одним з провідних діячів найбільш націоналістичної на той час Партії Хліборобів-Демократів.

Відразу після встановлення Гетьманату працює, як голова Українського Телеграфного Агентства.

У січні 1919 року виїздить до Відня.

Протягом 1919-21 р.р. займає посаду шефа пресового бюро при українському посольстві у Берліні.

Від 1922 року мешкає у Львові, де редагує такі видання, як "Заграва", "Літературно-науковий вісник", "Вісник".

У міжвоєнний період стає відомим ідеологом і загальновизнаним націоналістичним теоретиком, випускає ряд праць, зокрема "Націоналізм", "Поетка українського Рисорджименто: Леся Українка", "Політика принципіальна і опортуністична", "Де шукати наших історичних традицій", "Підстави нашої політики" і ін.

Після початку 2-ої світової війни Дмитро Донцов був інтернований польською владою у таборах а по "братньому возз'єднанню" 39-ого змушений емігрувати.

Живе у Бухаресті (де редагує журнал "Батава"), Берліні, Кракові, Празі.

По зимі 1943-44-ого залишив Україну назавжди.

Капітуляція Німеччини застає Донцова у Празі. Він виїздить до американської окупаційної зони, а під кінець 45-ого дістається Парижу.

Становище Донцова було вкрай важке і небезпечне, бо Москва внесла цого у списки "міжнародних військових злочинців", і тому у другій половині 1946 року він при допомозі Українського Бюро в Лондоні перебирається до Великобританії, де редагує газету "Український клич".

Невдовзі отримує дозвіл на виїзд до ЗДА і покидає Европу.

У 1947 році поселяється в Канаді, де живе до самої смерті. Там він друкує низку праць, зокрема "Хрестом і мечем", "Кардинал Мерсіє", "Незримі скрижалі Кобзаря", "Дух нашої давнини", а також статті у таких виданнюх, як "Шлях перемоги", "Визвольний шлях", "Гомін України" і ін.

У 1949-52 р.р. Дмитро Донцов працює викладачем української літеретури Монреальського університету.

Останні роки життя провів на імпровізованому "хуторі" в Лаврентійських Горах біля Монреалю.

30 березня 1973 року Дмитра Донцова не стало.