Перші десятьліття XIX ст. принесли незвичайне оживлення історичних студій. Романтизм, що володів тоді всесильно в літературі, розбуджував зацікавлення до минувшини, до давного життя народів, поширював захоплення історичними дослідами. З другого боку розвій суспільних наук і фільозофії спонукував істориків звернути пильнійшу увагу також і на метод дослідів, шукати нових доріг, нових, певнійших жерел. В 1824 р. появилася перша праця молодого історика Лєопольда Ранке: „Geschichte der romanischen und germanischen Volker 1494—1535" з додатком „Zur Kritik neuerer Geschichtschreiber". Сей історик, великий поклонник Вальтера Скота, перший відкриває для дослідників минувшини історичні архіви і сам на підставі архівних матеріалів оголошує цілий ряд монографічних студій з минувшини ріжних країв та народів. Дещо пізнійше, в 1837 p., появляються майже одночасно та зовсім независимо від себе дві студії: Павла Йосифа Шафаржіка „Slovanske Starozitnosti" і Каспара Цойса (Zeus) „Die Deutschen und ihre Nachbarstamme"; перша в Празі, друга в Мюнхені. Автори сих студій відкривають ще одно нове історичне жерело, географічні назви, і перші стараються його вихіснувати у своїх дослідах.

Збіркою і розробленням сього нового історичного матеріялу занявся відтак цілий ряд учених, головно в Німеччині. Першу спробу систематики географічних назв і методики научного хісновання ними подав Ettmayer в Geographia rhaetica; новійшими часами забирав в сій справі голос Mzik в Beitrage zuf Methode der Ortsnamenforschung (Memnon, 1909 III.) Незабаром література про сю справу так дуже розрослася, що виявилася потреба вести окрему бібліографію праць з области географічної ономастики, і сьогозавдання піднялися Egli і Nagl, оголошуючи від 1883 р. в Geogr. Jahrbuch свої „Literaturberichte". Крім сього Egli зладнав 1886 p. „Geschichte der geographischen Namenkunde". Останними часами стали появлятися вже й спеціяльні бібліографії, які реєструють праці про поодинокі обмежені области, прим. G. Buchner-a „Bibliographic zur Ortsnamenkunde der Ostalpenlander (Progr. des Maximil. Gymnas. Munchen 1919).

Отся систематична і пильна праця західно-європейських учених дала вже чималі висліди і то при розвязці саме таких питань, котрих за підмогою всіх инших історичних жерел не можливо було вирішити. Тільки завдяки аналізі географічних назв вдалося неоспоримо ствердити, що ціла теперішна західна Німеччина аж по Лабу в найдавнійших часах була заселена кельтійськими племенами. Збірки та розслід географічних назв у східних Альпах зясували зовсім докладно і певно, котрі частини Горішної Австрії, Зальцбурга, Баварії і Тиролю захоплювала славянська кольонізація. Так само все більше вияснюється, що праславянські оселі не сягали на захід поза Вислу і що теорія деяких чеських учених про праславянське населення в области Одри не зможе утриматися. Про дрібнійші, більше льокальні висліди, прим, зазначування границь між германськими племенами, вже й не згадуємо.

Серед славянських держав та народів досліди над географічними назвами здебільша що-йно в початках. Ще найбільше в тім напрямі зробили Чехи і Поляки, відтак йдуть Великороси; инші Славяни остали далеко позаду. Українська наука ще майже не торкала сього інтересного та важного жерела. Що правда, бували й у нас більше або менше вдатні пояснення поодиноких географічних назв, бували спроби до доказів в хосен одної або другої тези втягнути також і топографічний матеріял — але все се робили доривочно, принагідно, несистематично та неметодично. Починали від сього, що може прийти аж згодом. Діло в тім, що у нас нема ще досі зібраних українських назв хочби самих тільки осель (міст та сіл). Т. зв. урядові назви, які зустрічаємо по ріжних офіціяльних показчиках, спеціяльних та генеральних картах та хочби й українських дієцезальних шематизмах Галичини, зовсім не подають народних назв, яких вживає місцеве українське населення і які одні мають научну вартість — лише фікційні назви, покалічені та поперекручувані на польський, московський, румунський, мадярський, німецький лад. Хто сам з особистого досвіду не знає, що офіціяльне „Вирів" (так в львівськім дієцезальнім шематизмі, на картах і офіціяльних показчиках „Вируф") в устах місцевого населення зоветься „Орів", або що„Родатичі" се „Городєтичі", або що „Молотків" се „Молодьків" і т. д. — сей зовсім рішучо не має ніякої спромоги де небудь про се дізнатися. Не поможе тут і „Географическій Словарь" Якова Головацького, виданий у Вильні 1884 p., бо він подає тільки міста та місточка і лишень деякі села, та й то не всюди вірно: прим. Березовица зам. Березовиця, Пробужна зам. Пробіжна. А щож говорити про назви частин села (т. зв. кутів), дворищ, піль, сіножатий, потоків, горбів, верхів, лісів, і т. й., що дають незвичайно цінний та обильний ономастичний матеріял досі зовсім недоступний для дослідника, бо не зібраний з ні одної хочби найменшої частини нашої просторої вітчини. Дещо зі сих назв попало в обємистий 16 томовий „Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego" (Варшава 1880—1902 з новійшими доповненнями), але в якій формі, вистане згадати, що верх Синєк (коло Микуличина) виступає там під назвою „Siennik".

Першу спробу систематичного збирання українських географічних назв зробив Володимир Гнатюк. Він зложив квестіонар для збирання місцевих переказів, оголошений в Хроніці Наук. Тов. ім Шевченка у Львові р. 1907 (за вересень—грудень) вип. IV, ч. 32. В тім квестіонари перші чотири питання торкаються назв осель, піль, пасовиськ, кутків, хуторів, рік, лісів. Вислід сього квестіонара був зовсім негативний. Як мене поінформував сам автор, надійшло лишень дві чи три відповіди, в котрих були подані лишень перекази. Відтак в 1913 р. проф. С. Томашівський на історичнім семинари пробував зорганізувати збірку матеріялів для українського історично-географічного словаря, але вибух світової війни перепинив роботу вже в самих початках. Я зже здавна цікавився сею справою і в 1908—9 роках призбирав при підмозі учеників висших кляс гімназії в Чернівцях дещо топографічного матеріялу з буковинської України. .Після переселення до Львова я почав акцію в Галичині. В просторім рефераті на засіданню істор. фільоз. секції Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові 27 лютого 1920 p. предложив плян збірки матеріалів для зладження істор.-ґеогр. словаря Галичини, в першу чергу збірки самих географічних назв. Секція признала сю справу важною та актуальною і переказала її виконання Археографічній комісії. На сій комісії 3. марта я зреферував плян історично-географічного словаря Галичини та відтак 12. марта предложив квестіонар для збірки матеріялу до сього словаря, головно назв. Плян та квестіонар комісія одобрила; квестіонар відтак оголошено в часописях „Громадська Думка" 25 марта та „Вперед" 28 марта 1920 p.; крім сього Археографічна комісія видала його окремим листом. Та збірка матеріялу йде дуже пиняво. На відозви у часописях відгукнулося лишень кілька осіб, більшу поміч у збиранню найшов я серед студентів українського університету та гімназійних учеників висших кляс. Таким чином зібрав досі матеріял з 212 громад Галичини, з кількадесяти громад маю по дві або й по три відповіди з ріжних рук, котрі себе взаїмно провіряють та доповняють. Се, що правда, вже цінна збірка, куди більша, чим кому небуть у нас досі вдалося зібрати, але в прирівнанню до цілої наміченої території, на котрій є більше чим 3500 громад, се ще дуже мало. Одночасно Київська Академія Наук збирає матеріяли до загально українського істор.-геогр. словаря, др. Я. Стрипський оголосив свій квестіонар для збірки географічних назв на Закарпатській Україні, Юл. Зборовскі видав за підмогою польського Міністерства Просвіти окрему інструкцію для збирання польських назв.

Як бачимо, справа зацікавлює все ширші круги, стає все більше актуальною. Супроти сього вважаю зайвим широко розводитися над вагою та значінням географічних назв для української науки. Обмежуся лишень на найважнійші справи.

Так само як про Кельтів між Реном та Лабою так і про Волохів (Румунів) в галицьких Карпатах не згадують ані літописи, ані хроніки, ані инші писані жерела. Між тим починаючи від Чорногори далеко на захід аж по проломову долину Попраду стрічаємо майже що крок назви хребів, верхів, полонин, потоків як: Мінчол або Мунчел, Ардзелюша, Ґрофа або Ґропа, Пікуй, Клива, Кепута, Няґрин, Нягра, Пєтрош, Лядескул або Лєдескул і др., котрих румунське походження не підлягає ніякому сумнівови. На Покуттю попадаються й села з румунськими назвами, як Акришори і Ферескул в Косівщині, Белелуй (не Белелуя, як його зовуть офіціяльно) в Снятинщині, села тепер суто українські, в котрих вже давно нема нікого, хто вживав би або хоч розумів румунську мову. Також і місто Коломия має назву від румунського culmea = верх, горб. Таким чином ґеогр. назви відкривають нам факт перворядної ваги з історії мандрівок народів та нашої території і тільки докладна збірка та розслід геогр. назв дасть нам спромогу точнійше означити области, які захоплювала ся румунська міграція. Збірка та розслід Географічних назв дасть нам тверду підставу до зовсім докладного визначення давних українських етнографічних меж. Вона поможе рішити питання, чи вузкий клин, котрим наші Лемки всуваються між Поляків та Словаків аж по Попрад — се захований в горах останок старого українського осельництва на Заході, котре на долах улягло польонізації та пословаченню, чи навпаки се пізнійша українська кольонізація пустих гірських просторів. Від неї можна надіятися також твердого вирішення т. зв. болохівської справи. Збірка географічних назв дасть нам спромогу відшукати не одну з затрачених тепер осель, які зустрічаємо в літописях, давних грамотах, судових актах і т. й. Прим. старинний замок Хмелів, згадуваний поруч з Цецином та Хотином в XIV ст., про котрого положення історики робили ріжні здогади, находився без сумніву на области теперішнього місточка Вашківців: тут частина передмістя ще досі зоветься Хмелевом і в ній находяться сліди давних окопів. Дуже часто, при недостачі инших даних, вже сама назва оселі дає підставу до хронольогії осельництва, до бодай приблизного означення часу повстання даної оселі. Так прим, стверджено, що славянські оселі на -иці, -ичі є дуже старинні і походять ще з часів родової організації, особливо коли сі скінчення звязані зі старинними іменами прим. Бояничі, Судковичі, Мишлятичі, Вишатичі, Первятичі, Гориславичі; дуже старинні також прикметникові окінчення на -ъ, прим. Перемишль, Борислав, Варяж, Самбір, Пораж. Навпаки назви на -івка, прим. Викторівка, Мазурівка, Богданівка і т. п., є зовсім нового походження і вперве виступають під кінець XIV ст. Прикметникові окінчення на -о, як Порудно, Сміль-но, Сішно і т. д., є старші чим на -е або -є, прим. Сухе, Криве, Красне, Товсте. Закінченняна -ин, -ів вказують не на рід, а на імя посельничого (власника або війта, що закладав оселю), прим. Станин, Микуличин, Савчин, Павлів, Яремків, Романів, Сенів, Глібів. Деякі назви вказують просто на спосіб оселення. Від другої половини XIV ст. великі землевласники, щоби привабити в Галичину нових поселенців, надавали їм ріжні т. зв. вольности, звільнювали нові оселі на 10 або й на 20 літ від всіх данин та роботизни. Так повсталі оселі звалися Болями, Вільками, Волицями, Слободами, Слобідками, їх було куди більше чим тепер. Розслід самих тільки сяніцьких та перемиських судових актів з XV ст. показує, що оселі Березка, Ґольцова, Малява, Павлова, Рачкова, Станкова і др. звалися тоді Березька Воля, Ґольцова Воля, Малява Воля, Павлова Воля і т. д. Виходить, що коли не всі то бодай велика частина осель утворених з особових імен з окінченням на -ова, -ава, -а се давні „Волі". На зовсім инші початки оселі вказують назви зложені зі словом город (Балигород, Старгород, Звенигород і др.) або Городище, Городисько, Городок, Підгородє, Городниця, Замок, Замочок, Підзамче, Окопи і др. Заняття населення подають назви осель: Стельмахи, Конюхи і Конюшки, Скоморохи, Кобилюхи, Псари, Лупії, Гончарі, Сторожі, Ковалі, Ходані, Гарбарі; на експльоатацію ліса вказують ріжні Мазярні, Вуглярки, Гути і Гутиська. Географічні назви дають також причинки до пізнання фізичних прикмет нашого краю в давнину. В першу чергу вказують на велике богацтво лісів. Оселі повставали серед лісів, причім дерева витереблювали (Теребен, Теребовля) вирубували (Корчунок, Копань або Копане, Зруб) або випалювали (Погар). Цілий ряд осель має назви звязані з лісом: Підлісє, Підліски, Залісе, Заліщики, Лісок, Сухоліс, Підгай, Підгайці, Гаї, Підлісина, Бір, Підбірці, Чагарі і др. Ще більше назв вказують на багновини та мокравини, що займали величезні простори; в першу чергу всякі Руди, Рудки, Рудавки, Зарудя, Зарудці, Руденка (слово руда в украінській, білоруській та кашубській мовах означає також грязюку, невисихаюче болото); відтак Багна, Заболотці, Мочари, Болотня, Мокра, Гнила, Гнильче, Гнилички, Кальне, Кальниця і др. В топографічних назвах переховалося чимало давних, тепер вже у нас незнаних і неуживаних імен прим: Стан (Станин, Нестаничі), Стоян (Стоянів), Дунько, Добко, Путята, Первята, Маласт, Драгаш, Арлам, Долоб, Бенько і др. і тому сі назви дають обильний матеріял до словаря імен. В ґеогр. назвах закостеніли нераз старі звукові та граматичні форми (прим, прикметникове скінчення на ь), які в живій мові вже давно затратилися, тому вони є важним жерелом й для історії мови. Всі висше наведені приміри вибрані лишень зі самих назв сіл та присілків; на скількиж богатшим матеріялом ми зможемо орудувати, коли поведеться зібрати всі назви частин кожної оселі, піль, пасовиськ, гір і т. п.!

Та збірка і систематика географічних назв, се лише частина роботи. Богато, дуже богато назв видаються на перший погляд незрозумілими. Приходиться підвести їх під научний розслід, вияснити їх походження та значіння. Таке т. зв. етимольогізовання вимагає відповідної методичної підготовки, основного знання правил звукових перемін, історичної граматики. Хто без сього береться за таку справу, витрачує на дармо труд і приносить для науки більше шкоди чим хісна. Тоді виходять такі дивогляди, як виводження назви „Галич" від галок, „Буськ" від буськів і др. Такі примітивні пояснення зустрічаємо часто між народом і тому Німці зовуть їх народною етимольогією (Volksetymologie). Збираючи топографічний матеріял в місточку Стоянові, від місцевих людей я почув таке пояснення назви: в місті є капличка св. Яна (латинська); колись між містом та цвинтарем стояло сто таких капличок, було стоЯнів — от і відси назва міста. Се, можна сказати, типічний приклад на Volksetymologie ; як місцевий переказ він має своє значіння і його треба записати, але зовсім не надається до научного пояснення назви оселі. Попри се треба тямити, що назви з протягом часу змінялися, приймали йншу форму. Часто не вистане мати саму лише теперішню, значить останну форму; треба знати, як дана назва виглядала в минулих часах, які переміни переходила протягом століть, треба відшукати, як вона записана в давних літописях, грамотах, судових актах, люстраціях. Треба старатися ствердити генетичний розвій назви і що-йно тоді її етимольогія мати ме міцну підставу. Хто пояснить назву села „Комборня" (в коросненськім пов.), коли не знає, що се село звалося в XV ст. „Кальтборня" (від німецького kalt + born = зимне жерело)? Таксамо відома лічнича оселя „Івонич" звалася давно „Іванче поле", „Вашківці" звалися „Івашківці", „Клепарів" — „Кльоппергоф" і т. д.

Та в першу чергу треба зібрати сам матеріял. До сеї роботи може кожний взятися, до неї не треба ніякого спеціяльного вишколення, ані спеціяльного знання. І саме метою сеї статті є викликати серед ширших кругів нашого громадянства зацікавлення сею справою та охоту помогти великому ділу. Бо збірка географічного матеріялу хочби лише з Галичини переходить спромогу одної людини чи хоч би й комісії; до сього треба десятків, ато й соток помічників. Кожний, хто присвятить годину-дві на збірку матеріялу нехайби лише зі сього одного села, в котрім проживає, додає свою цеголку до майбутної монументальної будівлі. Тільки дві прикмети мусить мати збирач: точність та сумлінність; невірно та недбало виповнений квестіонар обезцінює зібраний матеріял і для науки приносить замість хісна шкоду. Відповіди на питання треба списувати безумовно тільки з уст народа; сільська інтелігенція і півінтелігенція звичайно не знає більшости місцевих назв та звязаних з ними переказів, а ті, котрі знає, звичайно перекручує на „літературний" лад та виговір. Тому треба звертатися до старших господарів, що гаразд знають свою оселю. Коли село складається з кількох розкинених частин, богатьох присілків та дворищ (як се буває в горах або в північній, лісовій части східної Галичини між долішним Сяном та Бугом), треба про кожну частину випитувати жителів даного присілка, чи части, бо населення одної частини звичайно не тямить назв инших, дальше положених областий. Всі назви записувати зовсім докладно так, як їх виговорює місцеве населення, заховуючи вповні діалектичний виговір. При тім необходимо конечною річю є при кожній назві зазначувати наголос. Дуже бажаним було би зібраний у мужиків матеріял перевірити ще між жіноцтвом, бо у жінок і виговір і наголос бувають виразнійші та чистійші чим у мужчин, тільки що вони звичайно не тямлять всіх назв. Коли яку назву виговорюють або наголошують неоднаково, менше вживану форму треба подати в скобках поруч з більше уживаною. Очевидно, що всі назви мають бути написані так читко та виразно, щоби ні що до одної букви не було сумніву. Відповіди про кожну громаду списувати на окремій картці; коли громада дуже велика і розкинена, то кожна частина повинна мати свою картку.

Квестіонар, котрий тут подаю, був вже, як згадано, оголошений в „Громадській Думці" і „Впереді" в марті 1920 р. та виданий опісля окремим листком. Тепер доповняю його кількома додатковими питаннями, котрих потребу вказав мій власний та чужий досвід. З огляду на вже зібраний матеріял затримую давну нумерацію питань і се пояснить, чому деякі числа виходять дещо переладовані. До деяких питань додаю ще окремі пояснення.

1. Урядова назва оселі; політичний повіт (староство).

2. Чи се місто, місточко, село, присілок? Коли присілок, подати до котрого села (громади) належить.

3. а) Як нарід називає оселю? Подати також другий та семий відмінок і прикметникову форму сеї назви, б) Як зовуть поодинокого мешканця оселі і всіх разом (однина і множина)? в) Чи оселя не мала давнійше иншої назви і яку? г) Чи між мешканцями є родинні назвиска, від котрих моглаби походити назва оселі? д) Чи околичні села не називають оселі або її населення якою шутливою або глумливою назвою? Може істнують про оселю які приказки?

Ad а) За 2-им відмінком питати: відкіля ви? (прим. з Вердова); за 7-им: де мешкаєте? (прим. у Вердові); за прикметниковою формою: який (чий) се ліс, поле, сіножать? (прим. вердівський). Аd в) прим. мешканець села Ордова (Вердова) зоветься: Вердівець, всі разом: Вердівці Ad г) прим. в присілку Чепелі є родини з назвиськом Чепель, в присілку Заяці є назвиськом Заяць. Ad д) населення даної оселі звичайно не хоче признатися, або признається дуже нерадо, тому за тим треба питати по сусідних селах; що до приказок, то в селі Сішні я записав ось яку: „В Сішні роскішно, довкола вода, а в середині біда".

4. Як називаються поодинокі части оселі (по містах передмістя, по селах т. зв. кути)?

5. Які є окремі назви а) вулиць, б) доріг, в) площий та роздоріж?

6. Які присілки належать до сеї оселі (громади)?

7. Як називаються а) фільварки, б) двірські будівлі, в) млини, г) окремі доми або дворища, що лежать на території сеї громади?

Коли громада має присілки, зазначити, чи предмети, вичислені під а—г,, належать до головної оселі, чи до котрого з присілків.

8.. Чи є коршми або заїздні доми, котрі мають свої окремі питомі назви ?

9. Які назви макугь поодинокі частини піль, огородів, неужитків?

10. Які назви мають поодинокі частини сіножатий, пасовиськ, полонин, болот (багон)?

11. Які назви мають ліси, гаї, корчі, зруби, поляни серед ліса ?

При відповідях на питання 9—11 подати напрям в якім сі предмети положені від осередка оселі, зазначуючи північ буквою N, полудне S, схід Е, захід W, північний схід NE і т. д.

12. а) Як зоветься ріка, що пливе через територію оселі? б) Які там є потоки і до котрої ріки пливуть? Чи є жерела або криниці з окремими назвами і якими?

13. Як називаються а) глибини та вири, б) броди, в) острови в ріці?

14. Які назви мають стави або озерця ?

15. Як називаються пороги і водопади в ріці?

16. Чи є в околиці оселі могили і кургани і які мають назви?

17. Як називається пасмо гір або горбів, що переходить через область оселі (громади) ?

18. Які назви мають поодинокі а) гори або горби, б) верхи,

19. Чи на области оселі (громади) є а) скали, б) великі каменюки, в) каміньоломи, г) копальні (глини, піску, вугля, нафти, зеліза і т. п,); чи мають свої окремі назви і які?

20. Як називаються поодинокі долини, провалля, яруги, кіт-ловини ?

21. Як називаються дороги, стежки, переходи (просмики), що ведуть на другий бік гірського пасма.

22. Чи на области оселі (громади) є печери, підземні хідники і які мають окремі назви?

23. Чи на области оселі не находять або давнійше не находили яких старинних річий (монет, знаряддя, оружа)? Чи не робив там хто розкопів або пошукувань за такими річами? Чи нема там а) звалищ, замків, б) останків городищ, в) останків валів та укріплень і які мають окремі назви?

При відповідях на питання 16—23 подати напрям, в якім сі предмети положені від осередка оселі, зазначуючи його так само, як при питаннях 9—11.

24. Чи в оселі є а) церква, мурована чи деревляна, під покровом якого святого (коли празник?), коли збудована? б) Чи є костел, каплиці або біжниця ? в) Чи є останки давних монастирів, церков, хрестів (фіґур), цвинтарищ або бодай згадки про них? г) Які промислові заведення находяться в оселі (млини, ґуральні, броварі і т. п.)?

25. Як населення пояснює назву оселі; чому вона так зоветься? Коли е переказ про засновання оселі, подати його. Подати також перекази і пояснення, які е про котру небудь з инших назв?

При записуванню тих пояснень треба поступати обережно. Часто мужики, щоби не виявити свого незнання, наборзі видумують яку небудь нісетницю. Тому не треба на інформатора настоювати, щоби доконче подавав такі пояснення, та провірювати у других, чи подані пояснення та перекази справді істнують між населенням.

26. Чи є місцеві хроніки, акти, грамоти, записки з давних часів, старі інвентарі парохіяльних, церковних, громадських, двірських маєтностий. Коли є, розвідати, де вони переховуються. Зі старих інвентарів виписати ті назви піль, сіножатий, пасовиськ, лісів і др., котрі там згадані, зазначуючи окремо, котрі з них вже затратилися в памяти місцевого населення.