Для ілюстрації тогочасних відносин подаю одну подію, про котру через довший час вандрували всілякі лєґенди.
В дні 28. падолиста 1884. р. умер на Клепарові за домом інвалідів: Адольф Нарольський, вислужений концепіст скарбової дирекції. Я знав його. Він був бідний, бо мав незначні побори та почував знеохоту до людей і життя (мізантроп). Був він безконфесійний та його поховано без хреста і священика, а над його гробом, на стрийськім кладовищі у Львові, заспівали наші (українські) студенти: Ще не вмерла Україна!..
Звідсі піднялась була у нас в краю страшна хрія проти „радикальної" молоді, з проклонами на тему безбожносте і деморалізації. 3 того приводу написало „Нове Зеркало" (сатирично-гумористичний орґан):
„Землетрясці — радикали,
Як Нарольського ховали, —
Попа, правда, не взивали, —
З папіросок дим пускали!"
Отсе були хрестини назви „радикалів", та на тім закінчилась мала подія з великим розголосом тай з часом зовсім забулась...