Яким був кількісний склад УПА

Галицькі засоби масової інформації, які сьогодні цілком належать націонал-демократам і націонал-фашистам, все голосніше й істеричніше кричать про "борців за волю", про "національних героїв" із "Нахтігалю", добровольчої дивізії СС "Галичина", формувань ОУН - УПА та про те, що "національно-визвольні змагання" охоплювали "все населення краю", були "всенародними". Про сотні тисяч живих вояків УПА і мільйони їх нащадків говориться у зверненнях необандерівців до Президента України. Чи справді так?

Питання це надзвичайно складне, бо, по-перше, нема солідних документальних фактів, а по-друге, різні автори подають різні дані про кількісний склад УПА - радянські, в основному, замовчували ці дані, а націоналістичні (за кордоном) подавали інформацію про кількість, яка сягала від кількох десятків тисяч до півтора мільйонів бойовиків.

Як свідчить "Енциклопедія українознавства" , "на перевалі 1943 -1944 років УПА була найчисленнішою й охоплювала не менше 40 тисяч осіб, в тому числі підпільні кадри ОУН".[58]

"Історіограф" ОУН - УПА Петро Мірчук в книзі "Українська повстанська армія" стверджує, що на початку 1944 року (тут і вище йдеться про один і той же період) УПА становила 50 куренів (80 тисяч) "власних" сил та 15 куренів (близько 20 тисяч) "заприязнених народів". Крім того, вказував Мірчук, УПА сприяло оунівське підпілля кількістю 100 тисяч осіб. Цифри тут значно перебільшені, особливо щодо "заприязнених народів", тобто різних пособників окупантів-неукраїнців (в тому числі українців - "східняків"), які в силу обставин опинилися в стані УПА (відомо також, що влітку і восени 1944 року в УПА перебувало також понад 300 німців, які були послані для зв'язку й інструктажу, чи відстали від своїх відступаючих частин). Аналіз, однак, беззастережно показує, що в УПА в той час перебувало не 15 куренів (20 тисяч), а близько дві тисячі неукраїнців. Коли ж фронт наблизився, вони переважно покинули ряди УПА.

О. Субтельний в книзі "Україна: історія" подає таке судження: "Хоч багато українських емігрантських джерел стверджують, що в апогеї своєї

сили (кінець 1943 - початок 1944 р.) чисельність УПА сягала близько 100 тисяч, більш обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30 - 40 тис. бійців".[59] Ці "обгрунтовані підрахунки", на наш погляд, аж ніяк не відповідають дійсності.

В. Косик у вже згадуваній книзі "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" в додатку "Документи" наводить німецький документ "Німецька пам'ятка про рух опору на території Радянської України", датований 1 листопада 1944 року, де вказується, що УПА поділяється на УПА-Захід, УПА-Північ та УПА-Схід і що "організація військ і навчання переважно здійснюються за німецькою моделлю" (підкреслено мною - В.М.). Ці ж формування готували і виховували німецькі інструктори - офіцери Абверу, поліції та СС типу Шухевича, Сидора, Гасина та інших, що пройшли підготовку в диверсійних школах гітлерівської Німеччини!

Далі в тому ж документі подано таке:

"Чисельний склад УПА можна оцінити приблизно в 80 - 100 тисяч бойовиків регулярної армії... Цифри можливої загальної сили повстанської армії встановити неможливо. Українські дані коливаються між 400 тис і 2 мильйонами вояків". І тут же: "Діяльність УПА підпорядкована політичній лінії ОУН", в той час як націоналістичні автори в поті чола доводять, що УПА не підпорядковувалась ОУН, а існувала самостійно, як позапартійне формування.

В своєму ж тексті книги В. Косик не тільки використовує, а, по суті, повторює інформацію з приведеного вище документу: "Треба визнати, що устійнити кількість членів УПА не було і не є легко. За архівами УПА, тільки група УПА-Захід, що мала на 31 грудня 1943 р. 4460 бійців, на кінець 1944 р. мала близько 40 тисяч. Загальна кількість бійців УПА, отже, могла бути від 80 тисяч до 100 тисяч...".[60]

Тут нема нічого дивного, бо якщо під кінець 1943 року формування УПА концентрувались на всіх теренах Західної України, то наприкінці 1944 року вони спільно з гітлерівськими військами були потіснені в західні райони.

Т. Гунчак у книзі "Україна: перша половина XX століття" зазначає: "За німецькими даними до 1943 р. УПА мала під зброєю 80-100 тисяч вояків". Ці дані досить сумнівні і перебільшені, бо "до 1943 р.", значить, що то був 1942 рік, коли в УПА були лише кілька сотень бойовиків бандерівського напряму.

Аналізуючи подібні інформації націоналістичних авторів, численні дані архівних документів, де концентровані зведення радянських спеціальних відділів по боротьбі з ОУН - УПА, слід зазначити, що напередодні літнього (1944 р.) наступу радянських військ по визволенню Західної України від німецько-фашистських загарбників формування УПА спільно з кущовими боївками ОУН та озброєним активом оунівських організацій становили близько 90 тисяч бойовиків. Восени 1944 р. рейдуючі формування УПА були розгромлені в сутичках з військами НКВС, прикордонниками і спеціальними загонами служби державної безпеки. Залишки їх, за наказом проводу ОУН-бандерівців, перейшли у збройне підпілля, яке продовжувало дії невеликими диверсійно-терористичними групами. Однак про УПА, як таку, в наступний час вже не могло бути й мови. Про те, що УПА існувала до кінця 40-х років - звичайна байка вчорашніх і нинішніх апологетів бандерівщини.

Такою ж закамуфльованою байкою є недавно виданий довідник П. Содоля "Українська повстанча армія. 1943-1949". Автор розпочинає історію УПА з виникнення формування під керівництвом Сергія Качинського - "Остапа" восени 1942 р., хоч тут же акцентує на важливості ІII-оі конференції ОУН-бандерівців, що відбулася 17-21 лютого 1943 року, у творенні такої формації. "Весною і літом 1943 р., - зазначає він, -робиться спроба об'єднати всі повстанські відділи в одну армію під єдиною командою...".[ 61] Отже, УПА вдалося створити тільки після того, як вдалося ОУН-бандерівців провести такі заходи:

1) перевести з Білорусі шуцманшафт-батальйон (створений із розформованих батальйонів Абверу "Нахтігаль" і "Роланд") наприкінці січня 1943 р.;

2)перевести в ліси значну частину "української" поліції разом із зброєю (березень - квітень 1943 р.);

3) створити прецедент конкретної боротьби, розпочавши винищення польського населення на Волині (березень 1943 р.).

Таким чином, історія УПА починається у березні-квітні 1943р., а не з створення сотні С. Качинського - "Остапа" у жовтні 1942 р., як заявляють націоналістичні "історики".

По суті всіма матеріалами двох частин довідника автор доводить, що хоч перші збройні формування націоналістів із ОУН-б виникли на Волині, але творцями їх були галичани. Із 254 імен керівників ОУН, УПА, УГВР, поданих у двох частинах довідника, лише 63 особи були уродженцями Волині і при тому займали в них нижчі чи незначні посади.[ 62] По-друге, членами проводу ОУН-бандерівців у 1943 - 1944 роках із 10 - 12 всіх членів лише 1 - 2 були волинянами і займали в ньому третьорядні посади. Все це, безперечно, свідчить про те, що творцями УПА, як і всієї ОУН, були галичани на території непокірної Волині. Суть цього творення одна - боротьба з радянськими партизанами. А що ж Галичина?

П. Содоль відзначає, що "західні українські землі (ЗУЗ), тобто Галичина, тереном дії повстанської активності негайно не стали, бо місцевий нацистський режим від початку окупації не застосовував проти цілого населення методів тотального терору... В середині 1943 р. ОУН-б почала організовувати військові відділи також і в Галичині. На це мали вплив дві події: по-перше, проголошення 28 квітня 1943 р. створення нацистами "Стрілецької дивізії СС "Галичина"; по-друге, по теренах Галичини йшло рейдом від 7 липня 1943 року з'єднання під командою Ковпака... Ці дві події прискорили організацію на галицькій території регулярних військових відділів під командою поручника Олександра Луцького - "Андрієнка". Для маскування й дезорієнтації німецького режиму ці нові відділи виступали спочатку під назвою УНС".[63] (Української народної самооборони - В.М.)

Далі автор вказує, що в грудні 1943 р. УНС прийняла назву "УПА-Захід". Військова структура УПА в листопаді 1943 року перетворилась в головну команду - головний військовий штаб (ГВШ). Командиром УПА став підполковник Р. Шухевич, шефом ГВШ майор Д. Грицай-"Перебийніс". Ця реорганізація була закріплена в січні 1944 року, коли Д. Клячківський був формально призначений крайовим командиром УПА-Північ у рангу майора. Тоді ж УПА-Захід став керувати майор В. Сидор ("Шелест"), а УПА-Південь - В. Кук ("Леміш").

Автор навіть не згадує про М. Лебедя ("Максима Рубана") по суті, організатора і збройного націоналістичного підпілля, і служби безпеки ОУН, і перших збройних формувань УПА. Зате "організатором і довголітнім (1941 -1947) головним керівником СБ" називає М. Арсенича.

Що ж до кількісного складу УПА, то автор довідника П. Содоль маніпулює цифрами без жодного посилання на джерела:

"Один з найменш вияснених аспектів історії УПА та, мабуть, найконтроверсійніший - це точне число вояків у рядах армії, команда якої, проте, тримала правдиві про неї цифри в глибокій таємниці, та не оспорювала їх, коли про неї з'являлися перебільшені оцінки. Архівні документи в Німеччині подають у цій справі різні цифри, фіксуючи, переважно, число 100 - 200 тис. вояків на 1944 рік. Одне таке джерело твердить, що літом 1944 р. УПА-Північ нараховувала 90 тис, а УПА-Захід - 40 тис, тобто 130 тис разом; інший документ оцінює силу армії на кінець 1944 року до майже 250 тис. Але треба памятати, що автори таких джерел - отізвіти різних поліційних працівників та розвідчих груп третього райху, не мали ніякого доступу до правдивої інформації, і в останньому році війни були дуже схильні факти перебільшувати. Все-таки деякі історики на Заході цифру про нібито 200 тис. вояків у рядах УПА чомусь підхопили і її розпопуляризували... Здругого боку, більшовицькі джерела говорили десятиліттями тільки про "рештки банд", але точної, встановленої ними чисельности УПА ніколи не оголошували. Щойно в 1988 р. Академія наук УРСР авторитетно стверджує те, що з хвилиною відходу нацистів із українських земель (восени 1944 р.), в УПА було б 100 тис війська; інше партійне джерело констатує, що на осінь 1945 р. (це вже на рік пізніше) армія ніби мала ще майже 90 тис. вояків. А якийсь партійний історик твердить ще й те, що УПА в 1944 - 1945 рр. справді мала 90 тис. вояків, із тим, що з цього числа 72 тис. тоді загинули чи потрапили в полон або добровільно зголосилися режимові зі зброєю в руках. Із чого виходить, що під кінець 1945 р. на активній службі мали б бути ще щонайменше 18 тис. вояків УПА. Всі тут згадані цифри ще далі не підтверджені достовірними документами...

На ділі, оцінки чисельности вояків УПА, встановлені нацистами й більшовиками, сильно перебільшені, якщо зіставити їх із тим, про що говорять архівні документи УПА та ОУН, які зберігаються на Заході. Найавторитетніший з них - це документ Проводу ОУН від листопада 1949 р., в якому виразно стоїть, що на кінець нацистської окупації (вже в перших місяцях 1944 р.) УПА-Північ (мабуть, разом з УПА-Південь) мала 15тис., а УПА-Захід (вже під кінець літа 1944 р.) - 10 тис. вояків. Додатково, колишній начальник оперативного відділу КВШ УПА-Північ категорично заперечив наведені вище перебільшені оцінки про армію та заявив, що під кінець 1943 р. на Волині й Поліссі було близько 20 тис. озброєних людей, завваживши, що це число включає не тільки відділи УПА, але й сільські групи самооборони...

Загалом аналіз доступних джерельних матеріалів вказує на те, що сили УПА-Північ та УПА-Південь досягли свого вершка весною 1944 р., а тоді почали в скорому темпі драматично маліти через втрати в безперервних боях, що восени того року на Волині і Поліссі при зброї стояли неповних 14 куренів-бригад. Взірцем цього стану служить група "Тури", яка на 1 січня 1944 р. нараховувала 3048 вояків, та в якій на 15 серпня 1944 р.

залишилося всього 1270 вояків. УПА-Захід, натомість, була в першій половині 1944 р. ще в стадії кадрового розширення і досягла свого вершка щойно зимою 1944 -1945 рр. Зокрема, тільки в самих карпатських ВО на початку 1944 р. було не більше 10 бойових та вишкільних сотень, а з початком 1945 р. на цій території діяли вже 14 куренів. А від літа 1945 р. чисельність УПА-Захід постійно спадала рік за роком". Для чого вся ця затія з цифрами, які не мають жодних підстав? На це сам П. Содоль вказує чітко:

"Можна з певністю твердити, що свою найвищу чисельність УПА осягнула 1944-го, та що цей рівень ніколи не перевищував цифру 25 - 30 тис. вояків. Проте, сума всіх тих, хто воював у рядах армії (чи кілька тижнів чи кілька років) у різні періоди (від 1943 до 1949 р.), така сума -геть усіх разом взявши - дала б, самозрозуміло, в кілька разів вищу цифру. Але точної суми вояків армії неможливо встановити через брак фактів і документації. А ті історики, які чисельність УПА перебільшують, роблять цій формації велику кривду, бо цим применшують і знецінюють великі заслуги й успіхи, які собі ця армія, хай і лише 30-тисячна, але таки здобула".[65] (Виділено мною - В.М.).

Але ж, пане Содоль, 25 - 30 тисяч добре вимуштрованих солдатів - це всього півтори - дві дивізії середнього комплекту?! Чому ж ви називаєте свої малодосвідчені, поганоозброєні і схронові підрозділи "армією"?

Одне тут справедливо зазначив П. Содоль - це те, що він категорично заперечив "історіографу" ОУН - УПА Петру Мірчуку, який у своїй книжці "Українська повстанська армія. 1942 - 1952" вказував, що в УПА перебувало "около 20000 чужонацінального елементу", або "15 куренів заприязнених народів", тобто узбеків, татарів, кавказців, які втекли з полону і в силу обставин потрапили в стан УПА.

Содоль:

"Число неукраїнських вояків УПА швидко зростало й досягло свого вершка (правдоподібно від однієї до двох тисяч вояків максимум) восени 1943р.". А вже далі він же додає: "Всі відділи УПА, сформовані з інших національностей, були або розбиті, або перейшли на бік більшовиків".

І ще кілька серйозних зауваг про кількісний склад УПА. Нещодавно вийшла з друку у Львові книжка Б. Якимовича "Збройні сили України: нарис історії". Автор пише і про кількісний склад "героїчної" УПА так:

"Безглуздо стверджувати, що націоналістичний рух був випадковістю, або справою жменьки осіб. Дані про масовість цього руху, наведені в радянських джерелах, дозволяють визначити кількість людей, які перейшли через ОУН -УПА за час її існування, цифрою в кілька сот тисяч осіб, тому й називати цей рух антинародним, м'яко кажучи, нелогічно... Водночас, наводячи тут сумарну кількість осіб, які перейшли через УПА і мережу патріотичного підпілля, мусимо зробити певні застереження щодо чисельного складу армії... З великою певністю можна стверджувати, що свою найвищу кількість УПА осягнула 1944 р., що складало 25-30 тис. вояків. Відтоді через втрати, а пізніше демобілізацію, ця чисельність впала.. .".[66] Як бачимо, пан Якимович повністю повторює П. Содоля. Далі автор подає таке:

"Через брак документів точну кількість повстанців вирахувати просто неможливо, а вороги УПА у своїх звітах ці дані завищували, бувало, що й в кілька разів. Треба врахувати і той факт: ті, хто свідомо перебільшує

фактичну кількість вояків УПА, тим самим применшує їх великі успіхи у боротьбі з багаточисленним ворогом" (Підкреслено мною - В.М.).

Як свідчать численні документи, і серед них офіційні заяви колишнього Комітету державної безпеки (КДБ) Української РСР, у воєнні та в повоєнні роки через ОУН - УПА пройшло понад 300 тисяч осіб. Значна частина з них прийшла з повинною до органів радянської влади, частина була полонена й інтернована в тюрми і табори за скоєні злочини, які аж ніяк не могли служити в ім'я волі України. Досить велика частина членів УПА перед приходом радянських військ покинула формування, а затим через польові військкомати була мобілізована в ряди Червоної Армії. Ці люди воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни (на її завершальному етапі), багато з них заслужили ордени і медалі Радянського Союзу. Отже, сумарно (300 тисяч) все це становило невелику частку населення Західної України (із понад 8 мільйонів чоловік).

При цьому слід мати на увазі те, яким чином ці люди опинилися в орбіті УПА. Як свідчать документи, сама ОУН напередодні та в час війни об'єднувала понад 20 тисяч функціонерів. Правда, М. Прокоп зазначає, що "на переломі 1941 -1942 року... підпільна мережа ОУН-бандерівців охоплювала 12 тисяч членів і 7 тисяч юнацтва".[67] Важко назвати мотиви такого значного применшення членства ОУН-б.

Проте всі ті особи, хто був членами Організації, переважно були свідомими функціонерами. У роки війни та в повоєнні роки ОУН, як організація, зростала досить повільно, в силу її тоталітарності і замкнутості. Отже, організація (ОУН як партія-орден) в 20 тисяч членів у величезному морі людей - також досить невелика частка.

Що ж до УПА, то тут ситуація була вкрай складною. Починаючи з літа 1943 р., ОУН-бандерівців провела кілька хвиль насильницької мобілізації. Тих, хто не хотів служити в УПА, місцеві боївки служби безпеки ОУН знищували негайно, "на сухо" чи "на мокро". У нас мобілізацій, які проводили військкомати Червоної Армії в лісах та різних сховищах (не без допомоги, звичайно, агітації і залякувань оунівців) опинилось немало юнаків призовного віку, яких (в силу ситуації) також використала ОУН. Тому-то значна частина людей опинилась в націоналістичних збройних формуваннях під страхом смерті. Політреферент проводу ОУН-Захід "Архип" у своєму звіті влітку 1944 р. повідомляв: "Становище... не утішне. Якщо розібратися в обставинах, при яких наші стрільці попали в ряди УПА, ми змушені сказати, що лише незначна частина з'явилась ідейно, останні з'явились під примусом.. .".[ 68] Ось такою була та "всенародність"!

Зате в Червону Армію протягом весни 1944 р. - осені 1945 р. у Західній Україні було мобілізовано 750 тисяч чоловік, з них 350 тисяч брали безпосередню участь у боях з гітлерівцями. Половина учасників війни були відзначені орденами, переважна більшість - бойовими медалями. Двадцяти двом західноукраїнцям було присвоєно високе звання Героїв Радянського Союзу. Завершуючи цю коротку відповідь на питання про кількісний склад УПА, треба сказати тим, хто сьогодні кричить про "всенародність" і "героїзм" учасників ОУН - УПА: міф про "всенародність" УПА створено нинішніми шанувальниками бандерівщини тільки для того, щоб відмити закривавлені руки і душі, досягти реабілітації своїх злочинних діянь в очах українського народу! Найкраще, панове, прочитайте епіграф до книги П. Мірчука "Українська повстанська армія":

"...У землянках, у тіні крислатих дерев чистили повстанці кріси й гострили шаблі. А як ніч-мати сповивала темрявою села й міста, виходили вони зі своїх криївок. І супокій ночі прорізували свисти куль. Хтось скрипував востаннє і, вмившись своєю кров'ю, прощався зі світом..."

От і вся правда про тих "борців за волю" і "національних героїв", що вилазили ночами із криївок, щоб "хтось скрикував востаннє" і "вмивався своєю кров'ю"! От вона і вся правда про "всенародність"!