Співробітництво українських націоналістів з гітлерівцями

В розділі "ОУН по вибуху Другої світової війни" Віктор Поліщук досить концентровано подає вагомий матеріал про прислужництво українських войовничих націоналістів гітлерівцям:

- від 1921 року Ріко Ярий (один із наближених Є. Коновальця, А. Мельника, а затим С. Бандери) активно контактував із штабом нацистської партії;

- з 1932 року той же Ріко Ярий та Микола Сціборський (заступник Є. Коновальця в проводі та головний теоретик ОУН) були офіційно представлені ОУН при штабі Гітлера;

- ОУН лише виконувала те, що їй доручав керівник Абверу адмірал Канаріс та його підлеглі;

- з початком Другої світової війни ОУН виступала на боці Гітлера.

З початком Другої світової війни "великим і успішним помічником гітлерівців у цьому диявольському ділі став проф. Володимир Кубійович", - констатує В. Поліщук. Автор наводить свідчення В. Кубійовича, керівника Українського центрального комітету (УЦК), створеного гітлерівцями в генерал-губернаторстві в окупованій Польщі, який пише в своїй книзі спогадів [1] про те, що до УЦК був приставлений Теодор Оберлендер, який став "радником від Абверу". Це означало, що той Т. Оберлендер фактично керував справами УЦК.

Після розколу ОУН на ОУН-бандерівців та ОУН-мельниківців, зауважує Віктор Поліщук, "ОУН-б мала свого покровителя в особі Абверу, тобто гітлерівської військової розвідки, натомість ОУН-м, не пориваючи з Абвером, спиралася на гестапо, тобто на всемогутню тайну державну поліцію. Згодом патронат над ОУН-м візьме СС".

Що ж до керівництва ОУН-бандерівців, який стали називати революційним проводом (РП ОУН), Ріко Ярий за дорученням Степана Бандери взяв на себе зовнішні справи, що в конкретному часі зводилось до німецьких зв'язків; Роман Шухевич став організатором кадрів диверсантів, а на долю Ярослава Стецька припало ідеологічне підмурування всієї акції орієнтації на гітлерівців. Недарма 11-йз'їзд ОУН-бандерівців, що відбувся в квітні 1941 року, публіцист із ОУН-мельниківців Зиновій Книш назвав "з'їздом диверсантів".

Досить концентрований матеріал про злочинства ОУН-УПА подає Віктор Поліщук у другій частині книги, який співзвучний із наведеними тут же словами Дмитра Павличка:

Будеш, Україно,
Довго пам'ятати...
Виколені очі,
Очі-зоряниці.
Будеш пам'тати
Дерманські криниці!

Аналізуючи процес формування Української повстанської армії, автор аргументовано доводить, що УПА створена емісарами з Галичини. Їх було понад тисяча, галицьких бандерівців, вихованих донцовщиною і посланих на Волинь і Полісся. Спочатку ті "емісари" створили "кущові самооборонні відділи", які "не оборонялися, а нападали". Якими вони були? В. Поліщук відповідає: "Вистачило свиснути - і "військо" готове. З сокирами, вилами, дрюкачами, а то й з вогнепальною зброєю". УПА ж поставала поступово, "але жила ідея, принесена з Галичини на Волинь і Полісся, створити таку армію, яка б викинула з території України "зайдів" і "займанців". "Проти кого воювала ОУН - УПА?" - ставить питання Віктор Поліщук. Націоналісти заявляли і заявляють: вони воювали "проти гітлерівців і більшовиків". А насправді?

Відповідаючи на це питання, Віктор Поліщук подає визначення Володимира Кубійовича, керівника УЦК, головного "коляборанта" часів німецько-фашистської окупації Галичини, який був під контролем ОУН-мельниківців: "Ми в УЦК закликали наших людей витримати на своїх постах у комітетах, не провокуючи німців, і пам'ятати, що пронімецька акція допомагає більшовикам".

Отже, все ясно.

Віктор Поліщук:

"Не було "війни" УПА проти німців, не було теж війни проти більшовиків. Що не означає, що УПА не мала сутичок з червоними партизанами чи з невеликими німецькими відділами. Їх причиною і метою було закріплення за ОУН-УПА опанованого ними терену, або ж здобуття потрібної зброї і боєприпасів...".[2]

І далі:

"Немає в літературі фактів, які б доказували акції УПА проти німців з метою знищувати їх. Немає інформації щодо такої диверсії, як знищення залізниць, знищування прямуючих на схід воєнних транспортів-ешелонів... Є натомість, згадки про спорадичні сутички УПА з німецькими невеликими відділами. Про одну таку сутичку пише (мабуть, член ОУН-м) Григорій Стецюк:

"Бандерівці напали на адміністрований німцями фільварок, забрали не тільки масло, а й корови. Корови пригнали в село Ласково, що на Володимирщині, й пороздавали селянам на переховання. Німці, спохватившись, почали шукати корів, вони дуже легко по слідах зайшли в село Ласково. Коли відбирали корови, що ревли голодні, два бандерівці, з тих, що пригнали корови, відкрили по німцях вогонь. Німці ж не залишилися в боргу. Ті два бандерівці втекли в ліс, а німці спалили село, вбили 28 його мешканців". Отже, резюмує В. Поліщук, "були сутички, але не була "війна" з німцями, це не був "фронт УПА'' проти німців... Були, без сумніву, - продовжує автор, - сутички і бої з червоними партизанами. Зокрема з рейдуючими партизанськими відділами. Проте це були сутички і бої за терен, а не бої проти більшовиків, бо ж, поборюючи, знищуючи більшовиків, тим самим УПА діяла б на руку німцям, які не визнали створеної ОУН-б "держави" і за це бандерівці на них "погнівалися".

Зате бандерівці досить активно вели боротьбу проти поляків, очищуючи терени від "зайдів". При цьому ОУН-бандерівців звинувачує в усьому поляків. Націоналістичні автори постійно тлумачать, що поляки були засліплені споконвічною ненавистю до українців. М. Лебедь, організатор УПА, у своїй книжці "Українська повстанська армія" уперто твердить, що оунівці проводили боротьбу проти польських шовіністів, які зазіхали на західноукраїнські землі. Інші націоналістичні автори зазначають, що "українсько-польську війну" розпочали поляки, винищуючи в 1942 р. українців на Холмщині.

Віктор Поліщук справедливо стверджує, що в 1942 р. масових вбивств українців на Холмщині не було. Це були поодинокі вбивства, окремих війтів і старост, явно з провокаційною метою, щоб посварити українців і поляків. Все це інспірували гітлерівці напередодні очищення цих земель для німецьких колоністів. Отже, ці подинокі вбивства не могли вплинути на масові вбивства поляків на Волині в наступному році.

Але керівник ОУН-бандерівців М. Лебедь послав понад тисячу емісарів з Галичини, організував "кущові відділи самооборони", які згодом переросли в перші підрозділи бандерівської УПА і все почалося плановано - ранньою весною 1943 р. тут відбувалися масові і цілеспрямовані мордування польського населення.

Автор тут же наводить цитату із книги М. Лебедя "Українська повстанська армія": "Влітку 1943 р. Волинь повністю була під цілковитим пануванням УПА. Поляки, які отримали наказ залишити терени, добровільно те розпорядження виконали. Їх нерухоме майно перейшло у власність українського народу".

Все це звичайнісінька брехня! Бо, по-перше, УПА не панувала в той час на Волині. Цього їй не дозволяли великі партизанські з'єднання радянських партизанів. По-друге, те, що поляки отримали наказ ОУН-УПА "очистити терени", означало не "добровільність" виселення, а масове винищення цілих польських сіл на Волині влітку 1943 року. А, по-третє, майно замордованих поляків перейшло не у "власність українського народу", а його пограбувала і привласнила сама УПА, яка аж ніяк не представляла інтереси і волю українського народу.

Віктор Поліщук, вказуючи на злочини ОУН-УПА проти поляків на Волині і Поліссі, посилається на книгу Й. Туровського і В. Семашко "Злочини українських націоналістів щодо ліквідації польської людності на Волині 1939-1945".[3] Тут автори подають дані про те, що українські націоналісти ліквідували на Волині 60 - 70 тисяч поляків, що становило 20% усіх поляків у краї. По повітах це виглядало так:

Повіт Дубнівський- 6 800 замордованих;
повіт Горохівський - 4 200 замордованих;
повіт Костопольський - 7 000 замордованих;
повіт Ковельський - 7 300 замордованих;
повіт Кременецький - 5 100 замордованих;
повіт Любомльський -1 900 замордованих;
повіт Луцький -11 900 замордованих;
повіт Ровенський - 7 400 замордованих;
повіт Сарненський - 6 100 замордованих;
повіт Володимирський - 8 000 замордованих;
повіт Здолбунівський - 3 600 замордованих".

Ті ж автори зазначають, що найбільш кривавим був липень 1943 року, коли загинули близько 20 тисяч поляків, коли було закатовано 12 тисяч людей.

Хто був керівником такого страхітливого винищення людей? Віктор Поліщук називає двох осіб: в серпні 1943 року на чолі проводу ОУН-бандерівців стояв Роман Шухевич. Отже, масові вбивства на Волині здійснювалися під керівництвом Миколи Лебедя, а наприкінці 1943 року і протягом 1944 року - Романа Шухевича. Автор називає М. Лебедя "головним архітектором морду". І тут же приводить оцінку відомого націоналістичного діяча 3. Книша, який у книзі "Бунт Бандери" так і писав: "Лебедь - кат Волині".