Що відбувалося після проголошення "Акту"

Ейфорія з "Актом 30 червня 1941-го" тривала лише кілька днів. Першого липня 1941 р., на наступний день після проголошення "акту", в місті з'явилися оголошення і летючки. Функціонери ОУН-бандерівців спішно роз'їхалися в населені пункти Галичини шукати підтримки і схвалення у народу. Проведені ними "вітальні збори" з "урочистими" арками в окремих селах і містечках, на яких, звичайно, віддавлась перевага вихвалянню "побідоносної німецької армії та її фюрера", безапеляційно оголошувались "народним плебістом". Однак, окупаційна преса, яка почала видаватися тими ж націоналістами з дозволу та на догоду німецьких окупаційних властей, категорично замовчувала "Акт 30 червня". Навіть газети, які підпорядковувалися безпосередньо ОУН-бандерівцям, повідомляли про "великі", "народні" і "національні" збори у Львові досить стриманно, або промовчували. Зате на шпальтах газет на всі лади вітались і вихвалялись гітлерівці.

Тон в усій цій буфонаді, а затим мовчанню, задало послання митрополита Андрея Шептицького від 1 липня 1941 р., спочатку опубліковане в "Українських щоденних вістях", а затим передруковане в усіх окупаційних газетках. Тут митрополит поштиво вітав "Акт 30 червня" та вихваляв акцію гітлерівської окупації. Наведемо це послання повністю:

"З Волі Всемогучогр і Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного почалася Нова Епоха в житті Державної Соборної Самостійної України.

Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили і проголосили ту історичну Подію.

Повідомляючи Тебе, Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячності для Всевишнього, вірності для Його церкви і послуху для Влади.

Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло, розпочате в ім'я Боже і з Божою благодаттю, буде доведено до успішного кінця.

Жертви, яких конечно потреба для осягнення нашої ціли, полягатимуть передусім на послушньому віддаванні справделивим Божим законам, спротивним розказам Влади.

Український Нарід мусить історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету, солідарності і життєвої сили, щоб заслужити на таке положення серед народів Європи, в якім би міг розвинути усі Богом собі дані сили.

Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов'язків докажіть, що Ви дозрілі до Державного Життя.

Побідоносну Німецьку Армію вітаємо як освободительку від ворога. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Краевого Правління Західних Областей України Пана Ярослава Стецька.

Від уряду ним покликаного до життя очікуємо мудрого справедливого проводу та заряджень, які узглядняли б потреби і добро всіх замешкуючих Наш Край громадян, без огляду на це, до якого віросповідання, народності і суспільної верстви належать. Бог нехай дасть усім нашим Провідникам святу Мудрість з Неба.

Дано у Львові при Арх.Храмі Св.Юра І. VII. 1941 (-) + Андрей".

Це вихваляння війни, "розпочатої в ім'я Боже" (подумайте, який цинізм!) отримало продовження (правда, вже без згадування "Акту 30 червня") в "пастирському слові", виданому митрополитом Шептицьким 5 липня 1941 р.: "З Волі Всемогучого і Всемилостивого Бога починається нова епоха нашої Батьківщини. Побідоносну німецьку армію, що зайняла вже майже цілий край, витаємо з радістю і вдячністю за освобождения від ворога... Щоби Всевишньому подякувати за все, що дав і упросити подібних ласк на майбутнє, кожний душпастир відправить у найближчу неділю по отриманні цього заклику благодарственну Богослужбу та по пісні "Тебе Бога хвалим..." внесе многолітствія побіднонісній німецький Армії та Українському народові..."

Таким чином, напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз глава греко-католицької церкви назвав "справою в ім'я Боже"! Розвиваючи думку митрополита в його "пастирських посланнях", душпастирі цілком категорично твердили, що "Гітлер - Божий вождь, і війна - то є війна Божа. Тут не б'ється чоловік, а Бог в чоловіці, рука Божа йде вперед і побиває ворога".

Незважаючи на все це "тріумфальне" шумовиння, все ж і клерикальні

кола, й окупаційна націоналістична преса, і націоналістичні функціонери на місцях говорили і писали про "Акт 30 червня" досить стриманно і неврівноважено. Що ж сталося?

Справа в тому, що гітлерівцям бандерівські затії аж ніяк не сподобалися і розцінювались однозначно як підступне самовправство, вияв крайнього екстремізму і непослуху, непростиме хуліганство кишенькових політиканів. Такого гітлерівці не дозволяли нікому і не прощали нікому. Непослух бандерівців добряче розсердив нацистів, які аж ніяк не бажали мати якихось (хоч і примітивних) політичних конкурентів у своєму тріумфальному "поході на Схід".

Тому вже 1 липня 1941 р. голову "уряду" Ярослава Стецька було попереджено негайно згорнути і "розв'язати" цю затію. "Уряд" бандерівців, по суті, проіснував неповний тиждень, якщо тільки можна його діяльність назвати "урядуванням". Як писав у своїх спогадах Я. Стецько," 5 липня 1941р. відбулася нарада в головній квартирі Гітлера в справі нашого уряду і державності у приявності Кайтля, Ріббентропа, Гіммлера, Канаріса. На нараді після декількох хвилин Гітлер вирішив, незважаючи на пересторогу Канаріса, що "українські націоналісти -це фанатичні борці і ідеї української державності не можна легковажити", а, звертаючись до Гіммлера: "Parteigenosse Himmler, machen Sie Ordnung mit dieser Bande!" ("Партайгеноссе Гіммлер, наведіть порядок з цією бандою!").[ 6]

Стецько далі зауважував, що про цю команду Гітлера довідався його "міністр закордонних справ", тобто В. Стахів, від міністеріяльного радника, який, мовляв, протоколював розмову на цій нараді. Але такі "зауваги" пана "прем'єра" є, звичайно, сумнівними. По крайній мірі, досі не існує документальних свідчень про зміст такої розмови в штаб-квартрирі Гітлера.

Того ж 5 липня 1941 р. був заарештований у Кракові Степан Бандера. За словами Я. Стецька, на нього було "накладено почесний арештеренгафт". Даремно Стецько 3 і 4 липня посилав вірнопіддані листи - привітання Адольфу Гітлеру, Герману Герінгу, Іоахіму Ріббентропу, Беніто Муссоліні, навіть фюреру іспанських фашистів Франціско Франко та поглавнику хорватських усташів Анте Павелічу з визнанням щирої вірності ідеям фашизму та з надією отримати підтримку бандерівській затії. 7 липня довелося також писати на ім'я І. Ріббентропа, міністра закордонних справ імперської Німеччини, "виправдальну заяву". Але нічого не допомогло. Гітлерівці вимагали негайно припинити самоініціативу "націоналістичного ентузіазму" й відмовитися від вчиненої акції.

Дев'ятого липня о 4-ій годині дня "прем'єра" Стецька заарештувало гестапо. Йому відверто сказали, що все це діється "за дорученням Райхсрегірунгу" (тобто імперського уряду) та що він має негайно прибути в Берлін. Стецька було відвезено в будинок львівського гестапо. "На вечерю гестапо принесло... какао з хлібом", - зазначив поверженйй "прем'єр".[7] Далі шлях Стецька лежав у Краків, "столицю" генерал-губернаторства, а затим у Берлін, до полковника Абверу Е. Штольце. П'ятнадцятого липня його разом з Бандерою було звільнено "з забороною опускати Берлін та з обов'язком голоситися на поліцію", -уточнював Я. Отецько. Тут, як бачимо, все сталося без афектів і стресів.

Після розгону "уряду" Я. Стецькові,С. Бандері та іншим функціонерам ОУН часто доводилося виправдовуватися, каятися, писати різні пояснення - "ерклерунги", "комунікати", "меморандуми" чи просто вірнопідданчі заяви.

Так, в "Комунікаті", датованому 4 серпня 1941 р., бандерівці запевняли гітлерівців:

"...Українське Державне Правління закликає весь український нарід вести дальше непохитно безоглядну боротьбу, всякими засобами, завжди і всюди, проти Москви й большевизму. Українське Державне Правління взиває водночас Український Нарід допомагати всюди Німецькій Армії розбивати Москву й большевизм". [8]

Ще в першому "меморандумі", складеному С. Бандерою, О. Гасиним, І. Габрусевичем та В. Стахівим і датованим 23-м червня 1941 р., бандерівці досить завзято запевняли німецькі власті, що вже створилось немало підстав для багатосторонніх політичних порозумінь між українськими войовничими націоналістами і гітлерівською Німеччиною для "великої співпраці". "Меморандум" всіляко доводив, що "новий порядок в Європі аж ніяк неможливо будувати без України" (тобто українських націоналістів - бандерівців). Тут же автори відверто натякали, що ще в 1938 р. Виникли в Європі дві держави-сателіти гітлерівської Німеччини - Словаччина фашистів Тісо-Глінки і Хорватія усташів Анте Павеліча, та що, порівнюючи з цим, "українська проблема є набагато важливішою... "[9]

Однак найвищої завзятості досягли бандерівців в "меморандумі", посланому в Берлін 14 серпня 1941 р. Цей документ досить розгорнуто представляє засади співпраці українських націоналістів з гітлерівською Німеччиною у трьох вимірах - в минулому, сучасному і майбутньому. Подамо основні позиції документу.

Визначення минулих умов співпраці подано в підрозділі "Дотеперішня співпраця ОУН з Німеччиною". Тут, закрема, вказується:

"Українська військова організація (УВО), а згодом її наступниця -Організація українських націоналістів (ОУН) під проводом німецького райху, спрямована проти Польщі та Москви. Ці організації сподівалися, що німецький райх сприятиме постанню незалежної соборної української держави. Зовнішньо-політична концепція ОУН грунтувалася на союзі України з Німеччиною...

ОУН була свідома того факту, що в спільній боротьбі України та Німеччини за нові порядки в Східній Європі Україні доведеться платити великою ціною крови. Як відомо, українські повстанці, оргнанізовані ОУН на Західній Україні, також спричинилися до швидкого наступального маршу німецького війська. .."[ 10] (Мається на увазі участь оунівців у нападах на відступаючі радянські підрозділи в перші дні війни -В.М.).

Далі автори "меморандуму" переконують гітлерівців у тому, що в Східній Європі в протистоянні проти Росії необхідна незалежна Українська держава: "Україна стане посередником між Німеччиною, як провідною силою перебудови (тобто створення "нового уряду" в гітлерівському варіанті - В.М.) та іншими народами дотеперішньої московської імперії..."

В підрозділі "Основи українсько-німецької дружби" вказано:

"Не тільки довгорічна українсько-німецька співпраця є доказом

дружньої до Німеччини настанови ОУН... Українська держава мусить підтримувати тісні взаємини з Німеччиною, щоб забезпечити свої західні кородони і водночас бути в постійній готовності до боротьби з Москвою.

... ОУН зацікавлена співпрацею з Німеччиною не з опортуністичних міркувань, а з огляду на конечність такої співпраці для добра України... ОУН сподівається, що в рамках німецької політичної системи можуть здійснювати свої ідеали спонтанно і вільно..." (Виділено мною - В. М.). В підрозділі "ОУН за дальшу співпрацю з Німеччиною" бандерівці, незважаючи на "ліквідацію і приборкання створеного у Львові українського державного уряду", запевняють гітлерівців у тому, що "обстоюють дальшу тісну співпрацю з Німеччиною".

"Для ОУН співпрця з Німеччиною не була справою порожніх слів; співпрацю здійснено протягом років великими і тяжкими жертвами. ОУН сама повела боротьбу за державну незалежність України на шлях співпраці з Німеччиною; за це вона сама несе повну відповідальність перед українською історією. ОУН і надалі намагатиметься працювати на відбудову Української держави шляхом співпраці з Німеччиною...

...ОУН не має намір спричинятися до того, щоб місце керівного революційного й державотворчого чинника, яке вона нині має в українському політичному житті, опинилося в руках антинімецьких сил... ... ОУН захищає свою концепцію визволення України та відновлення Української держави у співпраці з Німеччиною, у відвертій та щирій співпраці, котра повинна гартуватися не тільки в часи миру, але й у час війни..." [11]

І на завершення в "меморандумі" вже вкотре повторено: "Німеччина повинна бути зацікавлена в тому, щоб співпрацювати з ідейними, динамічними українськими силами, котрі спричинилися до цієї співпраці з ідейних, політичних і патріотичних причин". [12]

Цілком зрозуміло, що цей "меморандум" абсолютно ясно визначає політичну позицію ОУН-бандерівців у час війни.

Ярославу Стецькові як безпосередньому творцеві "Акту 30 червня" і створеного ним "уряду" доводилося виправдовуватися перед гітлерівцями найбільше. Він часто писав у Берлін різні так звані "ерклерунги". Це були, звичайно, не "заяви", а "пояснення", хоч на німецькій мові слово "ерклерунг" означає і те, і друге.В одному із них, де зверху розмашистими літерами було написано '"Jaroslaw Stecjko", він писав: "Я заявляю відкрито і щиро, що я завжди розглядав і розглядаю німецький райх як друга України". [13]

Особливо цікавий з такого ж погляду документ "Мій життєпис". Це не просто автобіографія, яка звичайно додавалася до службових документів, а цілий біографічний трактат, сповідь і виправдання за "Акт 30 червня" перед гітлерівцями. В архівній справі їх аж два: німецькою та українською мовами. Там і тут проведена правка рукою самого Стецька. В документі особливо вражає те, що хоч автор і пише, що "студіював право і фільозофію у Львові, а короткий час у Кракові", а затим в ОУН був "ідеольогічно-політичним ляйтером (керівником)" і "політляйтером і редактором", текст виглядає примітиівно-убого. Здається, що цей "життєпис" писала малограмотна людина з примітивним літературним знанням.

Спочатку Стецько подає коротко свої біографічні дані - від

гімназійних років до часу написання даного "життєпису". Автобіограф старається виділити моменти свого "революційного" буття з наміром сподобатися читачам-гітлерівцям. Наприклад: "...Пересидів понад два місяці у тюрмі у зв'язку з атентатом на совітського консуля у Львові..." [14] Тут, звичайно, мається на увазі вбивство не консула СРСР у Львові, а секретаря радянського консульства А. Майлова в жовтні 1933р.".

"У червні 1934 року був знову ув'язений напередодні вбивства міністра Пєрацького.., засуджений на 5 років важної тюрми, як політляйтер і редактор в КЕ (Крайовій екзекутиві - В.М.) ОУН. На основі амнестії, виданої під напором публічної української опінії, відбував я, як і друзі, засуджені тоді, лише два і півроку тюрми." (Мається на увазі вбивство оунівськими терористами міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького влітку 1934 р. у Варшаві - В.М.).

"Після виходу з тюрми в грудні 1936 року виконував я фактично обовязки краевого керівника ОУН до серпня 1937 року. В серпні з наказу сл. п. Вожда Євгена Коновальця виїхав я до Німеччини, до Відня, де обняв підготову політичну і програмову II конгресу ОУН...

...Від літа 1939 року перебував я в Італії, в Генуї і Римі, занимаючись там же зовнішньо-політичною діяльністю, видаючи націоналістичну пресову службу на італійській мові та нав'язуючи співпрацю з італійськими чинниками. Окрім того редагував ідеольогічно-політичний орган "Ідея і чин". В серпні 1940 р. приїхав до Німеччини, де... відпрацьовував політичну проблематику ОУН...

...II збором обняв я за дорученням Провідника ОУН заступництво провідника і став шефом штабу Проводу ОУН, ведучи водночас політичну референтуру проводу... (Мається на увазі II збір ОУН-бандерівців у квітні 1941 року, де Стецько став першим заступником С. Бандери.)

... Як німецьке військо увійшло до Львова, прибув я туди, де як подав в окремому письмі під заголовком "Ерклерунг" з дня 15 липня 1941 року, проголосив відновлення Української Державності та обняв доручення Провідника Степана Бандери головство в уряді у Львові...

...Уряд приступив до практичної праці, організуючи господарство, адміністрацію, міліцію і т.д., замагаючи до того, щоб наладнати якнайтіснішу співпрацю з німецькими військовими чинниками та уможливити її й допомогти під кожним оглядом...

...За урядом стоїть ціле українське громадянство під проводом Митрополита і єпископів обох віросповідань. Митрополит Шептицький видав пастирський лист, в якому признав Уряд і візвав громадянство до підпорядкування йому. .."[ 15] Далі Стецько жалівся:

"8.7.1941 коло години 9-ої вечором при вулиці Войціха, 9 (нині вулиця Довбуша - В.М.), був виконаний атентат на мене, на авто, в якому їхав, невідомим осібняком, при чому був ранений шофер. Як ствердили відносні німецькі чинники у зв'язку з появою польських протинімецьких і протиукраїнських летючок, атентат найправдоподібніше вийшов з польських кругів, за що відносні німецькі штеллє (служби - В.М.) обіцяли відповідні репресійні заходи відносно поляків..."

В другій і третій частинах "життєпису" Стецько досить виразно і відверто розкриває свій світогляд і політичні наміри. Тут він, зокрема, зазначає:

"Ідеольогію і програму Організації (тобто ОУН-бандерівців - В. М.) я

спітворив. Вони в цілому ворожі марксизмові, демократії і всяким клясократичним ідеольогіям і програмам. В політичній площині стою на становищі монопартійного й авторитарного устрою України; в соціальній площині - національного солідаризму, що стоїть близько до націонал-соціялістичної (тобто нацистської - В.М.) програми, але ріжниться питоменностями української землі...

... Москва і жидівство - це найбільші вороги України і носії розкладових большевицьких інтернаціональних ідей...

...Стою на становищі винищення жидів і доцільности перенести на Україну німецькі методи екстермінації (винищення - В. М.) жидівства... (і тут же дописано рукою Стецька: "виключити їх асиміляцію і т.д. ");

......Я вважаю, що в теперішній світовій війні вирішується на давні часи доля України, і свідомий того, що лише через перемогу Німеччини можлива є відбудова Суверенної і Соборної Української держави...

...... Історична доля і геополітична дійсніть визначили шлях України... (Тут же дописано: "і Німеччини". - В.М.)

......Теж господарська структура України диктує її співпрацю з Німеччиною. Розуміючи те, що ми перемагаємо або падаємо з Німеччиною, яка зараз кровавиться, так як і український народ, на широких степах України за спільну справу, стоїмо на становищі повної, яка тільки буде необхідна для Німеччини, господарської підтримки всіма можливими заходами з боку України, бо тут іде про спільний успіх, чи то неуспіх. Тим більше, що величезні жертви, які поносить німецька армія в боротьбі з Москвою, ми свідомі, мусять знайти рекопензату (повернення, компенсацію - В.М.) для німецького народу. Суверенна Соборна Українська держава цю рекомпензату дасть і є зобов'язана дати... "[16]

...Тут Стецько і ставить, як він висловлюється, "штанд-пункт" у своєму "життєписі".