Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"9.2 Чого домагалися "бульбівці""

88

Якими були взаємостосунки між бульбівцями і бандерівцями

Відповідь на це запитання дає сам отаман "Бульба"- Боровець у своїй книзі. Досить рельєфно і політично визначено він характеризує розкол в ОУН, який стався на початку 1940 р.:

"Внаслідок розколу в полковника Мельника залишився верховний та середній провідний елемент організаційних кадрів, а група Бандери заволоділа низовими клітинами організації. Таким чином створилося дві організації. Одній відірвано руки й ноги, а другій бракувало голови". [9]

Особливої уваги заслуговує характеристика й оцінка отаманом "Бульбою" "Акту 30 червня 1941 -го", здійсненого бандерівцями у Львові. Отаман, як відомо, не був принциповим політичним опонентом ні ОУН-мельниківців, ні ОУН-бандерівців. Деякі Націоналістичні автори намагаються показати його навіть шанувальником політичної платформи Бандери. Але це категорично не так. Як же тоді розуміти те, що "Бульба" - Боровець докладає стільки зусиль до всебічного викриття Бандери і банедрівщини, хоч сам із своєю політичною практикою нічим особливим не відрізнявся від кривавої практики бандерівців? І як розуміти те, що бандерівці насильницькими методами ліквідували збройні формування отамана?

В своїй книзі Боровець зауважує, що водночас із ейфоричним проголошенням "Акту 30-го червня 1941 року" банедрівці поширюють ("пустили в масовий обіг") копію іншого документа під назвою "Акт консолідації українських політичних сил" (очевидно, мається на увазі документ Українського націоналістичного комітету (УНК), прийнятого 22 червня 1941 р. в Kpaковi, який "Бульба" сприймав за бандерівський, і зазначає, що цей документ було "підтасовано до загальних подій... з великою майстерінстю").

Враження від "Акту 30 червня" у Боровця неабияке:

"Насправді акт проголошення нової держави за плечима німецької армії та ще з участю німецьких офіцерів й інших високих урядовців, із привітальними телеграмами Стецько - Бандера - Гітлер і т.п. вказував на те, що його політичний провід як майбутній уряд України під німецьким протекторатом домовився у цій так важливій справі з німецьким урядом і має завдання репрезентувати Україну під німецьким урядом". При цьому отаман іронізує: "Наскільки ці два акти та їх початкові наслідки були переконливі, свідчить той факт, що "державу" пана Бандери в перших днях благословить архіпастирськими посланнями навіть така політично грамотна людина, як князь Української грецько-католицької церкви митрополит граф Андрій Шептицький". Далі ж "Бульба"-Боровець зауважував:

"Якраз найбільшою жертвою ошуканства актом "консолідації" зроблено митрополита Шептицького. Він благословив "державу" пана Бандери тільки тому, що його явно ошукував підвладний йому духівник отець доктор Гриньох та сам "прем'єр-міністр" Ярослав Стецько. Вони о 4 год. ранку 30.06.1941 р. з'явилися у митрополита Шептицького як спеціальна делегація від С Бандери, де заявили, що вони діють на підставі консолідаційної угоди з усіма політичними партіями та що їм "Український національний комітет" доручив проголосити створення української незалежної держави. Того ж самого дня до митрополита Шептицького з'явилася делегація німецьких офіцерів в особах ганса Коха та зондерфюрера Кайта, які заявили митрополитові, що місцева команда німецької армії не має ніяких застережень проти проголошення акту створення української незалежної держави".

89

Що ж до Ганса Коха, представника Абверу в так званих "українських справах", то тут отаман серйозно помилявся, бо позиція цього "знавця українських справ" добре відома: не маючи жодних вказівок відносно цього питання з боку керівництва Абверу і вермахту, він, зрозуміло, не міг щось декларувати від свого імені.

Досить цікаві зауваги Боровця стосовно самого "Акту 30 червня 1941-го":

Які ж позитивні та негативні моменти "державного акту" Бандери?

1. Акт 30.06.41 р. офіційно пригадав широкому світові, що в Україні нуртує воля до своєї суверенної державності.

2. Акт намагався ту волю скерувати в належно організоване русло.

3. Акт є історично доказовим документом, який навіки засвідчив, що Україна в 1941 році офіційно змагалася за свою суверенну державу.

Так, принаймні пояснюють цей акт його автори. А тепер поглянемо на його інші моменти:

1. Акт не був волевиявленням всього українського народу через репрезентативно-парламентські органи. Він був наспіх проголошених кількома випадковими людьми. З таких причин це не жоден акт націнально-державної політики, а самозванна двиресія і явна отаманія.

2. Проголошувачi цього акту автоматично анулювали Четвертий Універсал Української ради від 22.01.1918 року, яким була проголошена та затверджена Українська Народна Республіка.

3. Навіть із становища авторів цей акт не може мати ані політично-дипломатичної, ані революційної законності, бо був проголошений за плечима чужої армії без згоди політичної влади та держави тієї армії. Цей акт мав революційно-юридичну законність, якби він був проголошений не 30.06. 41 р., а раніше, і не за плечима німецької армії, а в підпіллі попереднього, совєтського, окупанта України. Німецька армія тоді застала б доконаний революційний факт, з яким, згідно з міжнародними законами, повинна б рахуватись і його респектувати.

4. Проголошення цього акту внесло юридично-державний дуалізм в українську національну політику. Така затія є доказом нерозуміння політичних законів авторами акту, чим компрометується державна традиція української нації перед широким світом.

5. Починаючи з 22.01.1918 р., ніхто не мав потреби проголошувати українську суверенну державу, бо це Україна вже раз зробила і легітимний уряд тієї держави не припинив своєї політичної діяльності як екзикильний уряд окупованої ворогом країни (тут "Бульба"- Боровець, зрозуміло, натякає на "легітимний" і "екзильний" уряд "президента" А. Лівицького, якого ніхто не обирав, і який репрезентував за кордоном, а в час війни і в гітлерівській Німеччині, колишній уряд УНР). Яка ж може бути мова про відновлення тієї держави.

6. Акт викликав певну дезорієнтацію та анархію серед народних мас, якщо це був революційний акт проти волі Німеччини, то чому там трубилося офіційно: "Слава німецькому фюрерові"? А коли за згодою німців, то чому автори не домовилися з німецьким урядом, щоб він той акт шанував?

7. Редакція самого акту неграмотна. Жоден акт будь-якої суверенної держави ніколи не має бути інструментом вихваляння іншої чужої держави. Крім того, цей акт навіть не окреслює, якою має бути та держава: республіка, монархія, авторитарна диктатура чи що інше.

90

8. Акти про відновлення держав та дії їх суверенної влади можуть бути практиковані лише тоді, коли це робить або екзильний уряд на чужій території, куди ворог не має доступу, або на своїй території, тільки в такий час, коли політична та воєнна ситуація гарантує, що піднесений прапор найбільшої національної святині, якою є державність, не буде одразу будь-ким спрофанований. Таких передумов, навіть за кілька коротких днів, Степан Бандера, проголошуючи свою "державу" під німецькою окупацією, не мав.

9. Акт без жодної підстави був коментований у світовій публіцистиці як акт держави-сателіта під владою держав осі. По суті, такий факт не відповідав дійсності, бо Україна ні де-юре, ні де-факто не була сателітом держав осі, а тільки окупованою територією під німецькою, румунською та мадярською адміністрацією.

10. Що в Україні не завмерла ідея відновлення своєї суверенної держави, свідчить постійна революційна боротьба з великими жертвами крові, а не "опереткованими державними актами" типу акту С. Бандери від 30.06.41 р.

11. В часи Другої світової війни не було місця навіть для сателітної української держави, не говорячи вже про соборну українську державу та її суверенну владу. Це повинні були зрозуміти автори акту як кандидати на державних мужів.

12. Національна революція, її політика та збройні змагання - це не дитяча забава в державу та війну, а поважна справа, за яку ціла нація платить величезну данину кров'ю та духовними й матеріальними скарбами".[10]

І на завершення Боровець зауважив: "Акт... був доказом повного політичного анальфабетизму його авторів".

В цих оцінках, погодьтеся, чимало доказового і справделивого.

На завершення вище зазначеного "Бульба"-Боровець досить передбачливо застерігав, що "...ми змушені ці документи цитувати насамперед для самих нас, щоб висвітлити повністю ту політичну ситуацію, яка була в Україні під час Другої світової війни. Радиться це в основному з двох мотивів:

- щоб дати майбутньому історикові нашої доби дійсні факти і події;

- для того, щоб автори всіх тих примітивних "державних документів" з перспективи часу побачили самі себе в дзеркалі й не пробували безсоромно називати себе "проводом" усієїУкраїни".

Сказано, як бачимо, щиро і справедливо.


"9.2 Чого домагалися "бульбівці""



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.