Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Толочко, Петр Петрович (Публицистика)

"Несповiдимi путi Украiни"

36

«Наразі над теренами нашої землі з летовища піднявся гелікоптер»

(Репортаж із «шпиталю » )

Так сталося, що один із весняних місяців 2002 р. мені довелось провести на лікарняному ліжку, або, як тепер модно говорити, у шпиталі. Не маючи можливості читати, писати і навіть дивитися телевізор, я перетворився на постійного радіослухача. Радіо було єдиною моєю відрадою, але, на жаль, і печаллю також. Найбільше дратувала мова передач. Ні, не російська, а наша рідна українська. Вона не відповідала ні усталеним нормам літературного стилю, ні діючому нині правопису. Радіоканали немовби змагалися між собою у «збагаченні» не лише лексичного фонду мови, але й фонетики, а також синтаксичної її будови.

Перед початком передач диктор впевненим голосом повідомлявша), що у Києві тепер «двадцять перша година тридцять хвилин». Виникає питання, чому «двадцять перша», а не «двадцять одна»} Адже година ця вже виповнилась. Словоформа ж «двадцять перша» означає незакінчену дію, те, що година ще триває. Натомість з хвилинами ситуація прямо протилежна. Поки диктор їх оголошує, вони спливають. Отже, не «тридцять хвилин», а «тридцята хвилина». Таким чином, повідомлення про час мало би мати таку форму: «Двадцять одна година, тридцята хвилина». Говоримо ж ми: «Тридцята хвилина матчу».

Коли я звернувся до одного із наших реформаторів мови з проханням пояснити граматично новацію з оголошенням часу, зробити цього він не зміг. Натомість покликався на те, що саме так говорять поляки. Чи не правда переконливий аргумент?

А далі ще сумніше. Молодий жіночий голос з піднесенням повідомляв, що державний секретар США наразі прибув до Ізраїлю, а вже в середу планує завершити свою тижневу дипломатичну місію країнами Близького Сходу. Його перемовини з керівниками арабсь-

37

ких країн широко коментують на шпальтах газет, але, згідно з візією політологів, швидше за все не матимуть успіху.

Що означає слово «наразі»} Ніхто відповісти на це питання не може. В жодному українському словнику такого слова немає, як не було його донедавна і в живій мові. Борис Грінченко записав слово «нараз», але воно означало «раптом», «відразу». Сучасне «наразі» нічого спільного з цими значеннями не має. Фактично, воно взагалі без значення, а вживається нинішніми «щирими» лише для підкреслення особливої українськості їхньої мови.

Щодо «шпальти», то тут дещо ясніше. Слово це, на думку наших знавців мови, означає те ж саме, що й сторінка. Отже, в перекладі українською фраза мала б звучати: «На сторінках газет». Насправді ж німецьке слово «Spalte» означає не сторінку, а лише газетний стовпчик. Тому фраза, у такому разі, читалася б так: «На газетних стовпниках». Звичайно, можна й так, але навіщо адаптувати в українській мові німецьке слово, до того ж не розуміючи його справжнього значення.

Те ж саме можна сказати і про слово «візія», яке прийшло в нашу мову із розмовної говірки діаспорних українців. У наведеній вище фразі воно має означати «бачення», можливо «думку», але ці слова здаються декотрим нашим піклувальниками чистоти української мови надто прозаїчними, а тому вони й силкуються впроваджувати іншомовне — «візія».

«Перемовини» — це те ж саме, що й «переговори», але оскільки друге слово точнісінько так звучить і в російській мові, перше більшою мірою здається українським. Принаймні, воно не нагадує російське, а це вже добре. І не біда, що не повною мірою відповідає суті події.

Що стосується виразу: «Завершити місію країнами Близького Сходу», то журналістка тут стала жертвою нового мовного стереотипу. «Подорож» чи «поїздка» відтепер в українській мові вживаються чомусь не в значенні «куди » — «до країн Близького Сходу», а виключно у значенні «чим» — «країнами Близького Сходу». Але, якщо з «подорожею» ще можна узгодити форму «країнами», хоч змістовно це і не буде точно, то «місію» як і «візит» можна здійснити лише до країн.

Інша радіопрограма з ентузіазмом розповідала про успішне випробування вітчизняного гелікоптера «Ангел», котрий матиме широке застосування не лише на теренах України, але й в інших країнах. При цьому, на летовищі відбувся імпровізований мітинг, на якому гелікоптер дістав високу оцінку спеціалістів.

Немає жодних претензій до пафосу повідомлення. Звичайно, подія варта захоплення. Але якою жахливою українською мовою Про неї повідомлено. Не буду розлого коментувати вживання слів «гелікоптер» і «летовище». Скажу лише, що в літературній ук-

38

раїнській мові давно прижилися такі терміни, як «вертоліт» і «аеродром», і жодної необхідності шукати їм інші відповідники немає. Що ж стосується слова «терени», то, абстрагуючись від некоректного його вживання у цьому випадку, слід сказати, що нинішня мода на нього просто вражає. Адже його запозичення із польської мови жодним чином не збагачує українську. Походить від латинського «Terra» і означає «земля». То чому ж не говорити «на землях України». І зрозуміліше, і рідною мовою. І мовних недоречностей на зразок — «на теренах української землі» — не було б.

Особливої популярності серед радіожурналістів набуло нині слово «ґатунок». Репортажі із ярмарків вітчизняних товарів неодмінно супроводжуються багаторазовим його вживанням. Таке враження, що слово це є своєрідним еталоном української мови. І мабуть мало хто дає собі звіт, що за походженням воно зовсім не українське, а німецьке: «Gattung» = «порода», «вид», «сорт». Мало поширення в галицькій говірці, а тепер все частіше впроваджується в українську літературну мову. І дарма, адже наше слово «якість» нітрохи не гірше за «ґатунок».

Наслухавшись наших ведучих на загальнонаціональних радіоканалах, вирішили зробити посильний внесок в удосконалення української мови й спортивні коментатори. Запам'ятались лише деякі перли футбольних оглядачів: «нападник», «оборонець», «атакувальний потенціал», «копнув м'яч», «обабіч ігрового моменту». Невідомо, чому втрачають права мовного громадянства такі звичні для всіх нас слова, як «нападаючий», «захисник», «атакуючий потенціал» тощо.

І, звичайно, «найвишуканіша» українська мова лунає на програмі радіо «Свобода». Все наведене вище представлено в ній у концентрованому вигляді. Можна зрозуміти тих працівників радіо, які в Україні не жили і сучасної української мови не знають, хоч вибачити важко. Адже вікову мудрість, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять, ніхто ще не спростував. Якщо працюєте в Україні або на Україну, то вивчіть, будь ласка, її мову. Більше дивує, що аналогічною мовою на цій радіостанції говорять і наші землячки, котрі ще вчора працювали в українських установах. Чи така вже свобода на «Свободі», чи так хочеться догодити своїм хазяїнам і бути більшим католиком від папи римського. Вони рясно пересипають свої повідомлення термінами, які не вживали раніше і які мало відомі та зрозумілі українському широкому загалу, «амбасада» замість одвічно нашого «посольство», «кшталт» замість «зразок», «слухавка» замість узвичаєного «телефонна трубка», «візія» замість «бачення», «етер» замість «ефір», «відсоток» замість «процент», «спільнота» замість «спільність», «тяглість» замість «спадковість» і т.д. Слухаєш таку українську мову, і вуха в'януть. І де,

39

скажіть будь ласка, у якого класика української літератури вони це все вичитали?

На превеликий жаль, лексичні новації в сучасній українській мові супроводжуються також фонетичними і, навіть, синтаксичними. У цьому я вбачаю згубні наслідки так званого «Проекту найновішої редакції правопису української мови», котрий ніким не схвалений, а його норми вже впроваджуються явочним порядком або, як говорив колись І. Нечуй-Левицький, нахрапом у засобах масової інформації і деяких періодичних виданнях. Нас поступово привчають до закінчення «и» у родовому відмінку іменників третьої відміни замість традиційно вживаного «і»: «любови», «радости», «вісти»; призвичаюють до заміни букви «ф» на букву «т» у словах іншомовного походження: «катедра», «Атон», «Атанасій», «Теодосій»; букви «г» на букву «ґ», що змінює по суті і звуковий образ української мови.

Після прослуховування радіопередач (аналогічна картина на телебаченні і в періодичній пресі) складається враження, що у нас нікому й діла немає до чистоти української мови. Кожен говорить так як хоче, не особливо переймаючись тим, що порушує усталені традиції літературної мови, а головне правопис, відступ від якого в усіх цивілізованих країнах свідчить про малограмотність. Великої шкоди українській мові завдали спроби її реформування. Вони підважили стабільність мови, повернули її до минулих часів. Коли не зупинити цю тенденцію, то замість гарної літературної української мови, яку ми справедливо нагороджуємо епітетами «солов'їна» і «калинова», ми отримаємо, врешті-решт, галицьку говірку кінця XIX — початку XX ст.

Отже, коли ви, шановні добродії-реформатори, будете в черговий раз бідкатись з приводу повільного утвердження української мови в усіх сферах нашого життя, задумайтесь над тим, чи немає у цьому і вашої провини.

2002 р.


"Несповiдимi путi Украiни"



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.