«До основанья, а затем...» — уже проходили

Відкритий лист Голові Верховної Ради України I. С. Плющу

Високодостойний Іване Степановичу!

Звернутися до Вас з цим листом мене змусило рішення парламентської більшості від 21.01.2000 р. про заміну на фасадах будинку Верховної Ради (вул. М. Грушевського, 5) старої символіки на нову. Заяви щодо цього лунають від часу набуття Україною державного суверенітету. Але практично на цей відповідальний крок зважуємося тільки тепер, коли у Верховній Раді відбулася так звана «оксамитова революція».

Не буду наголошувати на сумнівній моральності такого рішення. Руйнувати — не будувати. Звертаю Вашу увагу лише на юридичну його неправочинність. Адже йдеться не про звичайну

будівлю, а про пам'ятку архітектури національного значення, яка внесена до Державного реєстру, увійшла до всіх енциклопедичних і довідково-історичних видань і охороняється законом.

Автором цієї унікальної споруди, зведеної в 1936—1939 роках, є видатний український зодчий В. Заболотний. У розробці проекту брали участь також архітектори Н. Чмутіна, П. Красицький, Г. Граужис, А. Кіріндас, Є. Сарнавський та інженер Ю. Каннібах. Плафон вестибюля «Мальовнича Україна » розписаний художниками В. і Б. Щербаковими. У 1985 році під час виконання реставраційних робіт під керівництвом Н. Чмутіної на бічних ризалітах головного фасаду будинку було встановлено чотири скульптурні групи (скульптор В. Зноба), які передбачалися ще проектом В. Заболотного.

Важливою особливістю споруди, що надає їй завершеності та гармонії, є надзвичайно вдале поєднання архітектурних елементів із скульптурним декором фасадів. Два її парадні парапети прикрашено пластичними композиціями з гербами Української РСР у картушах, обрамленими обабіч нахиленими знаменами. За задумом архітектора, вони є не лише невід'ємною частиною декору, але й безпосередніми формоутворюючими елементами фасадів споруди. Аналогічну декоративно-символічну роль виконують композиції з серпа і молота на ризалітах, в оздобленні залу засідань Верховної Ради, її вестибюлів, переходів, брам. Радянською є і символіка скульптурних груп.

Отже, згідно з необільшовицькою логікою, нам слід відмовитися не лише від старих гербів на парапетах, але й від усіх інших елементів ненависної соціалістичної символіки. Але в такому разі фактично буде знищено одну з найкращих пам'яток архітектури Києва радянського періоду. Складається безпрецедентна ситуація, коли держава, обов'язком якої є охорона пам'яток історії та культури, сама ініціює їх руйнування (На щастя, тотальної заміни старої символіки не відбулося. Українські тризуби в екстер'єрі мирно співіснують із серпами і молотами, а також п'ятикутними зірками в інтер'єрі будинку Верховної Ради України.).

Високошановний Іване Степановичу! Я звертаюся до Вас від імені Українського товариства охорони пам'яток історії та культури з проханням переглянути це неправочинне рішення. Виявіть зваженість і мудрість, не допустіть, щоб Верховна Рада зажила ще й геростратової слави.

Ви можете цілком резонно зауважити, що нині Україна має нові державні символи і вищому законодавчому органу просто негоже працювати під старими. Це справді так. Але з цієї пікантної ситуації можна вийти достойніше.

Найкращим розв'язанням проблеми було б спорудження для Верховної Ради нового будинку. Якщо на це спромоглася свого

часу поневолена республіка, то чому цього не може дозволити собі незалежна держава Україна? Тим паче, що ця споруда призначалася для парламенту іншого типу і зовсім не відповідає потребам нинішнього.

Якщо зводити нову будівлю парламенту України, гідну її суверенно-державного статусу, не маємо наміру і вважаємо, що можемо вдовольнитися й старою (радянською), тоді, не руйнуючи колишньої символіки, можна було б змістовно замінити її нинішньою. Наприклад, виготовити державні герби з тризубом із бронзи, чавуну або якогось іншого матеріалу і встановити над центральним входом до будинку Верховної Ради. У поєднанні з жовто-блакитним прапором над куполом вони були б достатнім державно-політичним визначенням статусу будівлі. Стара символіка в такому разі сприйматиметься як архітектурний декор епохи, що відійшла в минуле. Так, як сприймаються нині царські чи королівські герби на давніх спорудах України.

2000 р.