"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

19. Часи абсолютизму в Австрії, 1850 — 1860.

В часі абсолютизму в Австрії не могла вдержатись діяльність „Головної Руської Ради" з її філіяльними організаціями, хоча як виказується — австрійське правительство у Відні, не добачувало нічо небезпечного в її діяльности і пропаганді за поділом краю. Але за те в краю робив своє діло граф Аґенор Ґолуховскі і так оточував „Головну Руську Раду" своєю бачною контролею, що вона розвязалась в р. 1851.

57

Отсе [24 Іван Кревецький, 3 секретів польської політики у Галичині, у Літ.-Науковім Вістнику з р. 1911.] признав сам граф Аґенор Ґолуховскі у своїм оправданню до Відня з р. 1859. кажучи: „що тикаєть ся „Головної Руської Ради", то від хвилі здавлення рухів польської революційної партії, накоїла вона правительству чимало клопотів і трудностей. Від згаданої хвилі „Руська Рада" стала виступати отверто з тенденцією — завести у східній части краю виключно руську репрезентацію і розширити до можливих границь діяльність руських товариств і інституцій. Подібно як польська Rada Narodowa, обговорює „Руська Рада" публично всі біжучі справи політичної адміністрації й то не без пристрасної експекторації..." Тоді видано і оголошено: краєвий статут для королівств Галичини і Володимири з князівствами Освєнцім і Затор, як також великим князівством краківським з 29. вересня 1850. В. з. д. 386, як та, кож з тої дати краєву виборчу ординацію,— підписані цісарем Франц Йосифом та міністрами: Шварценберґом, Краусом, Бахом, Бруком, Тінфельдом, Шмерлінґом, Туном і Чорніхом. На підставі сього статуту, краєва репрезентація мала складатись з трьох соймових курій: з державного львівського округа (50 послів); з державного краківського округа (58 послів) та з державного станиславівського округа (42 послів). Послів до соймових курій (соймів) мало ся вибирати безпосередним правом виборчим. Одноцілість краю мала бути сим збережена, що в справах спільних рішали разом всі три сойми, та вони вибирали центральний виділ (краєвий). Отсей статут краєвий не увійшов в життє. Опісля в ері абсолютизму повернуло було австрійське правительство іще раз до адміністраційного поділу Галичини на дві національні области, та видало відносний розпорядок з 24. квітня 1854. В. з. д. 111. Та з тих проектів і домагань поділу Галичини полишив ся вкінці тільки поділ на дві области висших

58

(апеляційних) краєвих судів: львівська область зі Сх. Галичиною і Буковиною, та краківська область зі Зах. Галичиною. Виразно кажучи, львівська область обнимала етнографічні землі галицько - українські, а краківська область етнографічні области малопольські. За часів міністерства Шмерлінґа в р. 1863. хотіло центральне правительство поділити Галичину на два намісництва, але сьому намірови станув в дорозі галицький сойм... Та коли політичну роботу перепинено в часах абсолютизму, то була можлива робота культурна, але й вона не йшла. В дні 13. марта 1850. р. відбув ся „другий собор общества учених; Галицко - Руска Матиця (Матица Галицька)", з котрого повстало товариство: „Галицько-Руська Матиця" у Львові. Яків Головацький, именуваний в місяці грудні 1848. р. професором руської мови і літератури у львівськім університеті, видав тоді: „Очерк основанія „Галицко-руской Матици". Але діяльність Якова Головацького не була ні жива ні плідна. „Матиця" не розвинула визначної діяльности та попала в занепад. Іван Франко у своїм „Нарисі історії українсько-руської літератури до р. 1890", подає ось яку причину занепаду сього товариства: „Злим духом „Матиці", що може по неволі причинив ся до її омертвлення, став Антін Петрушевич, який від р. 1853. протягом трьох літ загатив її своїм „Галицкимь Историческимъ Сборникомъ", а пізнійше довгі літа гатив своєю „Сводною ЛЪтописю" і иншими своїми „разсужденіями". Отсей погляд Івана Франка не є зовсім влучний, бо призбираннє Антоном Петрушевичем значної скількости матеріялів історичних, хоч би менше цікавих, не здержувало инших учених, як Якова Головацького у першому ряді, розвести наш літературний рух на новітному шляху. А сього не сталось, бож у людей, що тоді мали у своїх руках провід, в часах абсолютизму і реакції в Австрії — засні-

59

чувалась провідна думка політична та затемнювалась ідеольоґія самостійної нації... Стереотипно відчитував свої виклади у львівськім університеті - професор Яків Головацький, на теми подані в індексі: „Руская словесность (Ruthena litteratura). R. D. Prof. Głowacki, і Рускій языкъ" (Lingua Ruthena). R. D. Prof. Głowacki", та поза давну словесність не виходив. Ті часи ілюструє нам також подія, що галицькі Українці не годні були удержати одинокого часопису. В році 1854. переходила „Зоря Галицька" тяжку крізу, бо протягом сього року мала трьох редакторів. З початку Богдана А. Дідицького, опісля С. Г. Шеховича, та вони оба тягнули на російський бік і називали сей орґан: „лист повременний, посвященний літературному общеполезному і забавному чтенію". Колиж „Зоря Галицька" зачала упадати, установив Ставропигійський Інститут як видавець — редактором Николая Савчинського та він оголосив, що „Зоря" скине шати і пута чужі а прибире ся, як повинна — по „руску"... З загальною реакцією 50-тих років здержуєть ся також національно-політичне життє галицьких Українців, а слабодушні і мало утверджені національно одиниці попадають тим часом у російський панслявізм, підсунений московським професором Михайлом Петровичем Погодіном, що увійшов в близькі зносини з істориком Денисом Зубрицьким та на його руки присилав пособія для нуждаючихся Галичан в готівці і книжках. З тих „пособій" виплачував Зубрйцький „гонораріи" Головицькому, Северину Шеховичеви і иншим, і так повстає при Зубрицькім 1856р. „Поґодинская колонія Галичско-Руская"... В тім часі замертвління зачинають продиратись через кордон безсмертні твори Т. Шевченка та заглушують буряни Поґодінської кольонії і викликують нове життє між галицькими Українцями. Такі супротивности стрічали галицькі Українців у своїх перших змаганнях до національного відроджен-

60

ня, бо політична думка з одного боку заснічувалась - з другого закажувалась...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"