"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

44. Барон Бек уступає, приходить барон Бінерт.

Ґімназія у Вижниці се останнє слово барона Бека в нашій справі. Він як раз тоді предложив цісареви димісіго свого кабінету. Політик „середної лінії“ мусів уступити, бо німецько-словінські погроми в Країні та розбиттє чеського Сойму в Празі виказали заостреннє міжнародної ситуації в Австрії. Він уступив та на його місце покликав цісар барона Бінерта, що був міністром внутрішних справ,— значить, система політична не змінилась.

Президент міністрів барон Бінерт представив в дні 26. падолиста 1908. р. нове урядниче міністерство Палаті послів. У своїй програмовій промові заявив він, що буде далі провадити діло поєднання народів, зачинаючи від окружних урядів в Чехах.

Та на привіт новому правительству счинилась крівава буча на віденськім університеті з приводу демонстрацій італійських студентів за оснуваннєм італійського університету в Трієсті, так що віденський університет замкнено.

Се були виразні „монітори“ до правительства, що національну справу треба поладнати в цілій державі, і се підніс у своїй промові п. Романчук заявляючи, що ми не маємо довіря до правительства, бо національну квестію належить розвязати в державі

505

для всіх народів, а не тільки в однім краю. В моїй промові при буджетовій провізорії сказав я, що резерва правительства в справі наших домагань спонукує нас до резерви в справі жадань правительства і тому будемо придержувати ся політики вільної руки. Визваний сими промовами президент міністрів барон Бінерт відповів нам, що радо буде попирати культурні і економічні інтереси руського народу... Відтак прийшла перед парлямент важна подія відносно анексії Боснії і Герцеговини. Міністер закордонних справ барон Еренталь зажадав, щоби парлямент дав уповажненнє до анексії. Сю справу розважувано в парляменті з двох становищ: велико-державного і славянського. Велико-державне становище наказувало: помагати правительству, щоб остаточно прибільшити територію держави, а славянське становище диктував згляд на долю Сербів, що мали одержати конституційний лад. За сим останним пішов наш Клюб парляментарний і постановив голосувати за анексією... Сим покінчив роботящий парлямент рік 1908. Та Народний Зїзд національно-демократичного сторонництва ухвалив заяву довіря нашим послам парляментарним і соймовим, як також Народному Комітетови,— полишаючи послам сторонництва вільну руку — в тактиці політичній. На отсім Народнім Зїзді (25. грудня 1908. р.) виступав проф. Михайло Грушевський проти тогочасної політики наших послів, закидуючи їм, що вони не пішли дорогою прінціпіяльною в парляменті, але зараз зачали торгувати ся з правительством, а сей торг приніс мало хісна. Акт 12. квітня 1908. р.,— казав він — навіяв страхом Поляків, бо рука руська доторкнулась польського панування, а наша репрезентація не вихіснувала тогож акту. Далі заявив він, що наші посли не хочуть чути голосу критики і тому роблять помилки. Вкінці, сказав він, що належалоб гартувати духа, а не присипляти та громадянству дати більше свободи рухів і критики...

506

Рівночасно відбув ся зїзд радикальної партії (25-го і 26. грудня 1908. р.) в Тернополі, та осудив тактику українського соймового Клюбу і візвав своїх послів до найострійшої опозиції. Опісля відбув ся зїзд української соціяльно-демократичної партії у Львові. Сей зїзд заявив довіре послам своєі партії. Микола Ганкевич В р. 1908. не було у нас масових народних рухів, з виємом відруху з 12. квітня 1908. p., а за те наша парляментарна репрезентація винесла наш нарід на ширшу арену політичну, з приводу соймових виборів,— та вкінці, від часу намісника Бобжиньского змен-

507

шилась адміністраційна самоволя в Галичині. Ми зачали добиватись рівноряд ного становиска для українського народу в Австрії... А найбільша часть нашої землі, російська Україна переживала в тім році період реакції,— та була позбавлена політичної репрезентації, щоб оперти ся обрусительному правительству „конституційному“. Але за те почуттє національної єдности переходило кордоном,— бо ми вже стали народом — нацією.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"