"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

103. Моя авдієнція у цісаря Франц Йосифа, в дні 26. марта 1914. р.

Використовуючи відроченнє парляменту домагали ся польські політичні круги скликання галицького Сойму на весняну сесію. Натомісць наша репрезентація виступила проти наміреного скликання старого галицького Сойму, бож він скінчив своє завданню ухваленнєм соймової виборчої реформи і тому ми жадали розвязання тогож Сойму і розписаний виборів до нового Сойму. З сього приводу іприїхав я був до Відня, щоби наше становище представити правительству. Та президент міністрів граф Штірк приймаючи до відома мою заяву, повідомив мене про цісарське відзначеннє за мою діяльність в справі соймової виборчої реформи і про бажаннє цісаря, щоби я прийшов на авдієнцію.

Сповняючи жаданнє цісаря явив ся я в дні 26. марта 1914. р. в Шенбруні, де цісар приймав. Тут застав я намісника Коритов ского, котрий пішов до цісаря передімною. Коли вийшов від цісаря розповів мені намісник Коритовскі, що зложив цісареви звіт про події в Галичині, та що цісар питав ся його, чи я прийшов, бо хоче зі мною говорити. На мій запит: про що хоче цісар зі мною говорити, відповів мені намісник, що не знає, бо цісар йому сього не

701

сказав. Опісля по військовій депутації прийшов я на чергу до цісаря.{Мене відзначив був цісар ордером лицарського хреста Леопольда. Самозрозуміле, що я не старав ся про відзначеннє, але в Австрії був такий звичай, що з нагоди важнійших подій наступали цісарські відзначення.} Цісар стояв на середині сальону і як я наблизив ся з поклоном, він дав мені рукою привітливий знак, що я можу говорити. Тоді я: сказав, що приходжу подякувати за цісарське відзначеннє та заявив, що я робив заходи, щоб створити умови до заспокоєння оправданих домагань і потреб українського народу, котрий сподієсь, що се буде початком красшої його долі в Австрії. Цісар відповів, що його тішить се діло, яке сталось в краю і він добачує в нім заповідь нових, спокійних і корисних для обох народів відносин в краю... Відтак: сказав мені цісар, що держава находить ся в небезпеці війни з Росією, котра є найтяжшим ворогом Австрії, та що йому (цісареви) важне є знати:: як поставить ся наш нарід („руське населеннє“) в разі війни,— чи буде стояти непохитно за нашою державою? На такий несподіваний запит цісаря — я нагадав собі постанову всіх українських партій з 7. грудня 1912. р. та подав до відома цісаря, що ми всі вже однозгідно постановили стояти при Австрії і за Австрією. Але цісар не був іще зовсім вдоволений і висказав ся: Се партії,— добре, добре,— а що маси населення? що пропаґанда російська?...{Про цісаря Франц Йосифа говорено тоді, начеб він находив ся вже в старечій немочі і непритомности. Се були леґенди, незгідні з дійсністю, бож я мав. нагоду переконатись, що цісар був зовсім здоров, на. тілі і умі.} Наш нарід, сказав я, був від давних часів льояльний і вірний свому цісареви, а російська пропаґанда не могла запустити глибокого коріння, бо ми при всякій нагоді удержували наше населеннє в переконанню, що воно в Австрії дійде до заспокоєння своїх справедливих домагань. А тепер булоби дуже на часі, як би здійснилось горяче бажаннє нашого народу: заснування українського унівєр-

702

ситету у Львові. Те прийде, відповів цісар,— етапами дійдете до ваших прав. Тут доповів я, що нам тяжко ждати,— бож ми більше як пять-десять років боремось за наші права. Та цісар запевнював мене далі про свою прихильність супроти домагань „руського“ народу, та висказував непохитну надію, що сей нарід в недовгім часі дійде до належних йому прав... Так покінчилось моє останнє послуханнє у цісаря Франц Йосифа, і я опускаючи шенбрунську цісарську палату — боров ся з думками: чи буде дійсне війна, чи се тільки осторожні приготовлення про всіляке... На мене ждав тоді п. Василько в готелі Гопфнера коло Шенбруну, та як я йому розповів зміст мого послухання, він сказав до мене: будете видіти, що буде війна! Цісар не дармо кликав вас до себе...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"