Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"14.2 Якою була "українсько-польська війна""

237

Терористично-диверсійні дії бандерівців у повоєнні роки

Жертви націоналістичного розбою в часи минулої війни незліченні. Вони не підраховані і їх надто важко підрахувати. Ми вже вказували, що тільки в перші дні і тижні війни та німецько-фашистської окупації західних областей України загинуло від кривавих рук українських войовничих націоналістів приблизно 40 тисяч чоловік - радянських активістів, представників радянської влади, комсомольців і комуністів. За майже три роки страхітливо-жорстокої окупації ті жертви в кілька разів більші.

Відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників із Західної України та в перші повоєнні роки тут розігралася драма, яку з цілковитою упевненостю треба назвати громадянською війною. Про це досить визначено писав відомий радянський публіцист Юрій Мельничук: "Націоналізм нацьковував брата на брата, руйнував людяність, дружбу, кохання. Націоналізм творив на нашій землі пекельні злочини... Націоналізм підступно калічив людські душі і звивася, неначе гадина".[12]

Основну частину терористично-диверсійних дій бандерівці у повоєнні роки спрямовували не проти "енкаведистів" (як вони часто пишуть у своїх "хроніках" і "дослідженнях"), а проти місцевого сільського населення, використовуючи лісові масиви та віддалені від великих населених пунктів

238

місцевості для свого захисту. Використовуючи тактику швидких наскоків (яку самі називають "партизанською"), вони грабували і спалювали приміщення сільських Рад, шкіл, клубів, бібліотек, хат-читалень, магазинів, будинки активістів радянської влади, а то й цілі села. Так, банда надрайонного провідника СБ Д. Куп'яка - "Клея", на рахунку якої численні криваві злочинства в Камянко-Бузькому і сусідніх районах Львівщини, знищила сотні громадян, повністю спалила село Адами. На початку липня 1944 року бандити розгромили, пограбували і спалили понад 100 селянських дворів в Новомилятинському районі Львівської області. В Тернопільській області вони повністю спалили село Гнильче Бережанського району. В селі Високе Монастирищенського району в ніч на 22 вересня 1944 року бандити спалили школу, 106 селянських подвір'їв, під час пожежі загинули 52 жителі. 6 лютого 1945 року в селі Бариш Бучацького району бандерівці спалили 212 селянських подвір'їв, убили і спалили 98 жителів. Таких фактів страхітливого бандерівського розбою було багато.

Про розміри подібних злодіянь можна судити з подій, які відбулися в Тернопільській області в жовтні-грудні 1944 року: бандерівці за три місяці вбили 707 громадян, серед них 436 селян, 53 військовослужбовці, 169 представників партійно-радянського активу, 48 голів сільських Рад. Бандити насильно вивели до лісу ще 159 чоловік, доля яких досі невідома, спалили 214 селянських господарств, розгромили 58 приміщень сільських Рад, 6 маслозаводів, 5 спиртових заводів, пограбували 345 селянських господарств, спалили 21 міст, розбили 22 автомашини, 12 молотарок, 18 тракторів, пограбували 216 голів худоби та багато продовольства і всякого селянського майна. [13]

Заграви пожеж і крики катованих людей, замучені старі і діти - такі криваві сліди націоналістичних бандитів. Бандерівці з нечуваною жорстокістю розправлялися з усіма, хто не підкорявся їх наказам, не виконував їх волю. В березні 1944 року в селі Хорлупи Олицького району на Волині вони замучили 12 селянських родин із 58 осіб. В Держнівському районі на Рівненщині бандерівські бандити тільки в травні 1944 року вирізали 57 родин. В серпні того ж року в Демидівському районі банда під керівництвом колишнього поліцейського "Ломоноса" влаштувала звичайну "Варфоломіївську ніч": бандити задушили, зарізали і розстріляли 60 жителів. Банда "Дубового" в селі Мульчицях Рафалівського району за одну ніч вбила й пограбувала 50 селян. В селах Куличкові, Ваньові, Низах та Сільцях Бродівського району на Львівщині оунівські бандити знищили близько ста чоловік, серед них 25 дітей, 29 жінок, 33 стариків. У селі Ямельному Янівського району бандити з місцевих боївок закатували 53 селян. В селі Іспас Вижницького району Чернівецької області оунівські бандити тільки за одну ніч убили 47 жителів. Подібних фактів бандитизму було багато.

Тільки з лютого 1944 р. по січень 1945 р. залишки формувань УПА й оунівське збройне підпілля провели в західних областях України 3287 терористично-диверсійних акцій, протягом 1945 р. - 3424 акції. Всі вони були спрямовані в основному на перешкоду процесу відновлення Радянської влади. Майже всі ці акції завершувалися вбивствами й пограбуваннями.[ 14]

З липня і до кінця 1944 року націоналістичні формування знищили

239

тільки в Станіславській області 2725 громадян. [15] Аналогічні вбивства відбувалися в інших західних областях України.

Про характер цих вбивств можна судити за такими досить визначеними даними: з літа 1944 року по травень 1946 року (тобто за неповних два роки) у Львівській області (в межах того часу, тобто без Дрогобицької області, яка увійшла до складу значно пізніше) бандерівці вбили і закатували 5088 громадян, в тому числі: 44 вчителя, 218 голів сільських Рад та їх заступників, 406 бійців винищувальних загонів та груп самоохорони (переважно місцевої молоді), 3105 селян (серед них 497 дітей).[ 16] Отже, із 5088 загиблих на "енкаведистів" і "большевиків" припадає лише 1315 чоловік. Це, як бачимо, категорично заперечує ті вигадки націоналістів, поширювані ними так часто, про те, що, мовляв, ОУН - УПА "воювала" тільки проти "енкаведистів" і представників партійно-радянських органів.

Сьогодні багатьох хвилює та безвідповідальність, з якою виступають окремі офіційні державні установи, особи й представники преси, в розхристаний час так званого "демократизму" і політичної невизначеності суспільного життя. Так, "Рабочая газета" від 3 грудня 1988 року однозначно вказала, що в повоєнний час від рук українських націоналістів загинуло понад 30 тисяч громадян. В лютому 1990 року Комітет державної безпеки Української РСР зробив у пресі заяву, де, зокрема, також однозначно вказав, що від рук бандерівців у повоєнний час загинули понад 30 тисяч мирних радянських громадян і близько 25 тисяч військовослужбовців, працівників органів державної безпеки та прикордонників. Ці цифри, на жаль, стали гуляти в багатьох виданнях, особливо в пресі, як в Україні, так і за кордоном.

Такі безвідповідальні заяви є звичайним блюзнірством і непростимі перед пам'яттю десятків тисяч убитих, задушених, зарізаних, замучених, замордованих! Про які 30 тисяч чоловік може йти мова, коли (як вище зазначено) за неповних два роки в половині нинішньої Львівської області загинуло від рук націоналістичних убивць близько чотирьох тисяч чоловік! А це страхітливе кровопролиття, як відомо, тривало до початку 50-х років й охоплювало сім (!) західних областей (за винятком Закарпатської області, де такі інциденти й акції були епізодичними).

Абсолютно ясно, що в цифрі 30 тисяч не знайшлося порахунку тим, кого бандерівці насильно відвели в ліс і там жорстоко закатували, як і тим, які таємно були кинуті в колодязі чи закопані в лісі, як і тим, які кинуті з каменем на шиї в озера та ріки. В офіційних донесеннях не значаться досі й ті, які "пропали безвісті", серед них і жителі віддалених хуторів, про яких у той драматичний час забули не тільки секретарі сільських Рад (щоб зафіксувати зникнення людини), але й Бог! Органи ж КДБ вважали, що ці люди самі подалися до лісу.

За моїми підрахунками (а вони також хибують, бо я не мав вичерпних зведень по селах, районах і областях), тільки в повоєнні (1944 -1952) роки від рук збройних формувань УПА і служби безпеки ОУН і збройного підпілля ОУН загинуло близько 90 тисяч мирних громадян. Що ж до військовослужбовців, представників органів безпеки та прикордонників (25 тисяч), то ці дані приблизно відповідають дійсності.

Чому так сталося? Чому така безпорадність тих, хто про ці злочини говорить та пише? По-перше, у місцевих органів влади відсутній

240

елементарний облік, тих, хто загинув у роки війни та в повоєнний період. По-друге, відсутній такий облік і на районному, обласному та найвищому рівнях. По-третє, і досі існують величезні труднощі доступу в спецхрани.

Характеризуючи в цілому протиборство політичних сил в 40-і роки в західних областях України, слід зазначити, що це було злочинне братовбивство, яке на мові політичної історії іменується громадянською війною. Приречені на винищення оуно-бандерівські формування вдавалися до політичного бандитизму, який, по суті, тісно поєднувався з кримінальним.

Страх перед заслуженою карою, приреченість, ненависть і гнів до всіх, хто не поділяв їх злочинства, призводили до аморальної поведінки і вчинків, до маніакальної жорстокості і садизму. Восени 1944 року в селі Бенькові Великому Кам'янка-Бузького району на Львівщині оунівці повісили секретаря сільської ради Іванчука, а дружину з дитиною спалили живцем. Вони спалили ще чотири селянські родини, що складалися з 26 чоловік: одну за те, що чотири сини пішли служити в Червону Армію і били на фронті фашистів, інших - за те, що всіляко допомагали радянській державі в остаточному розгромі гітлерівської Німеччини.

Ось що розповів на сторінках газети Петро Угера, колишній учасник формування УПА, що діяло в Стрийському та сусідніх районах на Львівщині: "В селі Яблунівці молодь організувала самооборону і зі зброєю в руках охороняла від нас здобутки радянського життя, спокій свого села. Це розлютило верховодів банди. Вони вирішили вчинити над селом криваву розправу. Вночі велика група "есбістів" під керівництвом "Ромка" напала на село. Що діялось в цю жахливу ніч! Бандити палили людей живцем, замкнувши їх у хатах, розбивали об стіни голови дітей, ґвалтували неповнолітніх, знущалися з сивих. Однак села їм так і невдалося захопити в свої руки..."

Відомо, що одна із зловісних особливостей фашизму і фашистів полягала в тому, що під свої звірства вони підводили базу "історичної доцільності" і намагалися "логічно" обґрунтовувати катування, агресію і масові вбивства невинних людей. Виховані в дусі гітлерівського варіанту людиновбивства, гітлерівці дивились на свої жертви як на "недолюдей", з чванливим презирством "арійців". Керуючись тою зловісною "історичною доцільністю", вони поставили масові вбивства на "культурну" основу - пунктуально і педантично ліквідовували "недолюдей" в спеціально обладнаних концентраційних таборах, спалювали в крематоріях, душили в газових душогубках (газвагенах), заготовляючи для потреб рейху волося, шкіру, попіл катованих і спалених людей. Виконуючи, зокрема, акцію ліквідації, гітлерівці не метушились, старанно цілились, спокійно натискаючи на курок, сентиментально думаючи про своїх "фрейлен" і "кіндерів".

Переймаючи багатий досвід і методи гітлерівських "юберменшів" бандерівські душогуби діяли навпаки. Вони нервували і метушились, стріляли, не цілячись, вимазувались кров'ю своїх жертв, намагались себе підбадьорити самогоном, брутальними словами і лайкою. Особливо лютували "спеціалісти" ("пани майстри") із СБ ОУН - спеціальних каральних підрозділів. "Як ви розумієте цю службу безпеки? В чому ви бачите небезпеку?" - запитав головуючий судового процесу в справі оунівських бандитів, що відбувався в місті Червоноармійську Рівненської

241

області. Підсудний Бондаренко відповів: Більше всого ми боялись відновлення радянської влади. Ми розуміли, що тоді нам кінець. Ми знали, що український народ нас ненавидить і знищить при першій можливості. Він ніколи не простить нам вчинених злочинів. Тому небезпеку ми бачили в народному гніві".

Бандерівський розбій з його жахами породив багатов "лицарів" злочину. Тому оунівські документи просто рябіють від числених інформацій про те, скільки знищено людей "на сухо", а скільки "на мокро". "Скільки ви замучили і розстріляли людей?" - запитали бандита 3. Біляка на судовому процесі над оунівськими вбивцями в місті Дрогобичі у вересні 1944 року. Біляк мовчить... А потім заговорив... "Спочатку шість... пізніше п'ять... два... три... не пам'ятаю..." Вбивця загубив рахунок.

Подібною жорстокістю серед бандерівських душогубів виділявся О. Коваль, що скоїв багато злочинів у селах Сокальського, Буського, Кам'янка-Бузького районів Львівської області. На запитання головуючого народного суду, чому бандерівці знищують немовлят, підсудний, не роздумуючи, відповів: "Такі директиви дав нам провід ОУН. Нам наказано під час наскоків на село нікого не милувати. Це робили ми для того, щоб нас боялись і поважали, як грізну силу". "Що ж злого зробила вам тримісячна дитина?" "На дітей падає кров батьків", - цинічно відповів бандит.

17 січня 1945 р. тернопільська обласна газета "Вільне життя" розповіла про звірячу розправу бандерівців над жителями села Лозова Великоборківського району, до якого вдерлася банда. За чотири години бандити вбили 100 жителів села, серед них багато стариків і дітей. Кров холоне в жилах, коли читаєш про знущання бандитів над людьми. "Не можна знайти фарб, - писала газета, - щоб намалювати жахливу картину вбивства сім'ї Кузь. На ліжку, на долівці й на печі лежать скривавлені мертві тіла. На стінах і стелі застигли бризки людського мозку і крові... Звірі-бандерівці у Лозовій ломом по голові вбили семимісячного Петрусика і восьмимісячну Оленку Лачас, а потім відтинали їм рученята... Поглянула б та українська мати на свого виродка, того холоднокровного ірода, який відтяв сокирою ручку і ніжку трирічній Марійці Загребельній, а потім відрубав їй кучеряву голівку..."

Виховані культами "лютого божевілля" і "творчого насильства" (за Донцовим, звичайно), організаційними традиціями УВО - ОУН - УПА (принципом: "Щоб згуртувати товариство, треба когось спільно вбити"), бандерівці вдавалися до звірячого терору.

Націоналістичні різуни вишукували жахливі способи катувань: рубали руки і голови сокирами, відрізували вуха, виколювали очі, різали тіло на шматки, пробивали його цвяхами, спалювали живцем, вішали, кидали в криниці, ґвалтували жінок, відрізали їм груди. Відомий ще інквізиторам середньовіччя спосіб убивства "гаррота" (спосіб катувань за допомогою залізного кільця, яке затягувалося на шиї катованого, аж поки не ламалися шійні хрящі) широко використовувався вбивцями. Вони лише "раціоналізували" цей спосіб і назвали його "кренпульці". Залізне кільце заміняла звичайна мотузка, яку кати затягували на шиї за допомогою короткої палиці. Людина гинула в страшних муках. Так були задушені В. Лещишин в селі Мурованому, Ю. Тиха в селі Школовичах Пустомитівського району на Львівщині, В. Гладкий із села Стронятина і

242

А. Муць із села Ситихова Жовківського району тієї ж області та багато-багато інших.

"Дитина кричала, - уточнював деталі свого методу катувань бандерівець В. Головачук на судовому процесі, - але я заткнув їй рукавицею рота і потім закрутив цуркою петлю, накинуту на шию. Вона й замовкла..." Цей вовкулака не міг жити без крові, без стогону замученої жертви. А керівник боївкй СБ, що чинила злочинства в Здолбунівському районі Рівненської області, "Вороний" (Андрійчук), колишній начальник так званої "української" поліції в місті Мізочі на Рівненщині, спеціалізувався на власному "винаході" катувань - виривав у своїх жертв колінні чашечки.

Високий на зріст, кремезний, з тупим поглядом кат Олійник із банди Куп'яка - "Клея", що творила жахливі злочинства в Кам'янка-Бузькому, Буському та інших районах на Львівщині, не тільки власноруч вбивав дітей, жінок і стариків, але й виконував у банді ще й обов'язки ходячої шибениці. Крім автомата і пістолета, він завжди носив при собі ремінний зашморг, який зненацька ззаду накидав на шию жертві, а потім, підтягнувши її догори через плече, відривав від землі і тримав доти, поки та не затихала у нього на спині.

У своїх найжорстокіших злочинах бандити були невгамонні. Восени 1944 року в селі Біличах Любомльського району Волинської області вони спалили хату селянина Лаврещука, замордували трьох його дітей; в селі Боголюбах (нині Першотравневе) Рожищенського району бандерівці вдерлися в хату П. Ковальчука і сокирою відрубали голівки чотирьом дітям.

7 лютого 1945 р. бандерівці схопили в селі Сташевичі Старосамбірського району на Львівщині вчительку-активістку Катерину Шевченко. Вони витягли її на подві'я, прострілили обидві ноги, щоб не втекла, а потім почали катувати. Бандити викололи їй очі, по шматочку різали руки, вуха, губи, вирвали з грудей серце, пробили прикладом голову, а потім відрізали її.

А ось фрагменти бандерівського розбою протягом кількох місяців у Жовківському районі Львівської області: 23 грудня 1944 р. в селі Крехові бандити з боївкй "Грізного" напали на сім'ю Упбанських, схопили братів Володимира і Михайла і жорстоко побили, потім розрізали животи, виламали руки і добили кілками; в ніч з 23. та 24 грудня того ж року бандерівці вдерлися в село Воля-Висоцька, по-звірячому замордували тут 18 жителів, з них трьох дітей і сім стариків, а на трупах прикріпили написи: "За зраду української нації"; в березні 1945 року в селі Крехові бандити схопили вчительку М. Полуситок і довго катували, а через кілька днів селяни знайшли в лісі її труп, розрізаний пилкою на три частини; в червні 1945 р.у в селі Кунині боївка СБ вдерлася в хату голови сільського споживчого товариства І. Самуляка, бандити вивели господаря за село і після довгих катувань убили; через кілька днів та ж боївка СБ закатувала селянку П. Мурмило, труп якої було знайдено за селом з вивернутими руками і ногами, вирваним волоссям та виколеними очима.

"Це нелюди, а звірі, яких світ не бачив", -так говорили в той час про бандерівців трудящі західних областей України. Ярослав Галан, якого по праву називали "совістю Галичини", в 1946 р. так характеризував звірства бандерівців: "Ці ватаги ошалілих від запаху людської крові

243

бестій в кращому для них випадку увійдуть лише в історію криміналістики". "Показово, - зазначав французький прогресивний публіцист та історик Аллен Герен у книзі "Сірий генерал", - коли мова заходить про організацію (тобто про ОУН - В.М.), - історики як Заходу, так і Сходу вживають одне і те ж слово: бандити".

Досить добре відомо, хоч вся радянська офіційна статистика також неповна, що в західних областях України в роки минулої війни загинуло понад два мільйони громадян (з них понад 400 тисяч радянських військовополонених). Отже, 4/5 всіх загиблих (а це близько двох мільйонів) становило західноукраїнське населення. Опріч цього, понад 600 тисяч чоловік (а це в основному молодь) було вигнано на каторжні роботи в гітлерівську Німеччину, де частина їх також загинула від непосильної праці, голоду і хвороб.[ 17] Хто винищив таку величезну кількість людей?

Ми вже відзначали, що в перші дні німецько-фашистської окупації Західної України українські войовничі націоналісти всіх угруповань (перш за все, бандерівці) знищили близько 40 тисяч громадян. Це були представники лівих організацій (Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), Комуністичної спілки молоді Західної України (КСМЗУ), "Сіль-Робу" та інших об'єднань лівого спрямування), радянські активісти періоду 1939 - 1941 років, члени радянських установ і військовослужбовців, які не встигли евакуюватися на схід. Частина їх загинула разом з сім'ями.

Відомо, що до війни в Західній Україні (разом з Закарпаттям і Буковиною) проживало майже мільйон євреїв. Все це населення було зігнано в гетто містечок і міст, частину відправлено в концтабори на території Польщі і в Янівський концтабір у Львові і тотально знищено. У Львові, зокрема, тільки в гетто ("Юлазі") було ліквідовано 136 тисяч євреїв. Хто розправився з такою великою кількістю людей? Перш за все, сільські старости та їх пособники, які збирали євреїв і відправляли в гетто, "українська" поліція, яка не лише арештовувала сотні тисяч людей, але й брала участь у розстрілах; чиновники бургомістратів та цілий ряд інших колабораціоністів із середовища українського населення. Звичайно, виною всього цього кривавого побоїща був німецький нацизм. Але часто всі ці криваві злочини творилися руками пособників з українськими прізвищами, які виконували найчорнішу роботу.

Що ж до винищення радянських військовополонених, то тут також вимокла їх кров'ю та ж "українська" поліція та інші пособники гітлерівців. Так, відразу ж після визволення Львова, Надзвичайна державна комісія по розслідуванню злочинів гітлерівців та їх пособників у місті и області зареєструвала 190 найбільш закривалених злочинців (від генерал-губернатора Ганса Франка і губернатора дистрикту "Галичина" Отто Вехтера до рядового ката-виконавця). Серед них було чимало убивць з українськими прізвищами. "Українці" служили і в "кріпо", і в "сіпо", і в "шупо" та в інших типах гітлерівської поліції, брали участь в охороні польових і стаціонарних концтаборів і, звичайно,у винищенні радянських військовополонених. Так, у Львові в "Шталагу-328" ("Цитадель") було винищено понад 140 тисяч військовополонених. Їх розстрілювали і на "Пясковні" в Лисиничах, і в інших місцях львівського передмістя. Те ж відбувалося і в інших концтаборах: в офлазі у Володимир-Волинському, в польових концтаборах в Рівному, Ковелі, Луцьку, Станіславі, Тернополі, Дрогобичі, Камянка-Бузькій та в багатьох інших містах Західної України.

244

До цього слід додати, що в березні - квітні 1943 р. вся ця так звана "українська" поліція за єдиною командою ОУН та гестапо разом із зброєю пішла в ліси і утворила кістяк УПА. Сумарно (на Волині і в Галичині) це становило понад 12 тисяч "українських" поліцаїв, які вже здобули значний досвід в людиновбивствах.

Таким чином протягом трирічної німецько-фашистської окупації в західних областях України гітлерівці з активною допомогою українських войовничих націоналістів (чи безпосередньо силами ОУН - УПА) знищили понад два мільйони громадян, з них: близько мільйона євреїв, 200 - 220 тисяч поляків, понад 400 тисяч радянських військовополонених, понад 500 тисяч місцевих українців. Такий мартиролог трьох років війни!

Розкриваю невеличку книжку публіцистики вже покійного львівського поета Ростислава Братуня "Слово гніву". Книжка видана не так вже й давно, в 1975 р. Ось уривок із першого вірша цієї збірки:

... Ні шептицькі, ні УНДО без роду,
Ні ОУНу хижі горлорізи
Не могли зламати дух народу,
Міць його, сильнішу од заліза...
("Ярославу Галану").

Що правда, то правда! Цілком афористично і цілком справедливо звучать поетові слова: "Зрадою ж бо правди не здолати!".

Тоді, в повоєнні роки, Ростиславу Братуню бачились (не у ві сні, звичайно) наяву:

У темінь дику, горобину
Кричать сполохані сичі...
Я бачу наяву дитину,
Ножем зарізану вночі.
Я бачу: вбита катом мати,
Розп'яті батько і сини, І жменя
попелу від хати... Хто злочин цей
важкий вчинив?.. ("Слово гніву").

Тих катів, що чинили горобиними ночами злочини, і викриває словами гніву поет у віршах "Балада про сількора", "Балада винищувального батальйону", "Балада прощання", "Могила на узліссі" та багатьох інших.

Вірш "Могила на узліссі" наведемо повністю:

Його обманули. Сказали:
- Бери автомата. Стріляй!
...А він так любив Україну,
Розтерзаний ворогом край!
Вбивай не фашиста-заброду,
А смерть неси рідному брату.
Вбивай! Бери віхоть у жменю,
Пали його клуню і хату!
Йому почепили тризубця,
Що в серце уп'явся осою.
Казали вилазить бандитом

245

Зі схрону нічною порою.
Коли він сказав: - Я не буду,
Не буду, не буду вбивати!
Хай буде Бандера-собака
З своїми катами проклятий!
Піду я шукати дороги
До тих, в кого стрічки червоні....
Прошили кривавим ударом
Його вже посивілі скроні.
Могила його на узліссі.
Імення його-нам не знати...
Одна із тих сотень трагедій,
Яку від людей не сховати.

Але ховають і ховаються, та й ще як! У вірші-памфлеті "Ресторатор-людоїд" (думаю, що йдеться тут про колишнього керівника служби безпеки ОУН в Кам'янка-Бузькому районі на Львівщині Д. Куп'яка-"Клея", який сьогодні в Канаді володіє рестораном) Ростислав Братунь, зокрема, зазначав:

Цей убивця-горлоріз,
Що за море аж заліз,
Надрайонний шеф ес-бе -
Це гестапівський цабе!
Він і різав, і стріляв,
Він палив і розпинав,
На людей наводив ляк
Симпатичний пан Підляк...

Про того ж обер-ката-надрайонного провідника служби безпеки Дмитра Куп'яка-"Клея", який катував населення Кам'янка-Бузького, Бузького та сусідніх районів Львівщини поет розповідав і у нарисі "Земля звинувачує", поміщеному в цьому ж збірнику:

"У Низах, коло старовинного Белза, відкопали засипану землею криницю край села, знайшли кістки людські. Заговорили свідки злочину, яких бандерівці примушували під загрозою смерті звозити сюди трупи. Стало явним те, що так старанно оунівці хотіли заховати, від чого так ретельно на закордонних смітниках відхрещуються, мовляв, це не ми робили..."

Але про вбивців, продовжував автор: "Земля говорить. Люди говорять. Правду не вбити, не заховати на дні найглибших криниць...

Дев'ять домовин несли на плечах низівчани на місце вічного спочинку. І серед них - маленькі - дитячі домовини, дошки з яких могли б піти на колиску... Я був у Низах, я стояв над криницею, коли з неї діставали останки жертв бандерівців. Я йшов у сумній похоронній процесії. Німував, схиливши голову, над свіжою могилою. Я розмовляв з очевидцями низівської трагедії. Я читав протоколи слідства. Я ввібрав у своє серце ненависть суворого мовчазного натовпу і сплески жіночого ридання.

Іменем України! Іменем землі і народу ми проклинаємо мертвих і живих недолюдків, які хотіли розіп'яти нашу матір - Батьківщину! Хай наша

246

ненависть дотла спопелить кістки тих, хто дістав заслужену кару! Хай наша ненависть громом впаде на голови тих, хто втік від неї за кордон!.."

І далі:

"Тільки в селах Куличків, Ванів, Низи (колишній Прусинів) та Сілець оунівські бандити вбили майже сто чоловік. Серед них 25 дітей, 29 жінок, 33 старики. Вони не були ні комуністами, ні активістами...

Як вони (тобто бандерівці - В. М.) пнулися, щоб дорівнювати в усьому фашистській "надлюдині", як намагалися бути подібними до берлінських верховодів! Навіть жовто-блакитного прапора вони відреклися, а так, як і гітлерівці, взяли за свій - червоно-чорний, лишень побоялись свастику приліпити, бо такої крадіжки міг не пробачити "Вчитель великий" (тобто Гітлер - В.М.)... І навіть "конституцію", яку готували українському народові, сплагітували з муссоліно-гітлерівських зразків. І руку тягли на "слова", як гітлерівці "хайль"...

І ще Братунь додавав:

"Я перегортаю сторінки "історичного трактату" якогось Петра Мірчука "Українська повстанська армія" (виданого, звісно, в Мюнхені), де цей "учений" в "реєстрах боїв УПА", ставши в позу літописця, як прояв "державного розуму", фіксує спалення колгоспних садиб і сільрад, вбивства радянських і партійних активістів, комсомольців і солдатів Радянської Армії.

Звичайнісінький бандитизм підноситься до рангу "боротьби за визволення України",за визволення "від більшовиків", отже, за визволення народу від народу..."

Отже, Ростислав Братунь досить яскраво і визначено в книжці публіцистики "Слово гніву" характеризує злочини націоналістів-бандерівців. У вірші "їхнім дітям" поет абсолютно правий, коли писав:

Україна - завжди добра мати,
Що зустріне і простить в біді,
Та вона уміє проклинати
Низості і зрадництва плоди!

Ще більше невгамовно викривав злочини українських войовничих націоналістів у часи минулої війни та в повоєнний період інший добре відомий Україні Дмитро Павличко. Той самий Павличко, що зорі своєї поетичної творчості так затято писав:

Я син простого лісоруба, Гуцула
із Карпатських гір.
Мені всміхалась доля люба
У сяєві Кремлівських зір...
("Ясин простого лісоруба")

Або:

...В ленінському слові, як у світлі,
Я сам себе очистив і відкрив
("Я-комуніст")

Поему "Убивці" Д. Павличко написав після того, як в 1957 р. побачив наступне:

247

На Волині, у Дермані сталося,
Із землі просочилася кров!.,
Із криниць витягали побитих людей
Та знімали колючі дроти із костей.
Пізнавали сусіди сусіда свого
Та казали мені, хто замучив його.
Чоловіка свого пізнавала жона,
Називала проклятого вбивцю вона.
І сестричку свою пізнавали брати,
І від них я почув, як зовуться кати.
І від болю душа розкололась моя:
Чи ж моя Україна не знала біди,
Чи не мала Шевченка і Сковороди?
Як же сталося так, як це скоїлось так,
Що вона яничарів, убивць, вовкулак
Спородила так само... О мати моя,
Тебе зґвалтувала фашистів лая!..

В поемі Павличко відповідає катам України:

Це неправда, що за волю
Ви боролись у ярмі.
Лицеміри! Нашу волю
Убивали ви самі.
Це непрада, що за брата
Ви страждали у тюрмі.
Лицеміри! Того брата
Мордували ви самі.
Це брехня, що Україну
Ви любили будь-коли -
А могли б, то й Україну
У криницю затягли!..

Далі автор вказує на таку вражаючу "деталь":

...Невідомо, не раховано,
Скільки люду там поховано,
Скільки вбито не чужинцями,
А братами-українцями!..

Завершується поема такими словами:

...На світі не буде ніде
Такої зради й віроломства.
Панове, судний день прийде,
За кров і сльози буде помста!
І вас з далеких заграниць,
З куточків темних вирвуть, сполять,
Не нап'єтеся ви з криниць -
Вас кров'ю вашою напоять!


"14.2 Якою була "українсько-польська війна""



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.