Роль церкви у діяльності ОУН - УПА

В розділі "Роль церков у контексті діяльності ОУН - УПА" Віктор Поліщук констатує, що "з теологічної точки зору християнство - це понаднаціональна релігія", і "християнські церкви покликані на те, щоб проповідувати Божу благодать". А тому "християнський священик мусить стояти вище національних ідеалів".

Однак!

"Кожен, хто вдумливо вчитається в писання Дмитра Донцова, яке стало наріжним каменем українського націоналізму, хто вглибиться в основоположні документи УВО - ОУН, то дійде висновку, що ідеологія і практика цих організіцій стоять у суперечності до християнства. Тому кажу з повною свідомістю: якщо український священик є одночасно українським націоналістом, то він зраджує Ісуса Христа, він обманює сам себе".

Тут же Віктор Поліщук додає:

"Український націоналізм постав у Галичині, отже там, де в стосунку до українців пануючою була і є Греко-католицька церква... Українці Галичини були віддані своїй церкві... І ось за таких умов постає і діє УВО

- явно терористична українська організація, предтеча ОУН. Стали поширюватися писання Дмитра Донцова. Неможливим є, щоб все це діялося поза відомом Греко-католицької (уніатської") церкви. На Святоюрській горі мусіли читати "Націоналізм" Дмитра Донцова, читати постанови І Конгресу українських націоналістів, мусіли їх аналізувати. А в цих писаннях, в цих постановах - сама суперечність з християнством...

...Вже сама поява "Декалогу" - десяти заповідей українського націоналіста, мусила б викликати рішучу реакцію, мала б бути проведена широка акція проти цього документа, проти його сформулювань. Адже "Декалог" - суто безбожницький маніфест. В ньому і слова немає про Бога. Натомість є "Дух одвічної стихії", стихії в ніцшеанському, а не християнському розумінні. В "Декалозі" є заклик до помсти, до підступу, до злочину вбивства".

"Інша справа на Волині, - відзначив Віктор Поліщук...Український націоналізм на Волинь проникав дуже поволі, на Волині радше поширювалися комуністичні ідеї й з цим мала клопіт Православна церква".

Як же діють в умовах війни ті обидві церкви та їх священики?

Ієрархи Греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким освячують дії ОУН-бандерівців, вітають "побідоносну німецьку армію". Таке ж творять і керівники Православної церкви на Волині. Вбито митрополита волинсько-житомирського Олексія Громадського. Вбито єпископа Мануїла тою ж ОУН. "То що вже казати про священиків у сільских приходах?" - ставить питання Віктор Поліщук. І відповідає: "Були між ними, як бачимо, відважні, котрі у згоді з християнськими ідеалами таврували злочини бандерівців, а були и такі, котрі боялися за своє життя, тому й мовчали".

Але були й інші.

"28 серпня 1943 року в селі Штунь, гм.Бережці, пов.Любомль православний священик Покровський у місцевій церкві вчинив акт посвячення ножів, кіс, серпів і сокир, як знаряддя мордів, і роздав їх своїм прихожанам, щоб мордували "ляхів". Два дні після цього селяни використовували їх для морду поляків з сусідніх сіл;

27 вересня 1943 року в селі Іванковичи Дубнівського повіту селяни святкували насипання високої могили в честь "визволення України". Місцевий священик у проповіді з цієї нагоди казав, що з української землі треба вигнати без можливості повернення ляхів, мазурів, крижаків і покручів. "Ляхи" - це поляки, давні жителі Західної України; мазури, це поляки, які поселилися в Західній Україні після 1-ї світової війни (дійсних польських колоністів у той час уже не було, бо їх депортували у 1940 році більшовики); крижаки - це мішані українсько-польські подружжя, а покручі - це діти з мішаних подружь".

Далі автор посилається на книгу вже згадуваного Олександра Кормана. Корман пише про участь греко-католицьких священиків у злочинствах проти польського населення. Так, отець Палагицький, парох церкви в Монастириськах (Букач), очолював терористичні групи боївок ОУН -УПА, які 28 лютого 1944 р. вчинили напад на населення в селі Коростятин. Отець Палагицький брав безпосередню участь у масовому вбивстві, під час якого, здебільша від сокир. Згинуло 78 людей - чоловіків, жінок і дітей, а 5 осіб було поранено. 20 березня 1945 р. в Коропці було спіймано боївку терористів ОУН - УПА силою 350 чоловік, яку очолював

уніатський священник Палагицький. Разом з ним у боївці була його дочка і кілька черниць.

Священник Романовський був співорганізатором масового морду у селі Бичківці, де знищено 63 поляків. Їх рубали сокирами, кололи вилами, душили шнурками, палили живцем. Після кількох років деякі злочинці не змогли перенести психічного стресу і мук совісті і покінчили життя самогубством.

В склад проводу станиці ОУН в селі Синків (Заліщики, Тернопільщина) входив отець Василь Мандзюк, який брав участь у мордуванні поляків, євреїв та лояльних українців. Є чимало свідчень, що поляків бандерівці катували в костьолах, у час богослужінь. Так 11 липня 1943 року в колонії Октавин боївка ОУН напала на поляків у костьолі. Після різанини всередині костьола, підпалено його вибухами гранат, а тих, хто тікав -перестріляли. 30 серпня 1943 року в селі Острувка вбитий ксьондз Станіслав Добжанський.

Ксьондз Вацлав Шетельницький у книжці "Забутий герой ксьондз Станіслав Франкль" (Рим, 1983) наводить наступні факти.

Парафія Баборів (Тернопіль). Ксьондза пароха Кароля Процика 2 вересня 1943 року бандерівці закололи багнетом.

13 лютого 1944 року оунівці вбили ксьондза Владислава Жигеля в Бєняві (Підгайці).

14 березня 1944 року під час нападу бандерівців на село Бобулинці (Букач) був застрілений ксьондз Юзеф Сушинський.

13 листопада 1943 року бандерівці схопили в селі Библо (Рогатин) ксьондза Антоні Вєжбовського та місцевого вчителя Врубля і замордували біля лісничівки на Подолянці.

В присілку Нирки (Заліщики) бандерівці вбили двох черниць в місцевому монастирі.

В ніч на 2 квітня 1944 року під час нападу на село Землянка (Калуш) бандерівці живцем спалили ксьондза Блажея Губу. В час акції загинуло 65 чоловік, село і костел спалені.

Парафія Фрага. 5 лютого 1944 року бандерівці замордували отця Віталія Борсука; 19 лютого того ж року мученицькою смертю згинули отець Йоахім Шафанець і чернець Рох Салек та багато інших подібних злочинів. Так на тридцяти сторінках цієї книжки.

Тут же Віктор Поліщук зазначає, що тільки у Львівській архідієцезії бандерівці вчинили напади на 128 парафій, вбили 48 ксьондзів, 4 пропали безвісті, вбили також 8 черниць, 7 ченців, спалили 6 костелів і знищили 7.

"Де, в чому шукати причини такої дикої поведінки ОУН - УПА?" - питає Віктор Поліщук. І відповідає: "Причина одна: ідеологія українського націоналізму, обгрунтована науково Дмитром Донцовим". І ще додає:

"Загроза більшовизму засліпила церковну ієрархію греко-католицької церкви". І нарешті, така заувага автора:

"Я не спроможний зрозуміти - чому поляк з роду графа Фредри, митр. Андрей Шептицький став українцем? Що ним керувало? Доручена місія Ватікану? З метою поширювання католицизму на Схід? На це українці не дають відповіді". А головне, "немає теж досі заяв про відношення Греко-католицької і Православної церков до того, що накоїла ОУН - УПА в час війни в Західній Україні".

Зате між українськими націоналістами досі ходить анекдот:.

"Українець пішов до сповіді. Отче, - каже він сповідальникові, - колись я убив енкаведиста... Священник перериває його: Сину мій, спершу говори про гріхи, а вже потім про заслуги".