Як описують оунівці своє перебування в Заксенхаузені

На це питання важко відповісти, бо всі бандерівці, в тому числі і сам С. Бандера промовчують про своє перебування в Заксенхаузені. Думаю, що тільки з однієї причини: навколо вмирали насильницькою смертю сотні тисяч, мільйони людей, а вони залишались недоторканими в умовах бункеру "Целленбау", призначеному на "фабриці смерті" для вибраних. Та й ким вони там були? Заложниками політичного ігрища? Але ж із заложниками, як відомо, гітлерівці не панькались, а тримали в камерах до найближчого випадку, щоб негайно и безжально поставити до стінки!

Єдиний Я. Стецько (можливо, для виправдання "перед історією", чим він був так "занепокоєний") порушив це "етичне" табу. В своїх спогадах "30 червня 1941 "він пише так: "24 січня 1942 року в третій годині ранку перевезли мене з іншими друзями тюремною автомашиною, як звичайних злочинців, до концтабору Саксенгазен, де нас - Івана Габрусевича, Осипа Тюшку, Романа Ільницького примістили в поодиночних камерах у т. зв. бункері (мається на увазі, звичайно, вже згадуваний бункер "Целленбау" - В.М.)..." І ще: "Там перебували в різних часах німець-атентатник на гітлера в Мюнхені в 1939 р. Бюргербройеллер, далі - капітан Бест, англієць з "Інтеллідженс сервіс", схоплений на голляндському кордоні,

генерал Ровецкі, головний команди AK, адьютант Пілсудського, капітан Єжи Кунцевич, франц. міністр Дельбос, член уряду Белікуна, жид з Будапешту... Мабуть у січні 1942 року привезли до бункеру С. Бандеру і Волод. Стахова".

Як бачимо, Стецько не називає багатьох високопоставлених персон, які перебували в бункері "Целленбау". Зате тут же пожалівся на таку "непорядність" есесівців: "Цього дня від раннього ранку до пізнього апелю нас держали на незвичайно гострому морозі без накриття голови перед будинком адміністрації концтабору. Іван Габрусевич перестудився... Коли після купелі забрали у мене мій одяг, а дали кацетний, я відмовився його надіти. Обурені есеси: "Такого ще тут не бувало!" Два тижні я перебував на келії в білизні, заявивши, що тюремного одягу не приймаю. Викликане з Берліну гестапо - після мого незмінного спротиву - зарядило віддати мені мій одяг..."

На цьому "героїчному" вчинку Стецько і припиняє писати про будні концтабірного життя, а далі досить куцо зауважує: "28 вересня 1944 року з'явилися в моїй келії СС-штурмбанфюрери Вольф і Шенк... "Ви вільні", - сказав Вольф... Разом з Бандерою відвезли нас автомашиною до якоїсь береженої гестапом вілли під Берліном...". (Йдеться тут, звичайно, про віллу, яку гестапо виділило як помешкання для Бандери. - В. М.). І ще під кінець один натяк: "Тут приїжджали і вели переговори представники німців, але вони були без жодного успіху". Стецько натякає тут, якраз, на ті переговори ("розмови"), які вели керівники СС Бергер і Гіммлер. Важко, звичайно, повірити в те, що живучи на віллі гестапо і на харчі того ж гестапо (хоч і під наглядом і охороною), можна було відмовити такій персоні, як гестапо. От і всі "пекельні муки" Бандери і Стецька, як "мучеників" гітлеризму.