Малорусская Народная Историческая Библиотечка | |||||||
история национального движения Украины | |||||||
Главная | Движения | Регионы | Вопросы | Деятели |
|
"7.1 Створення "похідних груп"" |
69 |
Чи була "українська" поліція українськоюЦе питання ось уже понад пів-століття хвилює повоєнні покоління. Для одних та поліція - "національні захисники", основа "національних" збройних сил УПА, майже "національні герої". Для інших - найманці фашистів, ландскнехти, покидь розтерзаної війною знедоленої України, кати власного, польського та єврейського народів, чи просто бандити. Хто ж вони насправді? Думаю, що відповісти на це птання досить легко. Бо для відповіді є дві надзвичайно вагомі підстави: по-перше, є численні документи, архівні і літературні, які всебічно характеризують цю формацію; по-друге, ще живуть тисячі і тисячі свідків подій минулої війни, очевидців того, що натворили ці "національні захисники" і "герої". |
70 |
Вже в перші дні німецько-фашистської окупації в адміністративні установи та у військові комендатури окупантів стали збігатися люди, які завзято пропонували свої послуги. Хто вони? Це - різнобарвна суспільна шушваль, яка прагнула поживитися покидками зі столу нових господарів, хотіла командувати, понукати своїми односельцями, краянами, співвітчизниками, безкарно мародерствувати і грабувати, або просто зберегти свою шкуру в складних умовах війни. Частину поліцейських підрозділів, зокрема в Галичині, створили ще напередодні війни оунівські підпільні центри для того, щоб у випадку вторгнення гітлерівської Німеччини на терени України, заволодіти політичною ситуацією в краї. Так, зокрема, вже 30 червня 1941 р. у Львові діяли підрозділи "української'" поліції, створені обома (бандерівською і мельниківською) фракціями ОУН. 26 серпня 1941 року окупаційна газета "Львівські вісті" повідомляла, що "українська поліція - повноправний поліцейський відділ німецької поліції" 'і що вона "є надзвичайно компетентною у відношенні до українського, польського та єврейського населення". "Від кількох днів носить українська поліція на долішній частині правого рукава одностроїв червону пов'язку з написом "генеральгуернемау". Ця пов'язка-доказ того, що поліціянт є фактично членом української поліції. ("Львівські вісті". 1941. 21 листопада.) Щоб заслужити "довір'я", українські поліціянти блукали вимерлими вулицями Львова та інших міст і сіл Галичини в пошуках жертв, вбивали без суду і слідства "підозрілих", конвоювали й озороняли в гетто і концтаборах, брали участь у масових розстрілах мирного населення, наводили жах на цілі села і містечка. А після екзекуцій, повернувшись в поліцейські "станиці", рахували патрони і звітували про використані (бо щоденно накожного "гвера" такому поліцаю видавали по десять патронів). Тому багато з них, крім німецького "гвера", носили ще мотузки з заготовленим зашморгом, бо були водночас представниками окупаційної влади і гестапо, збирачами окупаційних податків (контингентів) і екзекуторами, суддями і катами. 12 серпня 1942 р. у Львові розпочалася "надзвичайна акція" по вивезенню єврейського населення до концентраційних таборів. Гітлерівці наказали "українській" поліції щогодини доповідати в німецьку комендатуру про "кількість захоплених євреїв" та про "число витрачених патронів". Акція тривала дванадцять діб. Увесь цей час "українські" поліцаї нишпорили по підвалах та горищах будинків, з винятковою жорстокістю розправлялись з тим, кого знаходили. У доповідних записках поліцаїв наведено скільки євреїв затримано чи розстріляно в час переслідування, скільки патронів витрачено. У Львівському обласному державному архіві зберігаються сотні таких записок, і кожна з них - чергове свідчення про вчинені злочини. У Центральному державному архіві вищих органів державної влади України в Києві зберігається документ, в якому зазначено: "на площі біля пошти (судячи по тексту, подія відбувалася в Станіславі, нині - Івано-Франківськ - В.М.) відбулось дня 10 липня (1942 р. - В.М.) урочисте прийняття української народної міліції в ряди німецької державної поліції. До установлених в ряди наших міліціянтів (біля 300 людей) та їх команди промовив з трибуни комендант гестапо п. Крігер (той самий гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер, який керував масовими розстрілами у |
71 |
у Львові в перші дні окупації -В.М). Привітом "Слава Україні!" почав свою промову, в якій вказав на тяжке і відповідальне завдання служби безпеки, апелював до почуття обов'язковості і точності, підкреслював велику працю німців та досвід, який українська міліція зможе тепер собі засвоїти, зокрема, коли вона має між собою старшин колишньої української армії (мається на увазі Українська галицька армія (УГА) - В.М.)..." Далі в документі вказано: "...Приймаючи нашу міліцію в ряди служби безпеки, п. комендант видав перший приказ про поздоровлення та закінчив свою промову словами: "Sieg! Heil!" Потім по відіграші орхестрою німецького гимну, роздані команді міліції нові опаски, після чого п. комендант разом з представниками обласної міліції прийняв дефілянду. По закінченню дефілянди діти обдарували п. коменданта китицями квітів. Трибуна прикрашена німецькими й українськими прапорами. Багато української публіки ".[2] В документі, як бачимо, йдеться не про звичайну, так звану "допоміжну" чи "порядкову" поліцію, а про освячення підрозділу функціонерів служби безпеки (складався з 300 осіб - В.М.), які діяли під керівництвом гестапо і СД, тобто тими, руками яких гестапівці чинили свої криваві злочинства. Можна уявити, яке "повне довір'я" заслужили ті поліцаї з українськими іменами, коли удостоїлись служити в гестапо і СД! На жаль, спеціальних зведень про кількісний склад так званої "української" поліції в окупованій гітлерівцями Західній Україні досі не виявлено: Та й чи вдасться виявити? Однак аналіз багатьох документів свідчить про те, що в дистрикті "Галичина" (Дрогобицька, Львівська, Станіславська і Тернопільска області) служило окупантам тільки в "допоможній" поліції близько 12 тисяч галичан, а на Волині (Волинська і Рівненська області) - понад 8 тисяч волинян. А скільки їх прислуговували гестапо, залізничній, лісовій та іншим полліціям?! В. Боровець у своїй книзі "Армія без держави" намагався, як і всі інші націоналістичні автори, всіляко захистити "українських" поліцаїв. Він пише так: "На особливе визначення заслуговує українська поліція, що була на службі під командою німецьких вахмайстрів. На цих людей дехто пробував кидати різні звинувачення за співпрацю з німцями. Ці обвинувачення безпідставні". І далі: "Українська поліція під німецькою окупацією, за винятком деяких злочинних одиниць, стояла на дуже високоморальному рівні". В таких заявах нема нічого дивного, бо "Тарас Бульба"- Боровець сам був на початку війни поліцаєм, організувавши на Волинському Поліссі (в Олевську і Сарнах) вірнопіддані окупантам загони "української" поліції, назвавши їх "Поліська Січ". Ця "Січ" виконувала не тільки "допоміжні" функції в наведенні внутрішнього порядку в регіоні, а очищувала поліські терени від червоноармійців, які відстали від своїх частин. Той "високий моральний рівень" типового "українського" поліцая, про який писав "Тарас Бульба"- Боровець, і показує в своєму нарисі "Ліквідація" Ярослав Галан. Нарис написано письменником наприкінці 1944 р. по свіжих слідах описаного в ньому. Є відомості, що Галан спеціально виїжджав у Бібрку на Львівщині, де діяв "герой" його твору. |
72 |
В цьому нарисі Галан писав: "Розглянемо фотокартку: глядко виголена фізіономія типового бандита. На голові в нього шапка-мазепинка - єдина поступка гітлерівців галицьким жовтоблакитникам. На шапці - кругла кокарда поліцая, яка нагадує пломбу, що нею за польських часів таврували вуха призначених для експорту свиней..." "Хто такий Федь Коваль? - продовжував Ярослав Галан. - Куркуль з села Лопушна, але з тих куркулів, що то воліють не сіяти, не орати, а збирати. Довго чекав Коваль на свою годину. Вона пробила, коли в Бібрку з'явилися німці. Федь один з перших записався в поліцію. Це був єдиний можливий для нього шлях до кар'єри і... наживи". Галан продовжував: "Почалися "акції". Федь Коваль не копав ям для трупів. Це робили самі приречені. Він тільки стежив за ними: крадькома з-під спущених вій стежив за руками тих, що роздягалися. Коли на руці дівчини блищав золотий перстень, Федь непомітно підходив до неї і рухом досвідченого злодія здіймав перстень з пальця. Сережки виривав з м'ясом: церемонитись не було часу - за спиною Федя сотні людей стояли в черзі по його кулю. Стріляв Федь відмінно. Німецький комендант Бібрки не міг ним нахвалитися: Федь ніколи не давав маху. Коли з наказу гестапівців людина бігла щосили на "дошку смерті", Федь влучав в її потилицю з відстані 20 i навіть 30 метрів. Найбільше мороки було з малими дітьми. Вони нізащо не хотіли наближатися до страшної ями, в якій ворушились в передсмертних конвульсіях сотні залитих кров'ю тіл. Федь то грозив, то показував ім цукорки. Коли це не допомогало, він хапав дитину за ніжку і підкидав високо вгору. Мале тільце, перевернувшись кілька разів у повітрі, падало в яму... Коли ж гітлерівці пішли на захід, а в край прийшла Червона Армія, - продовжував оповідь Ярослав Галан, - Федь Коваль став "Морозом", комендантом куреня УПА і "воював... не за Гітлера, а за "соборну".[3] Такі метаморфози сталися тоді не з одним Федем Ковалем - "Морозом". В березні - квітні 1943 р. на Волині, а затим восени 1943 р. в Галичині підрозділи "української" поліції за згодою того ж гестапо і наказом керівництва ОУН-бандерівців, "таємно", щоб створити перед громадкістю видимість втечі, з німецькою зброєю та всякою іншою амунцією перейшли в "підпілля", склавши тим самим основу майбутньої УПА. Інші поліцаї тікали на захід разом з гітлерівцями. Ще одна частина влилася в дивізію СС "Галичина" другого і третього формування, інші стали об'єктом диверсійно-агентурної підготовки в школах Абверу для закидання в тил Червоної Армії. Однак при цьому треба застережити читачів, йдеться тут не тільки про "українських" поліцаїв, які поповнювали ряди так званої "допоміжної" поліції в окупованій гітлерівцями Західній Україні, яка охороняла установи і склади, чи регулювала порядок на вулиці. Власне, про цю поліцію, якраз і пишуть численні націоналістичні автори, щоб ввести в оману нинішнього читача.[ 4] Йдеться, перш за все, про кріпо (кримінальну поліцію), про сіпо (службу безпеки), про шуно (охорона концтаборів і тюрем) та про великі підрозідли так званої "охоронної"" поліції ("шуцманшафтполіцай"), які вели боротьбу з радянськими та польськими партизанами та здійснювали каральні акції проти мирного населення. Так під час визволення західних |
73 |
областей України Червоною Армією Львівська обласна комісія по розслідуванню злочинів німецьких фашистів та їх пособників опублікувала список злочинців, які чинили жахливі злодійства в трьох концтаборах Львова та в інших місцях масового винищення людей на території області. В список увійшло 190 маститих оберкатів - від генерал-губернатора Ганса Франка до рядового ката-виконавця. Серед них було чимало злочинців з українськими прізвищами. Йдеться також і про те, що горезвісні диверсійно-каральні батальйони спеціального призначення "Нахтігаль" і "Роланд", підпорядковані Абверу, в серпні 1941 р. були відкликані з фронту і переформовані в поліцейський (шуцманшафт) батальйон, і включені згодом в "охоронну" дивізію есесівських військ, яка вела боротьбу проти радянських партизанів і здійснювала каральні акції проти мирного населення Білорусі. Майже всі шуцманполіцаї цього підрозділу на чолі з капітаном Р. Щухевичем незабаром влилися в УПА. Капітан Шухевич став "головнокомандуючим" УПА, генерал-хорунжим. Таким чином, всі ці злочинно-кримінальні кадри "української" поліції, шуцманшафту та СС становили не тільки командне ядро УПА, але її основу. А це, безперечно, суттєво визначало політичний і морально-психологічний характер української повстанської армії. То ж чи була ця поліція українською, національною? І чи була УПА такою ж формацією? Остаточна відповідь на це питання дана в наступних розділах цієї книги. |
"7.1 Створення "похідних груп"" |
Украинские Страницы,
http://www.ukrstor.com/ История национального движения Украины 1800-1920ые годы.
| |