Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:

"7.1 Створення "похідних груп""

69

Чи була "українська" поліція українською

Це питання ось уже понад пів-століття хвилює повоєнні покоління. Для одних та поліція - "національні захисники", основа "національних" збройних сил УПА, майже "національні герої". Для інших - найманці фашистів, ландскнехти, покидь розтерзаної війною знедоленої України, кати власного, польського та єврейського народів, чи просто бандити.

Хто ж вони насправді? Думаю, що відповісти на це птання досить легко. Бо для відповіді є дві надзвичайно вагомі підстави: по-перше, є численні документи, архівні і літературні, які всебічно характеризують цю формацію; по-друге, ще живуть тисячі і тисячі свідків подій минулої війни, очевидців того, що натворили ці "національні захисники" і "герої".

70

Вже в перші дні німецько-фашистської окупації в адміністративні установи та у військові комендатури окупантів стали збігатися люди, які завзято пропонували свої послуги. Хто вони? Це - різнобарвна суспільна шушваль, яка прагнула поживитися покидками зі столу нових господарів, хотіла командувати, понукати своїми односельцями, краянами, співвітчизниками, безкарно мародерствувати і грабувати, або просто зберегти свою шкуру в складних умовах війни. Частину поліцейських підрозділів, зокрема в Галичині, створили ще напередодні війни оунівські підпільні центри для того, щоб у випадку вторгнення гітлерівської Німеччини на терени України, заволодіти політичною ситуацією в краї. Так, зокрема, вже 30 червня 1941 р. у Львові діяли підрозділи "української'" поліції, створені обома (бандерівською і мельниківською) фракціями ОУН. 26 серпня 1941 року окупаційна газета "Львівські вісті" повідомляла, що "українська поліція - повноправний поліцейський відділ німецької поліції" 'і що вона "є надзвичайно компетентною у відношенні до українського, польського та єврейського населення". "Від кількох днів носить українська поліція на долішній частині правого рукава одностроїв червону пов'язку з написом "генеральгуернемау". Ця пов'язка-доказ того, що поліціянт є фактично членом української поліції. ("Львівські вісті". 1941. 21 листопада.)

Щоб заслужити "довір'я", українські поліціянти блукали вимерлими вулицями Львова та інших міст і сіл Галичини в пошуках жертв, вбивали без суду і слідства "підозрілих", конвоювали й озороняли в гетто і концтаборах, брали участь у масових розстрілах мирного населення, наводили жах на цілі села і містечка. А після екзекуцій, повернувшись в поліцейські "станиці", рахували патрони і звітували про використані (бо щоденно накожного "гвера" такому поліцаю видавали по десять патронів). Тому багато з них, крім німецького "гвера", носили ще мотузки з заготовленим зашморгом, бо були водночас представниками окупаційної влади і гестапо, збирачами окупаційних податків (контингентів) і екзекуторами, суддями і катами.

12 серпня 1942 р. у Львові розпочалася "надзвичайна акція" по вивезенню єврейського населення до концентраційних таборів. Гітлерівці наказали "українській" поліції щогодини доповідати в німецьку комендатуру про "кількість захоплених євреїв" та про "число витрачених патронів". Акція тривала дванадцять діб. Увесь цей час "українські" поліцаї нишпорили по підвалах та горищах будинків, з винятковою жорстокістю розправлялись з тим, кого знаходили. У доповідних записках поліцаїв наведено скільки євреїв затримано чи розстріляно в час переслідування, скільки патронів витрачено. У Львівському обласному державному архіві зберігаються сотні таких записок, і кожна з них - чергове свідчення про вчинені злочини.

У Центральному державному архіві вищих органів державної влади України в Києві зберігається документ, в якому зазначено: "на площі біля пошти (судячи по тексту, подія відбувалася в Станіславі, нині - Івано-Франківськ - В.М.) відбулось дня 10 липня (1942 р. - В.М.) урочисте прийняття української народної міліції в ряди німецької державної поліції. До установлених в ряди наших міліціянтів (біля 300 людей) та їх команди промовив з трибуни комендант гестапо п. Крігер (той самий гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер, який керував масовими розстрілами у

71

у Львові в перші дні окупації -В.М). Привітом "Слава Україні!" почав свою промову, в якій вказав на тяжке і відповідальне завдання служби безпеки, апелював до почуття обов'язковості і точності, підкреслював велику працю німців та досвід, який українська міліція зможе тепер собі засвоїти, зокрема, коли вона має між собою старшин колишньої української армії (мається на увазі Українська галицька армія (УГА) - В.М.)..."

Далі в документі вказано:

"...Приймаючи нашу міліцію в ряди служби безпеки, п. комендант видав перший приказ про поздоровлення та закінчив свою промову словами: "Sieg! Heil!" Потім по відіграші орхестрою німецького гимну, роздані команді міліції нові опаски, після чого п. комендант разом з представниками обласної міліції прийняв дефілянду. По закінченню дефілянди діти обдарували п. коменданта китицями квітів. Трибуна прикрашена німецькими й українськими прапорами. Багато української публіки ".[2]

В документі, як бачимо, йдеться не про звичайну, так звану "допоміжну" чи "порядкову" поліцію, а про освячення підрозділу функціонерів служби безпеки (складався з 300 осіб - В.М.), які діяли під керівництвом гестапо і СД, тобто тими, руками яких гестапівці чинили свої криваві злочинства. Можна уявити, яке "повне довір'я" заслужили ті поліцаї з українськими іменами, коли удостоїлись служити в гестапо і СД!

На жаль, спеціальних зведень про кількісний склад так званої "української" поліції в окупованій гітлерівцями Західній Україні досі не виявлено: Та й чи вдасться виявити? Однак аналіз багатьох документів свідчить про те, що в дистрикті "Галичина" (Дрогобицька, Львівська, Станіславська і Тернопільска області) служило окупантам тільки в "допоможній" поліції близько 12 тисяч галичан, а на Волині (Волинська і Рівненська області) - понад 8 тисяч волинян. А скільки їх прислуговували гестапо, залізничній, лісовій та іншим полліціям?!

В. Боровець у своїй книзі "Армія без держави" намагався, як і всі інші націоналістичні автори, всіляко захистити "українських" поліцаїв. Він пише так: "На особливе визначення заслуговує українська поліція, що була на службі під командою німецьких вахмайстрів. На цих людей дехто пробував кидати різні звинувачення за співпрацю з німцями. Ці обвинувачення безпідставні". І далі: "Українська поліція під німецькою окупацією, за винятком деяких злочинних одиниць, стояла на дуже високоморальному рівні".

В таких заявах нема нічого дивного, бо "Тарас Бульба"- Боровець сам був на початку війни поліцаєм, організувавши на Волинському Поліссі (в Олевську і Сарнах) вірнопіддані окупантам загони "української" поліції, назвавши їх "Поліська Січ". Ця "Січ" виконувала не тільки "допоміжні" функції в наведенні внутрішнього порядку в регіоні, а очищувала поліські терени від червоноармійців, які відстали від своїх частин.

Той "високий моральний рівень" типового "українського" поліцая, про який писав "Тарас Бульба"- Боровець, і показує в своєму нарисі "Ліквідація" Ярослав Галан. Нарис написано письменником наприкінці 1944 р. по свіжих слідах описаного в ньому. Є відомості, що Галан спеціально виїжджав у Бібрку на Львівщині, де діяв "герой" його твору.

72

В цьому нарисі Галан писав: "Розглянемо фотокартку: глядко виголена фізіономія типового бандита. На голові в нього шапка-мазепинка - єдина поступка гітлерівців галицьким жовтоблакитникам. На шапці - кругла кокарда поліцая, яка нагадує пломбу, що нею за польських часів таврували вуха призначених для експорту свиней..."

"Хто такий Федь Коваль? - продовжував Ярослав Галан. - Куркуль з села Лопушна, але з тих куркулів, що то воліють не сіяти, не орати, а збирати. Довго чекав Коваль на свою годину. Вона пробила, коли в Бібрку з'явилися німці. Федь один з перших записався в поліцію. Це був єдиний можливий для нього шлях до кар'єри і... наживи".

Галан продовжував:

"Почалися "акції". Федь Коваль не копав ям для трупів. Це робили самі приречені. Він тільки стежив за ними: крадькома з-під спущених вій стежив за руками тих, що роздягалися. Коли на руці дівчини блищав золотий перстень, Федь непомітно підходив до неї і рухом досвідченого злодія здіймав перстень з пальця. Сережки виривав з м'ясом: церемонитись не було часу - за спиною Федя сотні людей стояли в черзі по його кулю.

Стріляв Федь відмінно. Німецький комендант Бібрки не міг ним нахвалитися: Федь ніколи не давав маху. Коли з наказу гестапівців людина бігла щосили на "дошку смерті", Федь влучав в її потилицю з відстані 20 i навіть 30 метрів. Найбільше мороки було з малими дітьми. Вони нізащо не хотіли наближатися до страшної ями, в якій ворушились в передсмертних конвульсіях сотні залитих кров'ю тіл. Федь то грозив, то показував ім цукорки. Коли це не допомогало, він хапав дитину за ніжку і підкидав високо вгору. Мале тільце, перевернувшись кілька разів у повітрі, падало в яму...

Коли ж гітлерівці пішли на захід, а в край прийшла Червона Армія, - продовжував оповідь Ярослав Галан, - Федь Коваль став "Морозом", комендантом куреня УПА і "воював... не за Гітлера, а за "соборну".[3]

Такі метаморфози сталися тоді не з одним Федем Ковалем - "Морозом". В березні - квітні 1943 р. на Волині, а затим восени 1943 р. в Галичині підрозділи "української" поліції за згодою того ж гестапо і наказом керівництва ОУН-бандерівців, "таємно", щоб створити перед громадкістю видимість втечі, з німецькою зброєю та всякою іншою амунцією перейшли в "підпілля", склавши тим самим основу майбутньої УПА. Інші поліцаї тікали на захід разом з гітлерівцями. Ще одна частина влилася в дивізію СС "Галичина" другого і третього формування, інші стали об'єктом диверсійно-агентурної підготовки в школах Абверу для закидання в тил Червоної Армії.

Однак при цьому треба застережити читачів, йдеться тут не тільки про "українських" поліцаїв, які поповнювали ряди так званої "допоміжної" поліції в окупованій гітлерівцями Західній Україні, яка охороняла установи і склади, чи регулювала порядок на вулиці. Власне, про цю поліцію, якраз і пишуть численні націоналістичні автори, щоб ввести в оману нинішнього читача.[ 4]

Йдеться, перш за все, про кріпо (кримінальну поліцію), про сіпо (службу безпеки), про шуно (охорона концтаборів і тюрем) та про великі підрозідли так званої "охоронної"" поліції ("шуцманшафтполіцай"), які вели боротьбу з радянськими та польськими партизанами та здійснювали каральні акції проти мирного населення. Так під час визволення західних

73

областей України Червоною Армією Львівська обласна комісія по розслідуванню злочинів німецьких фашистів та їх пособників опублікувала список злочинців, які чинили жахливі злодійства в трьох концтаборах Львова та в інших місцях масового винищення людей на території області. В список увійшло 190 маститих оберкатів - від генерал-губернатора Ганса Франка до рядового ката-виконавця. Серед них було чимало злочинців з українськими прізвищами. Йдеться також і про те, що горезвісні диверсійно-каральні батальйони спеціального призначення "Нахтігаль" і "Роланд", підпорядковані Абверу, в серпні 1941 р. були відкликані з фронту і переформовані в поліцейський (шуцманшафт) батальйон, і включені згодом в "охоронну" дивізію есесівських військ, яка вела боротьбу проти радянських партизанів і здійснювала каральні акції проти мирного населення Білорусі. Майже всі шуцманполіцаї цього підрозділу на чолі з капітаном Р. Щухевичем незабаром влилися в УПА. Капітан Шухевич став "головнокомандуючим" УПА, генерал-хорунжим.

Таким чином, всі ці злочинно-кримінальні кадри "української" поліції, шуцманшафту та СС становили не тільки командне ядро УПА, але її основу. А це, безперечно, суттєво визначало політичний і морально-психологічний характер української повстанської армії. То ж чи була ця поліція українською, національною? І чи була УПА такою ж формацією?

Остаточна відповідь на це питання дана в наступних розділах цієї книги.


"7.1 Створення "похідних груп""



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.