Участь "української" поліції у винищенні єврейського населення

У масовому винищенні єврейського населення в Західній Україні, безперечно, брали активну участь "українські" поліцаї. Але не тільки вони. До цього злочинства причетні і бургомістри-українці з численними чиновниками, які вірнопіданно служили окупантам, і старости (війти) в селах із своїм активом, і керівники низових організацій ОУН (станичні), які догоджали окупаційним властям.

Напередодні війни в Західній Україні проживало близько мільйона євреїв (більша половина із них в Галичині). Всі ці мирні жителі були по-звірячому винищені в концтаборах і гетто, розстріляні, спалені, замордовані. Євреїв у селах і містах виловлювали, супроводжували в концтабори і гетто, грабували і розстрілювали поліцаї під командою гестапівців. Така "практика" була характерна особливо для невеликих містечок і сіл, де проживало багато єврейського населення.

Ми вже згадували вище про позицію заступника Бандери Я. Стецька, коли він писав виправдання перед гітлерівцями під назвою "Мій життєпис". Там він зазначав про необхідність винищення єврейського населення за зразками нацистів. Численні документи свідчать про те, що ОУН-бандерівців (як і вся ОУН) в питанні ставлення до єврейського населення займала ідентичну з нацистами позицію - тотального винищення євреїв! Вже за кілька днів до початку війни націоналістична окупаційна газета "Краківські вісті", яку видавав Український центральний комітет (УЦК), в статті "Жидівське питання на Україні" писала про "засилля жидів на українських землях" та про необхідність помсти і розправи над ними. (Газ."Краківські вісті". 1941. 18 червня.)

18-19 липня 1941 р. С. Ленкавський, шеф бандерівської служби

пропаганди, провів у Львові нараду, на якій обговорювалось і питання "Про меншини у Україні". Збереглася коротка стенограма цього збіговиська: "Гупало:

- Головне - багато всюди жидів. Треба не дозволяти їм жити. Вести політику не виселення. Вони будуть самі тікати. А може, виділити їм якісь міста, наприклад, Бердичів?

Ленкавський:

- Охарактеризуйте мені жидів.

Головко:

- З ними треба поступати дуже просто. Мусимо їх покінчити.

Левицький:

- В Німеччині жиди мають арійський параграф. Для нас більш цікавою є справа така, як у генерал-губернаторстві. Там позначено кожного жида. Кожний жид мусив бути зареєстрований. Потім їх призначили в гетто... Молоді, здібні до праці, йдуть до праці. Частину треба знищити. Хоч і тепер є вже дещо знищено...

Головко:

- Мені дуже подобається німецький погляд на жидівство.

Левицький:

- Мені здається, що німецький спосіб жидівської справи нам не дуже підходить. Мусимо індивідуально розглядати поодинокі випадки.

Ленкавський:

- Відносно жидів приймаємо всі методи, які підуть на їх знищення... "[5]

Всі ці факти - лише окремі фрагменти вже виробленої (на зразок нацистської) завчасно програми тотального винищення єврейського населення на українській землі. Буквально з перших хвилин окупації програма отримала беззастережну реалізацію. Пріоритет у цьому належав, звичайно, "українській" поліції.

Ось як про ті масові кровопролиття писав Юліан Шульмейстер у книзі "Гітлеризм в історії євреїв" (К., 1990), характеризуючи лише окремі факти в перші дні німецько-фашистської окупації м. Львова:

"Свідчення Ф. Фрідмана:

"В перші дні німецької окупації, з 30 червня по 3 липня, були викликані криваві і жорстокі погроми. Українські націоналісти й організована українська поліція (допоміжна поліція) почали на вулицях полювання на єврейських жителів. Вломлювались в квартири, хватали чоловіків, іноди всю сім'ю, не виключаючи дітей".

Свідчення Яніни Хешелес:

"Майорять жовто-голубі прапори. На вулицях повно українців з палками і залізяками, чуються крики... Поблизу пошти стоять люди з лопатами, українці їх б'ють, кричать: "Жиди, жиди!.." На вулиці Коллонтай хлопці б'ють євреїв мітлами, довбешками, камінням. Ведуть у тюрму "Бригідки", на Казимирівку. На бульварі знову б'ють..."

Свідчення Рубінштейн:

"На наступний день (після окупації Львова - В.М.) німці разом з українцями влаштували погром. Вбили тоді близько трьох тисяч євреїв..."

Свідчення українки Казиміри Порай (із щоденника):

"Те, що побачила сьогодні на ринку, могло статися в стародавні часи. Можливо, так поступали дикі люди... Поблизу Ратуші дорога засипана битим склом... Солдати з есесівськими емблемами, що розмовляють по-

українськи, мучать і знущаються над євреями. Примушують підмітати площу своїм одягом - блузками, платтями, навіть шапками. Поставили два ручні візки, один на розі вулиці Краківської, другий на вулиці Галицькій, примушують євреїв збирати скло і нести голими руками до візків... Б'ють палками і кусками дроту. Шлях від Галицької до Краківської залитий кров'ю, яка тече з людських рук..."

Із свідчень полячки Станіслави Гоголовської:

"На Руській побачила поліцаїв-українців, які вели якихось людей, яких били кілками і залізними ломами... На вулиці Коперніка попала в пекельну куговерть, панував жахливий гуркіт, крик і плач. Люди йшли з виразом відчаю і страху. Українські поліцаї стояли шпалерами вздовж тротуару, кричали: "Жиди, жиди!" Били, якщо хто-небуть намагався захищатися чи кричав, що не єврей, над ним вчиняли жахливе. Переді мною затоптали молодого чоловіка... "[6]

Подібних свідчень багато.

Другий єврейський погром у Львові гітлерівці здійснили повністю руками українських націоналістів 25 - 28 липня 1941 року. На цей раз приводом погрому була обрана помста за вбивство євреєм Соломоном Шварцбардом в 1926 р. в Парижі Семона Петлюри. "Дні Петлюри" націоналісти перетворили в страхітливу криваву оргію.

Свідчення рабинаД. Кахане:

"28 липня українські поліцаї вривались в єврейські будинки, хватали молодих чоловіків і відводили на Лонцького. Подібне повторювалося два дні, поки тюрма на Лонцького не переповнилась. Навіть двір був забитий євреями... Бере жах, коли згадую, що відбувалось. Їсти не давали. Кожний раз, коли заходила банда українських націоналістів, знущались, вбивали, кричали: "Це вам за нашого отамана Петлюру!."

Свідчення Ф. Фрідмана:

"В дні 25,26,27 липня знову на вулицях і в квартирах хватали євреїв Чоловіків і жінок, мов би взятих на роботу, частіше всього вбивали. Ці вбивства і знущання проходили як "акція Петлюри". В основному справа української допоміжної поліції... "[7]