"О. І. Бочковський. Вступ до націології"

Від середини минулого століття національне питання відіграє дуже активну ролю в політичному житті Европи. Під цим оглядом революційні події 1848 року, що символічно й віщо названо „весною народів" є свого роду Рубіконом у новітній європейській історії. Фактично вихідну точку сучасних національних змагань і рухів хронологічно можна посунути ще дальше назад. Уже в першій чверті XIX ст. можна констатувати революційні виступи поневолених народів, напр., на Балканах проти турецького утиску: перше сербське протитурецьке повстання вибухло у 1804 році. Але щойно масове грецьке повстання у 1821 р. та звірська розправа з ним з боку турецьких урядів — звернуло увагу європейської опінії на безпросвітню долю балканських християнських народів, що гинули в турецькій неволі, викликавши одночасно живі симпатії до їхніх визвольних змагань. Паризька липнева революція 1830 р. — мала наявний вплив на визвольні змагання європейських пригнічених народів. Відгомін її можна простежити від Балкан, через Польщу (Листопадове повстання) аж до Ісляндії, де з цією зв'язані початки новочасних національних і політичних змагань цього нийменшого європейського народу.

Добу 1848-1871 років історики називають слушно епохою національного ренесансу Европи. Попереджувала її після Віденського Конгресу (1815 р.) доба „національного пробудження" (1815-1848) за влучною назвою французького історика Ґ. Веля (G.Weill). Дійсно, минуле століття було свідком пробудження цілої низки т.зв. „неісторичних", а властиво недержавних народів, як в європейській частині Туреччини, так і в Австро-Угорщині, що з національного боку уявляла з себе дійсно якийсь живий „етнографічний музей . На сході Европи, цебто в межах колишньої Російської імперії, цей національний процес захопив у першу чергу тільки західню її територію від Фінляндії через Балтику до України.

Активніше він тут виявився згодом, щойно з початком XX ст., у зв'язку з першою російською революцією (1905-06 рр.). Одним з найяскравіших виявів цього європейського національного відродження XIX ст. було осамостійнення та об'єднання з одного боку Італії, а з другого боку Німеччини. Ці дві події мали далекосягле політичне значення, ґрунтовно змінивши європейські міждержавні відносини, що були встановлені на Віденському Конґресі під впливом Меттерніха, непримиримого ворога національної засади, за його думкою, революційної та дуже загрозливої для державного абсолютизму і централізму.

Так у зв'язку з національними визвольними змаганнями неминуче мусив виринути конфлікт між державою і нацією, особливо ж там, де кілька народів було скупчено під чужим політичним пануванням, і де державний централізм вороже ставився навіть до культурних змагань недержавних народів, проголосивши непримириму боротьбу їхнім національним змаганням та програмово ставши на шлях примусового вмнародовлення їх.

"О. І. Бочковський. Вступ до націології"