"О. І. Бочковський. Вступ до націології"

Про цього видатного англійського дослідника національних питань в середині Европи була вже тут згадка. В преісторії націології йому належить почесне місце. Р. В. Сетон Вотсон (R. W. Seton Wotson) був одним з небагатьох європейських вчених і публіцистів, що ще перед вибухом Першої світової війни розумів велику вагу національної проблеми з погляду політичного майбутнього Европи. Свою увагу дослідника він звернув на Австро—Угорщину й Балкани, слушно вважаючи ці країни „небезпечною зоною" європейського миру. Він завчасу алярмував світову опінію, бажаючи запобігти міжнародній катастрофі, що лавиною впала на Европу влітку 1914 року. В передмові до свєї книги: „Европа в перетопленню" („Европа в плавильному кітлі"), („Europe in the Melting-pot", 1919), що постала із збірки націографічних нарисів, друкованих на сторінках заснованого ним у 1916 р. тижневика „The New Europe", Сетон Вотстон ретроспективне сам нагадує свою працю в цім напрямі. Його передвоєнні писання в другому десятиріччю цього століття увійдуть, безперечно до списку головних джерел націологічної літератури. На працях видатного шотляндського націолога англійської культури (звідси його псевдонім Scotus Viator, — шотляндський мандрівник), найкраще видно, як під впливом ознайомлення з національною емпірією таких країн національних суперечностей, як Австро-Угорщина і Балкани, та опанування цієї національної старовини методами наукового дослідника, поглиблювалися й ґрунтовно змінювалися теоретичні погляди й саме трактування цих питань з боку видатного спеціяліста в цих справах.

Огляд головних націологічних праць Сетона Вотсона. Сетон Вотсон дебютував у 1907 р. самостійною розвідкою: „Майбутність Австро-Угорщини" („The Future of Austro-Hungary"), в якій, висловлюючи загальну тодішню опінію про габсбурзьку монархію, рішуче поборював „поверховну тезу, що Австро-Угорщина великодержава розвалиться по смерті Франца Йосифа". Через рік цей автор дає свою джерельну монографію „Національна проблема в Угорщині" („Nacial problem in Hungar"), вивчення якої, звичайно, докладніше познайомила його з буденною долею й безпросвітньою прозою поневолених народів (головно — словаків і хорватів) по той бік Ляйти. Автор починає розуміти, що тут є ключ до політичної ситуації над Дунаєм і свій погляд висловлює як пересторогу на адресу габсбурзької династії, кажучи, що „доля Близького сходу" в першу чергу залежатиме від перебігу подій в Загребі, Будапешті та Відні та що „історичною місією габсбурзького роду є забезпечення рівноправности та свободи всіх народів цієї держави....". Протиставлення цьому, — на думку автора, — уможливило б Росії придбати зверхність на Балканах та було б загрозою для самостійного існування певної великодержави на середньому Дунаю".

На цю саме добу припадає ера будапештанського абсолютизму у відношенні до соборницьких югослов'янських змагань у наслідок сербо-хорватської коаліції від 1905 року, що найяскравіше виявився у відомому провокаційному загребському монстр-процесі в 1909 р. Сетон Востон, як і його колеґа, кореспондент „Times" — В. Стід (W. Steed) ґрунтовно вивчили значення й ролю югослов'янського питання для австроугорської проблеми. У 1911 р. появилася нова велика праця першого з них під заголовком: „Югослов'янське питання та Габсбурзька монархія" (The southern Slav Question and the Habsburg Monarchy), яку Сетон Востон присвятив „тому австрійському державному діячеві, що буде мати досить генія та відваги для вирішення югослов'янської проблеми". В кінцевому розділі він доводив, що „майбутність Австрії, як великодержави, залежатиме від розв'язання цієї проблеми..." й що „все східне побережжя Адрії лишається ще нерозв'язаним рівнянням європейської аритиметики". Ми бачимо, як завдяки науковій націологічній методі Сетон Востон все правильніше з'ясовує національний хаос середньої Европи й усе краще розумів істоту й майбутність австро-угорської проблеми. Трактує він її одночасно й націологічно й націографічно, цебто аналізує свою базу на багатому питомому й джерельному матеріялі політичних фактів. Паралельно зі своїми великими працями синтетичного характеру, він пише менші аналітичні студії, як, напр., „Корупція та реформа в Угорщині" (1911 р.), або „Абсолютизм у Хорватії" (1912 p.). Особливо балканські війни у 1912 і 1913 роках дуже вплинули на становище націолога до цих питань. Дві свої англійські публікації він переробляє та доповнює для німецького видання. Це дві його книги — „Мадярські вибори" й „Південнослов'янська справа", що вийшли вже напередодні Першої світової війни. Сетон Востон не втратив ще остаточно віри в Австро-Угорщину, але тут він їй закидає „з ґрунту помилкову політику відносно сербів і хорватів". Що правильна націологічна аналіза не позбавлена можливости політичного передбачення, доказом цього може бути такий висновок автора, зроблений в його німецькій монографії про Югослов'янське питання: „Балканський здвиг примушує Австро-Угорщину до прискорення її повільного кроку та до вжиття всіх зусиль для виправлення минулих помилок. Безпосередня майбутність покаже, чи має Австрія таку моральну силу, щоб вирішила питання сербохорватського об'єднання та примусила Угорщину до радикальної ревізії її національної політики, оскільки Австрія рішила спроневіритися своїй історичній місії, до абдикації на користь національних держав: сербської, болгарської й румунської. Ця альтернатива передовсім торкається Німеччини, яка легко може опинитися в позиції, що їй доведеться розплачуватися за австрійські політичні борги".

Перебіг і кінець Першої Світової Війни знаменито виправдали цю політичну і націологічну прогнозу Сетона Востона. Австрія навіть о 12 годині, коли цей автор адресував їй останню свою працю й пересторогу не спромоглася на рішучий крок у своїй національній політиці. Відень традиційно капітулював перед Будапештом. З приводу саме югослов'янського питання вибухла Перша Світова Війна, що поховала Габсбурзьку монархію. Берліну, як слушно передбачав ангілійський націолог, — довелося багато доплачувати за свій політичний аліянс із Віднем.

Націологічне здемаскування Австро-Угорщини. Австро-Угорщина була перед війною клясичною лябораторією національних питань. В особі Сетона Вотсона знайшла вона під цим оглядом свого славного дослідника. Праці цього англійського вченого є зразками наукової націологічної методи. Вони цікаві не лише з теоретичного боку, але й з практичного, як наявний доказ, що націологія можлива й здатна для політичної прогнози. Визвольна боротьба австро-угорських народів під час світової війни мусіла в першу чергу поборювати політичний забобон, що без заховання габсбурзької монархії неможливе нове політичне впорядкування Середньої Европи. Через усі меморанди проф. Масарика червоною ниткою тягнеться провідна думка, що передумовою не лише визволення наддунайських народів, але й утворення Нової Европи є розбиття й викреслення з політичної карти дуалістичної австро-угорської монархії. Ця акція мала успіх в антантському таборі, а передовсім в Англії, у великій мірі обумовлено було попередньо згаданими тут націологічними працями Сетона Востона про наддунайську чорно-жовту імперію, переконуюче виявившими нездатність цієї різнонаціональної держави до життя. Це може бути доказом практично-політичного значення теоретично-націологічних дослідів. Саме недослідженість із цього боку колишньої Росії й дуже поширений науковий забобон, що неначебто вона уявляє із себе географічну й економічну єдність, скріплену впродовж останніх сто літ політичною історією московського державного велетня, була великою перешкодою на шляху визвольних змагань поневолених народів Сходу Европи.

"О. І. Бочковський. Вступ до націології"