Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Толочко, Петр Петрович (Публицистика)

"Несповiдимi путi Украiни"

46

Із виступу на семінарі з проблем реформування правопису української мови.

(Київський проект Інституту Кеннана)

Хотів би почати з того, чи є коректною моя участь у дискусії з приводу реформування правопису української мови? «Словесник» В. Радчук у газеті «Дзеркало тижня» висловив щодо цього сумнів. «Держава слова», згідно з ним, є неподільною цариною лінгвістів, і тільки вони мають право порядкувати в ній. Дозволю собі не погодитись з таким вироком. Мову творять не словесни-

47

ки, а народ, отже, і я у тому числі. І мені зовсім не байдуже, якою вона буде завтра. Коли б нею розмовляли тільки наші реформатори, хай би тішилися на здоров'я своїми вправами, але ж вони експериментують з мовою народу. До речі, зовсім не цікавлячись його думкою. Це неприпустимо.

Насамперед мушу категорично не погодитись із тим плачем, який розводять наші інтелектуали щодо нинішньої мовної ситуації в Україні. Вона, начебто, стала гіршою, ніж була за радянських часів. Це не так. Спостерігаючи за дискусіями у Верховній Раді, я бачу, як все більше і більше депутатів говорять українською мовою. Аналогічна ситуація і з міністрами. Українською мовою говорить Президент України, хай і не надто вишуканою. Українською мовою викладають практично в усіх вузах країни. Маємо україномовне радіо, телебачення. На порядок збільшилася кількість українських шкіл, ліцеїв та гімназій. Хіба це не свідчення того, що українська мова все впевненіше утверджує себе як державна?

Тепер щодо так званого «Проекту найновішої редакції українського правопису». Після ґрунтовного аналізу Віталія Макаровича Русанівського, який ми щойно почули, тут і говорити нічого. «Проект» справді руйнує українську літературну мову і на довгі десятиліття прирікає нас на безграмотність. Але мене тут хвилює інше. Реформатори говорять, що попередній правопис, який вони називають «совітьським», нам був накинутий силоміць, а тому терпіти його в суверенній Україні неможливо. І при цьому нахвалюють так званий харківський правопис (1928 р.), який також «совітський» і також накинутий силоміць радянським прокурором, а потім і наркомом освіти Скрипником. Де ж тут логіка?

Кажуть, що харківський правопис був укладений кращими мовознавцями України. Можливо, це й так. Але ж ми знаємо, що не всіма він був зустрінутий схвально. Критичні зауваження щодо нього висловлював, зокрема, І. Огієнко. А Ю. Шевельов пізніше зауважував, що правопис 1928 р. був неприродній і від самого початку приречений на невдачу. Що стосується правопису 1933 р., то над ним також працювали найвідоміші мовознавці України.

Колись В'ячеслав Липинський зауважив, що українські інтелектуали 17—19 років XX ст. розійшлися на правописі, а втратили державу. Щось подібне відбувається і сьогодні. Ми штучно розігріваємо мовне питання, доводимо його до кипіння, і тим самим розриваємо українське суспільство. Не всі ще як слід оволоділи нинішньою українською мовою, а нам вже говорять, що вона, власне, й не дуже українська. От якщо змінимо 20 правописних правил, а до того ж наповнимо мову галицизмами (полонізмами і германізмами), тоді вона стане справжньою українською.

Один допитливий українець, почувши слово «слухавка», висловив своє щире здивування щодо його відповідності. Чому «слу-

48

хавка», а не «говорілка», адже половина телефонної трубки має саме таку функцію? Важко також зрозуміти, чому «шпиталь» краще «лікарні», «кшталт» краще «зразка», «шпальта» краще «сторінки», а латинська літера <<и», яку нині полюбили на телебаченні, краща за кириличну «у».

Реформатори заспокоюють, що перехідний період до нового правопису не буде надто швидким. Найближчі 10 років в Україні діятимуть два правописи. Але ж це ще гірше. По суті, це означатиме, що у нас не буде єдиної літературної мови. Суспільство стане тотально безграмотним. Як тоді вчити дітей у школах, як оцінювати їхні контрольні роботи, якими критеріями грамотності керуватись при наборі студентів до вузів?

Отже, якщо сьогодні українська мова, як говорять деякі її піклувальники, ніяк не завоює свої державні позиції, то причину цього слід шукати і в тих недолугих спробах її реформування. Люди, власне, не можуть втямити, якою ж українською мовою вони мають говорити. Російськомовні громадяни України цілком слушно зауважують: «Якщо ви, українці, не можете домовитися, яка у вас мова і як вам говорити, то які претензії ви маєте до нас».

Нещодавно мені принесли брошуру А. Погрібного з трьома заголовками. Читаю її і бачу, що шановний професор вже фактично послуговується новим (старим) правописом. Це неймовірно. Мовознавці не мають права демонструвати такий нігілізм. Діючий правопис — це мовна конституція і поки не прийнята інша, законослухняний громадянин мусить жити за її правилами. Ви ж, шановні реформатори, проводячи політику доконаних фактів, фактично підриваєте українську мову. Прислухайтесь до відомого мовознавця Ю. Шевельова, котрий зауважував, що правопис не творить мову і, тим більше, не воює з нею, а лише унормовує те, що в ній прижилося, і вгамуйте свій реформаторський зуд.

Не хотілося б вірити, але схоже на те, що реформування української мови має не тільки культурологічну мету. Комусь дуже не хочеться, щоб в Україні формувалось громадянське суспільство і панував спокій. Кращого ж детонатора для збурення ситуації, як реформа мови, у чому ми мали можливість переконатись на прикладах Югославії і Молдови, годі й шукати.

2002 р.


"Несповiдимi путi Украiни"



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.